ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
09 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/391/25
За позовом Управління поліції охорони в Миколаївській області, м. Миколаїв Миколаївської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 2 319 796,69 грн, у тому числі 2 313 901 грн основного боргу та 5895,69 грн трьох процентів річних,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Нікулочкіна О.В.
представники:
Позивача (в режимі відеоконференції) - не з'явився
Відповідача - не з'явився
Управління поліції охорони в Миколаївській області, м. Миколаїв звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області про стягнення 2 319 796,69 грн, у тому числі 2 313 901 грн основного боргу та 5895,69 грн трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.04.2025 відкрито провадження у справі №907/391/25 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.05.2025. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Ухвалами суду від 15.05.2025, 12.06.2025, 23.06.2025, 18.08.2025 та 28.08.2025 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.
Ухвалою суду від 11.09.2025 закрито підготовче провадження у справі №907/391/25 та призначено справу до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 09.10.2025. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Сторони, будучи своєчасно та належним чином повідомленими про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвалою суду від 11.09.2025 явка учасників справи в судове засідання 09.10.2025 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі представник позивача покликається на факт укладення між сторонами спору Договору про закупівлю на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №82 від 12.03.2024 (зі змінами до нього), на виконання умов якого відповідачем, як постачальником, після здійснення позивачем, як покупцем, попередньої оплати вартості товару в загальному розмірі 8 063 000 грн на підставі видаткових накладних видаткові накладні №0001/0000156 від 26.03.2024, №0001/1000169 від 31.03.2024, №0001/1000172 від 30.04.2024, №0001/1000234 від 31.05.2024, №0001/1000288 від 30.06.2024, №0001/1000340 від 31.07.2024, №0001/1000388 від 31.08.2024, №0001/1000434 від 30.09.2024, №0001/1000486 від 31.10.2024, №0001/1000540 від 30.11.2024, №0001/1000585 від 31.12.2024 та фіскальних чеків останньому було видано паливно-мастильні матеріали на загальну суму 5 529 041 грн. При цьому, згідно платіжної інструкції №2246 від 30.12.2024 відповідачем було повернуто на рахунок позивача суму 220 058 грн.
За доводами позивача, у зв'язку із неможливістю отримання паливно-мастильних матеріалів на АЗС постачальника, позивач звернувся до відповідача із претензійним листом №4872/43/34/6/01-2024 від 30.12.2024, за змістом якого, повідомив останнього про порушення умов Договору в частині відпуску паливно-мастильних матеріалів на АЗС у зв'язку з неможливістю отримання палива на АЗС постачальника.
Неповернення відповідачем суми 2 313 901 грн вартості попередньо оплаченого та неотриманого позивачем товару (нафтопродуктів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язань за Договором, позивачем заявлено до стягнення з останнього 5895,69 грн трьох процентів річних.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 17.04.2025 про відкриття провадження у справі №907/391/25, ухвали суду від 15.05.2025, 12.06.2025, 23.06.2025, 18.08.2025 та 28.08.2025, а також ухвала суду від 11.09.2025 про закриття підготовчого провадження у справі №907/391/25 та призначення справи до розгляду по суті були доставлені до його електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між Управлінням поліції охорони в Миколаївській області (замовником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» (постачальником, відповідачем у справі) було укладено Договір про закупівлю на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №82 від 12.03.2024 (далі - Договір), пунктом 2.1. якого визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується поставити замовнику товар: паливно-мастильні матеріали та паливні картки (Бензин А-95 з рівнем екологічної безпеки Євро 5, дизельне паливо з рівнем екологічної безпеки Євро 5) за ДК 021:2015 09130000-9 (ДК 021:2015 - 09132100-4 неетильований бензин; 09134200-9 дизельне паливо), на яких воно обліковується; організовувати та забезпечувати відпуск ПММ замовнику або довіреній особі замовника на підставі паливних карток, а замовник зобов'язується сплатити постачальнику вартість ПММ.
Асортимент, кількість (обсяг), ціна за відповідну одиницю виміру ПММ, визначаються у Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (додаток 4) (п. 2.2. Договору).
Згідно з п. 2.3. - 2.5. Договору, право власності на ПММ виникає у замовника з моменту фактичного отримання ПММ на підставі Авторизаційної відповіді у кількості, що вказана у квитанції терміналу, в повному обсязі згідно з Договором за ціною що визначена відповідно розділу 5 Договору. Відпуск ПММ постачальником замовнику відбувається через мережу АЗС після отримання позитивних Авторизаційних відповідей по паливним карткам через термінал. Постачальник забезпечує та гарантує відпуск товару за талоном на паливо на будь-якій з АЗС з Переліку АЗС (Додаток №5 до Договору) цілодобово, включаючи суботу, неділю, святкові та неробочі дні. Всі операції довіреними особами замовника з паливними картками відбуваються відповідно з Правилами користування паливними картками (Додаток 1).
Підпунктами 4.1.2, 4.1.3, 4.1.5. пункту 4.1. Договору встановлено, що постачальник зобов'язаний негайно, після отримання позитивних Авторизаційних відповідей по паливним карткам через термінал, забезпечувати відпуск ПММ замовнику або довіреним особам замовника на АЗС. Перелік АЗС, на яких здійснюється відпуск ПММ по паливним карткам, може узгоджуватися сторонами в додатковій угоді. У строк не більше 2-х банківських днів з дня надходження коштів за ПММ на поточний рахунок (в повному обсязі за відповідним рахунком) постачальника забезпечити поповнення основної паливної картки замовника. Забезпечити замовнику можливість безперешкодного використання паливних карток відповідно до умов Договору та Правилами користування паливними картками (Додаток 1 до Договору).
За змістом п. 5.1. Договору визначено, що ціна даного Договору 7 843 000 грн, в тому числі ПДВ - 1 307 166,67 грн.
Пунктом 5.3. Договору передбачено, що оплата товару здійснюється замовником в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом трьох банківських днів з дня видачі рахунку. Ціна товару вказується у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.
За умовами п. 5.6. Договору, постачальник зобов'язаний при передачі товару замовнику реєструвати податкові накладні, розрахунки коригувань до податкових накладних, що надаються покупцеві в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, протягом терміну передбаченого чинним законодавством. Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України надавати покупцю належним чином оформлені податкові накладні не пізніше 15 календарних днів з моменту виникнення у продавця податкових зобов'язань відповідно до ст. 187 Податкового кодексу України (пункт включається до договору про закупівлю у разі, якщо учасник є платником ПДВ). Також постачальник надає покупцеві накладну, складену у 2-х примірниках (один - для постачальника, два - для покупця). У разі порушення постачальником правил виписки, реєстрації та надання покупцю податкової накладної, які призвели до втрати покупцем права на податковий кредит з ПДВ, постачальник зобов'язаний сплатити на користь замовника, згідно з його письмової вимоги, кошти в розмірі невідшкодованого з бюджету податку на додану вартість.
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони) та діє до 31.12.2024 року або до повного виконання сторонами свої зобов'язань (п. 7.1. Договору).
Додатком №1 до Договору про закупівлю на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №82 від 12.03.2024 є підписані та скріплені печатками сторін Правила користування паливною карткою, в яких, серед іншого, підпунктом 4.2.1. пункту 4.2. визначено, що місця можливого використання паливної картки визначені “Договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками».
Згідно Специфікації (Додаток №4 до Договору), яка підписана та скріплена печатками сторін, останні погодили наступні характеристики товару, що підлягав поставці:
№ з/пНайменування товаруОдиниця виміруКількість Ціна за од., грн., без ПДВ, грнСума, грн., без ПДВ
1.Бензин А-95 з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ЕО)Літр140 00042,166666645 903 333,33
2.Дизельне паливо з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ВО)Літр15 00042,16666664632 500
Всього грн. без ПДВ: 6 535 833,33
ПДВ 20% 1 307 166,67
Всього грн. з ПДВ 7 843 000
Загальна вартість Договору становить: 7 843 000 грн, в тому числі ПДВ 20% в розмірі 1 307 166,67 грн.
В Додатку №5 до Договору №82 від 12.03.2024 міститься підписаний та скріплений печатками сторін Перелік АЗС постачальника.
Додатковою угодою №1 від 10.06.2024 до Договору про закупівлю на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №82 від 12.03.2024, сторони змінили ціну за одиницю товару згідно з ціновою довідкою №Ц-49 від 05.06.2024 3акарпатської торгово-промислової палати, внесли зміни до Договору та виклали зміни в Додатку 4 »Специфікація» в такій редакції:
№ з/пНайменування товаруКількість, лЦіна за од., грн., без ПДВ, грнСума, грн., без ПДВ
Використано літрів:
1.Бензин А-95 з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ЕО)13 218,4442,16666664557 377,56
2.Дизельне паливо з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ВО)307542,16666664129 662,50
Разом 824 448,06 з ПДВ687 040,06
Залишок літрів:
1.Бензин А-95 з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ЕО)121 040,5044,166666665 345 955,42
2.Дизельне паливо з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ВО)11 831,4742,50502 837,48
Разом: 7 018 551,48 з ПДВ 5 848 792,90
Разом сума договору з ПДВ: 7 842 999,54 грн 6 535 832,98
В Додатковій угоді №2 від 27.12.2024 до Договору №82 від 12.03.2024, у зв'язку з технічною помилкою, сторонами зкореговано обсяг та суми за Договором без зміни ціни за одиницю товару та без збільшення суми договору і обсягів закупівлі та внесено зміни до Договору та Додатку 4 “Специфікація» в наступній редакції:
№ з/пНайменування товаруКількість, лЦіна за од., грн., без ПДВ, грнСума, грн., без ПДВ
Використано літрів:
1.Бензин А-95 з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ЕО)50 00042,166666642 108 333,33
2.Дизельне паливо з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ВО)500042,16666664210 833,33
Разом 2 783 000,00 з ПДВ2 319 166,66
Залишок літрів:
1.Бензин А-95 з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ЕО)85 92444,166666663 794 976,67
2.Дизельне паливо з рівнем екологічної безпеки Євро 5 (Євро5-ВО)992142,50421 642,50
Разом сума договору: 7 842 943,00 з ПДВ 4 216 619,17
Разом сума договору без ПДВ: 6 535 785,83 грн 5 059 943
Наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій №9780 від 26.03.2024 із призначенням платежу “Оплата за дизпаливо дог.№82 від 12.03.2024 рах.0001/0000188 від 25.03.2024р. у т.ч. ПДВ 20.00% - 16 866,67 грн»; №9781 від 26.03.2024 із призначенням платежу “Оплата за бензин, дизпаливо дог.№82 від 12.03.2024 рах.0001/1000707 від 25.03.2024р. у т.ч. ПДВ 20.00% - 446 966,67 грн»; №10711 від 12.06.2024 із призначенням платежу “Оплата за бензин, дизпаливо дог.№82 від 12.03.2024 рах.0001/1001277 від 12.06.2024р. у т.ч. ПДВ 20.00% - 526 666,67 грн» та №11750 від 13.09.2024 із призначенням платежу “Оплата за бензин дог.№82 від 12.03.2024 рах.0001/1001890 від 13.09.2024р. у т.ч. ПДВ 20.00% - 353 333,33 грн» підтверджується обставина оплати позивачем вартості товару, що підлягав поставці за Договором, на загальну суму 8 063 000 грн. Водночас згідно платіжної інструкції №2246 від 30.12.2024 відповідач повернув на рахунок позивача суму 220 058 грн.
У подальшому, на виконання умов Договору (із змінами до нього) відповідачем було передано, а позивачем, у свою чергу, отримано, на АЗС постачальника, товар - паливно-мастильні матеріали - сукупною вартістю 5 529 041 грн, свідченням чого є підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні №0001/0000156 від 26.03.2024, №0001/1000169 від 31.03.2024, №0001/1000172 від 30.04.2024, №0001/1000234 від 31.05.2024, №0001/1000288 від 30.06.2024, №0001/1000340 від 31.07.2024, №0001/1000388 від 31.08.2024, №0001/1000434 від 30.09.2024, №0001/1000486 від 31.10.2024, №0001/1000540 від 30.11.2024, №0001/1000585 від 31.12.2024, а також фіскальні чеки.
За твердженням представника позивача, відповідач не в повній мірі виконав зобов'язання із передачі поставленого за Договором про закупівлю на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №82 від 12.03.2024 (зі змінами до нього) товару (бензину А-95 та дизельного палива), у зв'язку із чим, з урахуванням часткового одержання позивачем нафтопродуктів, у відповідача виникла заборгованість перед останнім у розмірі 2 313 901 грн.
Неповернення відповідачем суми 2 313 901 грн грн вартості попередньо оплаченого та неотриманого позивачем товару (паливно-мастильних матеріалів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з ТОВ “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині поставки товару, позивачем заявлено до стягнення з останнього 5895,69 грн трьох процентів річних.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут - і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Таким чином, станом на дату розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків, зокрема, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №910/1694/24.
За положеннями ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За умовами ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов Договору про закупівлю на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №82 від 12.03.2024 (зі змінами до нього) здійснив оплату вартості товару у розмірі 8 063 000 грн, свідченням чого є наявні в матеріалах справи копії платіжних інструкцій №9780 від 26.03.2024 на суму 101 200 грн, №9781 від 26.03.2024 на суму 2 681 800 грн, №10711 від 12.06.2024 на суму 3 160 000 грн та №11750 від 13.09.2024 на суму 2 120 000 грн. На підставі платіжної інструкції №2246 від 30.12.2024 відповідач повернув на рахунок позивача суму 220 058 грн. Наведене, в свою чергу, зумовило виникнення у відповідача обов'язку поставити позивачу відповідний товар.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №918/631/19).
Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.
Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за Договором про закупівлю на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №82 від 12.03.2024 (зі змінами до нього) в частині повної фактичної поставки товару позивачу суду не надав.
Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у повному обсязі, то у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджений на суму 2 313 901 грн.
Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання в даному випадку покладено на продавця (відповідача), і останній не скористався правом на подання суду документальних доказів у підтвердження факту повної поставки ним товару позивачу, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 2 313 901 грн сплаченої попередньої оплати за Договором про закупівлю на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №82 від 12.03.2024 (зі змінами до нього) є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивач, покликаючись на приписи на ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача суму 5895,69 грн трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Як вбачається із викладеного в позовній заяві розрахунку позивача, за неналежне виконання договірних умов ним нараховано відповідачу суму 5895,69 грн трьох процентів річних за період з 01.03.2025 по 31.03.2025.
Водночас як встановлено судом, умовами Договору не визначено чіткої дати поставки товару, у зв'язку з чим суд вважає за доцільне застосувати в даному випадку приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, в силу яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Надаючи оцінку розрахунку позивача щодо суми нарахованих трьох процентів річних, суд вважає невідповідним здійснення розрахунку таких починаючи з 01.03.2025, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що саме з цієї дати виникло порушення відповідачем зобов'язання, так як позивачем до матеріалів справи не надано документального підтвердження надіслання на адресу відповідача відповідної вимоги щодо повернення грошових коштів у розмірі, заявленому до стягнення.
З врахуванням встановлених у справі обставин щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивач скористався правом вимагати у відповідача повернення суми попередньої оплати, подавши 01.04.2025 до суду позовну заяву у цій справі, з огляду на що, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, які визначають строк виконання зобов'язання, на переконання суду неправомірним є період нарахування позивачем трьох процентів річних з 01.03.2025 по 31.03.2025, що, в свою чергу, без доведення позивачем факту прострочення виконання зобов'язань, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 2 313 901 грн є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 34 708,50 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44858321) на користь Управління поліції охорони в Миколаївській області, вул. Шевченка, будинок 52, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54001 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 40109016) суму 2 313 901 грн (Два мільйони триста тринадцять тисяч дев'ятсот одну гривню) та 34 708,50 грн (Тридцять чотири тисячі сімсот вісім гривень 50 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 31.10.2025.
Суддя Л.І. Пригара