ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.10.2025Справа № 910/7728/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» (08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, ВУЛИЦЯ ПЕРШОТРАВНЕВА, будинок 14, приміщення 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 40954440)
до проАкціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» (01011, місто Київ, вул.Алмазова Генерала, будинок 4А, ідентифікаційний код юридичної особи 14305909) визнання одностороннього правочину недійсним
Представники:
від Позивача: Громов Р.С. (представник на підставі довіреності);
від Відповідача: Дьяченко Н.Ю. (представник на підставі довіреності);
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» (надалі також - «Відповідач») про визнання одностороннього правочину недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання одностороннього правочину Акціонерного товариства "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" оформлений листом від 11.04.2025 № 81-23/2/228009 щодо розірвання договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМТОРГ ЛТД " недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» до Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» про визнання одностороннього правочину недійсним залишено без руху.
24.06.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7728/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.07.2025 року.
15.07.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заву.
18.07.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.
24.07.2025 року систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло заперечення.
28.07.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 20.08.2025 року.
13.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 року задоволено заяву Акціонерного товариства "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, визнано явку Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМТОРГ ЛТД" у судові засідання по справі №910/7728/25 обов'язковою; продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче судове засідання на 03.09.2025 року.
21.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМТОРГ ЛТД" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
28.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла про проведення судового засідання у режимі відеоконференції в приміщенні суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМТОРГ ЛТД" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції в приміщенні суду.
29.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про залишення без розгляду заяву про проведення судового засідання у режимі відеоконференції в приміщенні суду.
29.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМТОРГ ЛТД" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.10.2025 року.
07.10.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, відкладено розгляд справи на 29.10.2025 року.
В судовому засіданні 29 жовтня 2025 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 29 жовтня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.07.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» (Клієнт) та Акціонерним товариством «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» (Банк) було укладено Договір банківського обслуговування №CMDLE-2882466. (а.с.6-8)
Відповідно до п.12 Договору Банк має право відмовитися від надання послугу, зокрема від підписання Заяв, проведення операції (ій)по Рахункам Клієнта, а також зупинити операції та/або здійснити Блокування ПК, відмовити в обслуговуванні Клієнту та/або закрити Рахунки/Рахунок у випадках, передбачених законодавством України, а також Правилами.
Листом №82-23/2/228009 від 11.04.2025 року Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» про відмову від підтримання ділових відносин від 10.04.2025 року, у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику. (а.с.9)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що односторонній правочин щодо розірвання договору, вчинений Акціонерним товариством «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», є недійсним, оскільки банком не направлялись запити про надання інформації, пояснення, документів, а тому є не зрозумілим підстави для встановлення неприйнятно високого ризику. За таких підстав, просить Суд визнати односторонній правочин Акціонерного товариства "РАЙФФАЙЗЕН БАНК", оформлений листом від 11.04.2025 № 81-23/2/228009 щодо розірвання договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМТОРГ ЛТД ", недійсним.
В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що в процесі перевірки операцій клієнтів Банку на предмет дотримання законодавства з питань запобігання легалізації доходів отриманих злочинним шляхом та фінансового моніторингу (належної перевірки), в період з 10.01.2025 по 04.03.2025р. Банком було виявлено підозрілі операції по рахункам Позивача. В період з 10.01.2025 по 04.03.2025р. на поточний рахунок Позивача № НОМЕР_1 надходили кошти від єдиного контрагента ТОВ "Агростандарт-1" допороговими сумами по 399 тисяч гривень (399 995,00 грн, 399 984,00 грн, 399 981,00грн). Призначенням платежу по вказаним платежам було: "За соняшник згідно договору поставки від 10.09.2018 Nє 0509 у т.ч. ПДВ 20%". Далі, вказані кошти в повному обсязі перераховувались на картковий рахунок Позивача NєUA463505890000000260052158589 на загальну суму 1 196 460,00 грн (за період 10.01.2025 по 04.03.2025р.) та далі відбувалось зняття готівки через АТМ (банкомат). Вказане дає підстави вважати, що Позивач структурує фінансові операції або здійснює їх таким чином, щоб уникнути певних порогових значень/вимог. У Висновку SAR №178-8/3/570 від 10.04.2025, в рядку " Criminal proceedings /Кримінальні провадження зазначено ТОВ "ПРОМТОРГ ЛТД" - кримінальне провадження №32016130580000022 за ч. 3 ст. 212 (Ухилення від сплати податків, зборів (обов?язкових платежів) КК України. В розділі «Загальний висновок» Висновку SAR Nє 178-8/3/570 від 10.04.2025 визначено про здійснення операцій з ознаками сумнівності: надходження коштів за с/т продукцію від пов?язаної ЮО із подальшою конвертацією в готівку через АТМ; наявність ознак фіктивного підприємництва; робота зі спільних девайсів з ЮО із якою Банком припинено ділові відносини; наявність негативної інформації - кримінальне провадження по Ю0 та пов?язаних компаніях.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, 26.07.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» (Клієнт) та Акціонерним товариством «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» (Банк) було укладено Договір банківського обслуговування №CMDLE-2882466. (а.с.6-8)
Згідно з частиною першою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.
Згідно з ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1068 Цивільного кодексу України закріплює обов'язок банку вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Частина перша статті 1074 Цивільного кодексу України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Згідно із частинами першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до статті 1075 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону №361-IX. Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов'язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.
Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом №361-IX. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (тут і далі на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон) суб'єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки.
У Законі №361-IX, зокрема, визначено, що неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу (пункти 39, 66 частини першої статті 1)
Відповідно до частин першої - третьої статті 7 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб'єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб'єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб'єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).
Критерії ризиків визначаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених, відповідно, Національним банком України - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 даного Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема:
- забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою;
- забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків;
- здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб'єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин (частина друга статті 11 Закону №361-IX).
Частиною сьомою статті 11 Закону №361-IX передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу (банк) зобов'язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим; наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені у незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети (частини перша, третя статті 12 Закону №361-IX).
Листом №82-23/2/228009 від 11.04.2025 року Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» про відмову від підтримання ділових відносин від 10.04.2025 року, у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику. (а.с.9)
За приписами ч. 1-3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особам.
У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".
Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону, згідно з якою суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:
- якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
- встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;
- подання клієнтом чи його представником суб'єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу;
- виявлення у порядку, встановленому відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;
- якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.
У випадках, передбачених цією частиною, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.
Отже, в силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.
Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20.
Водночас, у даній постанові Верховний Суд зазначив, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Згідно із пунктом 39 частини першої статті 1 Закону неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджених постановою правління НБУ №65 від 19.05.2020 (далі по тексту - Положення № 65).
За змістом пунктів 34-37 Положення №65 банк зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.
Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.
Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.
Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.
Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення №65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність / значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки / вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 Положення №65).
Банк за результатами здійснення оцінки ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) із клієнтом установлює рівень ризику, використовуючи скорингову ризик-модель, що враховує наявність притаманних клієнту, його діяльності (у тому числі тієї, що очікується на етапі встановлення ділових відносин із клієнтом) критеріїв ризику (пункт 54 Положення №65).
Відповідно до пункту 55 Положення №65 шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов'язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.
Банк запроваджує власну скорингову ризик-модель і самостійно визначає вхідні дані та інформаційні джерела для проведення оцінки ризиків, алгоритм (модель) проведення оцінки ризиків та шкалу визначення рівнів ризиків (пункт 56 Положення №65).
Пунктом 61 Положення №65 передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону №361-IX, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та / або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, інших злочинів;
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.
Згідно з пунктом 1 Додатку №12 до Положення №65 банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону №361-IX.
Водночас, відповідно до п. 33 ч. 5 Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107 (далі Положення № 107), прийнятний рівень ризиків ВК/ФТ - ризик, який є керованим, підконтрольним установі, не може спричинити підвищення юридичного ризику та ризику репутації, а також погіршення фінансових результатів діяльності установи чи завдати шкоди її кредиторам і клієнтам.
Згідно з п. 42 ч. 5 Положення № 107 ризик репутації - наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу установи клієнтами, контрагентами, потенційними інвесторами або органами нагляду., який впливає на спроможність установи встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати наявні відносини та може призвести установу (або її керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності.
Відповідно до п. 46 ст. 1 Закону підозра - припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації та може свідчити про те, що фінансова операція або її учасники, їх діяльність чи походження активів пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та/або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, або із вчиненням іншого кримінального правопорушення або діяння, за яке передбачені міжнародні санкції.
Згідно з п. 6 додатку 19 до Положення № 65 критеріями ризику, що зумовлені репутацією клієнта або КБВ клієнта, зокрема, є наявна негативна інформація в офіційних та/або публічних джерелах про клієнта або його КБВ, що свідчить про можливий зв'язок із тероризмом або іншою кримінальною/незаконною діяльністю.
Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення затвердженні наказом Міністерством фінансів України від 28.12.2022 № 465.
Розділом II наказу передбачено, що критерії ризику за типом клієнта - критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, що безпосередньо притаманні клієнту СПФМ, організаційно-правовій формі клієнта, структурі власності клієнта, діловій, професійній чи особистій діяльності клієнта та його кінцевому бенефіціарному власнику.
Відповідно до п. 32 розділу II наказу СПФМ мають враховувати такі значення критеріїв ризику за типом клієнта під час оцінки ризиків з урахуванням ризик-орієнтованого підходу, а саме клієнт має такі репутаційні ознаки:
наявна негативна інформація про нього або його КБВ в офіційних документах, офіційних та/або інших джерелах, що свідчить про його можливий зв'язок з організованими злочинними групами та/або злочинними організаціями;
пропагує та підтримує дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, та діяльність із дискредитації конституційного ладу України, заохочення до військових дій російської федерації на території України.
Відповідно до підпунктів 3, 5 пункту 8 Додатку №12 до Положення №65 банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення порядок відмови у передбачених законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:
- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону №361-IX у кожному випадку;
- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов'язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону №361-IX (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
За змістом висновків Верховного Суду у справах №910/18504/20, №910/10855/21, №922/1253/23 банк наділений правом на відмову від підтримання ділових відносин з клієнтом у зв'язку зі встановленням йому неприйнятно високого ризику, однак це право не є абсолютним та є обмеженим, тому в кожному конкретному випадку банк повинен:
- підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику за результатами проведення внутрішньої перевірки шляхом надання належних доказів, зокрема рішення у вигляді висновку чи у вигляді іншого документа, який згідно з внутрішніми документами банку вважається таким рішенням, із чітким зазначенням підстав відмови від ділових відносин з клієнтом або вчинення фінансової операції, дотримавшись таким чином принципу змагальності сторін (п. 13 ГПК України);
- достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями.
Суди зі свого боку зобов'язані оцінити надані докази, дослідити підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику, перевірити проведення внутрішньої перевірки та прийняття рішення про відмову від ділових відносин на предмет відповідності законодавству та встановленій внутрішній процедурі.
При цьому суди мають керуватися положеннями законодавства та інформацією сторін, які були актуальні на момент виникнення спірних правовідносин, встановлення банком неприйнятно високого ризику та прийняття рішення про відмову від ділових відносин з клієнтом, оскільки законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення (для визнання правочину недійсним з огляду на приписи ст. 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору).
Приписи статті 15 Закону №361-IX уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов'язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі №922/1253/23.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем, за результатом проведення внутрішньої перевірки відповідно до наявної публічної інформації встановлено неприйнятно високий ризик стосовно позивача.
Так, згідно з обґрунтованим висновком SAR №178-8/3/570 від 10.04.2025 року щодо сформованої підозри щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» встановлено, що в ході аналізу операцій та діяльності ТОВ "ПРОМТОРГ ЛТД" було виявлено наступні ознаки сумнівності: на поточний рахунок компанії ТОВ "ПРОМТОРГ ЛТД" зараховуються кошти (допороговими сумами) від єдиного контрагента ТОВ "АГРОСТАНДАРТ-1" (не клієнт Банку), як оплата за соняшник згідно договору поставки. Отримані кошти в повному обсязі перераховуються на картковий рахунок ЮО та в подальшому конвертуються у готівку через АТМ. Видаткові операції - розрахунки з контрагентами по рахунку відсутні; КБВ та керівником ТОВ "ПРОМТОРГ ЛТД" є ГРОМОВА А.П. (не клієнт Банку), також встановлено, що КБВ та керівником контрагента ТОВ "АГРОСТАНДАРТ-1" є ОСОБА_1 , зазначені ФО мають однакове прізвище, зареєстровані за спільною адресою та ймовірно пов?язані родинними зв'язками; ТОВ "ПРОМТОРГ ЛТД" працює зі спільних девайсів з ТОВ "СОЛОМІЯ-ТРЕЙД", рахунки якого в Банку сплячі та з ТОВ "РІВЕР КС" із яким Банком припинено ділові відносини згідно SAR №178-6/2/544 від 12.04.2023р. (конвертація безготівкових коштів у готівку, фінансові операції з активами, що не відповідає ризик-профілю клієнта, фіктивне підприємництво); керівником та засновником ТОВ "СОЛОМІЯ-ТРЕЙД" є ОСОБА_2 (не клієнт Банку); ТОВ "ПРОМТОРГ ЛТД" є учасником спільного кримінального провадження разом з ТОВ "РІВЕР КС" та ТОВ «АГРОСТАНДАРТ-1» від 21.11.2016 р. №32016130580000021 за ч. 3 ст. 212 (Ухилення від сплати податків, зборів (обов?язкових платежів) КК України. Вказано як ЮО, що залучені до схеми безпідставного завищення податкового кредиту з ПДВ, в результаті чого ухилилися від сплати податку на додану вартість у сумі понад 45 мільйонів гривень; підприємства мають одноосібний посадово-засновницький склад; згідно відкритих джерел (Youcontrol), у ЮО відсутні ресурси для ведення господарської діяльності та згідно даних Банку наявний мінімальний штат співробітників (1 особа); по рахункам ЮО відсутні обов?язкові платежі притаманні суб?єктам господарювання/ підприємницької діяльності (податки, 3П, оренди, комунальні тощо). (а.с.38-39)
Внутрішніми нормативними документами Банку є Програма ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів, затверджена Постановою Правління №П-3/3 від 09.01.2018, Програма управління ризиками фінансового моніторингу, затверджена Постановою Правління АТ «Райффайзен Банк» №П-139/2 від 26.11.2021р., Технологічна карта про порядок дій при виявленні підозрілих фінансових операцій та/або діяльності клієнта затверджена Постановою Правління №71/2 від 25.06.2021. (а.с.49-57)
Пунктом 2.5 Програми ідентифікації визначено, що працівник відділення/Банку має право відмовити Клієнту у встановленні (підтриманні) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведенні фінансової операції у разі встановлення Клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки (чи переоцінки) ризику. Порядок відмови в обслуговуванні Клієнтів, в тому числі порядок встановлення неприйнятно високого ризику Клієнту та дії Працівника відділення/Банку у зв?язку із встановленням клієнту неприйнятно високого ризику передбачені в підрозділі 26 цієї Програми.
Підрозділом 26 Програми ідентифікації передбачено, що Банк як суб?єкт первинного фінансового моніторингу забезпечує функціонування та розвиток системи ПВК/ФТ відповідно до вимог Закону, Закону про банки, ПП НБУ №65, нормативних документів Банку. Працівники Відділення/ Банку зобов?язані забезпечувати здійснення НПК під час виконання своїх посадових обов??язків відповідно до вимог цієї Програми, інших нормативних документів Банку та вимог законодавства України.
Працівник відділення/Банку відмовляє Клієнту від встановлення/підтримання ділових відносин, у тому числі від проведення фінансової операції у випадках, зазначених в п. 1. Додатку 31 Програми ідентифікації.
У пункті 26.3 Програми ідентифікації визначено, що неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів встановлюється в порядку та на підставі критеріїв, наведених в Програмі управління ризиками фінансового моніторингу. Працівники відділення/Банку у тому числі, які приймають участь у здійсненні/супроводженні обслуговування Клієнтів, зобов?язані при здійсненні посадових обов?язків на постійній основі здійснювати моніторинг та виявлення Клієнтів, яким притаманні Критерії НВР.
Пунктом 6.8 Програми управління ризиками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління АТ «Райффайзен Банк» №П-139/2 від 26.11.2021 р., визначено, що НВР встановлюється стосовно клієнтів у випадках: 2) наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності Клієнта, що така діяльність може бути фіктивною; 5) за результатами аналізу фінансових операцій клієнта та виявлення фактів, що можуть свідчити про наміри використання послуг Банку для ВК/ФТ, зокрема, проведення клієнтом фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що метою їх здійснення є виведення капіталів, ВК/ФТ, уникнення оподаткування тощо (зокрема пов?язаних зі зняттям готівкових коштів, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів тощо); пов?язаність осіб спільними девайсами, за якими виявлено ознаки підозрілих операцій/діяльності; 6) наявності підстав, які затверджені рішенням Комітету, зокрема, наявність у клієнта, у компаній зі спільними засновниками/керівникам-контрагентів кримінальних проваджень за статей 205, 209, 212 Кримінального кодексу України.
Відповідно до п. 6 Технологічної карти рішення про встановлення НВР та/або припинення ділових відносин може бути зазначено в Обґрунтованому висновку (SAR) (згідно форми в Додатку 2 до Технологічної карти) або оформлено у вигляді розпорядження (згідно форми в Додатку 3 до Технологічної карти). У разі присвоєння клієнту НВР вживаються посилені заходи належної перевірки відповідно до Програми ідентифікації щодо інших клієнтів Банку, які є контрагентами такого клієнта.
Таким чином, у зв'язку з наявністю підстав, передбачених законодавством з питань фінансового моніторингу, Відповідачем було прийнято рішення про відмову у підтриманні ділових відносин з Позивачем шляхом розірвання договору.
Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача стосовно закриття кримінального провадження 30.01.2020 на підставі п. 2 ч.1 ст.284 КПК України, оскільки Програмою управління ризиками фінансового моніторингу, затвердженою Постановою Правління АТ «Райффайзен Банк» №П-139/2 від 26.11.2021 р., передбачено, що неприйнятно високий ризик встановлюється стосовно клієнтів у випадку наявності підстав, які затверджені рішенням Комітету, зокрема, наявність у клієнта, у компаній зі спільними засновниками/керівникам-контрагентів кримінальних проваджень за статей 205, 209, 212 Кримінального кодексу України, тобто сам факт наявності такого кримінального провадження без зазначення часового проміжку є підставою для встановлення неприйнятно високого ризику. Що стосується посилання Позивача на сплату податків та заробітної плати, на підтвердження чого надано виписку по рахунку за період з 30.04.2025 по 17.07.2025, Суд зазначає, що обґрунтований висновок щодо сформованої підозри SAR № 178-8/3/570 від 10.04.2025 складений за результатом проведення Відповідачем перевірки за період з 10.01.2025 по 04.03.2025р.
Частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином, Суд зазначає, що Відповідач припинив договірні відносини з Позивачем шляхом розірвання Договору, здійснюючи свої функції суб'єкта первинного фінансового моніторингу, покладені на нього в силу приписів Закону № 361-ІХ та внутрішнього документу з питань фінансового моніторингу, тобто відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами на підтвердження наявності правових підстав для визнання недійсним одностороннього правочину Акціонерного товариства "РАЙФФАЙЗЕН БАНК", оформленого листом від 11.04.2025 № 81-23/2/228009 щодо розірвання договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД», відповідно до норм ст. 215 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» до Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» про визнання одностороннього правочину недійсним є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ ЛТД» до Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» про визнання одностороннього правочину недійсним - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 31 жовтня 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин