номер провадження справи 5/142/25
31.10.2025 Справа № 908/2721/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства “МетаБанк» (пр. Металургів, буд. 30, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 20496061)
До відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про стягнення 122 440,69 грн.,
Без участі представників сторін
01.09.2025 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 122 440,69 грн.
01.09.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Згідно з ч. 6 ст. 176 ГПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Приписами ч. 7 ст. 176 ГПК України закріплено, що інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру за № 1733659 від 03.09.2025, адреса реєстрації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 04.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2721/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 02.10.2025, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 05.10.2007 між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є Акціонерне товариство «МетаБанк» (Позивач, АТ “МетаБанк», Банк) та Приватним підприємцем Рубахою Анатолієм Григоровичем (Відповідач, Позичальник) укладений кредитний договір № 32-11-07/0145-К, на виконання якого Банк надав Позичальнику довгостроковий кредит на придбання автотранспорту у сумі 252 500,00 грн. на термін по 30.08.2010 року. Забезпеченням виконання умов Кредитного договору є Договір поруки № 32-11-/0145-К/П від 05.10.2007 року укладений між ОСОБА_2 та Банком. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, Позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2012 року по справі № 0814/1201/2012 задоволено позов ПАТ «МетаБанк» та стягнуто солідарно ФОП Рубахи Анатолія Григоровича та ОСОБА_2 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованість за кредитним договором № 32-11-07/0145-К від 05.10.2007 року у розмірі 332 140,75 грн. та судові витрати у розмірі 3 219,00 грн. У зв'язку з тим, що відповідачем не здійснюється погашення заборгованості за кредитним договором та не виконується добровільно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2012 року по справі № 0814/1201/2012, АТ “МетаБанк» просить суд стягнути з відповідача додатково 3% річних за період прострочення з 01.05.2017 по 31.01.2022 на суму 33 878,13 грн. та інфляційні витрати за період з травня 2017 по січень 2022 у розмірі 88 562,56 грн. На підставі викладеного, позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 3% річних на суму 33 878,13 грн. та інфляційних витрат у розмірі 88 562,56 грн. Просить суд позовні вимоги задовольнити.
Станом на 31.10.2025 відповідач відзив на позовну заяву, запропонований надати ухвалою від 04.09.2025 до суду не направив, клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін суду не надав.
03.10.2025 до суду повернулась ухвала від 04.09.2025 № 908/2721/25, яка надіслана на адресу реєстрації відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Проте, вказана адреса зазначена у відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру за № 1733659 від 03.09.2025.
Відповідно до чч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії надіслано судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм ч.2 ст. 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
31.10.2025 судом прийнято рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
05.10.2007 між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є Акціонерне товариство «МетаБанк» (Позивач, АТ “МетаБанк», Банк) та Приватним підприємцем Рубахою Анатолієм Григоровичем (Відповідач, Позичальник) укладений кредитний договір № 32-11-07/0145-К (Договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, Банк надав Позичальнику довгостроковий кредит у сумі 252 500,00 грн. на термін по 30.08.2010 року включно, у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Кредит надається Позичальнику на цілі: придбання автотранспорту (п. 1.2. договору).
Пунктом 1.3. договору сторони передбачили, що забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за цим договором є:
1.3.1. Застава автотранспорту, який належить Позичальнику, згідно з відповідним договором застави, що укладається між останнім та Банком;
1.3.2. Порука гр. ОСОБА_2 , згідно з відповідним договором поруки, що укладається між останнім та Банком.
Забезпеченням виконання умов Кредитного договору є Договір поруки № 32-11-/0145-К/П від 05.10.2007 року укладений між ОСОБА_2 та Банком.
Згідно з п. 2.1.1. договору, Банк зобов'язався видати Позичальнику кредит у розмірі, передбаченому в п.1.1. цього договору, в повному обсязі або частинами після набуття чинності договорів, які зазначені у п. 1.3.2-1.3.3. цього договору.
Відповідно до розділу 3.1. договору, позичальник зобов'язався: забезпечити виконання своїх зобов'язань за цим договором способом, передбаченим у п. 1.3. цього договору. Використовувати кредит у відповідності з цільовим призначенням, визначеним в п. 1.2. цього договору (п.п. 3.1.1.); повністю погасити Банку кредит, отриманий за цим договором, у перший робочий день, наступний за днем, передбаченим у п. 1.1.1 цього договору. На протязі дії цього договору щомісячно здійснювати погашення кредиту частинами по 8 500 (вісім тисяч п'ятсот гривень 00 коп.) гривень не пізніше передостаннього робочого дня місяця, починаючи з квітня 2008 року по серпень 2010 року. Залишок суми - в місяць погашення (п.п. 3.1.2).
Згідно з п. 5.1. договору, в разі невиконання чи неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбачених цим договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані цим збитки. Збитки стягуються в повній сумі понад суми неустойки (штрафу, пені) «…».
Пунктом 6.2. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту, сплаті відсотків, інших платежів, неустойки (штрафу, пені), а також відшкодування збитків, заподіяних Банку «…».
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, 30.01.2012 ПАТ «МетаБанк» звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Рубахи Анатолія Григоровича та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 32-11-07/0145-К від 05.10.2007.
За результатами розгляду вищевказаної позовної заяви, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2012 по справі № 0814/1201/2012 (суддя Козлова Н.Ю.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до фізичної особи-підприємця Рубахи Анатолія Григоровича та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені у повному обсязі. Стягнуто солідарно фізичної особи-підприємця Рубахи Анатолія Григоровича (ІПН НОМЕР_1 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; НОМЕР_3 ) на користь Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» (ЄДРПОУ 20496061, адреса: 69006, м. Запоріжжя, просп. Металургів, 30, рахунок № НОМЕР_4 в АТ «МетаБанк», МФО 313582) заборгованість за кредитним договором № 32-11-07/0145-К від 05.10.2007 року в сумі 332 140 (триста тридцять дві тисячі сто сорок) гривень 75 копійок. Стягнуто солідарно фізичної особи-підприємця Рубахи Анатолія Григоровича (ІПН НОМЕР_1 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; НОМЕР_3 ) на користь Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» (ЄДРПОУ 20496061, адреса: 69006, м. Запоріжжя, просп. Металургів, 30, рахунок № НОМЕР_4 в АТ «МетаБанк», МФО 313582) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 219 (три тисячі двісті дев'ятнадцять) гривень 00 копійок.
Вищевказане рішення набрало законної сили 12.03.2012.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2012 по справі № 0814/1201/2012 встановлено: «05.10.2007 між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «МетаБанк» та фізичною особою-підприємцем Рубахою Анатолієм Григоровичем укладений кредитний договір № 32-11-07/0145-К (Кредитний договір), згідно з яким ФОП Рубаха А.Г. отримав кредит у розмірі 252 500,00 грн. для придбання автотранспорту на строк по 30 вересня 2010 року включно під зобов'язання своєчасно сплачувати частини суми кредиту 20,5 % річних за користування кредитом.
Між сторонами укладались додаткові угоди до кредитного договору, якими збільшувались відсотки за користування кредитними коштами, строк дії кредитного договору пролонговано до 26.09.2011 та збільшено розмір кредиту до 266 537,68 грн.
В забезпечення виконання ФОП Рубахою А.Г. його зобов'язань за Кредитним договором, 05.10.2007 між Банком та Троценом Валерієм Васильовичем укладений договір поруки № 32-11-07/0145-К/П.
У порушення умов кредитного договору ФОП Рубаха А.Г зобов'язання за кредитним договором не виконав.
Заборгованість ФОП Рубахи А.Г перед АТ "МетаБанк" станом на 05.01.2012 року включно становить 332 140,75 гривень та складається з: прострочена заборгованість за кредитом - 252 118,37 гривень; прострочена заборгованість за процентами - 64 290,57 гривень; прострочена заборгованість за комісію з перерахування/управління кредитом - 396.10 гривень; пеня за прострочення кредиту, процентів та комісії - 15 335,71 гривень (за період з 08.02.2011 року по 24.11.2011 року).
В зв'язку з вищевикладеним, ПАТ «МетаБанк» просить суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 332 140,75 гривень а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 219,00 гривень в солідарному порядку».
Відповідно до ч. ч. 4 та 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Враховуючи, що відповідачем не здійснюється погашення заборгованості за Кредитним договором № 32-11-07/0145-К від 05.10.2007 року та не виконується рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2012 по справі № 0814/1201/2012, на залишок суми основної заборгованості у розмірі 237 433,15 грн. позивачем нараховано 3% річних за період прострочення з 01.05.2017 по 31.01.2022 на суму 33 878,13 грн. та інфляційні витрати за період з травня 2017 по січень 2022 у розмірі 88 562,56 грн.
Також з матеріалів справи вбачається, що ФОП Рубаха А.Г. (РНОКПП НОМЕР_1 ) припинив свою підприємницьку діяльність після набрання законної сили рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2012 по справі № 0814/1201/2012 та за власним рішенням 24.07.2014 здійснив державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, про що свідчить відповідь за безкоштовним запитом в ЄДРЮО за № 21030060004017183. Разом з тим, оскільки кредитні кошти за договором отримувалися відповідачем для ведення підприємницької діяльності і саме як фізичною-особою підприємцем, то позивач обґрунтовано звернувся з позовом у цій справі до господарського суду Запорізької області.
Зазначена позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19), Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) є, зокрема, договір. Зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст., ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, судове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2012 по справі № 0814/1201/2012 станом на час прийняття судом рішення у даній справі не виконано, що свідчить про те, що відповідач продовжує порушувати грошове зобов'язання перед позивачем за кредитним договором № 32-11-07/0145-К від 05.10.2007.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
З урахуванням вищенаведених обставин справи, факт прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором № 32-11-07/0145-К від 05.10.2007 встановлено в рішенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2012 по справі № 0814/1201/2012.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних за період з 01.05.2017 по 31.01.2022 на суму 33 878,13 грн. та інфляційних витрати за період з травня 2017 по січень 2022 у розмірі 88 562,56 грн. допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство», враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача.
Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково суду не надав.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства “МетаБанк» (пр. Металургів, буд. 30, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 20496061) заборгованість у розмірі 122 440 (сто двадцять дві тисячі чотириста сорок) грн. 69 коп., яка складається з 3 % річних у розмірі 33 878 (тридцять три тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн. 13 коп. та інфляційних витрат на суму 88 562 (вісімдесят вісім тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 56 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.