ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.10.2025Справа № 910/2440/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства - фірми “Торгбуд-сервіс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ОТП Лізинг»
про стягнення 3 001 791, 18 грн
Представники:
від позивача: Демченко М.М.;
від відповідача: Мілетич О.О.;
від третьої особи: не з'явився
Приватне підприємство - фірма “Торгбуд-сервіс» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніверсал машинері» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 3 001 791, 18 грн, з яких: 928 177, 74 грн - основний борг, 1 614 871, 20 грн - неустойки, 138 326, 39 грн - 3 % річних та 320 415, 85 грн - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.01.2022 між ТОВ “Юніверсал машинері» (продавець), ТОВ “ОТП Лізинг» (лізингодавець) та ПП-фірмою “Торгбуд-сервіс» (лізингоодержувач) було укладено договір купівлі-продажу № 12483-S від 19.01.2022, відповідно до якого відповідач зобов'язаний був продати, а лізингодавець купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг позивачу (відповідно до договору фінансового лізингу № № 12483-SМЕ-LЕ від 19.01.2022) автобетонозмішувач ХСМG NXG3310DSNEMX - три одиниці. Як зазначає позивач, ним своєчасно та в повному обсязі було виконані взяті на себе зобов'язання щодо оплати за поставку товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ “ОТП Лізинг», яке в свою чергу перерахувало ці кошти відповідачу. Проте, ТОВ “ОТП Лізинг» свої зобов'язання щодо передачі позивачу об'єкта лізингу не виконало з підстав того, що відповідачем, як продавцем не було поставлено товар у визначений договором строк, як і не було повернуто отримані від ТОВ “ОТП Лізинг» грошові кошти у вигляді авансового платежу.
Крім того, разом з позовною заявою Приватним підприємством - фірмою “Торгбуд-сервіс» подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у задоволенні заяви Приватного підприємства - фірми “Торгбуд-сервіс» про забезпечення позову - відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 позовну заяву Приватного підприємства - фірми “Торгбуд-сервіс»- залишено без руху. Встановлено Приватному підприємству - фірмі “Торгбуд-сервіс» строк для усунення недоліків позовної заяви.
18.03.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Приватного підприємства - фірми “Торгбуд-сервіс» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.04.2025. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ОТП Лізинг».
15.04.2025 до суду надійшли письмові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Лізинг», в яких третя особа, зокрема зазначає, що продавцем (відповідачем) не було виконано його обов'язку щодо поставки товару у строки, що визначені договором купівлі-продажу, у зв'язку з чим ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» було направлено відповідачу повідомлення про відмову від договору купівлі-продажу та про необхідність повернення коштів. Проте, станом на дату подання пояснень у даній справі продавцем (відповідачем) повернуто авансовий платіж на загальну суму 2 000 000, 00 грн.
У підготовчому засіданні 17.04.2025 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 22.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/2440/25 призначено на 19.06.2025.
19.06.2025 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері" про відкладення розгляду справи, в якому у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У судовому засіданні 19.06.2025, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Також, у судовому засіданні 19.06.2025 оголошено перерву до 14.08.2025.
03.07.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері" про поновлення процесуального строку, в якому відповідач просить суд визнати поважними причини неподання відповідачем суду відзиву на позовну заяву, клопотання про зменшення розміру неустойки, та клопотання про закриття провадження під час підготовчого провадження, поновити відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву, клопотання про зменшення розміру неустойки та клопотання про закриття провадження відповідача, і прийняти їх до матеріалів справи.
Також, 03.07.2025 до суду надійшла заява відповідача, в якій він просить суд визнати поважними причини неподання відповідачем даної заяви на стадії підготовчого провадження згідно поданого окремого письмового клопотання відповідача та поновити строк на подання цієї заяви про закриття провадження, закрити провадження у даній справі в частині стягнення боргу з відповідача на користь позивача на суму 100 000, 00 грн., у зв'язку із відсутністю спору в цій частині заявлених вимог.
Крім того, 03.07.2025 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері" на позовну заяву, в якому відповідач просить суд вирішити питання щодо поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, згідно окремо поданого письмового клопотання відповідача, визнати поважними причини неподання відзиву на позовну заяву під час підготовчого провадження, поновити строк на подання відзиву та приєднати до матеріалів справи даний відзив на позовну заяву. Також, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки (пені) до 19 628, 65 грн., що становить 3 % від залишку суми боргу у розмірі 654 288, 18 грн.
03.07.2025 до суду надійшла заява відповідача про зменшення розміру неустойки (пені), в якій відповідач просить суд зменшити розмір неустойки (пені) до 19 628, 65 грн. для стягнення з відповідача на користь позивача, що становить 3 % від наявного залишку суми боргу у розмірі 654 288, 18 грн.
12.08.2025 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача з приводу зібраних доказів у справі, в яких відповідач зокрема зазначає, що сума коштів, що залишилася для повернення відповідачем, у зв'язку із припиненням договору становить 654 288, 18 грн., тобто, з отриманих в межах виконання договору грошових коштів в розмірі 2754288,18 грн. відповідачем було повернуто 2 100 000 грн. в позасудовому порядку, що становить 76,24% від загальної суми боргу. Також, відповідач зазначає, що розрахований позивачем розмір неустойки на суму 1 614 871, 20 грн., не є співмірними та значно перевищує суму самого боргу, яка станом на дату подання позову становила 754288,18 грн., а наразі становить 654288,18 грн.
13.08.2025 до суду надійшли додаткові пояснення позивача (заперечення щодо поновлення відповідачу строку на подання відзиву на позовну заяву), в яких позивач вказує, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження поважності обставин, що зумовили пропуск процесуального строку на подання відзиву, у зв'язку з чим просить суд у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Машинері» про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, заяви про зменшення розміру неустойки (пені), заяви про закриття провадження відмовити.
14.08.2025 до суду надійшла заява позивача про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог, в якій зазначає, що після початку розгляду даної справи, а саме 20.05.2025 позивачем в рахунок повернення сплачених у спірних правовідносинах грошових коштів було отримано платіж в сумі 100 000,00 грн, внаслідок чого заборгованість станом на даний час становить 828 177,74 грн., у зв'язку з чим, позивач просить суд залишити без розгляду позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 100 000,00 грн., стягнути з ТОВ «Юніверсал Машинері» на користь Приватного підприємства - фірми «Торгбуд-Сервіс» сплачені за договором фінансового лізингу № 12483-SME-FL від 19.01.2022 грошові кошти в сумі сумі 828 177, 74 грн. сплачені за договором лізингу, 1 614 871, 20 грн. неустойки, 138 326, 39 грн. 3% річних, 320 415, 85 грн. інфляційних.
У судовому засіданні 14.08.2025, розглянувши заяву позивача, суд на місці ухвалив відмовити у її задоволенні, оскільки приписами процесуального законодавства, а саме ст. 226 ГПК України чітко визначені підстави для залишення позову без розгляду, відтак сплата відповідачем після відкриття провадження у справі частково заборгованості не є підставою для залишення позову без розгляду в частині сплаченої суми заборгованості, а п.5 ч.1 ст.226 ГПК України надає право подати заяву про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті, однак розгляд цієї справи по суті вже було розпочато.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері" про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву - відмовлено.
Також, у судовому засіданні 14.08.2025 суд на місці ухвалив поновити відповідачу строк на подання клопотання про закриття провадження у справі в частині та клопотання про зменшення неустойки.
Крім того, у судовому засіданні 14.08.2025 оголошено перерву до 11.09.2025.
10.09.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері" про відкладення розгляду справи, в якій відповідач зазначає, що ним було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду 14.08.2025 та ухвалою від 03.09.2025 року апеляційним судом було відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача на ухвалу суду від 14.08.2025 року про відмову у поновленні строку на подання відзиву на позовну заяву, у зв'язку з тим, що необхідний час для розгляду апеляційним судом скарги відповідача на ухвалу суду від 14.08.2025 року, а також для складання повного тексту постанови апеляційним судом, відповідач просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
11.09.2025 до суду надійшла заява позивача, в якій він просить суд відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Машинері» про зменшення розміру неустойки (пені).
У судовому засіданні 11.09.2025, розглянувши заяву відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Таким чином, суд зазначає, що статтею 202 Господарського процесуального кодексу України чітко визначені підстави для викладення розгляду справи, відтак подання відповідачем апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 не є підставою для відкладення розгляду справи, відтак заява відповідача не підлягає задоволенню.
Також, у судовому засіданні 11.09.2025 оголошено перерву до 16.10.2025.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 у справі № 910/2440/25 залишено без змін.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа (ухвали суду від 14.08.2025) до електронного кабінету ТОВ “ОТП Лізинг» - 17.09.2025 о 15:44 год.
Приймаючи до уваги, що представник третьої особи був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 16.10.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
19.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері" (далі - продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю “ОТП Лізинг» (далі - покупець/лізингодавець) та Приватним підприємством - фірма “Торгбуд-сервіс» (далі - лізингоодержувач) укладено договір купівлі-продажу №12483-S, умовами якого передбачено, що продавець зобов?язаний продати, а Лізингодавець зобов?язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу (відповідно до Договору фінансового лізингу № 12483-SМЕ-LЕ від 19.01.2022 - надалі «договір фінансового лізингу»): Автобетонозмішувач XCMG NXG3310D5NEMX - 3 (три) одиниці, надалі іменоване "Об?єкт Лізингу" або "Товар", в цілому та відповідно як окремі його складові, зазначені в Додатку № 1 "Специфікація" до цього Договору, яка може бути складена повністю або частково російською мовою.
Відповідно до п. 1.2. договору, продавець відповідає перед лізингоодержувачем і, у деяких випадках, перед покупцем, за невиконання будь-яких зобов'язань щодо якості, комплектності, стану об'єкта лізингу, його доставки, поставки, заміни, монтажу, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог і т.ін.
Зобов?язання Покупця перед Продавцем виникають після перерахування Лізингоодержувачем Покупцю Першого лізингового платежу та вартості послуг за організацію фінансування за Договором фінансового лізингу (п. 1.3. договору).
Згідно п. 2.1. договору, ціна Об?єкта Лізингу, що постачається за цим Договором 7 913 996, 40 (Сім мільйонів дев?ятсот тринадцять тисяч дев?ятсот дев?яносто шість гривень 40 копійок) гривень, в т.ч. ПДВ 20%, що становить 276 000,00 (Двісті сімдесят шість тисяч Доларів США 00 центів) Доларів США, розрахованим за курсом 28,6739 гривень за 1 Долар США (надалі - "Загальна Ціна") на день, який передує дню підписання Договору, що складається з загальної ціни Об'єкта Лізингу, відповідно до Додатку №1 «Специфікація» до цього Договору. Зазначена в цьому пункті Договору загальна вартість Об?єкта лізингу не є остаточною і може змінюватися залежно від зміни ринкового курсу продажу Долару США відповідно до п.2.2. Договору. Остаточна вартість об'єкта Лізингу зазначається у видатковій накладній.
За умовами п. 3.2. договору, строк поставки об'єкта лізингу до 20.04.2022 року за умови отримання оплати платежів, передбаченого п. 5.1.1.цього договору. Продавець зобов'язаний письмово повідомити ллізингоодержувача та покупця не пізніше ніж за 3 (три) робочі дні до дати фактичної поставки об'єкта лізингу про дату його поставки.
Відповідно до п. 5.1. договору, оплата об?єкта Лізингу повинна бути здійснена Покупцем Продавцю на наступних умовах:
5.1.1. Перший платіж 35% від Загальної ціни, у розмірі гривневого еквівалента 96 600,00 (дев?яносто шість тисяч шістсот Доларів США 00 центів) Доларів США, що на день підписання Договору складає 2 769 898, 74 (Два мільйони сімсот шістдесят дев?ять тисяч вісімсот дев?яносто вісім гривень 74 копійки) гривень, що розраховується за міжбанківським курсом продажу Долару США на МВР (див. п. 2.2.) визначеним на першу доступну дату, що передує дню оплати та здійснюється в національній валюті України Покупцем протягом 3 (трьох) Робочих днів після отримання Покупцем від Лізингоодержувача першого лізингового платежу та вартості послуг за організацію фінансування за Договором фінансового лізингу № 12483-SME-FL від "19" січня 2022 року.
5.1.2. Другий платіж у розмірі 65% від Загальної ціни, у розмірі гривневого еквіваленту 179 400,00 (Сто сімдесят дев?ять тисяч чотириста Доларів США 00 центів) Доларів США, що на день підписання Договору складає 5 144 097, 66 (П?ять мільйонів сто сорок чотири тисячі дев?яносто сім гривень 66 копійок) гривень. Оплата здійснюється в національній валюті - гривні України, що розраховується за міжбанківським курсом продажу Долару США на МВР (див. п. 2.2.) визначеним на дату, що передує дню відвантаження (підписанню Акту приймання-передачі), та здійснюється Покупцем протягом 5 (п?яти) робочих днів після підписання акту приймання-передачі та отримання Покупцем видаткової накладної та реєстрації та податкової накладної та реєстрації Товару в сервісному центрі МВС України.
Цей договір набуває чинності з дати його належного підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов'язань, якщо інше не встановлено цим договором (п. 12.1. договору).
Додатком № 1 до договору купівлі-продажу №12483-S від 19.01.2022 є специфікація, в якій зазначено найменування об'єкта лізингу - Автобетонозмішувач XCMG NXG3310D5NEMX, кіллькість - 3, загальна вартість - 7 913 996, 40 грн.
Крім того, 19.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ОТП Лізинг» (далі - лізингодавець) та Приватним підприємством - фірма “Торгбуд-сервіс» (далі - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № № 12483-SМЕ-LЕ, відповідно до якого об'єкт лізингу - Автобетонозмішувач XCMG NXG3310D5NEMX, 3 одиниці.
Строк лізингу - 36 місяців (п. 6 договору).
Місце передачі об'єкта лізингу - згідно з договором купівлі-продажу №12483-S від 19.01.2022 (п. 7 договору).
Дата передачі об'єкта лізингу - протягом 5 робочих днів з дати отримання об'єкта лізингу лізингодавцем від продавця (п.8 договору).
Загальна вартість об'єкта лізингу - на момент укладення договору становить - 7 913 996, 40 грн. (п. 10 договору).
Відповідно до п. 11 договору (Індивідуальна частина), Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю Лізингові Платежі, а також вартість послуг за організацію фінансування, відповідно до Загальних Умов та Графіку, наведеному у Розділі 3 індивідуальної частини Договору. Всі такі платежі виконуються в розмірі та у Дату Платежу, а також у спосіб та на умовах вказаних для відповідного платежу у Загальних Умовах, Графіку, рахунках виставлених Лізингодавцем та інших Документах Лізингу, в залежності від випадку, та з урахування змін, що можуть відбуватись відповідно до положень Документів лізингу. Сплачений Лізингоодержувачем Перший Лізинговий Платіж та вартість послуг за організацію фінансування не підлягають поверненню, якщо інше не передбачено цим Договором або не буде погоджено Сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2022 згідно з виставленими Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» рахунками на оплату № 7510 від 08.02.2022 року на суму 158 279,00 грн та № 7509 від 08.02.2022 року на суму 2 769 898,74 грн Приватне підприємство - фірма «Торгбуд-Сервіс» платіжним дорученням № 8004 від 09.02.2022 перерахувало кошти в сумі 158 279,00 грн за послуги з організації фінансування за договором № 12483-SME-FL від 19.01.2022 та платіжним дорученням № 8003 від 09.02.2022 року - 2 769 898,74 грн авансовий платіж відшкодування частини вартості об'єкту лізингу згідно із графіком № 1 до договору № 12483-SME-FL від 19.01.2022.
Відповідно до п. 8 договору лізингу лізингодавець зобов'язаний передати лізингоодержувачу об'єкт лізингу протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання об'єкта лізингу лізингодавцем від продавця.
Проте, як зазначає позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» зобов'язання з передачі об'єта лізингу не виконано.
Тож, позивачем було надіслано на адресу ТОВ «ОТП Лізинг» лист № 11 від 10.02.2022, в якому позивач просив третю особу повернути залишок невикористаних коштів у сумі 2 928 177, 74 грн.
В свою чергу, листом № 108/03/23-0 від 17.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» повідомило позивачу, що Товариство здійснило оплату Продавцю (ТОВ "Юніверсал Машинері") у відповідності до п. 5.1.1. Договору купівлі-продажу. Проте, продавцем не було виконано обов?язку щодо поставки товару у визначені строки. У зв?язку з чим та у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавцем повідомлено про відмову від договору в односторонньому порядку.
Вказаний лист, як зазначає позивач отримано ним 23.03.2023, у зв'язку з чим відповідно до положень Закону України «Про фінансовий лізинг» 28.03.2023 позивачу мали бути повернуті відповідачем грошові кошти, сплачені за вказаним вище договором.
Проте, кошти позивачу не було повернуто у визначеному чинним законодавством порядку та строки, зокрема відповідно до ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізниг». Тож, з метою досудового врегулювання спору позивач зазначав, що неодноразово звертався до відповідача та третьої особи з вимогами про повернення коштів.
У відповідь на вимогу позивача листом № 712/12/23-ю від 12.12.2023 ТОВ «ОТП Лізинг» повідомило позивача про те, що поверне авансовий платіж одразу після отримання коштів від ТОВ «Юніверсал Машинері». Проте, наразі ТОВ «Юніверсал Машинері» кошти не повернуло, у зв'язку з чим ТОВ «ОТП Лізинг» направило йому вимогу про розірвання договору купівлі-продажу № 12483-S від 19.01.2022 року.
Враховуючи, що зобов'язання щодо передачі позивачу об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу № 12483-SME-FL від 19.01.2022 року не були виконані, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ОТП Лізинг» про стягнення з ТОВ «ОТП Лізинг» сплаченого авансового платежу у розмір 2 769 898,74 грн., а також коштів за послуги з організації фінансування у розмірі 158 279,00 грн. Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 971 012,15 грн., 3% річних у розмірі 67 867,57 грн. та інфляційні у розмірі 37 662,17 грн.
Позивач зазначає, що ним було сплачено за договором фінансового лізингу грошові кошти в сумі 2 928 177,74 грн. (2 769 898,74 грн.+158 279,00 грн).
Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Юніверсал Машинері» було повернуто ТОВ «ОТП Лізинг» грошові кошти у загальній сумі 2 000 000, 00 грн, згідно платіжних інструкцій № 461 від 31.01.2024, № 622 від 23.08.2024, № 665 від 13.12.2024 та № 4002594617від 01.02.2024.
В свою чергу, позивачем було отримано від ТОВ «ОТП «Лізинг» в рахунок повернення коштів за договором наступні платежі:
- 01.02.2024 - 500 000,00 грн.;
- 26.08.2024 - 500 000,00 грн.;
- 16.12.2024 - 1 000 000,00 грн.
Позивач зазначає, що частково заборгованість була сплачена під час розгляду справи № 910/860/24 за позовом Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Машинері» про стягнення грошових коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 закрито провадження у справі № 910/860/24 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 500 000,00 грн., у зв'язку з відсутністю предмета спору. Позов Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на користь Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс» грошові кошти: основного боргу - 2 268 898, 74 грн., пені - 706 452, 96 грн., 3% річних - 67 626,90 грн., інфляційних - 37 662,17 грн. та судовий збір - 53 724,61 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Проте, постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 у справі № 910/860/24 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/860/24 скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства - фірма «Торгбуд-Сервіс» відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції було зазначено про те, що позивач є стороною договору купівлі-продажу, а згідно із п. 1.2. продавець несе відповідальність перед позивачем за виконання умов договору купівлі- продажу, відповідно позивач не позбавлений права звертатись самостійно до продавця, в тому числі, і в рамках судового захисту щодо повернення сплаченого авансового платежу. Також, колегія суддів зазначила, що позивач звертаючись з даним позовом, фактично хоче перекласти тягар з повернення авансового платежу на ТОВ «ОТП Лізинг», незважаючи на встановлений ст. 17 ЗУ «Про фінансовий лізинг» алгоритм повернення таких коштів, враховуючи те, що матеріалами справи встановлено та не заперечується самим скаржником, що авансовий платіж перераховано відповідачем на користь третьої особи.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань не було поставлено об'єкт лізину, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 928 177, 74 грн (2 928 177,74 грн. - 2 000 000, 00 грн), які були сплачені позивачем за договором фінансового лізингу.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 614 871, 20 грн - пені за період з 29.03.2023 по 18.02.2025, 138 326, 39 грн - 3 % річних за період з 29.03.2023 по 18.02.2025 та 320 415, 85 грн - інфляційних втрат за період з 29.03.2023 по 18.02.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про фінансовий лізинг.
Так, відповідно до ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Згідно з ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Суд зазначає, у даних правовідносинах договір лізингу є договором непрямого лізингу, у якому сторони прямо обумовили (п.4.3 договору фінансового лізингу), що лізингоодержувач запевнив, що на власний ризик обирає об'єкт лізингу та продавця об'єкта лізингу, у якого банк придбав/зобов'язується придбати майно. Продавцем об'єкту лізингу є особа, зазначена в індивідуальній частині договору.
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України).
Це означає, що основні положення про найм (оренду) поширюються на договір лізингу, а загальні положення купівлі-продажу на відносини, пов'язані з лізингом, зокрема, на відносини між лізингоодержувачем та лізингодавцем; лізингодавцем та постачальником майна; лізингоодержувачем та постачальником майна. Однак, ці положення застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законом. Закон може встановити інші правила щодо договору лізингу та відносини, пов'язані з лізингом.
Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародних стандартів у цій сфері визначає Закон України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг".
Відповідно до цього Закону відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що виникають на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених законами України з питань регулювання діяльності з надання фінансових послуг, цим Законом та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами. Відносини, що виникають між лізингодавцем та продавцем (постачальником) у зв'язку з набуттям лізингодавцем у власність об'єкта фінансового лізингу для подальшої передачі цього об'єкта лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (стаття 3).
За загальними положеннями про купівлю-продаж продавець зобов'язаний передати покупцеві майно, що відповідає умовам договору купівлі-продажу. А частина друга статті 693 ЦК України встановлює, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, за загальним правилом у правовідносинах, пов'язаних з купівлею -продажем, право вимагати повернення суми попередньої оплати від продавця має покупець, якщо має місце прострочення поставки товару.
У статті 808 Цивільного кодексу України визначено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).
Аналогічні положення закріплені у статті 8 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг":
- протягом строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувачу забезпечується захист належних йому відповідно до закону та/або договору фінансового лізингу прав щодо об'єкта фінансового лізингу з дотриманням при цьому захисту встановлених законом та/або договором фінансового лізингу прав лізингодавця (ч.1);
- якщо відповідно до договору фінансового лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язань щодо строку, якості, комплектності, справності предмета договору фінансового лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язаннями щодо продажу (поставки) предмета договору фінансового лізингу (ч.3);
- ремонт і технічне обслуговування об'єкта фінансового лізингу здійснюються продавцем (постачальником) або іншою особою, визначеною договором купівлі-продажу (договором поставки), за яким лізингодавець набув у власність об'єкт фінансового лізингу, на підставі такого договору або на підставі окремого договору, укладеного між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником) (ч.5).
Цей перелік правопорушень не є вичерпним, про що свідчить сполучник "тощо", вжитий наприкінці речення частини першої статті 8 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" та статті 808 ЦК України. Тому сторони, керуючись принципом свободи договору, можуть врегулювати у договорі лізингу й інші права лізингоодержувача стосовно постачальника (продавця), якщо предмет лізингу не поставлений або поставлений із прострочкою чи не відповідає договору поставки.
Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі (частина перша статті 636 ЦК України).
Отже, у випадку непрямого лізингу, коли лізингодавець не є продавцем об'єкта лізингу, договір купівлі-продажу між лізингодавцем та продавцем є договором на користь третьої особи - лізингоодержувача, перед яким продавець (постачальник) несе відповідальність за порушення зобов'язання щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Аналогічний підхід застосовано і в Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, відповідно до якої обов'язки постачальника за договором поставки також стосуються лізингоодержувача, як це було б, якби лізингоодержувач був стороною цього договору і якби обладнання необхідно було постачати безпосередньо лізингоодержувачеві. Однак постачальник не несе відповідальності перед лізингодавцем та лізингоодержувачем за один і той самий збиток (частина перша статті 10).
Суд зазначає, що за договором лізингу, що укладений між сторонами у справі, лізингодавець не несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення продавцем строків постачання (передачі) майна. І лізингоодержувачу надано право прямо пред'являти продавцю вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу майна, в тому числі повернення майна.
Як вже зазначалось, частина друга статті 693 Цивільного кодексу України регулює загальні положення про договір купівлі-продажу та наслідки непередання попередньо оплаченого товару.
Водночас, стаття 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" визначає особливості правового регулювання наслідків непередання товару, що є об'єктом фінансового лізингу, оплаченого шляхом здійснення авансового платежу, а також особливості порядку та строків повернення цього платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» у разі прострочення передачі об'єкта фінансового лізингу від продавця (постачальника) лізингодавцю більш як на 30 календарних днів та за умови, що договором купівлі-продажу (поставки) не передбачено інший строк, лізингодавець має право відмовитися від договору поставки та договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це продавця (постачальника) та лізингоодержувача.
У разі якщо лізингодавець скористався своїм правом односторонньої відмови від договору купівлі-продажу (поставки) та договору фінансового лізингу, такі договори вважаються розірваними з дати, зазначеної лізингодавцем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення продавцем (постачальником) та лізингоодержувачем.
У такому разі сторони звільняються від будь-яких зобов'язань за такими договорами, у тому числі зобов'язань щодо сплати будь-яких платежів у зв'язку з відмовою від договору фінансового лізингу, а всі кошти (зокрема авансовий платіж), сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, підлягають поверненню лізингодавцем не пізніше трьох робочих днів з дня надсилання ним повідомлення про відмову від договору.
У разі якщо лізингодавець використав кошти, отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за об'єкт фінансового лізингу, такий лізингодавець повинен повернути лізингоодержувачу зазначені кошти протягом трьох робочих днів з дня отримання ним коштів від продавця (постачальника), який зобов'язаний повернути кошти лізингодавцю протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову лізингодавця від договору.
При цьому, відповідно до чітко встановленого порядку дій, визначеного у ч.2 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» обов'язок лізингодавця повернути кошти лізингоодержувачу, які були сплачені постачальнику, виникає після повернення таких коштів постачальником. Тобто, Закон встановлює похідний обов'язок лізингодавця повернути кошти лізингоодержувачу, якщо ці кошти були сплачені постачальнику.
Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у своїй постанові від 07.11.2023 у справі № 910/12284/22 вказує про похідний обов'язок лізингодавця повернути кошти, які були сплачені постачальнику, а саме - протягом трьох днів, після повернення коштів від постачальника.
Позиція Верховного Суду у зазначеній справі є подібною, оскільки ч.1 і ч. 2 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачають однакові наслідки для лізинігодавця, щодо повернення коштів лізингоодержувачу, якщо такі кошти були сплачені постачальнику.
Верховний Суд зазначає, що здійснивши порівняльний аналіз положень частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг", Верховний Суд дійшов висновку, що Закон визначає різні строки виконання зобов'язання лізингодавцем щодо повернення коштів (зокрема, авансового платежу).
Так, абзаци перший та другий частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" в цілому встановлюють загальне право лізингоодержувача розірвати договір фінансового лізингу в односторонньому порядку, якщо лізингодавець не передав йому об'єкт лізингу у встановлений строк, та умови реалізації цього права.
У третьому абзаці закріплена норма, що визначає загальний наслідок такого розірвання, а саме: обов'язок лізингодавця повернути кошти сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу не пізніше трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу.
Стосовно цієї норми правові норми, що закріплені у абзаці четвертому, є спеціальними, що підлягаю переважному застосуванню. Цей абзац стосується випадку, коли лізингодавець використав кошти, отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за об'єкт фінансового лізингу, і об'єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником). У такому випадку строк настання обов'язку лізингодавця обумовлений (пов'язаний) з поверненням коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Зокрема, лізингодавець повинен виконати такий обов'язок у триденний строк, що обраховується не з дня отримання повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу, як це передбачено у третьому абзаці, а з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Водночас у такому разі лізингодавець повинен обов'язково письмово повідомити продавця (постачальника) про односторонню відмову лізингоодержувача від договору фінансового лізингу.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд вважає, що:
1) у правовідносинах, що виникають з договору непрямого лізингу, лізингоодержувач має право вимагати від продавця виконання його зобов'язань за договором купівлі-продажу, навіть якщо безпосередньо не є стороною такого договором;
2) у справі, що переглядається, наявність у лізингоодержувача права звернутися з вимогою до продавця про повернення авансового платежу прямо передбачено у пункті 7.1.2 договору лізингу, який недійсним не визнавався;
3) у разі, якщо лізингодавець не отримав від продавця об'єкт лізингу, а вже перерахував продавцю кошти, отримані від лізингоодержувача, то відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" лізингодавець повинен повернути лізингоодержувачу всі гроші, сплачені ним за договором, протягом трьох робочих днів після того як продавець поверне лізингодавцю гроші. Тобто виникнення у лізингодавця зобов'язання стосовно лізингоодержувача обумовлено (пов'язано) з фактом повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником), якого обрав лізингоодержувач. У такому разі права лізингоодержувача не порушуються, оскільки він має можливість реалізувати право на позов до постачальника, який прострочив поставку товару;
4) у розумінні статей 530, 612 ЦК України у системному взаємозв'язку з нормами частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX "Про фінансовий лізинг" лізингодавець вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо повернення авансового платежу, що обумовлює право останнього вимагати повернення авансового платежу від лізингодавця, якщо він отримав кошти від продавця, повідомленого про односторонню відмову від договору фінансового лізингу, але не виконав свій обов'язок і не повернув їх у триденний строк лізингоодержувачу. У такому разі лізингоодержувач має право вимагати повернення авансового платежу від лізингодавця. Лізингоодержувач має таке право також, якщо прострочення передачі об'єкта фінансового лізингу є наслідком порушення лізингодавцем своїх обов'язків за договором.
Таким чином, суд зазначає, що правові норми, закріплені у абзаці четвертому ч. 2, є спеціальними, що підлягають переважному застосуванню. Тобто, враховуючи пряму норму, визначену у статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» та позицію Верховного Суду, якщо лізингодавець використав кошти, отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за об'єкт фінансового лізингу, і об'єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником) строк настання обов'язку лізингодавця обумовлений (пов'язаний) з поверненням коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Зокрема, лізингодавець повинен виконати такий обов'язок у триденний строк, з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником).
Як встановлено судом вище, 19.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері" (продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю “ОТП Лізинг» (покупець/лізингодавець) та Приватним підприємством - фірма “Торгбуд-сервіс» (лізингоодержувач) було укладено договір купівлі-продажу №12483-S, відповідно до якого продавець зобов?язаний продати, а Лізингодавець зобов?язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу (відповідно до Договору фінансового лізингу № 12483-SМЕ-LЕ від 19.01.2022 - надалі «договір фінансового лізингу»): Автобетонозмішувач XCMG NXG3310D5NEMX - 3 (три) одиниці, в цілому та відповідно як окремі його складові, зазначені в Додатку № 1 "Специфікація" до цього Договору, яка може бути складена повністю або частково російською мовою.
Так, 09.02.2022 згідно з виставленими Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» рахунками на оплату № 7510 від 08.02.2022 року на суму 158 279,00 грн та № 7509 від 08.02.2022 року на суму 2 769 898,74 грн Приватне підприємство - фірма «Торгбуд-Сервіс» платіжним дорученням № 8004 від 09.02.2022 перерахувало кошти в сумі 158 279,00 грн за послуги з організації фінансування за договором № 12483-SME-FL від 19.01.2022 та платіжним дорученням № 8003 від 09.02.2022 року - 2 769 898,74 грн авансовий платіж відшкодування частини вартості об'єкту лізингу згідно із графіком № 1 до договору № 12483-SME-FL від 19.01.2022.
Тож, позивачем було сплачено за договором фінансового лізингу грошові кошти в сумі 2 928 177,74 грн. (2 769 898,74 грн.+158 279,00 грн).
За умовами п. 3.2. договору №12483-S, строк поставки об'єкта лізингу до 20.04.2022 року за умови отримання оплати платежів, передбаченого п. 5.1.1. цього договору. Продавець зобов'язаний письмово повідомити ллізингоодержувача та покупця не пізніше ніж за 3 (три) робочі дні до дати фактичної поставки об'єкта лізингу про дату його поставки.
Відповідно до п. 8 договору фінансового лізингу № 12483-SМЕ-LЕ, лізингодавець зобов'язаний передати лізингоодержувачу об'єкт лізингу протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання об'єкта лізингу лізингодавцем від продавця.
Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» зобов'язання з передачі об'єта лізингу не було виконано. Листом № 712/12/23-ю від 12.12.2023 року ТОВ «ОТП Лізинг» повідомило позивача, що поверне авансовий платіж після отримання коштів від ТОВ «Юніверсал Машинері», а листом від 12.12.2023 року № 711/12/23-ю ТОВ «ОТП Лізинг» повідомило позивачу, що ТОВ «Юніверсал Машинері» кошти не повернуло, у зв'язку з чим ТОВ «ОТП Лізинг» направило вимогу про розірвання договору купівлі-продажу № 12483-S від 19.01.2022 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем направлялась на адресу відповідача та третьої особи вимога про повернення коштів б/н від 27.11.2023, в якій позивач вимагав у ТОВ «ОТП Лізинг» та ТОВ «Юніверсал Машинері» повернути сплачені позивачем за договором кошти у сумі 2 928 174, 74 грн, що підтверджується описом вкладення у цінній лист, копією фіскального чеку від 28.11.2023 та накладною АТ «Укрпошта» № 0505132379488.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Правилами поштового зв'язку визначено, що:
адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім'я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці;
поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці;
реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;
повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Також в силу Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.
Згідно з п.1 глави ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):
1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;
3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;
4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,
де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.
Враховуючи те, що відправлення здійснено з м. Київ у м. Київ, у даному випадку нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції становлять 3 дні. Таким чином, відповідач мав отримати лист-вимогу 01.12.2023 та з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України повернути кошти у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто до 08.12.2023 включно.
Тож, починаючи з 09.12.2023 відбулось прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення позивачу коштів сплачених за договором.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що у період з 31.01.2024 по 13.12.2024 ТОВ «Юніверсал Машинері» було повернуто ТОВ «ОТП Лізинг» грошові кошти у загальній сумі 2 000 000, 00 грн, згідно платіжних інструкцій № 461 від 31.01.2024, № 622 від 23.08.2024, № 665 від 13.12.2024 та № 4002594617 від 01.02.2024, які в свою чергу, були перераховані ТОВ «ОТП «Лізинг» позивачу у загальному розмірі 2 000 000, 00 грн.
Тож, як вказує позивач, враховуючи що ним за договором фінансового лізингу було перераховано грошові кошти у розмірі 2 928 177,74 грн. (2 769 898,74 грн.+158 279,00 грн), а повернуто позивачу кошти у розмірі 2 000 000, 00 грн, відтак заборгованість відповідача становить 928 177, 74 грн.
Проте, суд не погоджується з таким твердженням позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5.1. договору, оплата об?єкта Лізингу повинна бути здійснена Покупцем Продавцю на наступних умовах:
5.1.1. Перший платіж 35% від Загальної ціни, у розмірі гривневого еквівалента 96 600,00 (дев?яносто шість тисяч шістсот Доларів США 00 центів) Доларів США, що на день підписання Договору складає 2 769 898, 74 (Два мільйони сімсот шістдесят дев?ять тисяч вісімсот дев?яносто вісім гривень 74 копійки) гривень, що розраховується за міжбанківським курсом продажу Долару США на МВР (див. п. 2.2.) визначеним на першу доступну дату, що передує дню оплати та здійснюється в національній валюті України Покупцем протягом 3 (трьох) Робочих дній після отримання Покупцем від Лізингоодержувача першого лізингового платежу та вартості послуг за організацію фінансування за Договором фінансового лізингу № 12483-SME-FL від "19" січня 2022 року.
5.1.2. Другий платіж у розмірі 65% від Загальної ціни, у розмірі гривневого еквіваленту 179 400,00 (Сто сімдесят дев?ять тисяч чотириста Доларів США 00 центів) Доларів США, що на день підписання Договору складає 5 144 097, 66 (П?ять мільйонів сто сорок чотири тисячі дев?яносто сім гривень 66 копійок) гривень. Оплата здійснюється в національній валюті - гривні України, що розраховується за міжбанківським курсом продажу Долару США на МВР (див. п. 2.2.) визначеним на дату, що передує дню відвантаження (підписанню Акту приймання-передачі), та здійснюється Покупцем протягом 5 (п?яти) робочих днів після підписання акту приймання-передачі та отримання Покупцем видаткової накладної та реєстрації податкової накладної та реєстрації Товару в сервісному центрі МВС України.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ОТП «Лізинг» було перераховано на користь відповідача (ТОВ «Юніверсал Машинері») грошові кошти у сумі 2 754 288, 18 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 7935 від 16.02.2022.
При цьому, у зв'язку із припиненням дії договору, відповідачем на рахунок третьої особи були повернуті грошові кошти у розмірі 2 000 000, 00 грн.
Крім того, грошові кошти у розмірі 158 279, 00 грн були сплачені позивачем саме на користь третьої особи (ТОВ «ОТП «Лізинг») на виконання умов договору фінансового лізингу № 12483-SМЕ-LЕ від 19.01.2022 за послуги з організації фінансування, тобто такі кошти не були перераховані відповідачу (ТОВ «Юніверсал Машинері»), не перебували у його володінні, відтак у відповідача відсутній обов'язок із повернення цих коштів, які не були зараховані на його рахунок.
Тобто, безпосередньо відповідачем від ТОВ «ОТП «Лізинг» були отримані кошти саме у розмірі 2 754 288, 18 грн, а не у сумі 2 769 898,74 грн. та кошти у розмірі 158 279, 00 грн були сплачені за послуги третьої особи та на рахунку відповідача такі кошти не обліковувалися, а тому суд вважає безпідставним вирахування заборгованості відповідача виходячи із суми 2 928 177,74 грн. (2 769 898,74 грн.+158 279,00 грн).
Таким чином, суд зазначає, що наразі у відповідача наявна заборгованість перед позивачем із повернення отриманих на підставі п.5.1.1 договору купівлі-продажу №12483-S коштів, яка складає 754 288, 18 грн., розрахована наступним чином 2 754 288, 18 грн. - 2 000 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено оплату заборгованості за договором купівлі-продажу №12483-S від 19.01.2022, а саме перераховано позивачу кошти у розмірі 100 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 704 від 24.04.2025.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу Україні, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/2440/25 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення коштів у розмірі 100 000, 00 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.
Таким чином, на день прийняття рішення у справі неповернутими відповідачем позивачу залишились кошти у розмірі 654 288, 18 грн.
Щодо посилання відповідача у додаткових поясненнях на те, що введення в України воєнного стану унеможливило своєчасне виконання ним своїх зобов'язань, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов'язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин, як і не містять доказів направлення позивачу сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини саме щодо відповідача та неможливості у зв'язку з їх настанням виконання своїх зобов'язань за договором.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В свою чергу, відповідачем не надано до суду належних жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів саме у розмірі 654 288, 18 грн, у зв'язку з непоставкою об'єкту лізингу за договором купівлі-продажу №12483-S від 19.01.2022. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню у розмірі 654 288, 18 грн (2 754 288, 18 грн. - 2 000 000, 00 грн. - 100 000, 00 грн).
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 614 871, 20 грн - пені за період з 29.03.2023 по 18.02.2025.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг», якщо лізингодавець та/або продавець (постачальник) не виконує обов'язку щодо повернення коштів (зокрема авансового платежу) у встановлений частинами першою та другою цієї статті строк, лізингоодержувач має право вимагати від відповідної сторони сплати неустойки (пені) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду та, відповідно, розміру нарахування пені, оскільки як зазначено судом вище прострочення виконання зобов'язання з повернення коштів відбулося починаючи з 09.12.2023.
Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 613 918, 47 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за періоди: з 09.12.2023 по 31.01.2024 нараховані на суму 2 754 288, 18 грн, з 01.02.2024 по 01.08.2024 нараховані на суму 2 254 288, 18 грн, з 27.08.2024 по 16.12.2024 нараховані на суму 1 754 288, 18 грн та з 17.12.2024 по 18.02.2025 нараховані на суму 754 288, 18 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Разом з тим, у поданій до суду заяві відповідач просив суд зменшити розмір неустойки (пені) до 19 628, 65 грн. для стягнення з відповідача на користь позивача, що становить 3 % від наявного залишку суми боргу у розмірі 654 288, 18 грн.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50%, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Згідно ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Суб'єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб'єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.
Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).
Суд зазначає, що відповідачем не наведено у своїх поясненнях фактів, які б могли бути оцінені судом як виключні, незалежні від волі відповідача важкі обставини, які об'єктивно перешкодили йому належним чином виконати взяті на себе зобов'язання.
Разом з тим, судом також враховано, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені, як і не надано належних доказів наявності скрутного фінансового стану. А тому заява відповідача про зменшення пені не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 138 326, 39 грн - 3 % річних за період з 29.03.2023 по 18.02.2025 та 320 415, 85 грн - інфляційних втрат за період з 29.03.2023 по 18.02.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.
У даному випадку позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення сплаченої суми першого платежу за об'єкт лізингу.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки як зазначено судом вище, починаючи з 09.12.2023 відбулось прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення сплачених позивачем коштів за договором.
За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 70 709, 27 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за періоди: з 09.12.2023 по 31.01.2024 нараховані на суму 2 754 288, 18 грн, з 01.02.2024 по 26.08.2024 нараховані на суму 2 254 288, 18 грн, з 27.08.2024 по 16.12.2024 нараховані на суму 1 754 288, 18 грн та з 17.12.2024 по 18.02.2025 нараховані на суму 754 288, 18 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 264 909, 70 грн нараховані за періоди: з 09.12.2023 по 31.01.2024 нараховані на суму 2 754 288, 18 грн, з 01.02.2024 по 26.08.2024 нараховані на суму 2 254 288, 18 грн, з 27.08.2024 по 16.12.2024 нараховані на суму 1 754 288, 18 грн та з 17.12.2024 по 18.02.2025 нараховані на суму 754 288, 18 грн., а тому вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.
Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері" на користь Приватного підприємства - фірми “Торгбуд-сервіс» підлягають стягненню 654 288, 18 грн - основного боргу, 613 918, 47 грн- пені, 70 709, 27 грн - 3 % річних, 264 909, 70 грн - інфляційних втрат.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Приватного підприємства - фірми “Торгбуд-сервіс» обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Тож, витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача, оскільки заборгованість частково сплачено вже після відкриття провадження у даній справі.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Провадження у справі № 910/2440/25 в частині стягнення 100 000, 00 грн. основного боргу - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.
2. Позовні вимоги Приватного підприємства - фірми “Торгбуд-сервіс» - задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Машинері" (б. Верховної Ради, буд. 7, м. Київ, 02100, ідентифікаційний код - 44054982) на користь Приватного підприємства - фірми “Торгбуд-сервіс» (вул. Шосова, буд. 105, с. Здовбиця, Рівненська обл., 35709, ідентифікаційний код - 32785198) 654 288 (шістсот п'ятдесят чотири тисячі двісті вісімдесят вісім) грн 18 коп. - основного боргу, 613 918 (шістсот тринадцять тисяч дев'ятсот вісімнадцять) грн 47 коп. - пені, 70 709 (сімдесят тисяч сімсот дев'ять) грн 27 коп. - 3 % річних, 264 909 (двісті шістдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'ять) грн 70 коп. - інфляційних втрат та 24 057 (двадцять чотири тисячі п'ятдесят сім) грн 39 коп. - судового збору.
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 30.10.2025.
Суддя Щербаков С.О.