Справа № 132/2762/25
3/132/1599/25
Іменем України
24 жовтня 2025 року місто Калинівка
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., розглянувши матеріал, який надійшов з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Прилуцьке Вінницької області, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, одруженого, головного сержанту взводу військової частини НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,
ОСОБА_2 - 13 серпня 2025 року о 20год.30хв. рухаючись по вулиці М.Грушевського в селі Прилуцьке Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «ВАЗ-210994», реєстраційний знак « НОМЕР_2 », з явними ознаками наркотичного сп'яніння (звужені зіниці очей які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; порушення координації рухів), від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на нагрудні бодікамери (відеореєстратори) працівників органу Національної поліції, чим порушив п.2.5 ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, повторно не з'явився.
Чинним Кодексом України про адміністративне правопорушення не визначено причини, які можуть вважатися поважними для неприбуття особи на виклик.
У зв'язку із цим, виникає необхідність в застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі права, а саме кримінального процесуального права, та при вирішенні питання щодо визначення причин, які можуть вважатися поважними для неприбуття особи на виклик, слід керуватися ст.138 КПК України.
Згідно ст.138 КПК України, поважними причинами неприбуття особи на виклик є: 1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання; 2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; 3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); 4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; 5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; 6) смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; 7) несвоєчасне одержання повістки про виклик; 8) інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик.
ОСОБА_2 не надав суду будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, які визначені законом.
З матеріалів справи об'єктивно вбачається, що ОСОБА_2 був обізнаний 13.08.2025 року про те, що стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 422192 за ч.1 ст.130 КУпАП і розгляд справи відбудеться у Калинівському районному суді Вінницької області.
ОСОБА_2 згідно протоколу були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Отже, ОСОБА_2 , будучи обізнаним про дані процесуальні права, не позбавлений був можливості цими правами скористатися, починаючи з 13.08.2025 року.
Частиною другою статті 268 КУпАП визначено перелік справ про адміністративні правопорушення, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. При цьому в переліку таких справ немає посилання на справи про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП.
Тобто за змістом частини другої статті 268 КУпАП участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП, не є обов'язковою.
Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення визначені статтею 277 КУпАП, згідно положень якої справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи . Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, статтями 44-1, 106-1, 106-2, 162, 172-10 - 172-20, 173, 173-1, частинами другою і третьою статті 173-8, статтями 178, 185, частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 173-2, 185-1, 212-7 - 212-20 - у триденний строк, статтями 46-1, 166-9, 176 і 188-34 - у п'ятиденний строк, статтями 101-103 цього Кодексу - у семиденний строк. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), розглядаються уповноваженою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб'єкта цього правопорушення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, розглядаються уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервiстами, якi перебувають у запасi Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов'язаними Служби зовнішньої розвідки України) у триденний строк після надходження відповідної заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення. Строк розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.12.2024 року у справі № 990SCGC/20/24 (номер провадження 11-222сап24) виснувала, що статтею 277 КУпАП, зокрема, встановлено п'ятнадцятиденний строк розгляду справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 цього Кодексу (пункт 106). ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні (пункт 107). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи (пункт 108). Питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням строку, визначеного статтею 38 КУпАП, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення правопорушення (пункт 109). З огляду на завдання проваджень у справах про адміністративні правопорушення, визначені статтею 245 КУпАП, недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами (пункт 110). Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків (пункт 111).
Згідно пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», у випадку відкладення розгляду справи про адміністративні правопорушення за клопотанням учасників судового розгляду строк накладення адміністративного стягнення, передбачений статтею 38 КУпАП, обчислюється починаючи з дня вчинення адміністративного правопорушення, а при триваючому правопорушенні - починаючи з дня його виявлення. Можливість зупинення цього строку у зв'язку з перенесенням розгляду справи не передбачено, крім випадку, визначеного частиною четвертою статті 277 КУпАП.
Велика палата Верховного суду у постанові від 23.08.2018 року у справі №11-237сап18, звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч.1 ст.268 та ч.6 ст.294 КУпАП, не є абсолютним.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі «Пелевін проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.
Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).
У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Згідно сталої правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 03.05.2022 року у справі № 520/5386/15-ц, від 24.10.2024 року у справі № 752/8103/13-ц, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За вказаних обставин та відповідно до вимог ст.268 КУпАП, що не передбачає обов'язкової участі особи при розгляді справи за ч.1 ст.130 КУпАП, ураховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч.4 ст.294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст.268 КУпАП.
Відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення без наявності для того правових підстав та її розгляд з порушенням строків визначених законом, може свідчити про недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, що буде мати істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, приходжу до наступних висновків:
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Відповідно до положень статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно норм статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 422192 від 13.08.2025 року слідує, що ОСОБА_2 - 13 серпня 2025 року о 20год.30хв. рухаючись по вулиці М.Грушевського в селі Прилуцьке Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «ВАЗ-210994», реєстраційний знак « НОМЕР_2 », з явними ознаками наркотичного сп'яніння (звужені зіниці очей які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; порушення координації рухів), від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на нагрудні бодікамери (відеореєстратори) працівників органу Національної поліції, чим порушив п.2.5 ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Вказаний протокол відповідає вимогам статті 256 КУпАП, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи.
Згідно з пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до пункту 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками наркотичного сп'яніння, згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Наявність відмови ОСОБА_2 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:
протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 422192 від 13.08.2025 року;
рапортом поліцейського взводу № 2 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції капрала поліції Поповського А. від 13.08.2025 року;
витягом з адміністративної практики із відомостями (даними) про притягнення до адміністративної відповідальності;
направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 13.08.2025 року;
письмовим поясненням ОСОБА_2 від 13.08.2025 року;
відеозаписом з відеореєстраторів (нагрудних бодікамер) працівників органу Національної поліції.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 422192 від 13.08.2025 року слідує, що ОСОБА_2 - 13 серпня 2025 року о 20год.30хв. рухаючись по вулиці М.Грушевського в селі Прилуцьке Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «ВАЗ-210994», реєстраційний знак « НОМЕР_2 », з явними ознаками наркотичного сп'яніння (звужені зіниці очей які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; порушення координації рухів), від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на нагрудні бодікамери (відеореєстратори) працівників органу Національної поліції, чим порушив п.2.5 ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_2 підписав даний протокол з викладеними в ньому обставини, без жодних зауважень чи застережень щодо його змісту.
Обставини, які викладені у протоколі підтверджуються наступними доказами:
рапортом поліцейського взводу № 2 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції капрала поліції Поповського А. від 13.08.2025 року, згідно якого, 13.08.2025 року о 20год.30хв. на вулиці М.Грушевського в селі Прилуцьке, був зупинений транспортний засіб марки (моделі) «ВАЗ-210994», реєстраційний знак « НОМЕР_2 », під керуванням водія ОСОБА_2 , у якого були виявлені явні ознаки наркотичного сп'яніння (звужені зіниці очей які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; порушення координації рухів), та якому було запропоновано пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров'я, від чого водій ОСОБА_2 відмовився в категоричній формі, у зв'язку із чим був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП;
направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 13.08.2025 року, згідно якого, водію транспортного засобу марки (моделі) «ВАЗ-210994», реєстраційний знак « НОМЕР_2 » - ОСОБА_2 за наявності у нього ознак наркотичного сп'яніння (звужені зіниці очей які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; порушення координації рухів), було запропоновано пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров'я, в КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, від чого він відмовився, що прослідковується з його дій, зафіксований на відеозаписи з нагрудних бодікамер (відеореєстраторів) працівників орану Національної поліції;
витягом з адміністративної практики із відомостями (даними) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, що мало місце 13.08.2025 року на вулиці М.Грушевського в селі Прилуцьке, під час керування ним транспортним засобом марки (моделі) «ВАЗ-210994», реєстраційний знак « НОМЕР_2 », яким підтверджено факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом;
письмовим поясненням ОСОБА_2 від 13.08.2025 року, згідно якого, ОСОБА_2 підтверджує, що дійсно під час керування транспортним засобом, був зупинений працівниками поліції, які виявили у нього ознаки наркотичного сп'яніння, та запропонували пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров'я, від чого він відмовився у зв'язку із сімейними обставинами;
відеозаписами з нагрудних бодікамер (відеореєстраторів) працівників орану Національної поліції, які були безпосередньо досліджені судом в нарадчій кімнаті, згідно яких, чітко зафіксований факт зупинки транспортного засобу марки (моделі) «ВАЗ-210994», реєстраційний знак « НОМЕР_2 », під керуванням водія ОСОБА_2 , у якого були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння, про що повідомлено останньому та запропоновано йому пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров'я на факт вживання наркотичних речовин, від чого він відмовився в категоричній формі. Лише після цього, був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Суд звертає увагу на те, що наявні в матеріалах справи відеозаписи є об'єктивними доказами, тобто такими, які в процесі доказування не встановлюються від людей і не залежать від їх суб'єктивного сприйняття певних обставин.
Згідно з пунктом 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Згідно із статтею 12 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» встановлення наявності стану наркотичного сп'яніння внаслідок незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин є компетенцією лише лікаря, на якого покладено обов'язки щодо проведення медичного огляду (обстеження).
Таким чином, перевірка на стан наркотичного сп'яніння проводиться шляхом медичного огляду в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП, а не на місці зупинки транспортного засобу, що і було запропоновано водію ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 відмовився від проходження медичного огляду на виявлення у нього стану наркотичного сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я під час ведення безперервної відеофіксації.
Суд звертає увагу на те, що правопорушення вважається закінченим, саме з моменту відмови водія від проходження такого огляду.
Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_2 , зі сторони працівників поліції було необ'єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_2 суду не надано.
Відповідно до положень частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно частини 2 цієї статті обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно приписів статті 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що факт відмови ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, знайшов своє підтвердження та повністю доведений поза розумним сумнівом в ході даного судового розгляду, а його дії за ч.1 ст.130 КУпАП правильно кваліфіковано.
Окремо суд зазначає, що згідно пункту 12 розділу ІІ Інструкції № 1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Таким чином, з вимог Інструкції № 1452/735 вбачається, що у поліцейського виникає право візуально перевірити наявність ознак наркотичного сп'яніння у водія. У разі наявності підстав вважати, що такі ознаки встановлено, поліцейський направляє, а водій зобов'язаний пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, для підтвердження чи спростування зазначених обставин.
Враховуючи, що ОСОБА_2 відмовився від проходження відповідно до встановленого вказаними вище нормативними актами порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, то поліцейський згідно з пунктом 8 Порядку № 1103 склав протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП, в якому зазначив ознаки наркотичного сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
При цьому суд зауважує, що визначення ознак знаходження водія у стані сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, тобто є їх дискреційними повноваженнями. При цьому, відсутність на відеозаписі видимих ознак сп'яніння у водія не спростовують факту відмови від проходження огляду, адже наявність ознак встановлює виключно поліцейський і це є лише підставою для огляду, оскільки метою є встановлення факту керування у стані сп'яніння чи спростування такого стану за результатами огляду.
Згідно статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до пункту 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
За нормами статті 16 Закону України «Про дорожній рух», водій, серед іншого, зобов'язаний виконувати розпорядження поліцейського.
Пунктом 2.5 ПДР України визначено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З урахуванням вищенаведеного, водій ОСОБА_2 зобов'язаний був неухильно виконати вимогу поліцейського та пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану наркотичного сп'яніння, як це визначено законом, проте дану вимогу умисно та свідомо не виконав, що прослідковується з досліджених матеріалів справи та відеозаписів з нагрудних бодікамер (відеореєстраторів) працівників органу Національної поліції.
Статтею 60 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Особою, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 не доведено, що вимога поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану наркотичного сп'яніння, була явно злочинною.
Невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 444/2115/17).
Отже, невиконання законної вимоги поліцейського не допускається. Правопорушник володіє правом оскаржувати незаконні, на його думку, дії працівників поліції, однак ухилення від виконання вимоги працівника поліції на момент оголошення такої вимоги не може вважатися допустимим способом захисту ймовірно порушених прав та свідчить виключно про зухвале нехтування громадянином встановленого законодавством порядку.
Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_2 суду не надано.
За порушення пункту 2.5 ПДР України, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП, яка вміняється ОСОБА_2 .
Відмовою від проходження огляду на стан сп'яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі.
Відмова від проходження огляду не означає лише вербальну, словесну відмову, але такою відмовою слід вважати невчинення певних дій.
Відмова від проходження огляду на стан сп'яніння є правопорушенням з формальним складом, тобто є закінченим саме з моменту висловлення особою відмови від проходження відповідного огляду.
Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.
Як вбачається з досліджених відеозаписів з нагрудних бодікамер (відеореєстраторів) працівників органу Національної поліції, після виявлення ознак наркотичного сп'яніння у ОСОБА_2 , йому було запропоновано пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров'я, для чого прослідувати до КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, від чого він відмовився, на підтвердження чого надав письмове пояснення.
ОСОБА_2 до закладу охорони здоров'я шляхом самозвернення не звернувся, та не спростував в передбаченому законом порядку підозру у перебуванні в стані наркотичного сп'яніння.
Відеозапис події, зроблений за допомогою нагрудної камери поліцейського, який є об'єктивним доказом у справі, незалежним від суб'єктивного сприйняття будь-якої особи, дає підстави стверджувати про те, що ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, ця відмова є зрозумілою і категоричною, що не передбачає двозначного трактування.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до вимог статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Призначаючи адміністративне стягнення ОСОБА_2 , суд враховує обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан.
Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням.
Водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб, а тому таке правопорушення не може бути визнано малозначним.
Відповідно до положень статті 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Санкцією частини 1 статті 130 КУпАП передбачена відповідальність у виді штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Слід зауважити, що додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, є безальтернативним.
Враховуючи вимоги закону, конкретні обставини справи та особу правопорушника, суд приходить до висновку, що на ОСОБА_2 слід накласти адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Визначена судом міра адміністративного стягнення ОСОБА_2 , буде необхідною і достатньою для попередження його від скоєння нових адміністративних правопорушень.
У відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_2 слід стягнути в дохід держави судовий збір.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 130, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП, суддя, -
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп. в дохід держави на рахунок (IBAN) UA418999980313080149000002001, отримувач: ГУК у Вінницькій обл./Він.обл/21081300, ЄДРПОУ 37979858, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 605грн.60коп. на номер рахунку (IBAN) UA908999980313111256000026001, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, Казначейство України (ЕАП).
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП, та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя