Номер провадження: 22-ц/813/786/25
Справа № 522/3294/23
Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д.
Доповідач Кострицький В. В.
28.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Лозко Ю.П., Коновалової В.А.
за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2
відповідач - Держави Україна, в особі-Головного Управління Національної поліції в Одеської області
третя особа на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3
розглянули у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Опалька Олега Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Абухіна Р.Д., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі-Головного Управління Національної поліції в Одеської області; третя особа на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,-
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернувся до суду з позовом до Держави Україна, в особі- Головного Управління Національної поліції в Одеської області; третя особа на боці позивача яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивач вказує, що 02.11.2018 року, через представника на підставі довіреності ОСОБА_4 , позивач придбав транспортний засіб Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , який зареєстровано на ім'я ОСОБА_3 . В цей же день ОСОБА_4 видав Позивачу довіреність на право володіти та розпоряджатися вказаним транспортним засобом. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Роздільнянського нотаріального округу Фішер Б.І., та зареєстрована в реєстрі №738. Строк дії довіреності до 22 червня 2019 року. Також ОСОБА_4 передав Позивачу транспортний засіб та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 05.01.2006 р. Після закінчення строку дії довіреності Позивач продовжив правомірно володіти вказаним транспортним засобом як власник, на що мав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 05.01.2006 р.
06.05.2020 року в період часу з 01 годин 03 хвилин до 06 годин 35 хвилин на підставі ст. 233 КПК України, слідчий з ОВС першого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС в Одеської області ст. лейтенант податкової міліції Мамощук Оксана Миколаївна, з метою врятування майна, яке могло бути знищено або пошкоджено, без ухвали суду, без наданої добровільної згоди Позивача, та без його участі, провела обшук та вилучила транспортний засобі Позивача Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , який зареєстровано на ім'я ОСОБА_3 , та передано Позивачу по довіреності, разом із свідоцтвом про реєстрації транспортного засобу. Разом з автомобілем було вилучено довіреність на право керування та розпоряджання транспортним засобом Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 на ім'я Позивача.
14.05.2020 року Приморським районним судом м. Одеси, в рамках кримінального провадження №32019160000000090 від 20.12.2019 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України, накладено арешт на транспортний засіб Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 .
Сам Позивач не є підозрюваним за кримінальним провадженням, в рамках якого прийнято рішення про арешт транспортного засобу Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 . Вказаний транспортний засіб не являється підакцизним товаром, не являється речовим доказом та предметом, який заборонений в обігу.
11.02.2021 року ОСОБА_1 подав до Приморського районного суду м. Одеси клопотання про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №32019160000000090 від 20.12.2019 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14.05.2020 року, в частині накладення арешту на автотранспортний засіб Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 , скасувати. Зобов'язати перший відділ розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС в Одеської області негайно повернути автотранспортний засіб Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 та довіреність на право керування і розпоряджання транспортним засобом Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 на ім'я Позивача.
13.07.2021 року Приморський районний суд м. Одеси у справі №522/21698/19 вирішив клопотання власника майна ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 32019160000000090 від 20.12.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 204 КК України, про скасування арешту майна - задовольнити. Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14 травня 2020 року у справі №522/21698/19 на: транспортний засіб Volkswagen LT 46 державний номерний знак НОМЕР_1 , 1998 р.в. номер кузова НОМЕР_2 , та довіреність на право керування та розпорядження даним транспортним засобом на ім'я ОСОБА_5 . Ухвала підлягає негайному виконанню з моменту її проголошення. Ухвала оскарженню не підлягає.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що не зважаючи на наявність правових підстав для накладення арешту, які були ретельно розглянуті у судових засіданнях, наразі продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження буде невиправдано порушувати право особи на мирне володіння майном, так як власник автомобіля немає процесуального статусу у даному провадженні, яке триває майже два роки.
02.08.2021 року ухвала суду надійшла до слідчого управління Головного управління ДФС в Одеській області для виконання.
24.09.2021 року постановою виконувача обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному проваджені доручено слідчому відділу УСБУ в Одеської області.
