30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 752/12970/24
провадження № 61-12953ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року у справі за позовом Державного підприємства «Центр оцінки та інформації» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зобов'язання вчинити певні дії,
У 2024 році ДП «Центр оцінки та інформації» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просило:
за неналежне виконання умов договору тимчасового розміщення в гуртожитку № 07-29/22/313/3 від 01 лютого 2022 року стягнути з ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 144 794,31 грн, а саме: 128 306,60 грн - суму основної заборгованості за тимчасове перебування в гуртожитку; 4 774,43 грн - суму трьох відсотків річних з простроченої суми заборгованості; 8 106,08 грн - суму інфляційного збільшення суми заборгованості; 3 607,20 грн - суму неустойки, нарахованої згідно підпункту 4.4.1 пункту 4.4 Договору за несвоєчасне внесення оплати за надані послуги;
за неналежне виконання умов договору тимчасового розміщення в гуртожитку № 82-06/313/3 від 01 січня 2024 року стягнути з ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 87 853,64 грн, а саме: 21 883,68 грн - суму основної заборгованості за тимчасове перебування в гуртожитку; 236,85 грн - суму трьох відсотків річних з простроченої суми заборгованості; 226,29 грн - суму інфляційного збільшення суми заборгованості; 2 260,58 грн - суму неустойки за несвоєчасне внесення плати за надані послуги; 21 883,68 грн - суму штрафу за прострочення оплати наданих послуг більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів; 34 148,16 грн - суму неустойки за несвоєчасне звільнення кімнати; 7 214,40 грн - суму штрафу за невиконання зобов'язання щодо звільнення кімнати понад 30 календарних днів;
зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди ДП «Центр оцінки та інформації» в користуванні власним майном шляхом звільнення кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору № 07-29/22/313/3 від 01 лютого 2022 року позивач надав відповідачу три ліжко-місця в кімнаті АДРЕСА_2 . Однак відповідач сплачувала послуги несвоєчасно та не в повному обсязі. У зв'язку із тим, що попередній договір припинив свою дію 01 січня 2024 року, між сторонами укладено договір № 82-06/313/3 від 01 січня 2024 року, який діяв з 01 січня 2024 року до 31 березня 2024 року. Відповідач не здійснив жодної оплати за новим договором. Після закінчення терміну дії другого договору відповідач не звільнив кімнату №313 та продовжує її займати. Загальна сума коштів, яку відповідач зобов'язаний сплатити позивачу за неналежне виконання умов договорів тимчасового розміщення в гуртожитку становить 232 647,95 грн. Зважаючи на відмову звільнити приміщення, а також у зв'язку із порушення відповідачем умов договору, позивач звернувся до суду.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
17 жовтня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, позовну заяву відправити на повторний розгляд до суду першої інстанції.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі
№ 10- р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про стягнення 232 647,95 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договорів та зобов'язання вчинити певні дії (звільнення кімнати в гуртожитку).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2025 році - 242 240 грн).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.
Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалені у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 752/12970/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко