вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
28 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/354/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.
Розглянув матеріали справи
за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МСМБУД», м. Ужгород
про стягнення 1 484 890,84 грн
За участю представників:
позивача - Данканич А.Е., в порядку самопредставництва;
відповідача - не з'явився.
Ужгородська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МСМБУД» 1 484 890,84 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 1,4781 га, що знаходиться за адресою вул. Висока, 12, в м. Ужгороді (кадастрові номери 2110100000:31:001:0450; 2110100000:31:001:0451; 2110100000:31:001:0452; 2110100000:31:001:0453; 2110100000:31:001:0454; 2110100000:31:001:0455; 2110100000:31:001:0456; 2110100000:31:001:0457; 2110100000:31:001:0458; 2110100000:31:001:0459; 2110100000:31:001:0460) у період з 11.07.2023 до 31.12.2024 без укладеного договору оренди землі в порушення норм Земельного кодексу України.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/354/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 березня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 31 березня 2025 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви в установленому порядку та строк суд ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.04.2025 відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Надалі, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, а також з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, суд ухвалою від 29 травня 2025 року призначив справу №907/354/25 до розгляду у судовому засіданні та повідомив учасників справи, що воно відбудеться 19 червня 2025 року, а також зобов'язав позивача надати суду в строк до 16 червня 2025 року, витяги з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:31:001:0450; 2110100000:31:001:0451; 2110100000:31:001:0452; 2110100000:31:001:0453; 2110100000:31:001:0454; 2110100000:31:001:0455; 2110100000:31:001:0456; 2110100000:31:001:0457; 2110100000:31:001:0458; 2110100000:31:001:0459; 2110100000:31:001:0460.
13 червня 2025 року позивач подав до суду в електронній формі за допомогою підсистеми «Електронний суд» клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду з долученими копіями витягів з ДЗК.
18 червня 2025 року від відповідача через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява від 17.06.2025 про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні 19 червня 2025 року, за участю представників позивача та відповідача, якими викладено власні аргументи щодо підставності заявленого позову та заперечень щодо його задоволення, суд протокольною ухвалою повернув відповідачу без розгляду подане ним клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, як таке, що подано особою яка зобов'язана зареєструвати свій електронний кабінет на виконання вимог частини шостої статті 6 ГПК України, але не зробила цього, а також постановив ухвалу про здійснення переходу від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №907/354/25 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання та призначив підготовче засідання на 10 липня 2025 року.
Крім того, в ухвалі від 19.06.2025 суд роз'яснив учасникам справи, що подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі буде розглянуте судом в підготовчому засіданні у справі.
Водночас, в ході підготовчого провадження відповідач не наполягав на розгляді його клопотання про зупинення провадження у справі та повідомляв про відсутність клопотань, які підлягають вирішенню на стадії підготовчого провадження у справі.
10 липня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява/письмові пояснення відповідача від 09.07.2025, що містить клопотання про поновлення строку для подання таких пояснень.
У підготовчому засіданні 10 липня 2025 року, за участю представників позивача та відповідача, суд постановив протокольну ухвалу, якою, серед іншого, продовжив строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 11 вересня 2025 року та зобов'язав відповідача в строк до 01.09.2025 надати технічну документацію, яка слугувала підставою поділу земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0200 на 11 спірних у цій справі земельних ділянок.
Відповідач вимоги суду не виконав, як і не надав у визначений строк пояснень щодо причин невиконання вимог протокольної ухвали суду від 10.07.2025 року.
Ухвалою від 11 вересня 2025 року суд повідомив сторін у справі про те, що призначене на 11 вересня 2025 року підготовче засідання не відбулося через сповіщення системою цивільного захисту міста Ужгорода сигналу «Повітряна тривога!», про що заступником керівника апарату суду складено акт №02-07/9 від 11 вересня 2025 року. Наступне підготовче засідання відбудеться 02 жовтня 2025 року.
В ході підготовчого розгляду справи, 26 серпня 2025 року позивач подав до канцелярії суду клопотання від 25.08.2025 про долучення доказів: деталізованої інформаційної довідки від 20.08.2025 № 440182916 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформаційної довідки від 20.08.2025 № 440177123 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, технічного паспорту на нежитлову будівлю 3ТП № 137 по вул. Високій, 12 в м. Ужгороді, схеми розподілу земельної ділянки площею 1,4781 га по вул. Високій, 12 в м. Ужгороді, кадастрового плану земельної ділянки площею 0,4781 га по вул. Високій, 12 в м. Ужгороді, в якому просить також поновити строк для подання відповідних доказів, як такий, що пропущено з поважних причин, та прийняти докази до розгляду.
Крім того, до початку підготовчого засідання 02 жовтня 2025 року до суду в електронному вигляді через кабінет ЄСІТС від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів: платіжних інструкцій на підтвердження сплати орендної плати за Договором оренди земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0200 після завершення стоку дії договору оренди землі № 1407/1 від 25.05.2011, у якому відповідач просить суд поновити строк для їх подання.
Ухвалою від 02 жовтня 2025 року судом поновлено Ужгородській міській раді строк для подання доказів долучених до клопотання від 25.08.2025 року, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів від 02.10.2025 та, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню судом, означеною ухвалою від 02.10.2025 підготовче провадження закрито та призначено судовий розгляд справи по суті на 28 жовтня 2025 року на 10:00 год.
Представник позивача в судовому засіданні 28.10.2025 позовні вимоги підтримав з визначених у позовній заяві підстав, надав суду пояснення щодо обставин спірних між сторонами правовідносин.
Відповідач в судове засідання 28.10.2025 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання йому ухвали від 02.10.2025 до електронного кабінету ТОВ «МСМБУД», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 28.10.2025 року.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 02.10.2025 явка повноважних представників сторін в судовому засіданні не визнавалася обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі доказами, яких достатньо для прийняття рішення у справі.
В ході судового розгляду справи в судовому засіданні 28.10.2025 судом також розглянуто подане 18.06.2025 відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі №907/354/25, за результатами чого суд враховує наступне.
За змістом поданого відповідачем клопотання, останній просить зупинити провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративній справі №308/9524/17.
Клопотання мотивоване тим, що розрахунок, суми позовних вимог здійснено на підставі інформаційних витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Ужгорода. Технічна документація по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради розроблена ДП "Закарпатський науководослідний та проектний інститут землеустрою" на підставі рішення XIV сесії VІ скликання Ужгородської міської ради № 624 від 21.09.2012, договору №113 від 09.07.2012., затверджена рішенням Ужгородської міськради від 14.07.2014 № 1398.
Водночас згідно висновку державної експертизи землевпорядної документації №698-14 виконаної Державним агентством земельних ресурсів України від 05.06.2014 року, вказана технічна документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повернута на доопрацювання (встановлено Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.17 р., справа 826/11342/17, що набула законної сили. Отже, за позицією відповідача розрахунок суми боргу здійснено на підставі незаконної нормативно грошової оцінки земель та є незаконним.
Пункт п'ятий частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт четвертий частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України).
Досліджуючи питання дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема, пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд повинен виходити з системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині першій, пунктах 1, 4, 10, 11 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, а також умов застосування цього пункту, якими є:
- об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі;
- пов'язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення;
- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо.
Обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
Вказаний висновок викладено Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 по справі № 910/17615/20.
Водночас, за приписами пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Предметом позову у справі, що розглядається, є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки у період з 11.07.2023 до 31.12.2024, у розмірі 1 484 890,84 грн.
Водночас, у справі №308/9524/17 предметом позову є вимога позивачів про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради №1398 від 14 липня 2014 року «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради».
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної та картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, є Держгеокадастр.
Згідно з підпунктами 27 та 36 пункту 4 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує виконання на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру, і видає, зокрема, витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки.
Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Отже, розмір орендної плати за використання землі комунальної власності регульовано Законом, а рішення органу місцевого самоврядування щодо нормативної грошової оцінки земель та витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок підлягають до застосування у спірний період.
При цьому, суд зазначає, що оскарження рішення органу місцевого самоврядування не зупиняє дію такого рішення, а сам розгляд справи про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту, не унеможливлює розгляд справи про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.
При цьому, сама по собі взаємопов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання відповідача від 17.06.2025 про зупинення провадження у цій справі належить відмовити.
В порядку ст. 240 ГПК України скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) проголошена судом в судовому засіданні 28.10.2025 року.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовуються використанням відповідачем земельних ділянок комунальної власності кадастрові номери 2110100000:31:001:0450; 2110100000:31:001:0451; 2110100000:31:001:0452; 2110100000:31:001:0453; 2110100000:31:001:0454; 2110100000:31:001:0455; 2110100000:31:001:0456; 2110100000:31:001:0457; 2110100000:31:001:0458; 2110100000:31:001:0459; 2110100000:31:001:0460, загальною площею 1,4781 га, що знаходяться за адресою вул. Висока, 12, в м. Ужгороді без належної правової підстави, у зв'язку з чим, за переконанням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «МСМБУД» безпідставно зберегло грошові кошти, які мало сплатити за використання земельної ділянки за період з 11.07.2023 (дата реєстрації спірних земельних ділянок) до 31.12.2024 року.
На переконання позивача відповідач, як власник нерухомого майна, що розташоване на спірних земельних ділянках та фактичний її користувач, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ними, на підставі частини першої статті 1212 ЦК України зобов'язаний сплатити безпідставно збережені кошти за використання земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450; 2110100000:31:001:0451; 2110100000:31:001:0452; 2110100000:31:001:0453; 2110100000:31:001:0454; 2110100000:31:001:0455; 2110100000:31:001:0456; 2110100000:31:001:0457; 2110100000:31:001:0458; 2110100000:31:001:0459; 2110100000:31:001:0460, загальною площею 1,4781 га, що за підрахунками позивача у спірному періоді становить 1 484 890,84 грн.
Заперечення (відзив) відповідачів.
Відповідачем не подано відзив на позов за правилами ст.ст. 165, 178 ГПК України. Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України з дозволу суду ТОВ «МСМБУД» було надано письмові пояснення від 09.07.2025, за змістом яких позовні вимоги відповідачем не визнаються.
З посиланням на укладений 25.05.2011 року між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого відповідно до рішення Ужгородської міської ради №425 від 07.09.2021 «Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» є Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «МСМБУД» , як Орендарем договір оренди землі вважає неправильним спосіб захисту позивача щодо стягнення безпідставно збережених коштів, як такий, що суперечить самому Договору (п. 30 абз. 8) та сталій позиції судів вищих інстанцій в аналогічних правовідносинах.
Звертає увагу, що саме через бездіяльність позивача між сторонами не укладено договорів оренди спірних земельних ділянок, а сам відповідач не проти підписання будь-яких договорів оренди під власним нерухомим майном, але не таких, що суперечать нормам діючого законодавства.
Окремо зауважує, що на спірних земельних ділянках розташоване нерухоме майно - будівля електричної підстанції, Т.П., яка належить ПрАТ «Закарпаттяобленерго», що встановлено рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.12.2020 у справі № 907/463/20, у зв'язку з чим неправомірними є заявлення усіх вимог щодо безпідставно збережених коштів за користування спірними земельними ділянками виключно до одного землекористувача.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Рішенням ХLI сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 15.08.2023 за №1418 Товариству з обмеженою відповідальністю «МСМБУД» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га на земельні ділянки кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0451, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0452, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0453, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0454, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0455, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0456, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0457, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0458, площею 0,1 га 2110100000:31:001:0459, площею 0,4781 га, 2110100000:31:001:0460, площею 0,1 га по вул. Високій, 12 для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розробленої за заявою ТОВ «МСМБУД» від 25.05.2023 за №2 та передано означені земельні ділянку в оренду даному Товариству строком на 3 роки.
11 липня 2023 року проведено державну реєстрацію земельних ділянок комунальної власності кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0451, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0452, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0453, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0454, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0455, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0456, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0457, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0458, площею 0,1 га 2110100000:31:001:0459, площею 0,4781 га, 2110100000:31:001:0460, площею 0,1 га по вул. Високій, 12 в м. Ужгород для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що підтверджується долученими позивачем до клопотання від 13.06.2025 витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.06.2025 за №НВ-9966355522025, №НВ-9966356442025, №НВ-9966356812025, №НВ-9966357002025, №НВ-9966357512025, №НВ-9966357682025, №НВ-9966358262025, №НВ-9966358432025, №НВ-9966358542025, №НВ-9966358902025, №НВ-9966359042025.
Також, судом встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га, в результаті поділу якої відповідачем сформовано зазначені вище 11 ділянок комунальної власності відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.05.2023 за №НВ-9919659612023 була сформована та зареєстрована 25.05.2011 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та в попередньому між сторонами у справі існували договірні відносини з приводу оренди земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га.
Так, 25 травня 2011 року між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого відповідно до рішення Ужгородської міської ради №425 від 07.09.2021 «Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» є Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «МСМБУД» , як Орендарем було укладено договір оренди землі №1407/1, за умовами п.п. 1., 2. Якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під будівлями та спорудами готелю «Дружба», яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Висока, 12, площею 1,4781 га. Означений Договір оренди було зареєстровано Закарпатською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель 17.05.2012 року вчинено запис за №211010004000109.
Пунктом 8 Договору від 25.05.2011 встановлено строк його дії до 14.05.2020 року.
Обставини щодо укладення Договору від 25.05.2011, його умов та перебування на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га нерухомого майна ТОВ «МСМБУД» підтверджуються долученою до письмових пояснень відповідача від 09.07.2025 копією Договору оренди від 25.05.2011, встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.09.2025 у справі №907/355/25 та є преюдиційними для сторін цієї справи.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №415456190 від 27.02.2025 року вбачається реєстрація 21.11.2016 права власності ТОВ «МСМБУД» на розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га нерухоме майно відповідача - Готель «Дружба», А, площею 4092,1 м.кв., котельню, Б, площею 70,3 м.кв. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №32523925 від 24.11.2016) за адресою: м. Ужгород, вул. Висока, 12.
При цьому, як вбачається з означеної Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №415456190 від 27.02.2025 року та розширеної Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.08.2025 за №440182916 (долучена позивачем до клопотання від 25.08.2025) до 07.12.2021 у складі належного відповідачу майнового комплексу, що розташовувався на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га входила також і будівля електричної підстанції, літ. Т,П, яка на підставі рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.12.2020 та ухвали Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі №907/463/20 та відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.12.2021 індексний номер 62145012 була виключена зі складу зареєстрованого за ТОВ «МСМБУД» нерухомого майна за адресою: м. Ужгород, вул. Висока, 12.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.08.2025 за №440177123 означена будівля електричної підстанції, літ. Т,П - будівля ЗТП №137, площею 43,9 м.кв. 04 червня 2020 року зареєстрована на праві власності за ПрАТ «Закарпаттяобленерго» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.06.2020 за №52584009).
З урахуванням наведеного, позивач стверджує, що відповідач з 11.07.2023 року (з дати формування земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460) і по 31.12.2025 року використовував означені земельні ділянки комунальної форми власності для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування - без належної на те правової підстави.
На підтвердження наведених обставин суду надано протокол засідання комісії з перевірки умов використання земельних ділянок комунальної власності (на підставі проведеного обстеження території від 21.02.2024), яким встановлено факт користування відповідачем спірними земельними ділянками без правової підстави, зазначено про користування ПрАТ «Закарпаттяобленерго» земельною ділянкою площею 43,9 м.кв. під будівлею трансформатора ЗТП №137 без правової підстави та рекомендовано структурному підрозділу позивача підготувати розрахунок сум безпідставно набутих ТОВ «МСМБУД» та ПрАТ «Закарпаттяобленерго» коштів і направити вимогу про їх повернення.
Відповідачем використання земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460 у спірний період не заперечується.
Водночас, ТОВ «МСМБУД» з посиланням на Договір оренди від 25.05.2011 звертає увагу на договірний характер відносин щодо користування такими земельними ділянками та зауважує на наявність іншого землекористувача спірних земельних ділянок - ПрАТ «Закарпаттяобленерго», як власника будівлі ЗТП №137, площею 43,9 м.кв.
Відповідно до наданих позивачем витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 02.08.2023 за №НВ-2100355732023, №НВ-2100355722023, №НВ-2100355712023, №НВ-2100355632023, №НВ-2100355622023, №НВ-2100355602023, №НВ-2100355592023, №НВ-2100355582023, №НВ-2100355572023, №НВ-2100355562023, №НВ-2100355542023, від 14.02.2024 за №НВ-2100093862024, №НВ-2100093902024, №НВ-2100093842024, №НВ-2100093882024, №НВ-2100093922024, №НВ-2100093892024, №НВ-2100093952024, №НВ-2100093932024, №НВ-2100093962024, №НВ-2100093982024, №НВ-2100093972024 вбачається, що у спірному періоді нормативна грошова оцінка спірних земельних ділянок становила:
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0450 - 2 180 710,00 грн у 2023 році та 2 291 930,00 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0451 - 2 180 710,00 грн у 2023 році та 2 291 930,00 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0452 - 2 423 010,00 грн у 2023 році та 2 546 580,00 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0453 - 2 180 710,00 грн у 2023 році та 2 291 930,00 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0454 - 2 180 710,00 грн у 2023 році та 2 291 930,00 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0455 - 2 180 710,00 грн у 2023 році та 2 291 930,00 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0456 - 2 180 710,00 грн у 2023 році та 2 291 930,00 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0457 - 2 180 710,00 грн у 2023 році та 2 291 930,00 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0458 - 2 180 710,00 грн у 2023 році та 2 291 930,00 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0459 - 10 425 974,51 грн у 2023 році та 10 957 717,33 грн у 2024 році;
- земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0460 - 2 180 710,00 грн у 2023 році та 2 291 930,00 грн у 2024 році.
Розмір безпідставно збережених коштів позивачем розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за визначеною рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 за №1651 «Про порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради» (з урахуванням змін, що внесені рішенням №1862 від 11.07.2024) ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виходячи з зазначеної в наведених вище витягах нормативної грошової оцінки земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів за фактичне користування відповідачем спірними земельними ділянками у вигляді орендної плати за землю за період з 11.07.2023 по 31.12.2024, загальна сума безпідставно збережених коштів складає 1 484 890,84 грн.
Таким чином, розмір нарахованої відповідачу безпідставно збереженої в період з 11.07.2023 по 31.12.2024 орендної плати становить 1 484 890,84 грн, з вимогами про стягнення якої позивачем подано цей позов до Господарського суду.
Надіслана на адресу відповідача вимога від 05.10.2023 за №30.01-12/2630 про укладення договору оренди спірних земельних ділянок (фіскальний чек від 05.11.2023, поштова накладна з трек-номером відправлення 8800021274521) залишена ТОВ «МСМБУД» без відповіді та задоволення.
ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою, виключно, відповідно до закону.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі ЗК України).
Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі ПК України).
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Оскільки відповідач у спірний період (11.07.2023 - 31.12.2024) не був власником або постійним землекористувачем земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0451, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0452, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0453, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0454, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0455, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0456, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0457, площею 0,1 га, 2110100000:31:001:0458, площею 0,1 га 2110100000:31:001:0459, площею 0,4781 га, 2110100000:31:001:0460, площею 0,1 га по вул. Високій, 12 в м. Ужгород, а тому не вважався суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.
Відповідно до положень ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України)
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).
Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч.1 ст.190 ЦК України).
З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Матеріалами справи, зокрема витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.06.2025 за №НВ-9966355522025, №НВ-9966356442025, №НВ-9966356812025, №НВ-9966357002025, №НВ-9966357512025, №НВ-9966357682025, №НВ-9966358262025, №НВ-9966358432025, №НВ-9966358542025, №НВ-9966358902025, №НВ-9966359042025 підтверджується, що спірні земельні ділянки комунальної власності утворені в результаті поділу земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га, є сформованими в розумінні чинного законодавства з 11.07.2023, їм присвоєно кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460, а підставою її формування слугувала затверджена рішенням ХLI сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 15.08.2023 за №1418 технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, виготовлена відповідачем з метою передачі в оренду.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування, без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом вказаних приписів закону виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, з Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.02.2025 за №415456190, від 20.08.2025 за №440182916, протоколу засідання комісії з перевірки умов використання земельних ділянок комунальної власності (на підставі проведеного обстеження території від 21.02.2024) вбачається, що відповідач на час формування земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460 (11.07.2023) був власником нерухомого майна, яке на них розташовувалося, а саме: Готелю «Дружба», А, площею 4092,1 м.кв., котельні, Б, площею 70,3 м.кв. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №32523925 від 24.11.2016).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази належного оформлення відповідачем у справі, як власником об'єктів нерухомості, права користування спірними земельними ділянками, у період з 11.07.2023 по 31.12.2024, зокрема, укладення договорів оренди з Ужгородською міською радою (її структурними підрозділами) та державної реєстрації такого права, позаяк надані суду заява ТОВ «МСМБУД» від 25.05.2023 за №2, рішення Ужгородської міської ради від 15.08.2023 за №1418 свідчать, що в цей час сторони у справі вчиняли юридично значимі дії, спрямовані на виникнення орендних правовідносин, проте відповідний Договір оренди земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460 укладений так і не був.
З урахуванням наведеного, суд висновує, що відповідач з дати державної реєстрації спірних земельних ділянок в ДЗК (11.07.2023) і до 31.12.2024 користувався такими земельними ділянками, на якій розташовані належні йому об'єкти нерухомості без достатньої правової підстави.
Надаючи оцінку запереченням відповідача з посиланням на правомірне користування спірними земельними ділянками на підставі договору оренди від 25 травня 2011 року, суд враховує, що за встановленими у справі обставинами такий договір оренди був укладений щодо земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га строком до 14 травня 2020 року.
Доказів пролонгації Договору оренди від 25.05.2011 та укладення додаткової угоди до нього за правилами ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в чинній на час закінчення строку дії договору редакції) суду не надано, а згідно з поясненнями представників сторін така додаткова угода укладена не була, як і не повернуто відповідачем з користування позивачу земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га після закінчення строку Договору оренди від 25.05.2011 року.
Невідповідними є посилання відповідача на приписи п. 30 Договору оренди від 25 травня 2011 року, за якими Орендар зобов'язався у разі неповернення земельної ділянки здійснити плату за фактичне користування земельною ділянкою у визначеному цим Договором розмірі, позаяк обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), а сама орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
При цьому, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України.
Наведена правова позиція викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 квітня 2021 у справі №910/11131/19 і суд вважає її релевантною до застосування при оцінці аргументів відповідача щодо наявності у ТОВ «МСМБУД» права/можливості сплачувати плату за фактичне користування земельною ділянкою після закінчення строку дії Договору оренди від 25.05.2011 у встановленому даним договором розмірі орендної плати за час правомірного користування земельною ділянкою.
Суд враховує, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі №913/155/17 та об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Крім того, у постанові від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19 Верховним судом зазначено, що визначальним для застосування частини 2 статті 785 ЦК України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об'єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об'єктом найму, оскільки поняті «неповернення речі» не є тотожним поняттю «не користування» у правовому сенсі статті 785 ЦК України.
Відповідна оцінка спірним правовідносинам була надана і в рішенні Господарського суду Закарпатської області від 02.09.2025 у справі №907/355/25, де предметом спору було стягнення з відповідача безпідставно збереженої орендної плати за період користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га за період з 15.05.2020 по 10.07.2023, а підставою для відмови у задоволенні позовних вимог слугував неправильно обраний позивачем спосіб судового захисту.
Водночас, за встановленим у цій справі обставинами земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га, яка була об'єктом оренди за Договором оренди від 25.05.2011 припинила існування з 11.07.2023 як об'єкт цивільних прав у зв'язку з її поділом та реєстрацією в Державному земельному кадастрі сформованих з неї одинадцяти нових земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460.
Так, відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об'єднання земельних ділянок.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі поділу або об'єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається.
У Поземельній книзі на земельні ділянки, сформовані в результаті поділу або об'єднання земельних ділянок, здійснюється запис про такий поділ чи об'єднання із зазначенням скасованих кадастрових номерів земельних ділянок.
Відповідно до підп. 1 п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 за №1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об'єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об'єднання.
Відповідно до наданих позивачем витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.06.2025 за №НВ-9966355522025, №НВ-9966356442025, №НВ-9966356812025, №НВ-9966357002025, №НВ-9966357512025, №НВ-9966357682025, №НВ-9966358262025, №НВ-9966358432025, №НВ-9966358542025, №НВ-9966358902025, №НВ-9966359042025 вбачається, що 11.07.2023 було проведено державну реєстрацію земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460 та скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га, за рахунок поділу якої і були такі ділянки сформовані.
При цьому, скасування з 11.07.2023 державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га, її кадастрового номер та закриття відповідної Поземельної книги унеможливлює продовження реєстрації права користування такою земельною ділянкою для відповідача (про що зазначав представник Товариства на підготовчому засіданні) та, відповідно, робить неможливим для сторін виконання встановленого у п. 22 Договору оренди від 25.05.2011 року обов'язку Орендаря повернути Орендодавцеві вже неіснуючу земельну ділянку з оренди.
Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про припинення 11.07.2023 встановленого у Договорі оренди землі №1407/1 від 25.05.2011 обов'язку Орендаря повернути Орендодавцеві об'єкт оренди - земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га у зв'язку з припиненням існування самого об'єкту оренди та, в такому разі, з 11.07.2023 відсутнє і право Орендодавця вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за час прострочення повернення вже неіснуючої земельної ділянки з оренди.
Вищевикладеним спростовуються аргументи відповідача щодо неправильно обраного позивачем способу захисту, як і не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах правова позиція, що викладена у постанові Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 27.07.2020 у справі №912/686/17 щодо чинності майнових прав на земельну ділянку та можливість їх захисту в разі поділу земельної ділянки, позаяк за встановленими у цій справі обставинами на час поділу земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га у відповідача вже було відсутнє право оренди такої земельної ділянки, а встановлений у ст. 785 ЦК України, ст. 34 Закону України «Про оренду землі» та в п. 22 Договору оренди землі №1407/1 від 25.05.2011 обов'язок повернути земельну ділянку після завершення строку дії договору оренди не може поширюватися на новосформовані земельні ділянки та/або бути предметом неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України.
При цьому, відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та у п. 65 постанови Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Пункт 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Абзац1 п. 289.1 Податкового кодексу України передбачає, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно ч.2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
З аналізу наявних в матеріалах справи від 02.08.2023 за №НВ-2100355732023, №НВ-2100355722023, №НВ-2100355712023, №НВ-2100355632023, №НВ-2100355622023, №НВ-2100355602023, №НВ-2100355592023, №НВ-2100355582023, №НВ-2100355572023, №НВ-2100355562023, №НВ-2100355542023, від 14.02.2024 за №НВ-2100093862024, №НВ-2100093902024, №НВ-2100093842024, №НВ-2100093882024, №НВ-2100093922024, №НВ-2100093892024, №НВ-2100093952024, №НВ-2100093932024, №НВ-2100093962024, №НВ-2100093982024, №НВ-2100093972024, які відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами, з огляду на категорію та функціональне використання спірної земельної ділянки, суд вважає правомірним застосування при розрахунку суми несплаченої відповідачем орендної плати ставки у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі (яка встановлена в п. 2.4. Порядку встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 за №1651 (з урахуванням змін, що внесені рішенням №1862 від 11.07.2024)), а відтак, виходячи зі встановлених ставок, розмір орендної плати за користування земельними ділянками кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460 становив:
- 460 940,82 грн за період з 11.07.2023 по 31.12.2023;
- 1 023 950,02 грн за період з 01.01.2024 по 31.12.2024.
Водночас, відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України, органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Положеннями п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку, який, у свою чергу, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.
Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового Кодексу України).
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України.
Суд враховує, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).
При цьому, чинне законодавство не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, формування такого здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (вказаний правовий висновок викладено у постанові ВС від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).
Таким чином, сукупний розмір плати за користування спірними земельними ділянками за період з 11.07.2023 по 31.12.2024 включно становить 1 484 890,84 грн, а проведені позивачем розрахунки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за цей період містять всі необхідні складові для такого розрахунку (період нарахування, нормативну грошову оцінку, ставку орендної плати та її річний розмір), тож є обґрунтованими та підставними.
З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.
Таким чином, судом на підставі поданих доказів встановлено, що відповідачі зберегли (заощадили) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування спірними земельними ділянками. Водночас, відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачами належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
Поряд з наведеним, вбачається, що відповідачі зберегли майно саме за рахунок позивача. Власником спірної земельної ділянки є територіальна громада м. Ужгород в особі позивача, відтак, відповідно до ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України, власником майна фактично збереженого відповідачами (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Ужгород в особі позивача. Отже, збереження (заощадження) відповідачами коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідачів за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідачів та подальшого укладення відповідачем 1 Договору оренди (25.06.2025), сам факт несплати ними за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною в т. ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
Аналогічна правова позиція наведена Великою палатою Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 по справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі № 922/3412/17 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
Водночас, визначаючись з підставністю заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача всього розміру розрахованих позивачем безпідставно збережених коштів за користування спірними земельними ділянками за період з 11.07.2023 по 31.12.2024, суд враховує, що як вбачається з наданих суду доказів на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:31:001:0459, площею 0,4781 га окрім належного відповідачу нерухомого майна - Готелю «Дружба», літ. А, площею 4092,1 м.кв. розташована також електрична підстанції, літ. Т,П - будівля ЗТП №137, площею 43,9 м.кв., яка 04 червня 2020 року зареєстрована на праві власності за ПрАТ «Закарпаттяобленерго» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.06.2020 за №52584009).
Належність даної будівлі ЗТП №137 ПрАТ «Закарпаттяобленерго» підтверджується також рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.12.2020 та ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі №907/463/20, а відповідно до долучених позивачем до клопотання від 25.08.2025 копій Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.08.2025 за №440177123, технічного паспорту на будівлю ЗТП №137, схеми розподілу земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:003:0200, площею 1,4781 га та кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:31:001:0459, площею 0,4781 га підтверджується розташування даної будівлі ЗТП №137 саме на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:31:001:0459, її конфігурація та площа - 43,9 м.кв.
Таким чином, слід погодитися з запереченнями відповідача щодо неможливості стягнення виключно з відповідача всього розміру плати за користування спірними земельними ділянками, а саме: земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:31:001:0459, площею 0,4781 га за наявності інших власників нерухомого майна, що розташоване на такій земельній ділянці.
При цьому, відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Згідно з частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 - п. 35.1. - Верховний Суд не бачить жодних перешкод для застосування цієї норми права (за аналогією) у спірних правовідносинах і як наслідок з цього доходить до висновку (відповідаючи на ключове питання спору), що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.
Вказані висновки були в подальшому підтверджені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.08.2022 у справі № 922/1646/20, від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20, від 21.03.2023 у справі №922/2095/21.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що за встановленими у справі обставинами площа належного відповідачу об'єкта нерухомості - готелю «Дружба», який в спірний період знаходився на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:31:001:0459, площею 0,4781 га становить 4092,1 м.кв., а площа майна іншого землекористувача - будівлі ЗТП №137, - 43,9 м.кв. підставним слід вважати стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:31:001:0459, площею 0,4781 га пропорційно площі належного ТОВ «МСМБУД» майна - 4092,1 м.кв. до загальної площі об'єктів нерухомості на цій земельній ділянці - 4136,0 м.кв. та виходячи з 3% нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки в 2023-2024 роках відповідно до витягів з технічної документації про НГО від 02.08.2023 №НВ-2100355542023 та від 14.02.2024 №НВ-2100093842024, що становить 149 105,72 грн у 2023 році (з 11.07.2023 по 31.12.2023) та 328 731,52 грн за весь 2024 рік.
Таким чином, здійснивши відповідні арифметичні підрахунки з урахуванням загального розміру орендної плати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:31:001:0459 у період з 11.07.2023 по 31.12.2024 - 477 837,24 грн (149 105,72 грн + 328 731,52 грн) пропорційно частці площі нерухомого майна відповідача до загальної площі об'єктів нерухомості на цій земельній ділянці, судом встановлено, що розмір безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:31:001:0459 у період з 11.07.2023 по 31.12.2024 становить 472 765,42 грн (4092,1 м.кв. * 477 837,24 грн / 4136,0 м.кв.).
З урахуванням наведеного, суд висновує, що загалом у період з 11.07.2023 по 31.12.2024 відповідач безпідставно зберіг у себе грошові кошти у розмірі орендної плати за використання земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:31:001:0450, 2110100000:31:001:0451, 2110100000:31:001:0452, 2110100000:31:001:0453, 2110100000:31:001:0454, 2110100000:31:001:0455, 2110100000:31:001:0456, 2110100000:31:001:0457, 2110100000:31:001:0458, 2110100000:31:001:0459, 2110100000:31:001:0460 в розмірі 1 479 819,02 грн, а відтак, позовні вимоги про їх стягнення з відповідача, суд визнає такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак, підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовані відповідачем підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зайво сплачений позивачем судовий збір в розмірі 22 273,36 грн може бути повернутий з Державного бюджету України Ужгородській міській раді в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за клопотанням органу місцевого самоврядування.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МСМБУД» (88000, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 8, кв. 1, код ЄДРПОУ 35561312) на користь Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924) 1 479 819,02 грн (один мільйон чотириста сімдесят дев'ять тисяч вісімсот дев'ятнадцять гривень 02 копійки) безпідставно збережених коштів та 22 197,28 грн (двадцять дві тисячі сто дев'яносто сім гривень 28 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 31 жовтня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.