ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.10.2025Справа № 916/718/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг»
до Херсонської обласної державної адміністрації
про стягнення 436 126,90 грн
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Яців К.І. (в режимі відеоконференції)
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Херсонської обласної державної адміністрації (далі- відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 436 126, 90 грн., з яких: 207 719, 53 грн - основний борг, 98 921, 91 грн - пеня, 21 750, 80 грн - 3 % річних та 107 734, 66 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №20-1104/21-БО-Т постачання природного газу від 12.11.2021 щодо повної та своєчасної оплати поставленого природного газу.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.04.2025.
04.03.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла заява позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.03.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №916/718/25 задоволено.
13.03.2025 до Господарського суду Одеської області надійшов відзив Херсонської обласної державної адміністрації на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що Херсонською обласною державною адміністрацією не було отримано акт приймання-передачі природнього газу, що зумовило відсутність підстави для проведення оплати за спожиті послуги. Також, відповідач вказує на те, що позовна давність щодо звернення стосовно стягнення пені, на думку відповідача, минула 17.03.2023, а отже, на його думку, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню,
Також, 13.03.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла заява Херсонської обласної державної адміністрації про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 заяву Херсонської обласної державної адміністрації про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх.№8335/25 від 13.03.2025 у справі №916/576/25 задоволено.
20.03.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначає, що відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів споживання природнього газу є належним доказом підтвердження факту поставки природнього газу споживачу. Також, відповідач вказує на те, що проекти актів приймання-передачі направлялись відповідачу як електронним, так і поштовим шляхом.
У підготовчому засіданні 02.04.2025 судом продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 07.05.2025.
02.05.2025 до Господарського суду Одеської області надійшли додаткові пояснення Херсонської обласної державної адміністрації, в яких відповідач зазначає, що оскільки отриманий акт приймання-передачі природнього газу за лютий 2022 року не був оформлений належним чином, у відповідача не було документальної підстави для сплати поставленого природнього газу.
05.05.2025 до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання відповідача про розгляд питання щодо підсудності справи №916/718/25 Господарському суду Одеської області із посиланням на ч.5 ст.30 ГПК України.
06.05.2025 до Господарського суду Одеської області надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», в яких, позивач, зокрема, посилається на те, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Ухвалою Господарського суд Одеської області від 07.05.2025 клопотання Херсонської обласної державної адміністрації про розгляд питання щодо підсудності справи №916/718/25 за вх.№14315/25 від 05.05.2025 задоволено. Справу № 916/718/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до Херсонської обласної державної адміністрації про стягнення 436 126, 90 грн. передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
30.05.2025 матеріали справи № 916/718/25 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями передані на розгляд судді Щербакова С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 прийнято справу № 916/718/25 до свого провадження. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.06.2025.
09.06.2025 до суду надійшло клопотання Херсонської обласної державної адміністрації про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому відповідач просить суд надати можливість представнику, Яців Катерині Іванівні, брати участь у підготовчому засіданні по справі № 916/718/25 призначеному на 19.06.2025 та інших судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 клопотання Херсонської обласної державної адміністрації про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.
18.06.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Херсонської обласної державної адміністрації, в яких відповідач, зокрема, вказує на те, що позивачем було здійснено направлення акта приймання-передачі природного газу на адресу управління фінансового забезпечення апарату відповідача, яка не є офіційним каналом комунікації з Херсонською обласною державною адміністрацією, про що позивач був обізнаний, оскільки офіційні засоби зв'язку визначені умовами укладеного між сторонами договору.
19.06.2025 до суду надійшли пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», в яких позивач, зокрема зазначає, що з урахуванням укладеного договору на розподіл природного газу, а також доступу відповідача до Інформаційної платформи, відповідач був обізнаний про обсяги природного газу, що було ним спожито у спірний період поставки, а отже, Херсонська обласна державна адміністрація мала можливість здійснити таку оплату без акту приймання-передачі природного газу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 916/718/25 призначено на 14.08.2025.
У судовому засіданні 14.08.2025 оголошено перерву до 18.09.2025.
У судовому засіданні 18.09.2025 оголошено перерву до 02.10.2025.
У цьому судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви.
Приймаючи до уваги, що представник позивача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 02.10.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва
12.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (далі - постачальник) та Херсонською обласною державною адміністрацією (далі - споживач) укладено договір № №20-1104/21-БО-Т постачання природного газу, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (п. 1.2. договору).
За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (п. 1.3. договору).
Відповідно до п. 2.1.3. договору, загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору.
Згідно п. 2.3. договору, підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до реєстру споживачів постачальника (далі - реєстр або реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до кодексу ГТС.
За умовами п. 3.5. договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
3.5.1. Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
3.5.2. На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника.
3.5.3. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
3.5.4. У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.
У п. 4.1. договору сторони погодили, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином:
Ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658, 42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136, 576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 554, 00 грн.
Відповідно до п. 5.1. договору, оплата за природний газ за розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Згідно п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Даний договір набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1. договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов договору, ним було поставлено відповідачу природний газ у період з листопада 2021 по лютий 2022 на загальну суму 961 500, 74 грн, на підтвердження чого додано до позовної заяви акти приймання-передачі природного газу № 11 від 30.11.2021 на суму 170 439, 94 грн, № 12 від 31.12.2021 на суму 286 569, 52 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, а також акти приймання-передачі природного газу за січень 2022 від 31.01.2022 на суму 296 771, 75 грн та за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн., які не підписані відповідачем. В той же час, позивач зазначає, що факт поставки природного газу відповідачу у період січень-лютий 2022 підтверджується листом оператора ГТС від 21.10.2024 № ТОВВИХ-24-15955 та інформацією щодо остаточних алокацій відборів відповідача за період постачання січень 2022-лютий 2022.
Відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково, внаслідок чого за Херсонською обласною державною адміністрацією утворилась заборгованість у розмірі 207 719, 53 грн. за актом приймання-передачі природного газу за лютий 2022 від 28.02.2022, який не підписаний відповідачем.
Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога №125/2/3-6959 від 11.08.2023, в якій позивач просив відповідача погасити заборгованість за поставлений природний газ у лютому 2022 на суму 207 719, 53 грн, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача, в додатках до якої надіслані відповідачу акти приймання-передачі природного газу за січень 2022 від 31.01.2022 на суму 296 771, 75 грн та за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 23.08.2023 та накладною АТ «Укрпошта» № 041163884385. Вказана вимога отримана відповідачем 28.08.2023 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу у лютому 2022, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 207 719, 53 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 98 921, 91 грн - пені за періоди: з 16.03.2022 по 15.09.2022 та з 16.04.2022 по 15.10.2022, 21 750, 80 грн - 3 % річних за періоди: з 16.03.2022 по 06.12.2022 та з 16.04.2022 по 30.09.2024, а також 107 734, 66 грн - інфляційні втрати за періоди: з 01.04.2022 по 31.12.2022 та з 01.05.2022 по 30.09.2024.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договір №20-1104/21-БО-Т постачання природного газу від 12.11.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу природний газ у період з листопада 2021 по лютий 2022 на загальну суму 961 500, 74 грн, на підтвердження чого позивачем додано до позовної заяви акти приймання-передачі природного газу № 11 від 30.11.2021 на суму 170 439, 94 грн, № 12 від 31.12.2021 на суму 286 569, 52 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, а також акти приймання-передачі природного газу за січень 2022 від 31.01.2022 на суму 296 771, 75 грн та за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн., які не підписані відповідачем.
Крім того, на підтвердження факту поставки природного газу відповідачу у період січень-лютий 2022 позивачем було надано листом оператора ГТС від 21.10.2024 № ТОВВИХ-24-15955 та інформацією щодо остаточних алокацій відборів відповідача за період постачання січень 2022-лютий 2022.
В свою чергу, відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково, внаслідок чого за Херсонською обласною державною адміністрацією утворилась заборгованість у розмірі 207 719, 53 грн. за актом приймання-передачі природного газу за лютий 2022 від 28.02.2022, який не підписаний відповідачем.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що у поданій до суду позовній заяві позивач вказує, що ним на виконання п. 3.5. договору направлялись копії актів приймання-передачі природного газу за період січень-лютий 2022 на електронну пошту відповідача на підтвердження чого додано скриншот з поштової скриньки позивача. Проте, у розділі 14 Договору було зазначено реквізити сторін (у тому числі для здійснення контакту). Так, офіційною e-mail адресою Херсонської обласної державної адміністрації є kanc@khoda.gov.ua, проте, позивачем було направлено Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 року на адресу vd-buh@khoda.gov.ua, яка не є офіційним засобом електронного листування Херсонської ОДА, а використовується виключно для отримання-передачі внутрішньої кореспонденції. Таким чином, Херсонською ОДА не було офіційно отримано Акт приймання. передачі природного газу, що зумовило відсутність підстави для проведення оплати за спожиті послуги.
З приводу вказаних заперечень відповідача, суд частково з ними погоджується та зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 3.5. договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
3.5.1. Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
3.5.2. На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника.
3.5.3. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
3.5.4. У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.
Так, на підтвердження направлення відповідачу актів приймання-передачі природного газу за січень 2022 від 31.01.2022 на суму 296 771, 75 грн та за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн. позивачем додано до позовної заяви скриншоти з поштової скриньки позивача, проте з даних скриншотів вбачається, що позивачем було надіслано на електронну пошту vd-buh@khoda.gov.ua акт приймання-передачі природного газу за січень 2022 від 31.01.2022 на суму 296 771, 75 грн, в той час як поштовою адресою відповідача зазначною у розділі 14 договору «адреси та реквізити сторін» є kanc@khoda.gov.ua. При цьому, доказів направлення на електронну пошту відповідача акту приймання-передачі природного газу за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн. позивачем не надано, враховуючи, що саме стягнення заборгованості за вказаним актом є предметом спору у даній справі.
Відповідно до п. 5.1. договору, оплата за природний газ за розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Таким чином, відповідно до умов укладеного між сторонами договору, підставою для сплати за поставлений природний газ є акт приймання передачі природного газу.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача направлялась вимога №125/2/3-6959 від 11.08.2023, в якій позивач просив відповідача погасити заборгованість за поставлений природний газ у лютому 2022 на суму 207 719, 53 грн, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача, в додатках до якої надіслані відповідачу акти приймання-передачі природного газу за січень 2022 від 31.01.2022 на суму 296 771, 75 грн та за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 23.08.2023 та накладною АТ «Укрпошта» № 041163884385. Вказана вимога отримана відповідачем 28.08.2023 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги, що фактично акт приймання-передачі природного газу за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн. був отриманий відповідачем 28.08.2023, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого позивачем природного газу у лютому 2022 у строк до 04.09.2023 та, починаючи з 05.09.2023 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд також зазначає, що при формуванні вищезазначеного акта приймання-передачі природного газу за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн. позивач керувався даними інформаційної платформи Оператора ГТС України в порядку, визначеному пунктом 12 розділу II постанови НКРЕКП "Про затвердження Правил постачання природного газу" від 30.09.2015 №2496 (далі - Постанова НКРЕКП), в якій зазначено, що на підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.
Також, відповідно до п. 13 розділу II постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2496, за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати діючому постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.
З матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання передбачені пунктом 13 розділу II постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2496 та договором відповідач не виконав, акти про надання послуг з розподілу/транспортування газу за період лютий 2022 позивачу не надавав, у зв'язку з чим позивачем здійснено розрахунок вартості спожитого відповідачем у лютому 2022 природного газу на підставі даних, наданих оператором ГТС.
Крім того, відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС:
- інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Ця Інформаційна платформа заповнюється оператором ГТС (газотранспортної системи) за участі оператора ГРМ (газорозподільчої мережі), оператор ГТС є адміністратором інформаційного ресурсу та несе відповідальність, разом з Споживачем за достовірність даних, що фігурують в платформі.
Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується ЕІС-код, при цьому згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.
Отже, відомості Інформаційної платформи є належним доказом споживання природного газу саме відповідачем, якому відповідає певний ЕIC код, а саме, 56XS000000MHX00O за яким даного Споживача внесено до Інформаційної платформі.
Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що непідписання відповідачем акту приймання-передачі природного газу за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови від підписання акту, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем своїх зобов'язань з постачання природного газу.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Щодо тверджень відповідача про настання форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.
Так, у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначає, що 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила повномасштабне вторгнення на територію України. В цей же день Президентом України був винесений Указ Nє 64/2022 від 24.02.2022р. «Про запровадження в Україні воєнного стану». Ці події тимчасово обмежили конституційні права і свободи людини та громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, права і законні інтереси юридичних осіб. З 24.02.2024 року в місті Херсоні зупинили роботи усі державні і місцеві органи влади у зв?язку з окупацією Херсонської міської територіальної громади. Місто Херсон було звільнено з під окупації лише 11 листопада 2022 року.
Так, Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 визначено, що Херсонська міська територіальна громада, перебувала у тимчасовій окупації російської федерації з 01 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року.
Згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 Nє 309, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 14 від 13.01.2023, № 41 від 09.02.2023, Nє 56 від 20.02.2023) Херсонська міська територіальна громада з 11.11.2022 по 01.05.2023р. входила до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов'язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Відповідно до п. 10.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов?язків згідно з цим Договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення Договору, і Сторони не могли передбачити їх.
Строк виконання зобов?язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин (п 10.2 договору).
Згідно п. 10.3. договору, сторони зобов?язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства.
Пунктом 10.4. договору передбачено, що настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Відповідно до п. 10.5. договору, виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови Споживача від сплати постачальнику вартості природного газу, поставленого до їх настання.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.10.3 договору, як і не містять доказів направлення позивачу сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини саме щодо відповідача.
Тобто, відповідачем не надано суду жодних доказів повідомлення позивача, в порядку передбаченому пунктом 10.3. договору про виникнення обставини непереборної сили, як і не надано доказів в підтвердження звернення до позивача із листами про припинення постачання природного газу до об'єкту відповідача, у зв'язку з настанням обставим непереборної сили, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.
При цьому, як погоджено сторонами у п. 10.5. договору виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови Споживача від сплати постачальнику вартості природного газу, поставленого до їх настання. У межах даного спору позивач стягує заборгованість яка виникла за лютий 2022 року. Як зазначено судом вище, в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року та, як зазначено самим відповідачем, Херсонська міська територіальна громада, перебувала у тимчасовій окупації російської федерації з 01 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року, відтак у даному випадку відповідач не був звільнений він обов'язку оплати за поставлений позивачем природний газ у лютому 2022.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу у лютому 2022, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору №20-1104/21-БО-Т постачання природного газу від 12.11.2021 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 207 719, 53 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 98 921, 91 грн - пені за періоди: з 16.03.2022 по 15.09.2022 та з 16.04.2022 по 15.10.2022.
Згідно п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та зазначає, що у даному випадку прострочення виконання грошового зобов'язання відбулося починаючи з 05.09.2023, тож враховуючи визначений позивачем період нарахування пені до 15.10.2022, пеня не нараховуються, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач заявляв про застосування строку позовної давності до вимоги позивача про стягнення пені.
Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(пункт 5).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
Відповідно до пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З урахуванням наведеного, оскільки суд дійшов висновку, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» про стягнення пені не підлягає задоволенню, відтак питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення у цій частині і, відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору в цій частині застосуванню не підлягає.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 21 750, 80 грн - 3 % річних за періоди: з 16.03.2022 по 06.12.2022 та з 16.04.2022 по 30.09.2024, а також 107 734, 66 грн - інфляційні втрати за періоди: з 01.04.2022 по 31.12.2022 та з 01.05.2022 по 30.09.2024, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Суд зазначає, що Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат і встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду та, відповідно, розміру нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки як зазначено судом вище прострочення виконання грошового зобов'язання відбулося з 05.09.2023. Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, останнім здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат також за поставлений природний газ у січні 2022 року, проте суд зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за поставлений природний газ у лютому 2022 за актом приймання-передачі природного газу за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 207 719, 53 грн та в межах даної справи судом не досліджувалося питання прострочення оплати відповідачем за поставлений природний газ у січні 2022, як підставу для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки така підстава не була зазначена позивачем у позові, а суд в свою чергу розглядає спір виходячи з підстав вказаних позивачем у позові.
Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 6 679, 77 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 05.09.2023 по 30.09.2024 нарахована на суму боргу 207 719, 53 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 18 995, 75 грн розраховані за період з 05.09.2023 по 30.09.2024 нарахована на суму боргу 207 719, 53 грн, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення в порядку до ст. 233 ГК України інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача. Тож, суд не може не стягувати з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, які в силу закону та встановлених судом вище обставин обгрунтовано нараховані позивачем та за розрахунком, перевіреним судом підлягають стягненню з відповідача.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що 3 % річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому вони не можуть бути зменшені в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 ЦК України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.
Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.
Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.
Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Тож, з Херсонської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» підлягають стягненню 207 719, 53 грн - заборгованості, 6 679, 77 грн - 3 % річних, 18 995, 75 грн - інфляційних втрат.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Херсонської обласної державної адміністрації (73000, м. Херсон, пл. Свободи, буд. 1, ідентифікаційний код - 00022645) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код - 42399676) 207 719 (двісті сім тисяч сімсот дев'ятнадцять) грн 53 коп. - заборгованості, 6 679 (шість тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн 77 коп. - 3 % річних, 18 995 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн 75 коп. - інфляційних втрат та 2 800 (дві тисячі вісімсот) грн 74 коп.- судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 30.10.2024.
Суддя Щербаков С.О.