14.07.2022 року Позивач подав заяву до УСБУ в Одеської області щодо повернення майна за рішенням суду. 03.08.2022 року начальник слідчого відділу УСБУ в Одеської області повідомив, що вилучений у мене транспортний засіб Volkswagen LT 46 державний номерний знак НОМЕР_1 , 1998 р.в. номер кузова НОМЕР_2 , попереднім органом досудового розслідування слідчим управлінням ГУ ДФС в Одеської області, в порушення Порядку зберігання речових доказів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104, до слідчого відділу УСБУ в Одеської області переданий не був. Тому він не може виконати ухвалу суду. 11.08.2022 року Позивач подав скаргу до Одеської обласної прокуратури про здійснення належного керівництва та зобов'язати відповідні органи виконати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси та повернути вилучене майно. 02.09.2022 р. скарга переслана начальнику слідчого управління ГУНП в Одеській області. 27.08.2022 року кримінальне провадження прийняло до провадження слідче управління ГУНП в Одеської області, та доручено досудове розслідування слідчої СУ ГУМП в Одеської області Прокопова К.А. В зв'язку з цим, 30.08.2022 року, Гаврильчук В.А. подав ОСОБА_6 заяву про виконання рішення суду та повернення йому вказаного в ухвалі від 13.07.2021 року майно. До цього часу відповідь на заяву не надано, рішення суду не виконано, чим порушується конституційні права ОСОБА_5 на володіння майном.
08.10.2022 р. Позивач подав Начальнику СУ ГУМП в Одеської області звернення про проведення службового розслідування діяльності слідчої СУ ГУМП в Одеської області Прокопової К.А., та інших уповноважених осіб СУ ГУМП в Одеської області, відповідальних за досудове розслідування кримінального провадження № 32019160000000090 від 20.12.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 204 КК України, в частині невиконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 13.07.2021 року у справі №522/21698/19.
29.10.2022 року позивач подав скаргу до Київського районного суду м. Одеси про визнання протиправною бездіяльність слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеської області в зв'язку з невиконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14.05.2020 року про скасування арешту на автотранспортний засіб Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 та довіреність на право керування і розпоряджання транспортним засобом Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 та зобов'язання уповноважену особу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеської області негайно повернути ОСОБА_1 автотранспортний засіб Volkswagen LT 46, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , та довіреність на право керування і розпоряджання транспортним засобом Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 .
30.11.2022 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив зобов'язати слідчого СУ ГУНП в Одеській області негайно вжити заходи щодо повернення транспортного засобу Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 . Станом на 03.02.2023 року майно позивача не повернуто, рішення суду не виконано.
В результаті протиправних дій органів досудового слідства Позивачу спричинено матеріальну та моральну шкоду. Ринкова вартість автотранспортного засобу Volkswagen LT 46, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 складає 12000 доларів США, або по курсу Національного банку України станом на 02.02.2023 року 438 823,2 грн., із розрахунку 12000х36,5686. Крім того, за період 10.02.2021 року по 03.02.2023 року, позивач був змушений звертатися за адвокатськими послугами в рамках кримінального провадження №32019160000000090 від 20.12.2019 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України та поніс матеріальні збитки за адвокатські послуги які складають 30 000 грн. За період з 13.07.2021 року (ухвалено судом повернути транспортний засіб) по 03.02.2023 року (18 місяців утримується майно з моменту ухвалення рішення про скасування арешту) моральна шкода становить 120 600 грн., із розрахунку 6700 розміру мінімальної заробітної плати х 18.
В результаті протиправних дій органів досудового слідства Позивачу не повернуто вилучений автотранспортний засіб Volkswagen LT 46, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , ринкова вартість якого складає 12000 доларів США, або по курсу Національного банку України станом на 02.02.2023 року 438 823,2 грн., із розрахунку 12000х36,5686.
Державою Україна заподіяно Позивачу моральну шкоду, а саме: з вини відповідача Позивач змушений протягом тривалого часу і неодноразово звертатися до суду та в інші державні органи, щоб виконали рішення суду, повернути вилучене майно, яке протиправно утримується органами досудового слідства. В зв'язку з цим Позивач зазнав глибоких моральних страждань; з вини відповідача змушений протягом тривалого часу витрачати свій особистий час і звертатися в різні інстанції за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, КПК України, які навмисно і цинічно були порушені відповідачем, що призвело до погіршення і позбавлення його можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими і родичами і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя і відновлення здоров'я; з вини відповідача позивач був позбавлена відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права; з вини відповідача було порушено психологічне благополуччя позивача; з вини відповідача до теперішнього часу позивач перебуває в стані емоційної психологічної напруженості, що зробило деструктивний вплив на його стан і поведінку; з вини відповідача позивач відчуває сильне почуття страху, відчай і безпорадність перед свавіллям відповідача, що заподіяли йому глибокі моральні і психологічні страждання. Окрім переживань, що є у причинному зв'язку із неправомірними діями органів досудового розслідування, позивач та його сім'я були позбавлені засобів для життя, оскільки Позивач забезпечував сім'ю та близьку родину, підтримання належної їх життєдіяльності було його основним завданням, для чого жив, працював, старався. Необґрунтоване вилучення та арешт автотранспортного засобу Volkswagen LT 46, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , яке використовувалось Позивачем для заробляння коштів, неповернення його тривалий час, спричинили непоправиму втрату як для позивача так і для його близьких.
Виходячи з вищевикладеного позивач просив суд Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 120 600 (сто двадцять тисяч шістсот грн. 00 коп), Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_7 , судові витрати за подання правничої допомоги адвокатом в період досудового розслідування №32019160000000090 від 20.12.2019 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України в сумі 30 000 (тридцять тисяч грн. 00 коп.), Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , майнової шкоди в сумі 438 823,2 (чотириста тридцять вісім тисяч вісімсот двадцять три грн. 20 коп.), Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Національної поліції в Одеської області, (Код ЄДРПОУ 40108740, 65080, Одеська обл., місто Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А) на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги при розгляду цивільної справи в сумі 8000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі- Головного Управління Національної поліції в Одеської області; третя особа на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Суд в обґрунтування свого рішення зазначає, що враховуючи той факт, що позивач не є власником вказаного автомобіля, не має права володіння та розпорядження майном з підстав закінченням строку дії довіреності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині відшкодування матеріальної шкоди.
За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Всупереч вищевикладеному, жодна із ознак моральної шкоди, що визначені частиною 2 статті 23 ЦК України, позивачем у своєму позові обґрунтованими доказами не підтверджено.
Відповідно до частини 4 пункту 46 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 №10 судові витрати розподіляються судом після закінчення розгляду справи.
Отже, питання про відшкодування витрат на правничу допомогу має вирішуватись за результатами розгляду справи в якій вони були понесені, а не в межах іншого позовного провадження.
Питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони понесені, за правилами КПК України.
Така правова позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від17.06.2020 по справі №462/6473/16-й.
З урахуванням доводів, що викладені вище, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення Приморського районного суд м. Одеси від 01.11.2023 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також суд неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, суд визнав встановленими; висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи, що призвели до постановлення незаконного рішення.
Вказує, що Держава Україна, в особі органів досудового розслідування, не виконала обов'язки по зберіганню та поверненню майна позивача.
У постанові від 17 травня 2018 року у справі № П/800/487/17, провадження № 11-13сап18 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що поняття володілець і власник майна не є тотожними. Системний аналіз норм Цивільного кодексу України визначає, що володілець - це фактичний володар речі незалежно від наявності права на неї, власник - фактичний володар речі й має право власності на неї. Вилучені під час огляду речі і документи повертаються на підставі ст. 169 цього кодексу особі, у якої вони були вилучені.
В результаті протиправних дій органів досудового слідства позивачу спричинено матеріальну та моральну шкоду.
Зазначає, що органи досудового слідства, діючи в рамках своїх повноважень зловживали ними, в процесі досудового розслідування кримінального провадження №32019160000000090 від 20.12.2019, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України вилучили та наклали арешт на майно позивача, а саме - автотранспортного засобу Volkswagen LT 46, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 . Державні органи - органи досудового слідства не виконали рішення суду, продовжують безпідставно утримувати майно позивача, та допустили його розтрату.
Органом досудового розслідування не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.
Державою Україна заподіяно позивачу моральну шкоду, а саме: з вини відповідача позивач змушений протягом тривалого часу і неодноразово звертатися до суду та в інші державні органи, щоб виконали рішення суду, повернути вилучене майно, яке протиправно утримується органами досудового слідства. В зв'язку з цим позивач зазнав глибоких моральних страждань; з вини відповідача змушений протягом тривалого часу витрачати свій особистий час і звертатися в різні інстанції за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, КПК України, які навмисно і цинічно були порушені відповідачем, що призвело до погіршення і позбавлення його можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими і родичами і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя і відновлення здоров'я; з вини відповідача позивач був позбавлена відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права; з вини відповідача було порушено психологічне благополуччя позивача; з вини відповідача до теперішнього часу позивач перебуває в стані емоційної психологічної напруженості, що зробило деструктивний вплив на його стан і поведінку; з вини відповідача позивач відчуває сильне почуття страху, відчай і безпорадність перед свавіллям відповідача, що заподіяли йому глибокі моральні і психологічні страждання.
Окрім переживань, що є у причинному зв'язку із неправомірними діями органів досудового розслідування, позивач та його сім'я були позбавлені засобів для життя, оскільки позивач забезпечував сім'ю та близьку родину, підтримання належної їх життєдіяльності було його основним завданням, для чого жив, працював, старався.
Необґрунтоване вилучення та арешт автотранспортного засобу Volkswagen LT 46, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , яке використовувалось позивачем для заробляння вказаних засобів, неповернення його тривалий час, спричинили непоправиму втрату як для позивача так і для його близьких.
У цій справі підставою відшкодування позивачу моральної шкоди є не сам факт скасування прийнятих уповноваженими особами відповідачів процесуальних рішень, а встановлена незаконність цих рішень, систематична протиправна бездіяльність згаданих осіб відносно виконання рішення суду про повернення майна позивача.
В даній справі судом вирішується питання не про розподіл судових витрат в цивільній справі, а про відшкодування шкоди відповідно до ст. 1176 ЦК України, а тому ненадання позивачем окремого документу, або невідповідність його вимогам окремого судді не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, при цьому, позивачем надані документи, які підтверджують витрати на правову допомогу.
Позиція учасників справи.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник відповідача надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити повністю.
Вказує, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.11.2023 прийнято судом з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судом вірно встановлено усі обставини справи, тому відповідач заперечує у задоволенні апеляційної скарги та погоджується з висновками, викладеними у рішенні.
Представник позивача подав відповідь на відзив у якому заперечував доводи відповідача.
Щодо явки сторін.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення не заявляли що не перешкоджає апеляційному перегляду.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву та відповідь на відзив, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Колегією суддів встановлено, що 02.11.2018 року, через представника на підставі довіреності Ільченка Ю.С., позивач придбав транспортний засіб Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , який зареєстровано на ім'я Герасименко В.П. В цей же день ОСОБА_4 видав позивачу довіреність на право володіти та розпоряджатися вказаним транспортним засобом. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Роздільнянського нотаріального округу Фішер Б.І., та зареєстрована в реєстрі №738. Строк дії довіреності до 22 червня 2019 року.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 грудня 2015 року в справі № 6-688цс15.
Сама лише довіреність на розпорядження транспортним засобом без укладення договору купівлі-продажу не є підставою для набуття повіреним права власності на автомобіль.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 4 листопада 2020 року у справі № 573/476/19.
Крім того, слід зазначити, що строк дії довіреності до 22 червня 2019 року.
Відповідно до ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності.
Тобто суд приходить до висновку, що з 22 червня 2019 року представництво за довіреністю було припинено.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 про відшкодування завданих йому збитків, у зв'язку з неповерненням транспортного засобу Volkswagen LT 46, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , згідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 13.07.2021 по справі № 522/21698/19 вилученого 06.05.2020 слідчим з ОВС першого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області ст. лейтенантом податкової міліції Мамощук О.М. в рамках кримінального провадження № 32019160000000090.
