Номер провадження: 22-ц/813/5604/25
Справа № 363/4889/24
Головуючий у першій інстанції Чеботаренко О. Л.
Доповідач Лозко Ю. П.
28.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановив:
29 вересня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 02 травня 2024 року в сумі 30500 грн, та понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн та по сплаті судового збору у сумі 980 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що 02 травня 2024 року між сторонами укладено договір позики грошових коштів за умовами якого позикодавець передає, а позичальник отримує у борг грошові кошти в сумі 61000 грн.
Факт передачі грошових коштів підтверджується відеозаписом.
Умовами договору сторони погодили графік повернення позики, а саме: 15250 грн до 02 червня 2024 року, 15250 грн до 02 липня 2024 року, 15250 грн до 02 серпня 2024 року, 15250 грн до 02 вересня 2024 року.
Однак усупереч досягнутим домовленостям, відповідачка лише частково виконала свої зобов'язання, сплативши 30500 грн, при цьому залишок грошових коштів у розмірі 30500 грн не повернула.
06 березня 2025 року відповідачка, посилаючись на п.2 ч.4 ст. 435 ЦПК України, звернулася до суду із заявою у якій, визнаючи позовні вимоги у повному обсязі, просила розстрочити виконання рішення, шляхом погашення боргу частинами відповідно до запропонованого нею графіку виплат, а саме з 30 березня 2025 року до 28 лютого 2026 року по 2957 грн щомісячно.
Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 02 травня 2024 року в сумі 30500 грн, судові витрати в сумі 4484,48 грн (з них: судові витрати по сплаті судового збору - 484,48 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу - 4000 грн). Відмовлено ОСОБА_1 у розстроченні виконання рішення суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року та розстрочити виконання рішення суду відповідно до ст. 435 ЦПК України.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржниця посилається на те, що згідно медичних документів, наданих суду першої інстанції її сестра ( ОСОБА_3 ) перенесла складну хворобу та операцію 28 лютого 2017 року у зв'язку з чим вона не має можливості працювати та у повному обсязі утримувати себе та свого сина (племінника скаржниці), останній також має захворювання та здобуває освіту. Наведене свідчить про об'єктивні обставини, які не залежать від волевиявлення зазначених осіб та унеможливлюють їх самозабезпечення.
Положеннями ст. 435 ЦПК України не передбачено, що розстрочення виконання рішення суду можливе лише за умови, що особи, які перебувають на утриманні через фізичний стан, обов'язково мають бути неповнолітніми.
Суд першої інстанції, як на підставу відмови у задоволенні заяви скаржниці, необґрунтовано послався на ту обставину, що 30 червня 2025 року ОСОБА_4 завершить навчання.
Укладання договору позики було нагальним та такі обставини, як хворі родичи не могли скасувати її потребу у коштах.
В момент укладення договору позики, тобто 02 травня 2024 року, скаржниця не могла об'єктивно оцінити свої можливості щодо виконання зобов'язання, зважаючи на те, що у подальшому погіршилися її стосунки з роботодавцем, що призвело до зменшення заробітної плати та звільнення.
На вказану апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Шпуганич В.П. подав відзив у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач посилається на те, що тривале не виконання скаржницею зобов'язання з повернення боргу перешкоджає йому своєчасно виконувати рішення суду у справі №459/2598/22 про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2025 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (30500 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
З огляду на доводи апеляційної скарги, які зводяться до незгоди скаржниці з висновками суду про відмову у розстроченні виконання рішення суду, тому зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 367 ЦПК України, предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції лише у цій частині.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах, визначених ч.1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду в оскаржуваній частині відповідає, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 02 травня 2024 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачці безвідсоткову позику в сумі 61000 грн готівкою, а остання зобов'язалася повернути отриману нею суму в строки і в порядку, що зазначені в цьому Договорі. Порядок повернення суми позики визначено п.2.3 Договору позики, згідно з яким повернення отриманих сум здійснюється позичальником рівними частками - по 15250 грн щомісяця протягом 4-х місяців, починаючи з 02.06.2024 року, згідно з наступним графіком: 02 червня 2024 року - 15250 грн, 02 липня 2024 року - 15250 грн, 02 серпня 2024 року - 15250 грн та 02 вересня 2024 року - 15250 грн.
Відповідно до копії виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №2589 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 лютого 2017 року до 01 березня 2017 року знаходилася на стаціонарному лікуванні, та 17 лютого 2017 року перенесла операцію.
З копії виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №16561 убачається, що ОСОБА_5 встановлено діагноз - структурно-фокальна епілепсія.
З виписок по картці про рух від 04 березня 2025 року убачається, що починаючи з 08 вересня 2022 року по 01 березня 2025 року відповідачка систематично перераховувала грошові кошти на користь ОСОБА_4 .
Копією наказу №21-к від 28 лютого 2025 року підтверджується, що відповідачку звільнено з посади менеджера у сфері надання інформації відділу інформаційної підтримки з роботи з 28 лютого 2025 року за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України. Підстава - заява ОСОБА_1 від 26 лютого 2025 року.
Відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, ОСОБА_6 з 01 вересня 2021 року по 30 червня 2025 року здобував освіту у відокремленому структурному підрозділі «Київський фаховий коледж морського і річкового флоту та транспортних технологій Державного університету інфраструктури та технологій» за денною формою навчання.
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд виходив з того, що усупереч ст. 81 ЦПК України, відповідачка, посилаючись на скрутне матеріальне становище, не надала доказів щодо розміру своїх доходів. Копія наказу про звільнення з ТОВ «Уклон» від 28 лютого 2025 року не свідчить про те, що станом на час вирішення судом справи ОСОБА_1 не працевлаштована та не отримує будь-яких інших доходів. Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 є сестрою відповідача, а ОСОБА_4 її племінником, як і відомостей про розмір доходів вказаних осіб, у зв'язку з чим вони потребують матеріальної допомоги. Вказані особи є повнолітніми, а ОСОБА_4 закінчує навчання 30 червня 2025 року. ОСОБА_3 хворіє з 2017 року, а ОСОБА_4 - з 2019 року, тобто вказані обставини вже існували на момент укладення сторонами договору позики від 02 травня 2024 року. Погоджуючись на викладені в договорі умови щодо повернення позики протягом 4-х місяців рівними платежами до 02 вересня 2024 року, відповідачка мала об'єктивно оцінювати свої можливості щодо виконання своїх зобов'язань перед позивачем. Крім цього, суд звернув увагу, що відповідачка звільнена з посади менеджера у сфері надання інформації відділу інформаційної підтримки 28 лютого 2025 року, тобто через понад 5 місяців після настання терміну виконання зобов'язання за договором позики в повному обсязі, який настав 02 вересня 2024 року. Посилаючись на відсутність доказів існування об'єктивних обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 належним чином виконати свої зобов'язання за договором позики, суд дійшов висновку, що заборгованість виникла саме з вини відповідачки.
З такими висновками суду першої інстанції, погоджується колегія суддів, зважаючи на таке.
Як на підставу задоволення вимоги про розстрочення виконання рішення суду, скаржниця посилається на п.2 ч.4 ст. 435 ЦПК України, а саме тяжке захворювання її родичів (сестри та її сина), та власне скрутне матеріальне становище.
Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Підставою для застосування статей 435 ЦПК України є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Отже, можливість вирішення питання про розстрочення виконання судового рішення, законодавець пов'язує з необхідністю врахування судом тяжкого захворювання саме членів сім'ї цієї фізичної особи, яка звернулася із відповідною заявою (клопотанням), а не її родичів.
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 205/4972/23 (провадження N 61-7576св24) зроблено висновки про те, що родинні відносини (споріднення) - це кровний зв'язок між людьми, з наявністю якого закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв'язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника). Виходячи з вимог діючого ЦК України поняттями "родичі", "родинні стосунки" охоплюється коло осіб, які пов'язані між собою певним ступенем споріднення. Такими особами можуть бути близькі родичі за походженням, зокрема, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат та сестра (повнорідні і неповнорідні), двоюрідні брати та сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник. Усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням.
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 391/788/18 (провадження N 61-14345св21) зроблено висновки про те, що відповідно до положень статті 3 КПК України близькі родичі та члени сім'ї - це чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)).
Матеріали справи не містять, а скаржницею усупереч ст. 12,81 ЦПК України, що є її процесуальним обов'язком не надано доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є саме членами сім'ї відповідачки, тобто вони разом проживають, ведуть спільне господарства, мають спільні витрати, спільний бюджет, спільно харчуються, купляють майно для спільного користування, приймають участь у витратах та утримання житла, його ремонті, надають взаємну допомогу, мають усні письмові домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Сама ж по собі наявність родинних зв'язків між вказаними особами не має правового значення, оскільки для вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду, юридичне значення має наявність тяжкого захворювання саме членів сім'ї особи, яка ініціювала вирішення такого питання.
Крім цього, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказані вище особи проходили лікування у 2017 та 2019 роках, тоді як спірні правовідносини між сторонами виникли у 2024 році.
Аргументи скаржниці щодо її скрутного матеріального становища спростовуються наданою нею довідкою (Форми ОК-7), з якої убачається, що упродовж 2024 року, ОСОБА_1 отримала дохід у розмірі 769301,27 грн, з яких 479489,58 грн, починаючи з червня 2024 року (момент укладення договору позики)по грудень 2024 року. Крім цього, у січні та лютому 2025 року отримала дохід у розмірі 110148,72 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що в момент укладення договору позики, тобто 02 травня 2024 року, відповідачка не могла об'єктивно оцінити свої можливості щодо виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем, зважаючи на те, що у подальшому погіршилися її стосунки з роботодавцем, що призвело до зменшення заробітної плати та у подальшому звільнення, колегія суддів відхиляє, оскільки упродовж терміну виконання зобов'язання за договором позики (02 червня 2024 року - 02 вересня 2024 року) скаржниця була працевлаштованою та отримувала заробітну плату, маючи стале джерело доходу, тобто мала фінансові інструменти для належного та своєчасного виконання зобов'язання з повернення позивачу грошових коштів, отриманих нею у борг.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивного тлумачення скаржницею норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржниця.
Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова