29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 552/2285/22
провадження № 61-15247св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Капітал Фінанс»;
третя особа - державний реєстратор Мереф'янської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Людмила Іванівна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Фінанс» - адвоката Колеснікова Анатолія Геннадійовича на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Пікуля В. П., Одринської Т. В.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Капітал Фінанс»), третя особа - державний реєстратор Мереф'янської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Л. І. (далі - державний реєстратор Микитенко Л. І.), про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 23 червня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»)було укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/466 (далі - Кредитний договір), за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 93 144,61 доларів США зі сплатою 15,39 процентів річних з терміном повернення до 10 червня 2026 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 23 червня 2008 рокуміж позивачкою та ВАТ КБ «Надра» було укладено договір іпотеки № 6/4/2008/980-І/467, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. С. (далі - приватний нотаріус ХМНО Іванова О. С.), зареєстрований в реєстрі за № 2392, предметом якого є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
За відповідними договорами про відступлення права вимоги, які не були отримані позивачкою, правонаступником ВАТ КБ «Надра» у правовідносинах стало ТОВ «ФК «Капітал Фінанс».
17 грудня 2021 року здійснено позасудове звернення стягнення на майно боржника згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та зареєстровано право власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс».
Позивачка вважала, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» була здійснена з порушенням вимог законодавства, оскільки в договорі іпотеки, який став підставою для реєстрації права власності, відсутнє іпотечнезастереження, а окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, вимога відповідача щодо усунення порушень позивачу не направлялася, оцінка предмета іпотеки не була погоджена з позивачем, а також ТОВ «ФК «Капітал Фінанс'не може бути кредитором за валютним зобов'язанням, адже у нього відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій.
Враховуючи викладене,ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Микитенко Л. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62500785 від 22 грудня 2021 року, щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 93,8 кв. м, загальною площею 140,6 кв. м з надвірними спорудами: сарай - літ. «Б», льохи - літ. «В», «З», душ - літ. «И», вбиральня - літ. «Ж», огорожа - № 1, 3, 4, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 24 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в договорі іпотеки від 23 червня 2008 року відсутнє іпотечне застереження, а також між іпотекодавцем і іпотекодержателем не укладався окремий договір про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Стосовно непогодження оцінки предмета іпотеки з позивачем, суд першої інстанції вказав, що відповідно до звіту з незалежної оцінки майна - житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 140,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , виконаного ТОВ «Консалтинг - Експерт І», вартість нерухомого майна на дату оцінки - 16 листопада 2021 року становить 450 000 грн. Цей звіт виконаний суб'єктом оціночної діяльності із застосуванням порівняльного методу оцінки.
Згідно з висновком про вартість об'єкту оцінки (житлового будинку з надвірними будівлями загальноюплощею 141,2 кв. м, житловою площею 86,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 , складений ТОВ «Дельта Консалтинг», вартість вказаного нерухомого майна станом на 16 лютого 2022 рокустановить 1 594 000 грн. Цей звіттакож виконаний суб'єктом оціночної діяльності із застосуванням порівняльного методу оцінки.
Між складенням вказаних звітів про оцінку майна минуло лише три місяці, а вартість об'єкта нерухомого майна за звітом ТОВ «Консалтинг - Експерт І» від 16 листопада 2021 року визначена втричі меншою, ніж за звітом ТОВ «Дельта Консалтинг» від 16 лютого 2022 року. Вказані обставини можуть свідчити про неправильну оцінку предмета іпотеки у звіті з незалежної оцінки майна, виконаному ТОВ «Консалтинг - Експерт І». Під час розгляду справи ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» не спростувало доводів позивача щодо неправильності визначення вартості предмета іпотеки. Тому суд зробив висновок, що набуття відповідачем предмета іпотеки у власність за вартістю, визначеною на підставі звіту ТОВ «Консалтинг - Експерт І» від 16 листопада 2021 року у розмірі 450 000 грн порушує право позивача.
При цьому суд відхилив посилання позивача на те,що їй ненаправлялася вимога відповідача щодо усунення порушень, оскільки з документів реєстраційної справи вбачається, що державному реєстратору подавалася копія письмової вимоги ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» від 31 травня 2021 року № 31/1-05/21 про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, а також копії рекомендованих поштових відправлень від 16червня 2021 року№ 61105716255261 та від 20 липня 2021 року № 6100407261310, які повернулися відправнику у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.
Також суд не погодився з доводами позивача щодо відсутності у відповідача ліцензії на здійснення валютних операцій, оскільки договір № 27/05-21/1ДВ про відступлення прав вимог, укладений 27 травня 2021 року ТОВ «Спектрум Ессетс» і ТОВ «ФК «Капітал Фінанс», та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 6/4/2008/980-І/467 не є валютними операціями.
Разом з цим, зробивши висновок про те, що реєстрація права власності за відповідачем проведена з порушенням вимог закону і порушує право позивача, суд першої інстанції вважав, що заявлені позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не підлягають задоволенню у зв'язку з обранням неправильного способу захисту свого права, а належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Полтави від 24 березня 2023 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, щосуд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що іпотечний договір не містить такого способу задоволення вимог іпотекодержателя як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, адже поняття «звернення стягнення на предмет іпотеки» та «передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки» не є тотожними. Договір іпотеки, на який посилається ТОВ «ФК «Капітал Фінанс», зазначаючи про встановлення такого права іпотекодержателя як набуття права власності на предмет іпотеки, містить лише перелік альтернативних варіантів звернення стягнення на предмет іпотеки, що визначено пунктами 5.3, 5.4, та не закріплює права іпотекодержателя набувати право власності на предмет іпотеки. Оскільки договір іпотеки не містить застереження згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку», то правильними є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачем.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції вказав, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Предметом позову, тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої ОСОБА_1 просила ухвалити судове рішення, є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. При вирішенні справи суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що вимоги про витребування майна ОСОБА_1 не заявляла. Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам. Тому вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судом як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані вимоги закону та обставини справи, помилково залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Полтави від 24 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Микитенко Л. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62500785 від 22 грудня 2021 року, щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс», код ЄДРПОУ 39544044, права власності на житловий будинок № 50-А житловою площею 93,8 кв. м, загальною площею 140,6 кв. м, з надвірними спорудами: сарай - літ. «Б», льохи - літ. «В», «З», душ - літ. «И», вбиральня - літ. «Ж», огорожа - № 1, 3, 4, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 54 852,90 грн та по сплаті судового збору у розмірі 9 425,80 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути визначено як неналежний спосіб захисту, а задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходив з того, що в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О. зазначив суму судових витрат, які позивач поніс при розгляді судової справи в суді першої інстанції, у розмірі 1 500 доларів США, що еквівалентно 54 852,90 грн. Витрати на правничу допомогу позивача в суді апеляційної інстанції пов'язані з розглядом справи, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, є неминучими (у зв'язку з виконанням умов договору про правничу допомогу), їх розмір є обґрунтованим та пропорційним предмету спору. Витрати відповідають критеріям реальності та розумності їхнього розміру.
Крім того, ОСОБА_1 сплатила 1 984 грн судового збору за подання позову до суду, 496,20 грн - за подання заяви про забезпечення позову, 2 976 грн - за подання апеляційної скарги, 3 969,60 грн - за подання касаційної скарги. Оскільки вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволено повністю, то понесені нею витрати на сплату судового збору у розмірі 9 425,80 грн підлягають стягненню з ТОВ «ФК «Капітал Фінанс».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 листопада 2024 року представник ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» - адвокат Колесніков А. Г. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 17 травня 2022 року у справі № 760/5743/20, від 18 вересня 2023 року у справі № 363/2337/19.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Полтави.
02 січня 2025 року справа № 552/2285/22 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» - адвоката Колеснікова А. Г. мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що в постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 363/2337/19 (провадження № 61-6787сво21) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду досліджував зміст та правове значення умов договору іпотеки, укладеного іпотекодавцем із ПАТ «КБ Надра», умови якого є типовими та ідентичними умовам договору іпотеки, укладеного із ОСОБА_1 , а також вказав, що аналіз пункту 5.3 договору іпотеки свідчить про те, що сторони договору у цьому пункті обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто закріпили іпотечне застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Отже, вищезазначений пункт договору іпотеки містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.
Таким чином, тлумачення вищевказаного пункту договору іпотеки необхідно розуміти як іпотечне застереження, яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування вказаного позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справа № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21).
Крім того, ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» виконало вимоги щодо попереднього проведення оцінки предмета іпотеки з метою звернення стягнення шляхом позасудового врегулювання на підставі статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», а також надано до матеріалів справи докази належного повідомлення позичальника (іпотекодавця) про порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 червня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», яке змінило назву на ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_2 , яка у зв'язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_5 , було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) у сумі 93 144,61 доларів США.
Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору цільовим використанням кредиту є: проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 23 червня 2008 року № 2389, відповідно до якого позичальник набуває у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а також витрати позичальника, які пов'язані з оформленням кредиту, оплата комісії за розрахунки в рамках комплексу.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 23 червня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки № 6/4/2008/980-І/467, предметом якого є житловий будинок житловою площею 93,8 кв. м, загальною площею 140,6 кв. м, з надвірними спорудами: сарай літ. «Б», льохи літ. «В», «З», душ літ. «И», вбиральня літ. «Ж», огорожа № 1, 3, 4, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, зобов'язання позивача за Кредитним договором забезпечено також порукою ОСОБА_7 згідно з договором поруки від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/840-П/468, який укладено між ОСОБА_7 та ВАТ КБ «Надра».
На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, посвідченого 23 червня 2008 року приватним нотаріусом ХМНО Івановою О. С., ОСОБА_3 придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
25 серпня 2008 року за позивачем було зареєстровано право власності на зазначений житловий будинок.
Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 09 листопада 2010 року у справі № 2п-61/10 було задоволено позов ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, стягнено солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь банку суму заборгованості у розмірі 926 665,61 грн. Вказаним рішенням також встановлено, що у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків за кредитним договором за відповідачем станом на 12 лютого 2010 року виникла заборгованість за Кредитним договором. Це судове рішення набрало законної сили.
17 серпня 2015 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, у зв'язку з чим ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».
Відповідно до листа Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові від 16 листопада 2022 року № 57353 залишок заборгованості, що підлягає стягненню з боржника ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 42364104 складає 194 856,79 грн.
27 травня 2021 року між ТОВ «Спектрум Ессетс» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення прав вимог № 27/05-21/1ДВ, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває прав вимоги первісного договору до позичальника, зазначеного в додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржника, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та порядку, визначеному цим договором.
З додатку № 1 до договору про відступлення прав вимог № 27/05-21/1ДВ вбачається, що ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_6 за Кредитним договором.
27 травня 2021 року між ТОВ «Спектрум Ессетс» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» (новий іпотекодержатель) було укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 6/4/2008/980-І/467, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Івановою О. С. 23 червня 2008 року за реєстровим № 2392. Згідно з умовами вказаного договору первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права за договором іпотеки № 6/4/2008/980-І/467, що укладений між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», і ОСОБА_6 , посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Івановою О. С. 23 червня 2008 року за реєстровим № 2392, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця за Кредитним договором (з усіма наступними змінами та доповненнями до нього).
Права вимоги за договором іпотеки належали первісному іпотекодержателю на підставі договору № GL3N017513 про відступлення прав вимоги, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Спектрум Ессетс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. 15 травня 2020 року за реєстровим № 128.
17 грудня 2021 року державний реєстратор Микитенко Л. І. прийняла рішення про реєстрацію за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 291997880, який сформовано 22 грудня 2021 року, реєстрація права власності за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» здійснена на підставі таких документів:
- іпотечне повідомлення - вимога ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» від 16 липня 2021 року № 16-07/4-21;
- договір про відступлення прав за договором іпотеки від 27 травня 2021 року № 1037, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н. К.;
- вимога ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» від 31 травня 2021 року № 31/1-05/21;
- вимога ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» від 31 травня 2021 року № 31/2-05/21;
- договір іпотеки від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/980-1/467, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Івановою О. С.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» - адвоката Колеснікова А. Г. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» уразі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 23 червня 2008 року, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 23 червня 2008 року, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності від 22 грудня 2021 року), іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1952-1V).
Частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом частин першої та третьої статті 10 Закону № 1952-IV державним реєстратором є, зокрема нотаріус. Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1127), державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом № 1952-IV, іншими законами України та цим Порядком.
Для державної реєстрації прав, що набуваються, змінюються або припиняються у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість набуття, зміни чи припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину (пункт 57 Порядку № 1127).
В пункті 61 Порядку № 1127 вказано, що для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, набуття права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), також подаються: 1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами); 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
У наведених правових нормах визначено перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов'язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
В постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 363/2337/19 (провадження № 61-6787сво21), на яку послався заявник в касаційній скарзі, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду навів правові висновки щодо умов договору іпотеки, укладеного іпотекодавцем із ПАТ «КБ Надра», умови пункту 5.3 якого є ідентичними умовам договору іпотеки, укладеного із ОСОБА_1 , а також вказав, що аналіз пункту 5.3 договору іпотеки свідчить про те, що сторони договору у цьому пункті обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто закріпили іпотечне застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Отже, зазначений вище пункт договору іпотеки містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.
Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справа № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), на яку послався заявник в касаційній скарзі.
Обґрунтовуючи позовні в цій справі, ОСОБА_1 посилалася на те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» була здійснена з порушенням вимог законодавства, оскільки в договорі іпотеки, який став підставою для реєстрації права власності, відсутнє іпотечне застереження, а окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, вимога відповідача щодо усунення порушень позивачу не направлялася, оцінка предмета іпотеки не була погоджена з позивачем, а також ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» не може бути кредитором за валютним зобов'язанням, адже у нього відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій.
Суд першої інстанції виходив з того, що в договорі іпотеки від 23 червня 2008 року відсутнє іпотечне застереження, між іпотекодавцем і іпотекодержателем не укладався окремий договір про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, а також набуття відповідачем предмета іпотеки у власність за вартістю, визначеною на підставі звіту ТОВ «Консалтинг - Експерт І» від 16 листопада 2021 року у розмірі 450 000 грн, яка втричі менша, ніж визначена звітом ТОВ «Дельта Консалтинг» від 16 лютого 2022 року вартість у розмірі 1 594 000 грн, може свідчити про неправильну оцінку предмета іпотеки.
Разом з цим, зробивши висновок про те, що реєстрація права власності за відповідачем проведена з порушенням вимог закону і порушує право позивача, суд першої інстанції вважав, що заявлені позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не підлягають задоволенню у зв'язку з обранням неправильного способу захисту свого права, а належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.
В апеляційній скарзі на рішення місцевого суду ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» звертало увагу на умови договору іпотеки від 23 червня 2008 року, в пункті 5.3 якого сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, в апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» зазначило, що суд першої інстанції надав перевагу поданому стороною позивача висновку про вартість об'єкта оцінки (житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 141,2 кв. м, житловою площею 86,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 ), складеного 16 лютого 2022 року ТОВ «Дельта Консалтинг», натомість не врахував звіт з незалежної оцінки зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями, складений 16 листопада 2021 року ТОВ «Консалтинг - Експерт І», який подавався державному реєстратору для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки.
Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги позивача та виходив лише з того, що заявлена позивачем вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути визначено як неналежний спосіб захисту, натомість суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу вищенаведених доводів апеляційної скарги відповідача про те, що пункт 5.3 договору іпотеки від 23 червня 2008 року містить відповідне іпотечне застереження, яким сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а також взагалі не досліджував та не оцінив надані сторонами докази щодо вартості предмета іпотеки на час звернення стягнення та проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс».
Таким чином, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , не дав належної та повної оцінки усім доводам апеляційних скарг, не аргументував належним чином своїх висновків щодо прийняття та відхилення наданих сторонами доказів.
Крім того, судом першої інстанції було відхилено доводи позивача про те,що їй ненаправлялася вимога відповідача щодо усунення порушень, оскільки з документів реєстраційної справи вбачається, що державному реєстратору подавалася копія письмової вимоги ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» від 31 травня 2021 року № 31/1-05/21 про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, а також копії рекомендованих поштових відправлень від 16червня 2021 року№ 61105716255261 та від 20 липня 2021 року № 6100407261310, які повернулися відправнику у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.
Однак суд апеляційної інстанції не дослідив і не надав належну правову оцінку вищенаведеним обставинам та доказам належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання іпотекодавцю повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Фінанс» - адвоката Колеснікова Анатолія Геннадійовича задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2024 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович