Справа № 132/3250/25
3/132/1809/25
Іменем України
24 жовтня 2025 року м. Калинівка
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., розглянувши матеріал, який надійшов з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Балта Одеської області, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, розлученого, стрільця-санітара військової частини НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП,
ОСОБА_2 - повторно протягом року після вчинення правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП - 15 вересня 2025 року о 01год.40хв. по автодорозі М-21, 268км., керував транспортним засобом марки (моделі) «ЗАЗ», державний номерний знак « НОМЕР_2 », будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами, чим порушив п.2.1а ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку.
Чинним Кодексом України про адміністративне правопорушення не визначено причини, які можуть вважатися поважними для неприбуття особи на виклик.
У зв'язку із цим, виникає необхідність в застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі права, а саме кримінального процесуального права, та при вирішенні питання щодо визначення причин, які можуть вважатися поважними для неприбуття особи на виклик, слід керуватися ст.138 КПК України.
Згідно ст.138 КПК України, поважними причинами неприбуття особи на виклик є: 1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання; 2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; 3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); 4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; 5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; 6) смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; 7) несвоєчасне одержання повістки про виклик; 8) інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик.
Будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, ОСОБА_2 не надав.
З матеріалів справи об'єктивно вбачається, що ОСОБА_2 був обізнаний 15.09.2025 року про те, що стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 454207 за ч.5 ст.126 КУпАП і розгляд справи відбудеться у Калинівському районному суді Вінницької області.
ОСОБА_2 згідно протоколу були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Отже, ОСОБА_2 будучи обізнаним про дані процесуальні права, не позбавлений був можливості цими правами скористатися, починаючи з 15.09.2025 року.
Частиною другою статті 268 КУпАП визначено перелік справ про адміністративні правопорушення, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. При цьому в переліку таких справ немає посилання на справи про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 126 КУпАП.
Тобто за змістом частини другої статті 268 КУпАП участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за статтею 126 КУпАП, не є обов'язковою.
Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення визначені статтею 277 КУпАП, згідно положень якої справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи . Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, статтями 44-1, 106-1, 106-2, 162, 172-10 - 172-20, 173, 173-1, частинами другою і третьою статті 173-8, статтями 178, 185, частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 173-2, 185-1, 212-7 - 212-20 - у триденний строк, статтями 46-1, 166-9, 176 і 188-34 - у п'ятиденний строк, статтями 101-103 цього Кодексу - у семиденний строк. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), розглядаються уповноваженою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб'єкта цього правопорушення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, розглядаються уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервiстами, якi перебувають у запасi Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов'язаними Служби зовнішньої розвідки України) у триденний строк після надходження відповідної заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення. Строк розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.12.2024 року у справі № 990SCGC/20/24 (номер провадження 11-222сап24) виснувала, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні (пункт 107). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи (пункт 108). Питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням строку, визначеного статтею 38 КУпАП, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення правопорушення (пункт 109). З огляду на завдання проваджень у справах про адміністративні правопорушення, визначені статтею 245 КУпАП, недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами (пункт 110). Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків (пункт 111).
Згідно пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», у випадку відкладення розгляду справи про адміністративні правопорушення за клопотанням учасників судового розгляду строк накладення адміністративного стягнення, передбачений статтею 38 КУпАП, обчислюється починаючи з дня вчинення адміністративного правопорушення, а при триваючому правопорушенні - починаючи з дня його виявлення. Можливість зупинення цього строку у зв'язку з перенесенням розгляду справи не передбачено, крім випадку, визначеного частиною четвертою статті 277 КУпАП.
Велика палата Верховного суду у постанові від 23.08.2018 року у справі №11-237сап18, звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч.1 ст.268 та ч.6 ст.294 КУпАП, не є абсолютним.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі «Пелевін проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.
Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).
У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Згідно сталої правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 03.05.2022 року у справі № 520/5386/15-ц, від 24.10.2024 року у справі № 752/8103/13-ц, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За вказаних обставин та відповідно до вимог ст.268 КУпАП, що не передбачає обов'язкової участі особи при розгляді справи за ст.126 КУпАП, ураховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч.4 ст.294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст.268 КУпАП.
Відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення без наявності для того правових підстав та її розгляд з порушенням строків визначених законом, може свідчити про недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, що буде мати істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, приходжу до наступних висновків:
Згідно з вимогами статей 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 454207 від 15.09.2025 року слідує, що ОСОБА_2 - повторно протягом року після вчинення правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП - 15 вересня 2025 року о 01год.40хв. по автодорозі М-21, 268км., керував транспортним засобом марки (моделі) «ЗАЗ», державний номерний знак « НОМЕР_2 », будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами, чим порушив п.2.1а ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП.
Вказаний протокол відповідає вимогам ст.256 КУпАП, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно положень частин 9, 10 статті 15 Закону України «Про дорожній рух», право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Диспозицією частини 5 статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, в повному обсязі доведена матеріалами справи, а саме:
протоколом про адміністративне правопорушення за серією ЕПР1 № 454207 від 15.09.2025 року, в якому ОСОБА_2 мав можливість викласти свої зауваження та/або застереження щодо його змісту, однак цього не зробив, чим фактично погодився з ним;
рапортом поліцейської взводу № 2 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Олійника В. від 15.09.2025 року, згідно якого, 15.09.2025 року о 01год.40хв. на автодорозі М-21, 268км., був зупинений транспортний засіб марки (моделі) «ЗАЗ», державний номерний знак « НОМЕР_2 », під керуванням водія ОСОБА_2 , який був позбавлений права керування транспортними засобами;
письмовим поясненням ОСОБА_2 від 15.09.2025 року, згідно якого, ОСОБА_2 зазначає, що 15.09.2025 року керував транспортним засобом будучи обмеженим в праві керування;
копією постанови старшого державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ткачовим А.В. від 07.04.2020 року, згідно якої, відносно ОСОБА_2 встановлене тимчасове обмеження в праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 491/873/18 від 22.12.2018 року;
копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3503320 від 18.11.2024 року, згідно якої, ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, за керування 18.11.2024 року транспортним засобом марки (моделі) «МТ125-8», державний номерний знак « НОМЕР_3 », будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами, на підставі постанови Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24.11.2023 року у справі № 488/4379/23;
витягом з адміністративної практики із відомостями (даними) про притягнення до адміністративної відповідальності, згідно якого, ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, за керування 22.10.2023 року транспортним засобом марки (моделі) «Volkswagen Golf», державний номерний знак « НОМЕР_4 », будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами, на підставі постанови Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24.11.2023 року у справі № 488/4379/23;
витягом з адміністративної практики із відомостями (даними) про притягнення до адміністративної відповідальності, згідно якого, ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, за керування 06.10.2024 року транспортним засобом марки (моделі) «Ford Scorpio», державний номерний знак « НОМЕР_5 », будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами, на підставі постанови Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24.11.2023 року у справі № 488/4379/23;
відеозаписами з нагрудних бодікамер уповноважених працівників поліції (відеореєстраторів), які були безпосередньо досліджені судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, згідно яких зафіксований факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом марки (моделі) «ЗАЗ», державний номерний знак « НОМЕР_2 » - 15.09.2025 року о 01год.40хв. по автодорозі М-21, 268км., будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Відповідно до положень частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно частини 2 цієї статті обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно приписів статті 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
З огляду на викладене, аналізуючи зазначені вище положення процесуального закону та оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав не довіряти вказаним доказам.
Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами, знайшов своє підтвердження та повністю доведений поза розумним сумнівом в ході даного судового розгляду, а його дії за частиною 5 статті 126 КУпАП правильно кваліфіковано.
Диспозицією частини 5 статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч.2 ст.126 КУпАП) ; керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч.3 ст.126 КУпАП); керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч.4 ст.126 КУпАП).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Санкція частини 5 статті 126 КУпАП передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Слід зауважити, що додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, є безальтернативним.
Правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції частини 5 статті 126 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
З урахуванням цього, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала особа посвідчення водія на момент вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до положень статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами
Згідно статті 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Призначаючи адміністративне стягнення в даній справі, суд враховує конкретні обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість та достатність застосування до ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п'ять років.
Як зазначено вище, санкцією частини 5 статті 126 КУпАП передбачене додаткове покарання у вигляді оплатного вилучення транспортного засобу чи без такого.
Відповідно до положень статті 28 КУпАП, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. Порядок застосування оплатного вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14, оплатне вилучення транспортного засобу є допустимим тільки як додаткове адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, за які встановлена відповідальність ч.6 ст.121, ч.2 та 3 ст.130 КУпАП. Застосування його як основного стягнення законом не передбачено. Не можна накладати це стягнення й на особу, яка вчинила відповідне правопорушення, керуючи транспортним засобом, що належить іншій особі.
Будь-яких належних доказів на підтвердження належності ОСОБА_2 транспортного засобу марки (моделі) «ЗАЗ», державний номерний знак « НОМЕР_2 », на праві приватної власності, матеріали справи не містять, а тому суд позбавлений можливості застосувати додаткове стягнення у вигляді оплатного вилучення транспортного засобу.
Визначена судом міра адміністративного стягнення до ОСОБА_2 , буде необхідною та достатньою для його виховання, попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, та повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.
Відповідно до положень ст.40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
З урахуванням цього, з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 126, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП,
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. що становить 40800грн.00коп. в дохід держави на рахунок на рахунок (IBAN) UA418999980313080149000002001, отримувач: ГУК у Вінницькій обл./Він.обл/21081300, (ЄДРПОУ) 37979858, код класифікації доходів бюджету: 21081300, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п'ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 605грн.60коп. на номер рахунку (IBAN) UA908999980313111256000026001, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП, та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя