Справа № 635/4713/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/2088/25 Доповідач: ОСОБА_2
22 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
засудженого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання, -
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Не погодившись з ухвалою суду засуджений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить застосувати до нього умовно-дострокове звільнення відповідно до статті 81 КК України.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги засуджений вказує, що рішення суду підлягає скасуванню, у зв'язку неповнотою судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
Зазначає, що він по прибуттю до «Темнівська виправна колонія (№100)» 27.07.2023 постійно працював і надалі працює, бере участь в благоустрої колонії, за гарне ставлення до праці має 4 заохочення, режим внутрішнього розпорядку не порушує, виплатив судові витрати, цивільний позов відсутній.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення засудженого, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.
Відповідно до вимог статті 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Згідно роз'яснень, які містяться в пункті 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», умовно-дострокове звільнення осіб від відбування покарання має надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої статті 50 КК України.
Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликана тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута, а саме: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні покарання.
Застосування до засудженого умовно - дострокового звільнення передбачено дискреційною нормою Кримінального Кодексу України, тобто, не є обов'язком суду, а є правом, яке полягає у попередньому вивченні всіх даних про особу для прийняття правильного, законного рішення, з урахуванням власного внутрішнього переконання.
При вирішенні питання щодо можливості застосування до особи статті 81 КК України слід враховувати також тяжкість призначеного покарання, за що особа була засуджена та чи довела з урахуванням цих обставин своє виправлення.
У відповідності до положень пункту 17 вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, суду слід ретельно з'ясувати: ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях, а також його наміри щодо прилучення до праці.
Відмовляючи в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення, суд першої інстанції обґрунтував прийняте рішення тим, що ОСОБА_7 відбуває покарання з 05.04.2023, крім того вироком Зміївського районного суду Харківської області від 05.04.2023 останній засуджений за частиною 2 статті 187 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19.02.2025 вирок Зміївського районного суду Харківської області від 05.04.2023 скасовано, призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції. До цього часу зазначена справа не розглянута по суті.
Також суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 за час відбування покарання характеризується посередньо, має три заохочення та одне стягнення за встановлення міжкамерного зв'язку. 02.04.2025 рішенням комісії колонії йому відмовлено в умовно-достроковому звільненні як особі, яка не довела свого виправлення, та дійшов висновку, що ОСОБА_7 не довів свого виправлення.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується й суд апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо відсутності передбачених умов, передбачених положеннями статті 81 КК України для умовно-дострокового звільнення та недоцільності умовно - дострокового звільнення засудженого від відбування покарання, на період звернення з відповідним клопотанням.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 засуджений вироком Зміївського районного суду Харківської області від 28.04.2021 за частиною 1 статті 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06.02.2024 вказаний вирок змінено: перекваліфікувати дії з частини 1 статті 187 КК України на частину 2 статті 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статті 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком Зміївського районного суду Харківської області від 03.07.2015 та остаточно призначено до відбуття 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
Початок строку покарання відраховано з 05.04.2023, кінець строку відбування покарання 21.11.2025.
Як вбачається з наданої начальником ДУ «Темнівська виправна колонія (№100)» ОСОБА_8 від 10.07.2025 характеристики, засуджений ОСОБА_7 перебував в державній установі «Харківський слідчий ізолятор» в період з 05.04.2023 року по 30.05.2023 року. Характеризувався посередньо, стягнень та заохочень не мав, до праці не залучався.
З 26.07.2023 року по теперішній час відбуває покарання в державній установі «Темнівська виправна колонія (№100)». За час відбування покарання в установі характеризується посередньо. З метою стимулювання правослухняної поведінки три рази заохочувався адміністрацією установи, а саме: 22.01.2024 подяка, за виконання покладених обов'язків, додержання правил поведінки, встановлених КВК України та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці; 22.04.2024 подяка, за виконання покладених обов'язків, додержання правил поведінки, встановлених КВК України та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці; 22.07.2024 подяка, за виконання покладених обов'язків, додержання правил поведінки, встановлених КВК України та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці. Стягнень не має. З 31.01.2025 по 14.03.2025 тримався в секторі для осіб взятих під варту, де за порушення режиму тримання, а саме встановлення міжкамерного зв'язку був покараний у дисциплінарному порядку, шляхом накладення попередження. Під час проведення профілактично-роз'яснювальної роботи зробив позитивні висновки.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги наявність заохочень, які були застосовані з метою стимулювання правослухняної поведінки, його працевлаштування в установі, однак наведені обставини є недостатніми для висновку, що на час розгляду судом першої інстанції клопотання засудженого, ОСОБА_7 довів своє виправлення, з огляду на те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово (п'ять разів) був судимим, звільнявся від відбування покарання з випробуванням, відповідно до положень статті 75 КК України, та умовно - достроково.
Наведені обставини характеризують засудженого як особу схильну до вчинення злочинів, та не виключає можливість вчинення ним нового кримінального правопорушення.
На переконання колегії суддів, доказів того, що поведінка засудженого ОСОБА_7 зазнала суттєвих змін, суду не надано. Слід зауважити, що дотримання порядку та умов відбування покарання, правил поведінки засудженого під час відбування покарання, відповідно до статті 9 КВК України є обов'язком засудженого, а залучення до робіт в установі, не є безумовною підставою для застосування статті 81 КК України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 , внаслідок неефективності такого заходу щодо попередження вчинення ним злочинів, та відсутності беззаперечних і переконливих підстав, відповідно до яких, можна зробити висновок про виправлення засудженого та досягнення цілей покарання в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком суду.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_7 безпідставними та такими, що не гуртуються на вимогах закону, оскільки суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутність правових підстав для її зміни чи скасування за доводами апеляційної скарги засудженого.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 належить залишити без задоволення, а ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2025 року залишити без змін.
Керуючись статтями 405, 407 КПК України, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: