Номер провадження: 22-ц/813/5782/25
Справа № 521/119/24
Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.
Доповідач Сегеда С. М.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
за участю секретаря Козлової В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білицького Андрія Васильовича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року, повний текст якого складено 17 квітня 2025 року та ухваленого під головуванням судді Мазун І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та залишення дітей проживати з позивачем,
встановив:
03.01.2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та залишення дітей з матір'ю.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 03.07.2009 року між сторонами було укладено шлюб.
Під час шлюбу у подружжя народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На теперішній час діти проживають з матір'ю.
Причиною звернення до суду стало те, що спільне життя з відповідачем не склалося внаслідок відсутності взаєморозуміння, різні погляди на життя та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства, несумісність характерів. Позивач вважає, що подальше спільне проживання та збереження сім'ї є неможливим та суперечить її інтересам. Позивач зазначала, що сенсу в підтриманні сімейних відносин не має, оскільки подружжя не підтримують шлюбні відносини вже тривалий час.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2025 року позовну заяву ОСОБА_2 було задоволено частково.
Шлюб, зареєстрований 03.07.2009 року Першим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, про що було зроблено актовий запис № 419, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , було розірвано.
В задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Встановлено порядок виконання рішення відповідно до якого воно після набрання ним законної сили є підставою для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та здійснення відмітки в актовому записі про шлюб про його розірвання органом державної реєстрації актів цивільного стану (відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. 115 СК України) зі збереженням прізвища позивача « ОСОБА_6 » (т.2, а.с.80-83).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Білицького А.В., ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2025 року, в частині задоволення позовної вимоги про розірвання шлюбу, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.101-107).
В решті рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2025 року в апеляційному порядку не оскаржується.
Крім того, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність (т.2 а.с.169, 171).
В свою чергу, представник позивача - адвокат Вовк О.Є. подав суду заяву, в якій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (т.2, а.с.162-163).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.145-147).
Крім того, апеляційним судом було враховано заяву представника відповідача ОСОБА_1 - Білицького А.В. про розгляд справи у його відсутність, про що було вказано вище, а також
заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Вовка О.Є. про розгляд справи за його відсутності (т.2, а.с.173).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги частково про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що шлюбні стосунки між сторонами були фактично припинені та надалі спільне проживання і збереження сім'ї неможливе (т.2, а.с.80-83).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Слід зазначити, що згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
З матеріалів справи вбачається, що 03.07.2009 року між сторонами Першим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управлінню юстиції було зареєстровано шлюб, актовий запис № 419 (т.1, а.с.4).
Під час перебування подружжя у шлюбі, у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.8) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.7).
На даний час діти проживають разом із матір'ю.
Згідно ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, представник позивача зазначав, що шлюбні стосунки між подружжям припинені, сім'я фактично розпалася і надалі спільне проживання і збереження сім'ї неможливе, сторони спільного господарства не ведуть та проживають окремо один від одного, що не заперечувалося сторонами у справі.
Таким чином, з врахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення позову про розірвання шлюбу.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків, тим самим порушив права відповідача на справедливий судовий розгляд у розумінні ст. 6 Конвенції та ст.129 Конституції України, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що адвокат Білицький А.В. дійсно звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про допит свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у присутності батька, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Вказаних свідків заявник просив допитати в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
Однак, відповідно до ч.ч. 5-6 ст. 230 ЦПК України якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги, текст якої підписується свідком і приєднується до справи.
За таких обставин, враховуючи необхідність приведення свідка (свідків) до присяги та її підписання, а також те, що відеоконференцію зі свідком (свідками) можна проводити виключно з приміщення суду, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання про допит свідків в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
Відмова у зупиненні провадження у справі, відмова судді самовідвестися від розгляду справи, відмова у задоволенні заяви про відвід судді, а також посилання в апеляційній скарзі на те, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, само по собі не можуть бути підставами для задоволення апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого судового рішення, тим більше з направленням справи на новий судовий розгляд, що не передбачено діючим ЦПК України..
Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно відмови у відкладенні розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі було відкрито 26.01.2024 року (т.1, а.с.20-21).
Справа призначалася до розгляду у суді першої інстанції неодноразово: 20.03.2024 року о 12:45, 23.04.2024 року о 10:00, 23.05.2024 року о 12:30, 20.06.2024 року о 12:40, 22.07.2024 року о 12:00, 03.12.2024 року о 12:30, 20.01.2025 року о 12:50, 20.02.2025 року о 10:30, 24.03.2025 року о 13:00 та 16.04.2025 року о13:00 (т.1, а.с.20-21, 27, 41, 64, 97, 224, 240, т.2, а.с.33, 45 ).
Крім того, відповідач ОСОБА_1 22.04.2024 року звернувся із клопотанням про відкладення слухання справи, призначеного на 23.04.2024 року о 10:00, а також його представник адвокат Білицький А.В. неодноразово звертався із клопотаннями про відкладення судових засідань (т.1, а.с.34-37, 50-53, 60-63, 77-82, т.2, а.с.43-44, 57).
У зв'язку з цим апеляційний суд зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що представник відповідача неодноразово звертався із клопотаннями про відкладення судових засідань, та які декілька разів відкладалися слуханням, з врахуванням розумності строків розгляду справи, доводи щодо необґрунтованої відмови судом першої інстанції у відкладенні розгляду справи, є безпідставними.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та оскаржуваного судового рішення і доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенція зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білицького Андрія Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30.10.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева