31 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 450/453/22
провадження № 61-9537св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Райффайзен Банк», публічне акціонерне товариство «Вектор Банк»,
треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний банк України, Національне антикорупційне бюро України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Блонський Михайло Андрійович, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області у складі судді Данилів Є. О. від 04 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., від 26 червня 2025 року і ухвалив таку постанову.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
АТ «Райффайзен Банк», ПАТ «Вектор Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний банк України, Національне антикорупційне бюро України, про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 19 березня 2010 року господарським судом Львівської області було порушено справу
№ 28/32 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за заявою кредитора АТ «Райффайзен Банк Аваль».
3. 20 жовтня 2010 року господарським судом Львівської області на підставі наданих документів, зокрема рішення комітету кредиторів, прийнято постанову про визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Вирішено з цієї дати припинити підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , призначено ліквідатором арбітражного керуючого Надлонка А. І. Зобов'язано ліквідатора вчинити дії щодо проведення судової процедури ліквідації банкрута відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», надати звіт про виконану роботу та опублікувати оголошення про визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом та відкритої ліквідаційної процедури.
4. До реєстру вимог кредиторів було включено вимоги АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № 014/7299/74/55832 від 11 березня 2008 року. Згідно з реєстром вимог кредиторів такі вимоги разом з вимогами по іншому договору кредиту становили 2 816 369,31 грн (першої черги), а також до вимог шостої черги було включено вимоги щодо сплати пені на суму 662 407,66 грн.
5. Проте 28 вересня 2016 року між АТ «Райффайзен банк» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор відступає новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржника, вказані у реєстрі боржників (портфель заборгованості). Відповідно до пункту 4.1.10 договору відступлення права вимоги новий кредитор має право здійснювати нарахування та сплату процентів за кредитними договорами з дати відступлення прав вимоги за умов дотримання вимог чинного законодавства України. Загальна сума відступлених прав по цьому договору становить 982 577,17 доларів США, з яких
295 391,22 долари США заборгованість за основною сумою боргу,
310 253,53 долари США заборгованість за відсотками по договору,
376 932,42 долари США сума пені.
6. Згідно з ухвалою господарського суду Львівської області 30 жовтня 2019 року загальний розмір вимог, які уступаються ПАТ «Вектор Банк» (договір
від 28 вересня 2016 року), становить 3 593 2940,70 доларів США, та 41 641 408,57 доларів США, 409 173,29 доларів США. Сума заборгованості на момент затвердження реєстру вимог кредиторів ухвалою господарського суду Львівської області становила по кредитному договору № 014/7299/74/55832 від 11 березня 2008 року 431 856,85 долари США.
7. Вважав, що відповідач АТ «Райффайзен Банк» уступив за договором суму заборгованості, яка не відповідала існуючому зобов'язанню і цим порушив його права як споживача за договором кредиту.
8. Оскільки до нового кредитора перейшли права у зобов'язанні у декілька разів більші, ніж вони існували на момент переходу таких прав, то договір відступлення права вимоги в частині передачі прав вимоги за кредитним договором № 014/7299/74/55832 від 11 березня 2008 року є недійсним.
9. З урахуванням зазначених обставин, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 203, 204, 215, 509, 513, 514 ЦК України, просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 114/2511 від 28 вересня 2016 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/7299/74/55832, укладеним з ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області
від 04 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладені договори відступлення права вимоги, не суперечать приписам чинного законодавства України, вчинені учасниками, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідають їхній внутрішній волі та спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому не можуть вважатись недійсними. АТ «Райффайзен Банк» та
ПАТ «Вектор Банк»під час укладення оспорюваних договорів були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а доводи позивача про визнання оспорюваних правочинів повністю недійсними не знайшли свого підтвердження. Конкретних фактів порушення майнових прав та інтересів внаслідок укладення спірного договору позивач не навів, як і не довів, що в результаті визнання такого договору недійсним права позивача будуть захищені та відновлені.
12. Також районний суд зазначив, що питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
13. Постановою Львівського апеляційного суду від 26 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2024 року залишено без змін.
14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстави, на які посилається позивач для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги, є помилковими та не передбачені чинним законодавством. Зазначені підстави можуть виступати в якості заперечень у разі стягнення з позивача кредитної заборгованості в певній сумі, з якою він може не погоджуватись чи заперечувати, однак ніяк не впливає на його права та інтереси поза межами пред'явлення до нього конкретних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості. Доводи апеляційної скарги про порушення судом вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» також не знайшли свого підтвердження. Укладений договір відступлення прав вимоги, не суперечить приписам чинного законодавства України, вчинений учасниками, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідає їхній внутрішній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому не може вважатися недійсним.
Узагальнені доводи касаційної скарги
15. 23 липня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Блонський М. А., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 червня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
16. Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суми заборгованостей, які були визначені в ухвалі господарського суду Львівської області при затвердженні реєстру вимог кредиторів, є незмінними та не можуть бути збільшенні. АТ «Райффайзен Банк» не мало юридичних прав здійснювати переуступку боргу ПАТ «Вектор Банк» у більшій сумі, ніж та, що визначена ухвалою господарського суду Львівської області від 20 жовтня 2010 року. АТ «Райффайзен Банк» уступило за договором суму заборгованості, яка не відповідала існуючому зобов'язанню, і цим порушило права позивача як споживача за договором кредиту.
18. Заявник вказує, що в іпотеку було передано лише 1/2 частину будинку загальною площею 256,3 кв. м, по АДРЕСА_1 , і відповідно його загальна площа відповідала тій площі, на яку поширювалися положення пункту 3 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Твердження судів попередніх інстанцій про те, що на момент переуступки права вимоги іпотека була припинена не змінює правової природи договору кредиту та не обмежує позивача в тих правах, якими він був наділений як споживач. Тобто кредитна установа не мала права відступати (відчужувати) на користь іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно і майнові права, зазначені у статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
19. Заявник стверджує, що договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 014/7299/74/55832 від 11 березня 2008 року підлягає визнанню недійсним, оскільки АТ «Райффайзен Банк» відступило право вимоги в обсязі, якому банк не володів та не міг володіти, порушивши вимоги законодавства про захист прав споживачів та мораторій.
20. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що за договором відступлення права вимог № 114/2511 від 28 вересня 2016 року було передано вимогу, яка не відповідає існуючим правовідносинам між споживачем ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
21. Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 450/453/22 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
22. У поданому відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Вектор Банк» посилається на те, що судами попередніх інстанцій встановлено усі обставини справи, що мають значення для справи, а доводи заявника не свідчать про порушення його суб'єктивних цивільних прав укладенням договору відступлення права вимоги № 114/2511 від 28 вересня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк». Позивач не довів належними та допустимими доказами обставин порушення його майнових прав та інтересів внаслідок укладення спірного договору, стороною якого він не є. Звернення до суду з позовом, результат розгляду якого з самого початку не передбачає наявності правового ефекту, свідчить про відсутність предмету спору як такого в межах пред'явленого позову. Відсутність порушення прав та інтересів позивача оспорюваним договором є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23. 11 березня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ 014/7299/74/55832, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 297 000,00 доларів США строком до 10 березня 2028 року включно, з цільовим використанням кредиту - придбання нерухомості.
24. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором
між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позичальником 11 березня 2008 року було укладено договір іпотеки № 014/7299/74/55832, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Леськів Г. М., який зареєстровано в реєстрі за № 640.
25. Також 23 квітня 2008 року між ФОП ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 010/08-3/3684/в, за умовами якого банк надав ФОП ОСОБА_1 кредит у розмірі 140 000 доларів США на строк до 22 квітня 2023 року, з цільовим використанням кредиту - придбання нерухомості.
26. Відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» 15 березня 2010 року банк звернувся до господарського суду Львівської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство до ФОП ОСОБА_1 за кредитним договором № 010/08-3/3684/в, яку судом було прийнято до розгляду та порушено провадження у справі про банкрутство № 28/32. В подальшому банком було подано заяву про збільшення реєстру вимог кредиторів.
27. Ухвалою господарського суду Львівської області від 20 вересня 2010 року по справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого були включені вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» на загальну суму 4 394 148,35 грн: згідно з кредитним договором № 010/08-3/3684/в від 23 квітня 2008 року на суму 948 794,40 (вимоги четвертої черги на
суму 915 371,35 грн та вимоги шостої черги на суму 33 423,02 (штраф, пеня)), та згідно з кредитним договором № 014/7299/74/55832 від 11 березня 2008 року, укладеним банком з фізичною особою ОСОБА_1 на споживчі цілі, на суму
3 445 353,95 грн (вимоги першої черги на суму 2 816 369,31 грн та вимоги шостої черги на суму 628 984,64 грн (штраф, пеня)).
28. 28 вересня 2016 року, АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 березня 2008 року на користь ПАТ «Вектор Банк».
29. 24 травня 2017 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 квітня 2008 року на користь
ПАТ «Кристал Банк», яке, в свою чергу, 30 серпня 2018 року, відступило це право вимоги на користь ТОВ «Омега Фактор».
30. Звертаючись до суду з цим позовом позивач просив визнати недійсними зазначені договори відступлення права вимоги за кредитними договорами
від 11 березня 2008 року та від 23 квітня 2008 року.
31. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області
від 30 вересня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі.
32. Постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року, скасовано ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області
від 30 вересня 2022 року в частині відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 28 вересня 2016 року № 114/2511, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором від 11 березня 2008 року № 014/7299/74/55832, укладеним з фізичною особою ОСОБА_1 , та в цій частині справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. В решті ухвалу суду залишено без змін.
33. Таким чином, у цій справі розглядається вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 28 вересня 2016 року № 114/2511, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором від 11 березня 2008 року № 014/7299/74/55832, укладеним з фізичною особою ОСОБА_1 .
34. Відповідно до умов договору про відступлення прав вимоги від 28 вересня 2016 року № 114/2511 ПАТ «Вектор Банк» 10 жовтня 2016 року набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які являлись боржниками ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 березня 2008 року № 014/7299/74/55832, що є позичальником.
35. Відповідне повідомлення про відступлення права вимоги було направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку.
36. 08 листопада 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до господарського суду Львівської області із клопотанням про заміну кредитора по справі № 28/32.
37. Ухвалою господарського суду Львіувської області від 30 жовтня 2019 року здійснено заміну кредитора ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступника ПАТ «Вектор Банк».
38. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2019 року по справі № 28/32 припинено процедуру ліквідації ФОП ОСОБА_1 , провадження у справі закрито.
39. Позивач не погоджується із сумою заборгованості, заявленої банком в договорі про відступлення права вимоги від 28 вересня 2016 року № 114/2511.
40. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2024 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - Блонського М. А. було призначено судову економічну експертизу, на вирішення якої поставлено таке питання: чи відповідає розрахунок зобов'язань ОСОБА_1 , заявлених банком в договорі відступлення права вимоги від 28 вересня 2016 року за
№ 114/2511 та додатки до нього, законам і нормативним актам Національного банку України?
41. Проведення експертизи було доручено експертам Львівського НДІСЕ.
42. На адресу суду надійшов лист Волинського відділення Львівського НДІСЕ про оплату вартості проведення судово-економічної експертизи, надано строк та рахунок про оплату судової експертизи у розмірі 75 728,00 грн, однак позивачем витрати за проведення судової експертизи не було сплачено, тому судову економічну експертизу не було проведено з причин, незалежних від суду.
43. На момент вирішення справи судами попередніх інстанцій ні
АТ «Райффайзен Банк» ні ПАТ «Вектор Банк» не зверталися з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/7299/74/55832 від 11 березня 2008 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
44. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
45. Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
46. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
47. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Отже підстави для задоволення клопотання про розгляд справи за участі позивача, заявленого у касаційній скарзі, відсутні.
48. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
49. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
50. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
51. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
52. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
53. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року
у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
54. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
55. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що АТ «Райффайзен Банк» відступив ПАТ «Вектор Банк» суму заборгованості, яка в декілька разів більше тієї, яка існувала на момент переходу таких прав, що підтверджується реєстром вимог кредиторів, затвердженим Господарським судом Львівської області у справі № 28/32. Саме вказані обставини, на думку заявника є підставою для задоволення позовних вимог з урахуванням положень статей 203, 204, частини першої статті 215, статей 509, 513, 514 ЦК України.
56. За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
57. Відповідно до частини першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
58. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п'ята, шоста статті 203 ЦК України).
59. У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
60. Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
61. Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
62. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
63. Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
64. За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
65. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
66. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
67. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170 (6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права: ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
68. У разі заміни кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
69. Водночас не слід ототожнювати дійсність вимоги з розміром заборгованості за договором, на підставі якого така вимога виникла.
70. Насамперед при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
71. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17, від 09 серпня 2023 року у справі № 756/15627/21 (провадження № 61-794св23).
72. При укладенні кредитного договору від 11 березня 2008 року
№ 014/7299/74/55832 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 сторонипогодили усі його істотні умови, недійсним у встановленому порядку він не визнавався та не містить умов щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди будь-якої зі сторін цього договору.
73. У свою чергу, укладаючи оспорюваний позивачем договір про відступлення прав вимоги від 28 вересня 2016 року, за яким АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 березня 2008 року на користь ПАТ «Вектор Банк», сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржників, ціну договору та порядок розрахунку між сторонами за відступлення, що позивач не спростував.
74. Позивач не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданої вимоги. У силу прямого припису статті 204 ЦК України її правомірність презюмується.
75. Наведене у сукупності надає підстави для висновку про помилковість доводів позивача щодо недійсності договору про відступлення вимоги лише з огляду на розмір зобов'язань за кредитним договором, право вимоги за яким відступається, оскільки визначення дійсності вимоги пов'язане з іншими критеріями.
76. В той же час необхідно зазначити, що заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на його зміст зобов'язального правовідношення, а відтак права боржника щодо нового кредитора залишаються такими, як і його права щодо первісного кредитора. У разі заміни кредитора законодавчо передбачено способи захисту інтересів як боржника (стаття 518 ЦК України), якому надається право висувати проти вимоги нового кредитора ті ж самі заперечення, які він мав проти первісного кредитора (наприклад зустрічні вимоги до первісного кредитора, заперечення, пов'язані із простроченням первісного кредитора, наявністю обставин непереборної сили тощо), так і нового кредитора (стаття 519 ЦК України), перед яким старий кредитор буде відповідати у зобов'язанні за недійсність переданої йому вимоги.
77. Отже, законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за кредитним договором, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на дійсність договору про відступлення права вимоги.
78. Сам по собі факт укладення договору про відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
79. Подібних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд
у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року № 639/4836/17.
80. Позивачем не наведено обставин, з якими чинне законодавство України пов'язує можливість визнання недійсним спірного правочину.
81. Встановивши, що передана за оспорюваним договором вимога є дійсною, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору про відступлення прав вимоги.
82. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
83. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
84. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
85. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, мотивовано виходив з того, що укладений договір відступлення прав вимоги від 28 вересня 2016 року №114/2511 не суперечить приписам чинного законодавства України, вчинений учасниками, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідав їхній внутрішній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому не може вважатися недійсним з підстав, наведених позивачем.
86. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
87. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
88. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
89. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Блонський Михайло Андрійович, залишити без задоволення.
2. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області
від 04 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович