Справа № 128/4318/25
30 жовтня 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького районного суду Вінницької області Бондаренко О.І., оглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мотилюка Олексія Вільямовича про забезпечення позову за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,
В провадження Вінницького районного суду Вінницької області надійшов вказаний позов.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 30.10.2025 відкрито провадження по справі та призначено справу до підготовчого розгляду.
Одночасно з позовною заявою, адвокатом Мотилюком О.В. в інтересах позивачки є поданою заява про забезпечення позову, в порядку п.2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, визначивши наступні способи забезпечення, шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 0520685200:06:001:0305, площею 0,0396 га, цільовим призначенням - для індивідуального садівництва; на об'єкт незавершеного будівництва (садовий будинок), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити усім суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкта незавершеного будівництва (садовий будинок), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Норми ч. 1 ст. 153 ЦПК України передбачають, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Беручи до уваги зміст позовних вимог, за якими між сторонами дійсно виник спір щодо перебування на праві власності майна, суд вважає за необхідне з метою усунення загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, накласти арешт на вищевказане майно, способом визначеним законом.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Подана заява про забезпечення позову відповідає приписам та вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, та таким чином вона підлягає невідкладному розгляду в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
У відповідності до ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч.3 ст.149 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»№ 9 від 22 грудня 2006 року у п.4роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, саме пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно дост.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 22.12.2006 р., №9 “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню. Таким чином, враховуючи вищевикладене, у відповідності до ч. 7 ст. 153 ЦПК України, з метою забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, суд вважає за необхідне забезпечити позов шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку та об'єкт незавершеного будівництва (садовий будинок).
Щодо вимог заяви про забезпечення позову шляхом заборони усім суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкта незавершеного будівництва (садовий будинок), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , слід відмовити, оскільки арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним. За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2024 (справа № 567/459/23) та від 04.09.2024 (справа №404/839/24).
Підстав для вирішення питання зустрічного забезпечення, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 81, 141, 149, 151,152, ЦПК України, суд,-
Заяву представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мотилюка О.В. - задоволити частково.
Вжити заходи забезпечення позову наступним шляхом:
-Накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0396 га, кадастровий номер 0520685200:06:001:0305, цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва.
-Накласти арешт на об'єкт незавершеного будівництва (садовий будинок), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову - відмовити.
Роз'яснити положення ч. 4 ст. 157 ЦПК України, згідно якої особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Оксана БОНДАРЕНКО