вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про відмову у забезпеченні позову
31.10.2025м. ДніпроСправа № 904/6129/25
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Іванова Т.В., розглянувши без участі (виклику) представників сторін заяву про забезпечення позову у справі
за позовом Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області (49006, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Робоча, будинок 24а)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки
29.10.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича надійшла позовна заява про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, відповідно до якої прокурор просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на користь Дніпровської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки на АДРЕСА_2 , за період з 01.01.2022 по 24.04.2025 у розмірі 1 374 464,01 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 справу №904/6129/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
Разом із вказаною позовною заявою прокурор звернувся до господарського суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту:
- на грошові кошти, що належать відповідачу - Фізичній особі-підприємцю Кузьмінову Володимиру Олександровичу (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), що знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно-фінансових установах, та
- на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу - Фізичній особі-підприємцю Кузьмінову Володимиру Олександровичу (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), а саме: земельну ділянку площею 0,0566 га кадастровий номер 1221455800:01:097:0217 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3077095612214) у межах ціни позову, у розмірі 1 374 464,01 грн.
Вказана заява про забезпечення позову обґрунтована наявністю реальної загрози невиконання рішення суду у випадку задоволення позову, оскільки відповідач тривалий час користується земельною ділянкою без правових підстав, не сплачує орендну плату, ухиляється від оформлення речового права та може вчинити дії з відчуження або перереєстрації належного йому майна, що унеможливить фактичне виконання рішення суду. Прокурор зазначає, що накладення арешту на нерухоме майно та грошові кошти відповідача в межах заявленої суми 1 374 464,01 грн є співмірним, законним і пропорційним заходом, який не порушує балансу інтересів сторін і спрямований на реальне забезпечення виконання можливого рішення суду в інтересах територіальної громади. Прокурор зазначає, що є підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову враховуючи характер та предмет спірних правовідносин, протиправність дій Відповідача щодо несплати коштів за користування земельною ділянкою.
Також, 30.10.2025 до господарського суду від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення стосовно заяви про забезпечення позову.
Відповідач заперечує проти заяви про забезпечення позову, зазначаючи, що прокурором не доведено наявність реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а наведені доводи мають припущувальний характер без будь-яких доказів можливого відчуження чи приховування майна; обрані заходи є надмірними та неспівмірними із заявленими вимогами, оскільки арешт усіх банківських рахунків і нерухомого майна фактично паралізує господарську діяльність відповідача, перешкоджає сплаті податків і виплаті зарплати працівникам, що суперечить принципу пропорційності та балансу інтересів сторін; прокурор також не надав оцінки майна, на яке просить накласти арешт, та вказав недостовірні дані щодо його площі; окремо відповідач наголошує, що як платник єдиного податку 3-ї групи він відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 Податкового кодексу України звільнений від сплати земельного податку за земельну ділянку, яка використовується у господарській діяльності, тому відсутні правові підстави для стягнення заявленої суми та, відповідно, відсутній предмет спору, що виключає необхідність і правомірність застосування будь-яких заходів забезпечення.
Господарський суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду заяви, зазначає наступне.
У поданій заяві про забезпечення позову прокурор не наводить змістовних обґрунтувань, щодо застосування заходу забезпечення позову, а саме накладення арешту на нерухоме майно та арешту грошових коштів, що містяться на банківських рахунках відповідача. При цьому прокурор не наводить перелік вказаних рахунків, банківські установи, у яких відкрито вказані рахунки, та суму коштів, що перебуває на означених рахунках відповідача, а також прокурором не надано оцінки нерухомого майна, на яке він просить накласти арешт.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Зазначені висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Положення статті 236 Господарського процесуального кодексу України пов'язують вирішення питання про забезпечення позову із обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень статті 73 Господарського процесуального України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.
Також суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
З урахуванням загальних вимог, передбачених положеннями статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою, та надати суду докази існування фактичних обставин, що пов'язані з необхідністю вжиття таких заходів саме на забезпечення позовних вимог в межах порушеного права, яке позивач намагається захистити поданням відповідного позову, а не будь-яких інших порушених прав позивача.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
З матеріалів справи вбачається, що заявлена позивачем вимога про забезпечення полягає у одночасному накладенні арешту на майно та кошти відповідача в межах суми позову.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, водночас наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору.
Суд зазначає, що позивачем не доведено, що відповідачем наразі вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання до чи під час подання даного позову до суду, а відтак припущення, які викладені прокурором, не є достатньо обґрунтованими.
Суд не погоджується із позицією прокурора щодо наявності підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову лише з огляду на характер та предмет спірних правовідносин, а також, за твердженням прокурора, протиправність дій Відповідача, яка полягає у несплаті коштів за користування земельною ділянкою.
Не можуть бути визнані судом протиправними дії відповідача щодо несплати коштів за користування земельною ділянкою до розгляду справи та винесення рішення у ній, а отже обгрунтування такою підставою необхідності забезпечення позову є таким, що не відповідає закону.
Суд зазначає, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд також зазначає, що заява про забезпечення позову не містить в додатках доказів, які б свідчили про вказане, а саме: наміри відповідача, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання до чи під час подання даного позову до суду.
Накладаючи арешт на грошові кошти відповідача, суд повинен дотримуватися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимість блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 924/1277/20 (924/1224/21)).
На переконання суду, накладення арешту на кошти та майно відповідача може призвести до блокування його господарської діяльності за відсутності доказів того, що відповідачем вчинюються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання, - що є неприпустимим, серед іншого, під час воєнного стану.
Стосовно заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідача, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Подана заява позивача про забезпечення позову не узгоджується з принципом диспозитивності господарського процесу, який викладено у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, де вказано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У заяві про забезпечення позову позивачем не вказано та не обґрунтовано вартість майна, за рахунок якого позивач пропонує здійснити за необхідності задоволення його грошових вимог до відповідача.
Разом з тим, враховуючи, що предметом позову є вимога позивача до відповідача про стягнення грошових коштів, то виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи будуть наявними у відповідача грошові кошти у відповідному розмірі.
Однак суд підкреслює, що наявність спору, з яким прокурор звернувся до суду, не є автоматичною підставою для накладення арешту на грошові кошти та майно сторони відповідача. Прокурором не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Прокурором не надано суду доказів, які свідчать про те, що відповідачем вчинюються заходи щодо зміни ним адреси місця реєстрації, погіршення показників фінансового стану, зафіксованих у статистичній звітності, що публікується у відповідних відкритих джерелах, офіційних повідомленнях тощо.
Позивачем не конкретизовано кількість відкритих банківських рахунків, що обліковуються за відповідачем, банківські рахунки у яких відкрито кошти, та розмір грошових коштів що перебувають на вказаних рахунках. Відсутні докази того, що відповідач, як фізична особа-підприємець дійсно володіє банківськими рахунками для ведення своєї господарської діяльності, перебування грошових коштів на даних рахунках, а також те, що відповідач здійснює активне переведення грошових коштів на користь третіх осіб, тощо.
Відтак викладені у заяві про забезпечення позову мотиви щодо можливої незаконної поведінки відповідача носять умовний, гіпотетичний характер та не спростовують факту відсутності умисного ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором.
Крім того, суд враховує, що накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх без виключення рахунках відповідача у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, при наявності таких рахунків, може призвести до того, що відбудеться блокування здійснення виплат заробітної плати працівникам відповідача та здійснення розрахунків з бюджетом по сплаті податків, що не відповідатиме принципам об'єктивної розумності та справедливості.
Проаналізувавши доводи позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що заявник у своїй заяві про забезпечення позову не навів належних та беззаперечних доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача та не довів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язань чи виконання потенційного судового рішення.
При цьому наявність у відповідача господарських спорів може бути лише наслідком ведення останнім звичайної господарської діяльності.
Суд не вбачає наявності зв'язку між заявленими позивачем заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах заявлених позовних вимог та адекватністю таких заходів, а також враховує, що вжиття відповідних заходів негативно може впливати на господарську діяльність відповідача.
З урахуванням викладеного, що заява позивача не відповідає вимогам законодавства щодо принципів розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову про накладення арешту на грошові кошти на майно відповідача, оскільки таке забезпечення порушить права останнього, зокрема створить перешкоди для його господарської діяльності, утруднить виплату поточних зобов'язань, унеможливить виконання ним обов'язків.
Відтак дослідивши викладені заявником доводи та надані на підтвердження цих доводів докази, врахувавши наявність зв'язку між заявленим позивачем заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача і предметом спору, співмірність і адекватність, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
Відповідно до частин 1, 6, 8 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Керуючись статтями 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні заяви керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 31.10.2025 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду у порядку та строки визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.В. Іванова