Справа №: 398/3940/25
провадження №: 2/398/2488/25
Іменем України
"30" жовтня 2025 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Молонової Ю.В., при секретарі судового засідання Борозні Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олександрія цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», від імені та в інтересах якого діє представник Тараненко Артем Ігорович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
26.06.2025 ТОВ «ФК «ЕЙС», від імені та в інтересах якого діє представник Тараненко А.І., звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 07.02.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідач уклали Кредитний договір № 690487655. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV3V36Q. Перед укладенням Кредитного договору Відповідач з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі інтернет, пройшов належну перевірку (верифікацію). Згідно умов договору відповідач отримав 10000,00 грн. 07.02.2023 на банківську карту №4441-11XX-XXXX-2687, яку Відповідач вказав у Заявці при укладенні Кредитного договору. 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 222 від 28.03.2023, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 10.10.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (далі - ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС») укладено Договір факторингу № 10/1024-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги №2 від 10.10.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 29.05.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е (далі - Договір факторингу 3), відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 46401,00 грн. Заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить - 46401,00 грн, яка складається з: 10000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 36401,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. У зв'язку з чим просять стягнути з відповідача суму заборгованості та понесені судові витрати, а також витрати на правову допомогу.
Ухвалою судді від 04.08.2025 відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, копія якої була направлена сторонам та відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у позовній заяві просить розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у тому числі через оголошення на сайті Судової влади України, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не надав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов до наступного висновку.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.
Судом встановлено, що 07.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявою на отримання грошових коштів в кредит, у зв'язку з чим уклав Договір кредитної лінії №690487655. Згідно умов даного Договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало позичальнику 10000,00 грн., строком на 14 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Крім цього, 07.02.2023 ОСОБА_1 електронним підписом було підписано паспорт споживчого кредиту, яким зокрема передбачено проценти за користування кредитом та відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Згідно з копією договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) відступило, а ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №690487655. Згідно Витягу з Реєстру боржників від 28.03.2023, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №690487655 становить 21369 грн., яка складається з наступного: 10000 грн. - заборгованість по кредиту; 11369 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (а.с.29-44, 64).
Згідно з копією договору факторингу від 10.10.2024 № 10/1024-01 ТОВ «Таліон Плюс» (Клієнт) відступило, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Фактор) набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №690487655. Згідно Витягу з Реєстру боржників від 10.10.2024, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №690487655 становить 46401 грн., яка складається з наступного: 10000 грн. - заборгованість по кредиту; 36401 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (а.с.45-52, 65-66).
Згідно з копією договору факторингу від 29.05.2025 № 29/05/25-Е ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) відступило, а ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор) набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №690487655. Згідно Витягу з Реєстру боржників від 29.05.2025, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №690487655 становить 46401 грн., яка складається з наступного: 10000 грн. - заборгованість по кредиту; 36401 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (а.с.53-63, 67).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
За статтями 526, 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін (строк).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, що передбачено ч. 1 ст. 625 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16). На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору, який важливо дотримати в межах кредитних відносин, та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Слід розрізняти правову природу процентів за «користування кредитом» і процентів, які сплачуються у випадку прострочення грошового зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України, що в свою чергу є мірою цивільно-правової відповідальності.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
На вищевказане неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.
Таким чином, уклавши договір факторингу, первісний кредитор фактично змінив умови та строки кредитування повернувши суму кредиту та нараховані відповідачу проценти. Строк кредитування за Кредитним договором №690487655 від 07.02.2023 року закінчився 28.03.2023 в день укладення Договору факторингу та передання Реєстру боржників, а позивач не довів підстави нарахування процентів поза цим строком, а тому стягненню з відповідача підлягає сума 21369,00 гривень, в тому числі: 10000 гривень - заборгованість за тілом кредиту і 11369,00 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом.
Така позиція суду ґрунтується на висновках ВП ВС, зроблених у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 про те, що якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру (п. 100).
На підставі наведеного, суд вважає встановленим факт порушення відповідачем умов договору кредиту, заборгованість в сумі 21369 грн., яка складається з наступного: 10000 грн. - заборгованість по кредиту; 11369 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У відповідності до положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас, в силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем додано договір про надання правової допомоги від 29.05.2025; акт прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025, яким встановлено надання позивачу послуг правової допомоги, зокрема: складання позовної заяви 1 год. на суму 5000 грн.; вивчення матеріалів справи 2 год. на суму 1000 грн.; підготовка адвокатського запиту щодо інформації про зарахування кредитних коштів 1 год. на суму 500 грн.; підготовка та подача клопотання щодо інформації про зарахування кредитних коштів 1 год. на суму 500 грн.
Однак, суд вважає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є значно завищеним.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
З урахуванням переліку наданих послуг адвокатом, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає необхідним зменшити понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до 5000 грн. При прийнятті такого рішення судом також враховані вимоги ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України, складність вказаної справи, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, відсутність судових засідань за участю осіб, що може призвести до неправомірного збагачення позивача за рахунок відповідача.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1115,52 грн. (46,05% від 2422,40 грн.) та витрати на правову допомогу в розмірі 2302,50 грн. (46,05% від 5000 грн.).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», від імені та в інтересах якого діє представник Тараненко Артем Ігорович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, адреса місцезнаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005) заборгованість за Кредитним Договором №690487655 в розмірі 21369 (двадцять одна тисяча триста шістдесят дев'ять) грн., яка складається з: 10000 грн. - заборгованість по кредиту; 11369 грн. - заборгованість по відсоткам.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, адреса місцезнаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1115 (одна тисяча сто п'ятнадцять) грн. 52 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2302 (дві тисячі триста дві) грн. 50 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.В. Молонова