Так, статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною 2 цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом з заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 1166 ЦКУ, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Так, статтею 16 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.
Так, під час розгляду клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту, слідчим суддею Попревич В.М. при постановленні ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 13.07.2021 по справі № 522/21698/19, встановлено, що не зважаючи на наявність правових підстав для накладення арешту, які були ретельно розглянуті у судових засіданнях, наразі продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження буде невиправдано порушувати право особи на мирне володіння майном, так як власник автомобіля немає процесуального статусу у даному провадженні, яке триває майже два роки. Крім цього, слідчий суддя взяв до уваги, що строк перебування майна у володінні сторони обвинувачення був достатнім для фіксації інформації, яка має значення для кримінального провадження, у разі її наявності.
Отже, судом не було визначено дії правоохоронних органів щодо накладення арешту на транспортний засіб незаконними, а навпаки зазначено про наявність правових підстав для здійснення таких дій.
Також, за змістом статті 169 КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.
Статтею 100 КПК України встановлено, шо у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
Якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи той факт, що позивач не є власником вказаного автомобіля, не має права володіння та розпорядження майном з підстав закінченням строку дії довіреності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині відшкодування матеріальної шкоди, що не позбавляє такого права власника .
За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Всупереч вищевикладеному, жодна із ознак моральної шкоди, що визначені частиною 2 статті 23 ЦК України, позивачем у своєму позові обґрунтованими доказами не підтверджено.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди.
Стосовно стягнення витрат за подання правничої допомоги адвокатом в період досудового розслідування суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 4 пункту 46 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 №10 судові витрати розподіляються судом після закінчення розгляду справи.
Отже, питання про відшкодування витрат на правничу допомогу має вирішуватись за результатами розгляду справи в якій вони були понесені, а не в межах іншого позовного провадження.
Питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони понесені, за правилами КПК України.
Така правова позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від17.06.2020 по справі №462/6473/16-й.
З урахуванням доводів, що викладені вище, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги, що позивач є належним володільцем майна, та йому завдана шкода, яка підлягає стягненню з Держави є необґрунтованими, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Важливим є те, що право власності підтверджується, зокрема, відповідно до положень визначених главою 24 ЦК України, що визначає набуття права власності.
Однак, самим позивачем зазначається, що право власності належить іншій особі.
Вказане питання є основоположним при вирішенні справи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Така позиція підтверджується з огляду на те, що не з'ясувавши, кому належить майно про відшкодування якого заявляється вимога, неможливо вірно встановити чи дійсно завдаються збитки, та в якому розмірі вони завдаються саме для цієї особи.
Як зазначається самим позивачем, що ОСОБА_1 діє за довіреністю через представника ОСОБА_4 , а власником транспортного засобу «Volkswagen LT 46», 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_3 .
Колегія суддів наголошує увагу суду на тому, що довіреність на ім'я позивача від імені ОСОБА_4 , яку надає ОСОБА_1 до додатків позовної заяви, закінчила свою дію ще 22.06.2019.
Тобто, документ що надавав право вчиняти позивачу певні дії щодо зазначеного майна втратив свою дію 6 років тому.
Відповідно до ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності.
Враховуючи те, що з 22 червня 2019 року представництво за довіреністю було припинено, недоцільно говорити про наявність завданої ОСОБА_1 майнової або матеріальної шкоди, оскільки: вилучення автомобіля «Volkswagen LT 46», 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 проведено слідчим СУ ФР ГУ ДФС 06.05.2020, тобто після закінчення строку довіреності, виданої на ім'я позивача та за довіреністю, виданою ОСОБА_4 від імені власника ОСОБА_3 до 22.06.2019 позивач мав право: представляти інтереси власника з питань володіння, користування, експлуатації та розпорядження транспортним засобом (укладати та підписувати договори купівлі-продажу, передачі в найм (оренду), ремонту, страхування, відшкодування майнової шкоди на умовах на їх розсуд, проходження технічного огляду, зняття транспортного засобу з обліку та/або постановки його на облік у підрозділах Державтоінспекції МВС України), вчиняти інші дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності.
Вичерпний перелік прав позивача, наведений у довіреності, дає підстави зазначити, що на момент вилучення автомобіля ОСОБА_1 не був ані власником майна, ані представником власника за довіреністю, що унеможливлює завдання йому матеріальної та моральної шкоди вилученням вищевказаного транспортного засобу.
Враховуючи, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстав для звернення до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди за автомобіль власником та законним володільцем, якого він не являється.
Окрім цього, вартість майна, а також розмір завданої шкоди жодним чином не підтверджено у матеріалах справи.
Посилання представника позивача у апеляційній скарзі на ст. 386, 395, 396, 398 ЦК України та правові висновки у постановах Верховного суду України у справах № 351/386/17 від 15.08.2019, № 147/66/17 від 14.12.2021, Постанові Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 є недоцільними у обставинах справи, оскільки згідно сформулюваних положень право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом та така особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Спираючись на такі положення законодавства, представником позивача не наведено доказів законного права володіння автомобілем, адже на момент як вилучення автомобіля, так і звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, строк довіреності, виданої власником транспортного засобу, давно закінчився.
Будь-яких інших доказів факту правомірності володіння транспортним засобом «Volkswagen LT 46», державний номер НОМЕР_1 , позивачем та його представником до суду не надано.
У своїх доводах позивач зазначає, що моральна шкода заподіяна йому неправомірними діями відповідача та через те, що він протягом тривалого часу змушений звертатись за захистом своїх прав (проте не зазначає яких саме), які навмисно і цинічно були порушені відповідачем, що призвело до порушення його психологічного благополуччя позивача, перебування в стані емоційної напруженості, страху та відчаї, заподіянні йому глибоких моральних і психологічних страждань.
Також представник позивача зазначає, що моральна шкода заподіяна ОСОБА_1 зокрема в результаті протиправних дій органів досудового слідства, однак не зазначає, які саме дії він вважає протиправними.
Скаржник вважає, що органи досудового слідства, діючи в рамках своїх повноважень зловживали ними, оскільки необґрунтовано вилучили та наклали арешт на майно позивача.
Однак, колегія суддів, критично ставиться до таких тверджень, адже будь-які дії органу досудового розслідування в кримінальному провадженні № 32019160000000090 не визнавались незаконними.
Навпаки, при винесенні Приморським районним судом м. Одеси ухвали від 13.07.2021 про скасування арешту у справі №522/21698/19 зазначено, що під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що не зважаючи на наявність правових підстав для накладення арешту, які були ретельно розглянуті у судових засіданнях, наразі продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження буде невиправдано порушувати право особи на мирне володіння майном, так як власник автомобіля немає процесуального статусу у даному провадженні, яке триває майже два роки.
Апеляційний суд зазначає, що позивач на підтвердження вказаних ним даних щодо наявності моральної шкоди не наводить жодного доказу, що реально підтверджував би доводи його позовної заяви, а також того, що саме ГУНП в Одеській області, зокрема, спричинено моральну шкоду, що підлягає відшкодуванню.
З вказаного, можна зробити висновок про те, що викладені обставини та надані позивачем докази, вказують на відсутність як матеріальної так моральної шкоди спричиненої позивачу.
Факт того, що ухвалою слідчого судді слідчого зобов'язано вчинити певні дії, не доводить заподіяння шкоди позивачу та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв'язку між їх діями чи бездіяльністю та настанням шкоди, що узгоджується із сталою практикою Верховного Суду.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, то колегія суддів зазначає, що процесуальні питання, пов'язані з компенсацією процесуальних витрат у кримінальному провадженні, вирішуються у тій справі (провадженні), у якій вони були понесені, в порядку, передбаченому КПК України. Вказане виключає можливість їх розгляду в порядку цивільного судочинства. Викладена правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 706/332/19 (провадження № 61-22787св19).
З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Опалька Олега Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді Ю.П. Лозко
В.А. Коновалова