29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 757/7578/24-ц
провадження № 61-93св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, машиномісцями та зобов'язання не чинити перешкоди у доступі та подальшому користуванні квартирою та машиномісцями.
Позов мотивований тим, що позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 за цією ж адресою шляхом звернення стягнення на них як на предмет іпотеки, оскільки позичальник (іпотекодавець) ОСОБА_2 не повернула суму позики позикодавцеві (іпотекодержателю) ОСОБА_1 . Однак,фактично користуватися майном позивач не має можливості, оскільки відповідач чинить перешкоди у доступі до нього, погрожує фізичною розправою та не дає вільний доступ до майна, що стало підставою для звернення до суду.
Позивач просив:
усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та машиномісцями № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 за цією ж адресою шляхом надання доступу до вказаного майна;
зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у доступі та користуванні квартирою АДРЕСА_1 та машиномісцями НОМЕР_1 , НОМЕР_2, НОМЕР_3, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року у складі судді Литвиновій І. В. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, машиномісцями та зобов'язання не чинити перешкод задоволено частково.
Усунено перешкоди у користуванні кв. АДРЕСА_1 та паркомісцями № № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 у буд. АДРЕСА_1 шляхом надання ОСОБА_1 доступу до вказаного майна.
Зобов'язано ОСОБА_2 надати доступ та не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні кв. АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_2 надати доступ та не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні машиномісцями № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 у буд. АДРЕСА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір 3 028 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та машиномісць НОМЕР_1 , НОМЕР_2, НОМЕР_3 за адресою АДРЕСА_1 . Проте, відповідач чинить перешкоди у користуванні належним позивачу майном, не допускає позивача до квартири та машиномісць, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, машиномісцями та зобов'язання не чинити перешкод.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 4 542 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
звертаючись з позовом у лютому 2024 року позивач не надав жодного належного, допустимого, достатнього та достовірного доказу на підтвердження порушення свого права на момент звернення з позовом, зокрема того, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні квартирою та машиномісцями;
з матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження, викладених у позові обставин, подані позивачем вже після відкриття провадження у справі і стосуються подій, які відбулися вже після звернення з позовом, а саме, відповідно до протоколу огляду місця події від 09 травня 2024 року та акта про наявність перешкод у користуванні власним житлом від 09 травня 2024 року, порушення прав позивача відбулося 09 травня 2024 року, тобто вже під час розгляду справи судом першої інстанції. У зв'язку з цим, не заслуговують на увагу письмові пояснення представника позивача від 01 жовтня 2024 року, відповідно до яких порушення прав позивача відповідачем відбувалося 28 липня 2023 року, 15 серпня 2023 року та 27 жовтня 2023 року, оскільки вони не підтверджені доказами;
колегія суддів відхилила посилання позивача на судові рішення у іншій справі № 757/16645/22-ц щодо задоволення позовних вимог до цього ж відповідача, оскільки зі змісту судових рішень події порушення прав позивача у тій справі відбувалися 20 травня 2022 року, а з позовом позивач звернувся до суду у липні 2022 року, тобто у тій справі існувала наявність доведеного належними доказами правопорушення на момент пред'явлення позову.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції не врахував положення частини другої статті 386 ЦК України, у якій законодавцем передбачена можливість реагувати власнику майну не на сам факт порушення його права власності, який вже відбувся, а належним чином за наявності підстав реагувати на потенційні порушення в майбутньому. Тобто баланс прав власника майна та боржника має у даному контексті розцінюватися як через призму статей 15, 16 ЦК України, так і через призму частини другої статті 386 та статті 391 ЦК України. Оскільки відносно відповідача існують порушені справи щодо повернення коштів за договорами позики, відповідач діє у контексті пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України недобросовісно. Тому у позивача були обґрунтовані підстави вважати, що при спробі потрапити до своєї власності, будуть створені перешкоди у користуванні. Вказані побоювання виправдались, що підтверджується документально протоколом огляду місця події від 09 травня 2024 року, актом про наявність перешкод у користуванні власним житлом від 09 травня 2024 року та відповідним відеозаписом з місця події, ухвалою слідчого судді Печорського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року у справі № 757/22496/24 (відкрито кримінальне провадження за фактом протиправних дій відповідача), зміст яких судами під сумнів не ставився;
після реєстрації права власності на спірне майно він, демонструючи добру волю в період з 11 листопада 2020 року по кінець липня 2023 року чекав добровільне повернення боргу відповідачем, після чого мав намір переоформити майно на його колишнього власника (відповідача). Проте, 28 липня 2023 року та 15 серпня 2023 року позивач не зміг потрапити до квартири, оскільки зі слів охорони багатоквартирного будинку за вказівкою відповідача йому відмовлено у доступі до його майна. 27 жовтня 2023 року позивач за участі його представників вкотре намагався потрапити до своєї квартири, однак вже за особистої присутності відповідача така спроба була зупинена за участі охорони будинку та охоронної фірми. Після цього відповідач неодноразово зазначала, що хворіє та їй необхідний додатковий час для вирішення фінансових проблем, неодноразово проводили особисті зустрічі та зустрічі за участі її представників. Проте, грошові кошти не були повернуті, що спонукало позивача у лютому 2024 року звернутися до суду;
судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що судовим рішенням у іншій справі за позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні житлом, зафіксовано позицію ОСОБА_2 , що станом на 20 травня 2020 року з її слів на постійній основі проживала у квартирі за № 2 , тобто у квартирі, яка належить позивачу. Вказані осбставини, на думку позивача, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню;
при скасуванні рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції порушив статтю 367 ЦПК України та вийшов та межі апеляційної скарги відповідача, яка не посилалась як на підставу скасування рішення суду на те, що позивачем разом з позовною заявою у лютому 2024 року не подано докази, які свідчать про наявність між ними спору та порушене право позивача;
на його думку, формалізм у питанні дотримання строків при поданні доказів, може призвести до обмеження права позивача на доступ до правосуддя та справедливого розгляду справи, що вимагає від суддів гнучкого застосування норм права до кожної справи з врахуванням її індивідуальних особливостей, з урахуванням того, що є випадки коли сторона позбавлена можливості отримати доказ вчасно через неналежну поведінку іншої сторони у справі. Хоча позивачем не було подано разом з позовною заявою у лютому 2024 року доказів, які не прийняті апеляційним судом, однак вказані докази були подані в межах судових розглядів одразу після їх здобуття.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.
У квітні 2025 року справа № 757/7578/24-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 січня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 643/3624/16, від 27 січня 2021 року у справі № 175/4348/17, від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 08 квітня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Калашовою Л. В., за номером в реєстрі 435.
Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки, ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 , для забезпечення виконання зобов'язання, визначеного у пункті 1.2 цього договору, в іпотеку майно, наведене у пункті 1.4 цього договору: квартиру АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 за цією ж адресою.
Згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки основне зобов'язання існує на підставі договору позики № 1/2020 від 08 квітня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до цього договору ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 терміном до 08 квітня 2021 року грошові кошти у розмірі 672 000 дол. США.
За пунктом 3 договору позики, ОСОБА_2 зобов'язується повернути ОСОБА_1 одержані у позику грошові кошти у порядку та умовах, передбачених цим договором. Сторони погодили, що повернення позики здійснюватиметься частинами в строки, визначені в графіку виконання зобов'язань з повернення позики: щомісячно 6 000 дол. США з 08 травня 2020 року по 08 квітня 2021 року.
Відповідно до пунктів 4, 5 договору позики, ОСОБА_2 зобов'язується повернути всю позику готівкою до 08 квітня 2021 року; повернення позики (її частини) підтверджується розпискою (розписками) ОСОБА_1 .
На підтвердження факту отримання грошових коштів за договором позики в сумі 672 000 дол. США, ОСОБА_2 додатково складено та підписано розписку від 08 квітня 2020 року.
17 вересня 2020 року і повторно 11 листопада 2020 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 засвідчену копію письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання за договором позики та договором іпотеки.
03 грудня 2020 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 довідку, що містить відомості про основну суму боргу за договором позики.
Надалі нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про іпотеку», зареєстрував 04 грудня 2020 року за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та право власності на машиномісця № НОМЕР_1 , НОМЕР_2, НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав. Проте дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 592/5594/20 (провадження № 61-9257св22) зазначено, що: «підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном».
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша та четверта статті 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18 (провадження № 61-46168св18) зазначено, що: «апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами. Аналіз аргументів апеляційної скарги, свідчить про те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник був не згоден з рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 06 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, пені та штрафів, на обґрунтування чого ним було наведено відповідні аргументи в апеляційній скарзі, які повинні були бути предметом дослідження суду апеляційної інстанції в розмінні правил частини першої-третьої статті 367 ЦПК України. Всупереч вказаним правилам, апеляційний суд частково задовольняючи апеляційну скаргу позивача, скасовуючи рішення суду першої інстанції, яке ухвалено на користь позивача, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вийшов за межі доводів апеляційної скарги, чим порушив норми процесуального права».
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, машиномісцями та зобов'язання не чинити перешкоди у доступі та подальшому користуванні квартирою та машиномісцями;
суд першої інстанції при задоволенні позову вказав, що ОСОБА_1 є власником спірного нерухомого майна, проте, відповідач чинить перешкоди у користуванні належним позивачу майном, не допускає позивача до квартири та машиномісць;
аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 посилалась лише на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою перевищення вартості спірного майна суми боргу; повернення відповідачем коштів у повному обсязі та відмовою позивача надати розписку щодо їх отримання; вимагання позивача сплати відсотків, штрафів, додаткових витрат тощо, які не були передбачені договором; недобросовісність позивача (а. с. 88-93);
апеляційний суд відмовив у задоволенні позову та вказав, що позивач не надав жодного належного, допустимого, достатнього та достовірного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні квартирою та машиномісцями, а докази на підтвердження викладених у позові обставин (протокол огляду місця події від 09 травня 2024 року, акт про наявність перешкод у користуванні власним житлом від 09 травня 2024 року) подані позивачем вже після відкриття провадження у справі і стосуються подій, які відбулися вже після звернення до суду з позовом. У зв'язку з цим, не заслуговують на увагу письмові пояснення представника позивача від 01 жовтня 2024 року, відповідно до яких порушення прав позивача відповідачем відбувалося 28 липня 2023 року, 15 серпня 2023 року та 27 жовтня 2023 року, оскільки вони не підтверджені доказами;
суд апеляційної інстанції не врахував, що зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; відповідач не обґрунтовувала свою апеляційну скаргу, що нею не чинилися перешкоди позивачу у користуванні спірним майном; в апеляційній скарзі не порушувалося питання про прийняття судом першої інстанції доказів всупереч вимогам ЦПК України. Тобто апеляційний суд вийшов за межі наданих цивільним процесуальним законом повноважень, не перевірив наявні доводи апеляційної скарги та зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
За таких обставин, оскаржену постанову апеляційного суду слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасувати.
Справу № 757/7578/24-ц передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко