пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
22 жовтня 2025 року Справа № 903/759/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ледесма Агро»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДС ОІЛ»
про стягнення 1168179,08 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Федорко О. О., адвокат, ордер серія АЕ № 1415976 від 18.08.2025;
від відповідача: н/з.
Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: 28.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “Ледесма Агро» звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ““ДС ОІЛ» про стягнення 1168179,08 грн збитків, з них 1848262,00 грн ринкова вартість не відвантаженої(неповернутої) сільськогосподарської продукції, а саме 76,42 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року, 304439,56 грн додаткові витрати на оплату простою вагонів, 15477,52 грн 3% річних та інфляційні втрати.
При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем (зерновий склад) обов'язків за договором складського зберігання №26/11/24 від 26.11.2024 року, в частині не відвантаження кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року, потягнуло за собою виникнення у позивача збитків у вигляді вартості не відвантаженої сільськогосподарської продукції, а саме 76,42 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року вартістю 848262,00 грн та додаткових витрат на оплату простою вагонів у розмірі 304439,56 грн. Крім того, на вартість безпідставно утримуваної кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року (вартість не відвантаженого товару, сума боргу) у кількості 76,42 т нараховують 3% річних в сумі 4163,21 грн та інфляційні втрати в сумі 11314,31 грн.
Ухвалою суду від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03.09.2025; запропоновано позивачу конкретизувати прохальну частину позовної заяви з зазначенням складових ціни позову (окремо суму інфляційних втрат та 3% річних про якій йдеться у тексті позовної заяви та розрахунку); запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив.
18.08.2025 відповідач через систему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву в якому вказує, що позовна заява є необґрунтованою, тому у її задоволенні повинно бути повністю відмовлено. Крім того, відповідач ставить під сумнів усі копії документів, що додані до позовної заяви та наполягає на поданні позивачем оригіналів усіх копій документів, що додані до позовної заяви. У зв'язку з наведеним, на підставі ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), просить витребувати у позивача оригінали усіх копій доказів, що були долучені останнім до позовної заяви. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 03.09.2025 представник позивача заперечив проти задоволення клопотання про витребування усіх долучених до матеріалів позову оригіналів документів. Суд на місці постановив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналів долучених позивачем до позовної заяви документів.
Ухвалою суду від 03.09.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 30.09.2025.
Ухвалою суду від 30.09.2025 постановлено повідомити учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 22.10.2025; запропоновано позивачу в строк по 14.10.2025 подати суду письмові пояснення, в яких чітко зазначити, якою вважають ринкову вартість 1 тонни неповернутого товару згідно позову, оскільки розрахунок збитків за неповернення товару здійснюється з вартості 1 тонни 11100,00 грн, придбали товар виходячи з вартості 1 тонни 8099,97 грн, а нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснюється на суму, що виходить з вартості 1 тонни 10850,00 грн та чим це підтверджується у матеріалах справи (продублювати у разі наявності).
03.10.2025 позивач через систему «Електронний суд» подав пояснення, на виконання вимог ухвали суду від 30.09.2025, в якому вказує, що для визначення ринкової вартості кукурудзи були використані ціни, які опубліковані на веб-сайтах, таких як: Tripoli (https://tripoli.land/); Agrotender (https://agrotender.com.ua/), що узгоджується з судовою практикою Верховного Суду. Дані пояснення з додатками долучено до матеріалів справи.
У судовому 22.10.2025 представник позивач позов підтримав, просив задовольнити повністю та самостійно визначити ринкову вартість кукурудзи 3 класу.
Відповідач у судове засідання 22.10.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 30.09.2025) в його електронний кабінет 03.10.2025 об 11:24 год..
За визначенням п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
26.11.2024 та 28.11.2024 між Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім.Івана Франка (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ледесма Агро» (покупець) було укладено договори поставки (далі - договори поставки), згідно з умовами яких постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, українського походження, врожаю 2024 року (п.1.1 договорів поставки) (а.с.25-28, 35-38).
Згідно з п. 1.2 договорів поставки базисні показники, кількість, асортимент, ціна товару, інші умови, зазначено у специфікаціях, які є невід'ємними частинами цих договорів.
Відповідно до специфікації №1, що є невід'ємною частиною договору поставки від 26.11.2024 року постачальник зобов'язався поставити покупцю 1300,00 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року, загальною вартістю 10529995,32 грн (з урахуванням ПДВ) у термін до 26.11.2024 включно. Товар приймається згідно складської квитанції, дата оформлення якої на ім'я покупця і є датою переходу права власності на товар (а.с.29).
На виконання умов договору поставки від 26.11.2024 постачальником поставлено, а покупцем оплачено 1300,00 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року, загальною вартістю 10529995,32 грн (з урахуванням ПДВ), що підтверджується платіжними інструкціями (№ 1947 від 27.11.2024 на суму 5684208,00 грн, № 1950 від 27.11.2024 на суму 3552630,00 грн, № 2132 від 06.12.2024 на суму 1293157,32 грн) та видатковою накладною (№422 від 27.11.2024) (а.с. 31-34).
Відповідно до специфікації №1, що є невід'ємною частиною договору поставки від 28.11.2024 року постачальник зобов'язався поставити покупцю 500,00 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року, загальною вартістю 4074998,40 грн (з урахуванням ПДВ) у термін до 29.11.2024 включно. Товар приймається згідно складської квитанції, дата оформлення якої на ім'я покупця і є датою переходу права власності на товар (а.с.39).
На виконання умов договору поставки від 28.11.2024 постачальником поставлено, а покупцем оплачено 500,00 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року, загальною вартістю 4074998,40 грн (з урахуванням ПДВ), що підтверджується платіжними інструкціями (№ 2000 від 29.11.2024 на суму 3574560,00 грн, № 2260 від 11.12.2024 на суму 500438,40 грн) та видатковою накладною (№428 від 29.11.2024) (а.с. 41-43).
26.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ледесма Агро» (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДС ОІЛ» (зерновий склад) укладено договір складського зберігання № 26/11/24 (далі - договір) за умовами якого поклажодавець, за власний рахунок, поставляє на зерновий склад 3000 т (+\- 10%) зерна зернових та олійних культур, що вказані у даному договорі, а зерновий склад зобов'язується надати за плату послуги по доведенню товару, що передається поклажодавцем, до відповідних кондицій, згідно ДСТУ, ГОСТ, параметрів, державних стандартів, послуг зі зберігання, очистки, прийомки, завантаження та повернення товару останньому (чи особі, зазначеній ним як одержувач) у кількості та на умовах визначених цим договором (а.с.44-46).
Пунктом 3.7 договору сторони погодили, що відвантаження товару поклажодавцеві здійснюється після сплати всіх витрат зерновому складу у повному обсязі.
Згідно з п.п.6.1.6 договору зерновий склад зобов'язаний повернути (відвантажити товар на письмову вимогу поклажодавця протягом семи днів після проведення повного розрахунку згідно п.3.2 цього договору у кількості, що вираховується згідно п.7.2 цього договору.
Відповідно до п.п.6.3.4 договору поклажодавець зобов'язаний повідомити зерновий склад про наміри стосовно відвантаження товару не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дня вивозу, узгодивши об'єми відвантаження із зерновим складом згідно його потужностей.
Пунктом 10.1 договору сторони визначили, що строк зберігання товару до 01.05.2025.
Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.
27.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДС ОІЛ» (зерновий склад, елеватор), Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім. Івана Франка (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ледесма Агро» (покупець, поклажодавець) підписано трьохсторонній акт прийому - передачі сільськогосподарської продукції за умовами якого продавець переоформляє, а покупець приймає у власність зерно урожай 2024 року кукурудзу 3 класу в кількості 1300 т, яке знаходяться на зберіганні на елеваторі (п.1 акту), також сторони підтвердили факт передачі права власності на вище вказану продукцію від Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка до Товариством з обмеженою відповідальністю «Ледесма Агро», згідно складської квитанції №469829 вiд 27.11.2024 року (п.2 акту) (а.с.47-49).
29.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДС ОІЛ» (зерновий склад, елеватор), Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім. Івана Франка (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ледесма Агро» (покупець, поклажодавець) підписано трьохсторонній акт прийому - передачі сільськогосподарської продукції за умовами якого продавець переоформляє, а покупець приймає у власність зерно урожай 2024 року кукурудзу 3 класу в кількості 500 т, яке знаходяться на зберіганні на елеваторі (п.1 акту), також сторони підтвердили факт передачі права власності на вище вказану продукцію від Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ледесма Агро», згідно складської квитанції №469830 вiд 29.11.2024 року (п.2 акту) (а.с.50-51).
12.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ледесма Агро» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Менора Логістік Агро» (експедитор) було укладено договір № 1209/24 (далі - договір експедирування) за умовами якого експедитор зобов'язався за плату, за рахунок та за дорученням клієнта виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів у вагонах, які належать йому на праві власності або на будь-яких інших законних підставах (а.с.83-88).
Пунктом 2.2.2 договору експедирування визначено, що до обов'язків клієнта входить подача заявки із зазначенням вантажу, вантажовідправника та вантажоодержувача, станцій навантаження та вивантаження, обсягів перевезень (кількість вагонів, тоннаж вантажу та строків виконання навантажувальних/розвантажувальних робіт).
Згідно з п.2.2.11 договору експедирування клієнта також зобов'язаний дотримуватись норми знаходження вагона під навантажувально-розвантажувальними роботами, що становить не більше 3 (трьох) діб, якщо інше не встановлено в Додаткових угодах. При цьому датою та часом прибуття порожнього вагона на станцію призначення під навантаження вважати дату проставлення відповідної відмітки в графі «Календарний штемпель прибуття вантажу» в залізничній накладній, закінченням навантаження вагона вважати дату та час оформлення перевізного документу на цей вагон. При цьому датою та часом прибуття завантаженого вагона на станцію призначення під вивантаження вважати дату та час проставлення відповідної відмітки в графі «Календарний штемпель прибуття вантажу» в залізничній накладній про прибуття вагона, закінченням операцій з вивантаження вагона вважати дату та час оформлення залізничної накладної на порожній вагон.
02.12.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Ледесма Агро» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Менора Логістік Агро» (експедитор) було підписано додаткову угоду № 37 до договору експедирування, якою сторони визначили, що ставка на транспортно експедиційне обслуговування (перевезення) по маршруту ст. Сенкевичівка - Чорноморська (ЕКСП. ДЛЯ ОПЗ/ТІС), вантаж кукурудза в загальній сумі 964,00 грн з урахуванням ПДВ за 1 т вантажу, яка включає: залізничний тариф навантаженого вагону по території України, залізничний тариф порожнього вагону по території Україні, ЗПП, користування рухомим складом на всьому маршруті курсування, нормативний час знаходження вагонів під навантаженням/вивантаженням 2 доби (неповна доба округляється до повної), збори за подачу/забирання по ст. Сенкевичівка (357506), послуги диспетчеризації, дислокація, оформлення залізничних накладних по відправленню вагонів зі ст. Сенкевичівка (357506). Також визначено, що договірна ціна на перевезення не включає: понаднормове користування вагонами. Понаднормове користування вагонів складає 290,00 грн/доба/ваг, з урахування ПДВ. Понаднормове користування починає нараховуватись починаючи з 3 (третьої) доби прибуття вагонів на станцію навантаження/ вивантаження (неповна доба округляється до повної) (а.с.89).
01.02.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Ледесма Агро» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Менора Логістік Агро» (експедитор) було підписано додаткову угоду № 61 до договору експедирування, якою сторони визначили, що ставка на транспортно експедиційне обслуговування (перевезення) по маршруту ст. Сенкевичівка- Чорноморська (ЕКСП. ДЛЯ ОПЗ/ТІС), вантаж кукурудза в загальній сумі 964,00 грн з урахуванням ПДВ за 1 т вантажу, яка включає: залізничний тариф навантаженого вагону по території України, залізничний тариф порожнього вагону по території Україні, ЗПП, користування рухомим складом на всьому маршруті курсування, нормативний час знаходження вагонів під навантаженням/вивантаженням 2 доби (неповна доба округляється до повної), збори за подачу/ забирання по ст. Сенкевичівка (357506), послуги диспетчеризації, дислокація, оформлення залізничних накладних по відправленню вагонів зі ст. Сенкевичівка (357506). Також визначено, що договірна ціна на перевезення не включає: понаднормове користування вагонами. Понаднормове користування вагонів складає 120,00 грн/доба/ваг, з урахування ПДВ. Понаднормове користування починає нараховуватись починаючи з 3 (третьої) доби прибуття вагонів на станцію навантаження/вивантаження (неповна доба округляється до повної). У випадку знаходження вагонів під навантаженням більше як 100 діб понаднормове користування вагонів складає 330,92 грн/доба/ваг. з урахування ПДВ (а.с.90).
На виконання умов договору експедирування позивачем подано заявку № 37 на отримання послуг перевезення вантажу залізничними вагонами зі станції Сенкевичівка (зерновий склад), код станції - 357506, у кількості - 27 залізничних вагонів у терміни з 02.12.2024 року по 30.12.2024 року (а.с.91).
Для забезпечення заявки на 02.12.2024 по відправленню залізничних вагонів на станцію відповідача (зерновий склад) - Сенкевичівка, код станції - 357506, під навантаження вантажу зерно кукурудзи маршрутною відправкою експедитором надано 27 порожніх власних вагонів, а саме вагон номер: 95118949, 95100327, 95102158, 95102778, 95093167, 95093704, 95189031, 95092250, 95092474, 95102307, 95490645, 95102315, 95093936, 95595310, 95188041, 95188785, 95189429, 95190302, 95185906, 95186904, 95189403, 95596615, 95943189, 95943379, 95943411, 95153268, 95094108.
В свою чергу з метою виконання умов договору позивач (поклажодавець) звернувся до відповідача (зерновий склад) з листом на відвантаження № 10/812 від 10.12.2024 в якому просив відвантажити кукурудзу 3 класу врожаю 2024 залізничним транспортом у кількості 1800 т, що знаходиться на зберіганні (а.с.53).
11.12.2024 відповідачем виставлено рахунок № 57 позивачу на оплату послуг із завантаження товару на залізницю, який 12.12.2024 було повністю оплачено позивачем згідно платіжного доручення № 2286 на суму 90007,20 грн (а.с.55-56).
Судом встановлено, що відвантаження товару до поданих позивачем вагонів відбувалось із значною затримкою, що підтверджується накладними СМГС (а.с.120-166).
12.02.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією № 1/12/02 в якій просив відшкодувати протягом 10 робочих днів з дня отримання даної претензії сплатити на користь позивача збитки у загальному розмірі 339054,00 грн, що спричинені неналежним виконанням умов договору складського зберігання №26/11/24 від 26.11.2024 року, а також у найкоротші строки повідомити позивача про максимально найближчу дату початку відвантаження залишку продукції та надати графік завантаження товару. До даної претензії також долучено рахунок на оплату № 1 від 12.02.2025 року на суму 339054,00 грн (а.с.57-59).
У відповідь на дану претензію відповідач листом № 13/01 від 13.02.2025 підтвердив простій 10 вагонів та гарантував завантаження ще 12 вагонів до 16.03.2025, також здійснив часткову оплату понесених додаткових витрат позивача на суму 30000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 82 від 03.03.2025 (а.с.60-61).
Однак станом на 10.03.2025 відповідачем в порушення заявлених гарантій у листі №13/01 від 13.02.2025 року, здійснено завантаження лише 2 з 12 вагонів, які перебували на його станції ще з 10.12.2024 року, у зв'язку з чим позивач 10.03.2025 позивач направив на адресу відповідача (зерновий склад) повторну претензію вих. №01/03/25 від 10.03.2025 року з проханням відвантажити залишок належного позивачу товару, що зберігається у відповідача (зерновий склад) згідно договору складського зберігання №26/11/24 від 26.11.2024 року до 16.03.2025 року включно, згідно раніше наданих відповідачу (зерновий склад) гарантій, викладених у листі від 13.02.2025 року вих. № 13/01, а також негайно (протягом 1 робочого дня з дати отримання даної претензії) сплатити на користь позивача збитки у загальному розмірі 379017,20 грн, що є вартістю понесених позивачем додаткових витрат за простій вагонів з 10.12.2024 року по дату направлення повторної претензії, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача (а.с.62-64).
У відповідь на дану претензію відповідач листом № 12/03 від 12.03.2025 гарантував завантаження 10 вагонів, яке розпочне з 14.03.2025, також здійснив часткову оплату понесених додаткових витрат позивача на суму 50000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 97 від 14.03.2025 (а.с.65-66).
12.05.2025 позивач, з метою уникнення подальших логістичних ускладнень, звернувся до експедитора з листом вих. № 1/12/05 від 12.05.2025 щодо вжиття заходів для припинення здійснення будь-яких операцій з навантаження товару на станції Сенкевичівка, починаючи з 14.05.2025 включно, у зв'язку з чим експедитором було виставлено позивачу рахунок на оплату № 112 від 16.05.2025 в сумі 384439,56 грн за простій вагонів, який в подальшому оплачений позивачем повністю, що підтверджується платіжною інструкцією № 27 від 12.06.2025 (а.с.170а-173).
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено досудову претензію № 07/07/25 від 07.07.2025 з вимогою здійснити негайне (протягом одного дня з моменту отримання претензії) відшкодування позивачу збитків у вигляді вартості не відвантаженої сільськогосподарської продукції, а саме 76,42 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року за ринковою вартістю, яка на дату звернення стала значно вищою за вартість придбання (10850,00 грн/т х 76,42 т (з урахуванням ПДВ 14%)/т) у загальному розмірі 829157,00 грн, що безпідставно зберігається у відповідача згідно договору складського зберігання №26/11/24 від 26.11.2024, а також у вигляді додаткових витрат на оплату позивачем простою вагонів в сумі 259054,00 грн (а.с.67-77). Дана претензія, згідно трекінгу відправлення АТ «Укрпошта» № 4905123536417, вручена відповідачу 24.07.2025.
16.07.2025 позивачем на адресу відповідача було направлено додаткову претензію № 14/07/25 від 14.07.2025 з вимогою здійснити негайне (протягом одного дня з моменту отримання претензії) відшкодування позивачу збитків у вигляді вартості не відвантаженої сільськогосподарської продукції, а саме 76,42 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року за ринковою вартістю, яка на дату звернення стала значно вищою за вартість придбання (10 850,00 грн/т х 76,42 т (з урахуванням ПДВ 14%) / т) у загальному розмірі 829157,00 грн, що безпідставно зберігається у відповідача згідно договору складського зберігання №26/11/24 від 26.11.2024, а також у вигляді додаткових витрат на оплату позивачем простою вагонів у загальному розмірі 304439,56 грн (згідно виставленого позивачем рахунку на оплату № 1 від 12.02.2025 із загальною сумою 339054,00 грн та згідно рахунку на оплату № 3 від 14.07.2025 року із загальною сумою 45385,56 грн) (а.с.78-81). Дана претензія, згідно трекінгу відправлення АТ «Укрпошта» № 4910700152970, вручена відповідачу 22.07.2025.
Оскільки дана претензія залишена відповідачем без реагування позивач звернувся до суду із позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача 1168179,08 грн збитків, з них 1848262,00 грн ринкова вартість не відвантаженої (неповернутої) сільськогосподарської продукції, а саме 76,42 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року, 304439,56 грн додаткові витрати на оплату простою вагонів, 4163,21 грн 3% річних та 11314,31 грн інфляційні втрати.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини та завдання майнової (матеріальної) шкоди.
Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з приписами ст.509 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст.173 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст.179 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною 7 ст.179 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Спірні господарські правовідносини сторін, щодо стягнення збитків за невідвантаження (неповернення) сільськогосподарської продукції виникли з договірних відносин сторін, правовою природою, яких є договір складського зберігання.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 179, 180 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 193 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 956 ЦК України).
На підставі ч. 1 ст. 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів, зокрема, складську квитанцію.
Правовідносини сторін також підлягають спеціальному врегулюванню з урахуванням норм Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 956 ЦК України).
На підставі ч. 1 ст. 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів, зокрема, складську квитанцію.
Правовідносини сторін також підлягають спеціальному врегулюванню з урахуванням норм Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
На підставі ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.
Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.
Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.
Крім того, порядок оформлення складських документів, а також їх внесення до Реєстру складських документів на зерно визначена Порядком випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510.
Таким чином, факт видачі складського свідоцтва підтверджує прийняття зерновим складом відповідної кількості зерна на зберігання.
В силу ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, відповідачем видано складські квитанції на зерно №б/н від 27.11.2024 року та № 173 від 29.11.2024 року, на підставі договору складського зберігання №26/11/24 від 26.11.2024 року, щодо прийняття від позивача на зберігання кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року, вагою 1800000,00 кг (1300000+500000), переоформленого з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка.
За своєю формою та змістом зазначена складська квитанція відповідає типовій формі, затвердженій Кабінетом Міністрів України.
Видача цієї складської квитанції підтверджує кількість зерна, яке було передано на зберігання, що відповідає умовам Договору складського зберігання №26/11/24 від 26.11.2024 року.
Як було встановлено судом, Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка поставило позивачу кукурудзу 3 класу врожаю 2024 року, вагою 1800000,00 кг, згідно умов договорів поставки № ІФ-2611 від 26.11.2024 рок та № ІФ-2811 від 28.11.2024 року та видаткових накладних № 422 від 27.11.2024 року та № 428 від 29.11.2024 року.
На виконання умов договорів поставки від 28.11.2024 постачальником поставлено, а покупцем оплачено 500,00 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року, загальною вартістю 4074998,40 грн (з урахуванням ПДВ), що підтверджується платіжними інструкціями (№ 2000 від 29.11.2024 на суму 3574560,00 грн, № 2260 від 11.12.2024 на суму 500438,40 грн) та видатковою накладною (№428 від 29.11.2024).
В силу положень ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 668 ЦК України).
Відповідно до умов договорів поставки, товар вважається поставленим з моменту підписання сторонами видаткових накладних, а право власності на товар переходить до покупця у день оформлення складської квитанції на ім'я покупця.
Таким чином, надані позивачем документи підтверджують виникнення права власності у останнього на товар (кукурудзу 3 класу врожаю 2024 року, вагою 1800000,00 кг) та розміщення його для зберігання у відповідача.
Відповідно до статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України є порушення зобов'язання.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Застосування цивільно правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.
Відповідно до частин третьої - четвертої статті 225 ГК України та частини третьої статті 623 ЦК України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Статтею 938 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків (стаття 938 ЦК України).
Статтею 951 ЦК України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 34 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість.
Відповідно до п. 8.1. договору складського зберігання №26/11/24 від 26.11.2024 року за невиконання чи неналежне виконання умов даного договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України.
Оскільки відповідачем не повернуто позивачу 76,42 т кукурудзи 3 класу врожаю 2024 року у відповідача наявний обов'язок по відшкодуванню збитків, завданих не поверненням відповідачем кукурудзи.
Передумовою правильного розрахунку суми збитків є визначення цін, виходячи з яких здійснюється розрахунок. При цьому враховуються ринкові ціни на товари, послуги, роботи.
У цивільному законодавстві відсутнє уніфіковане поняття ринкової ціни. При цьому у статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна визначається як ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.
Виходячи зі змісту положень частини 3 статті 623 ЦК України та частин 3-4 статті 225 ГК України, день, на який визначається розмір ринкових цін залежить від способу задоволення вимоги кредитора. Так при добровільному відшкодуванні збитків ринкові ціни визначаються на день задоволення ним вимог кредитора, а у разі якщо боржник ухиляється від відшкодування збитків, розмір ринкових цін встановлюється на день пред'явлення позову. Ці правила встановлення ринкових цін є загальними, при цьому суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, взявши до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Законом не визначаються обставини, які можуть бути підставою для такого рішення. Суд керується загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості та розумності. Тобто, ухвалюючи рішення, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора, але запобігти його безпідставному збагаченню.
Обґрунтовуючи розмір збитків, позивач у позовній заяві посилався на норми частини третьої - четвертої статті 225 ГК України та частини третьої статті 623 ЦК України і визначив збитки в сумі 848262,00 грн як вартість зерна кукурудзи у кількості 76,42 т станом на 22.07.2025, що не є датою подання позову, оскільки позов подано 28.07.2025. При цьому джерелами інформації є дані про рівень цін з офіційних сайтів компаній, що проводять ціновий моніторинг сільськогосподарської продукції: - сайт "Триполье" - htpps://tripoli.land/; сайт "Агротендер" https://agrotender.com.ua/traders/region _ukraine/kukuruza.
Згідно з відомостями із сайтів зернотрейдерів вбачається, що серед 50 цінових пропозицій провідних зернотрейдерів ціна за 1 т кукурудзи 3 класу в Україні станом на 22.07.2025 сягає аж до 11100,00 грн/т з ПДВ. Тому, збитки в частині неповернення 76,42 т кукурудзи позивачем розраховано саме з такої вартості та становлять 848262,00 грн (11 100,00 грн/т х 76,42 т).
Однак, як встановлено судом, позивачем для визначення ринкової вартості неповернутого зерна було визначено зерно кукурудзи, при цьому на зберігання відповідачу було надано кукурудзи 3 класу (стандарт ДСТУ 4525:2006) - кукурудзу фуражну.
Виходячи з конкретних обставин, оскільки позивачем не визначено розмір ринкових цін кукурудзи 3 класу 2024 року врожаю на день пред'явлення позову, судом у відповідності до положень частини 3 статті 623 ЦК України, самостійно здійснено перевірку середньої ринкової вартості кукурудзи фуражної 2024 року врожаю, яка згідно з відомостями із сайту Tripoli (htpps://tripoli.land) станом на 22.10.2025 (ціна на день винесення рішення суду) становить 8845,00 грн, тому збитки, які підлягають стягненню з відповідача, становлять 675934,90 грн (8845,00 грн х 76,42 т), у позові в частині стягнення 172327,10 грн (848262,00 грн - 675934,90 грн) збитків слід відмовити через необґрунтованість.
Крім того, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ч. 1 ст. 225 ГК України на час виникнення спірних правовідносин).
Судом встановлено, що бездіяльність відповідача у вигляді нездійснення відвантаження продукції позивача в порядку, передбаченому договором складського зберігання №26/11/24 від 26.11.2024 року, призвела до виникнення у позивача збитків у вигляді додаткових витрат за понаднормове користування вагонами, які сплачені ТзОВ «Менора логістик агро» та з врахуванням часткових проплат відповідача становлять 304439,56 грн, які є підставними та підлягають стягненню з відповідача.
Аналогічні правові висновки викладено постанові Верховного Суду від 22.12.2022 по справі № 902/1301/21.
Щодо стягнення 4163,21 грн 3% річних та 11314,31 грн інфляційних втрат за період прострочення з 27.02.2025 до 22.07.2025.
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 509, 524, 533, 534, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до статті 224 ГК України(на час виникнення спірних правовідносин) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 225 ГК).
Отже збитки, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, на користь особи, права або законні інтереси якої порушено, є грошовим зобов'язанням.
Стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги 5 ЦК поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 цього Кодексу).
Таким чином у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування статті 625 ЦК містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 925/446/20, постанові Верховного Суду від 22.12.2022 по справі № 902/1301/21.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, зробила висновки щодо необхідності встановлення з якого часу у відповідача виник обов'язок з відшкодування завданих позивачу збитків, періоду прострочення відповідачем зобов'язання з відшкодування завданих позивачу збитків та, відповідно, періоду, за який позивач має право вимагати застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог (з огляду на предмет і підстави позову). Окрім цього під час визначення терміну необхідно врахувати строк позовної давності.
Щодо нарахованих позивачем 3 % річних на розмір збитків у вигляді неповернення (невідвантаження) відповідачем кукурудзи 3 класу 2024 року, суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи період прострочення зобов'язання з відшкодування завданих позивачу збитків (сплати збитків за неповернений товар об'ємом 76,42 т. ), позивач зазначає, що у відповідача обов'язок повернення кукурудзи 3 класу 2024 року виник з 09.07.2025 (протягом одного дня з моменту отримання претензії № 07/07/25 від 07.07.2025).
Однак, як встановлено судом дану претензію відповідач отримав 24.07.2025, що підтверджується трекінгом відправлення АТ «Укрпошта» № 4905123536417, а тому прострочення зобов'язання з відшкодування завданих позивачу збитків починається з 26.07.2025, що виходить за межі періоду визначеного позивачем у позовній заяві (з 27.02.2025 по 22.07.2025), а тому вимога про стягнення 954,10 грн 3 % річних задоволенню не підлягає.
Щодо нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на розмір збитків у вигляді додаткових витрат здійснених позивачем ТзОВ «Менора логістик агро», суд зазначає таке.
Позивач направив відповідачу:
- рахунок на оплату № 1 від 12.02.2025 року із загальною сумою 339054,00 грн, який мав бути сплачений відповідачем протягом 10 робочих днів (отримано відповідачем - 12.02.2025, дата погашення 26.02.2025 (включно));
- рахунок № 3 від 14.07.2025 року із загальною сумою 45 385,56 грн, що мав бути сплачений протягом одного дня (отримано відповідачем - 15.07.2025, дата погашення 16.07.2025 (включно)).
Відповідно позивачем визначено період прострочення грошового зобов'язання на суму 339054,00 грн з 27.02.2025 року, а 45385,56 грн - з 17.07.2025 року.
Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено суму зобов'язання з відшкодування завданих позивачу збитків у заявлений період, оскільки не враховано, що день фактичної часткової оплати відповідачем 03.03.2025 та 14.03.2025 не входить у строк прострочення по заявленій сумі, а має розраховуватися зі зменшеної суми на суму вказаних проплат відповідача, а тому здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, підставними для стягнення з відповідача є 10773,58 грн інфляційних втрат та 3181,24 грн 3 % річних, в решті частини стягнення інфляційних втрат в сумі 540,73 грн та 3 % річних в сумі 27,87 грн слід відмовити через безпідставність.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 980374,46 грн збитків (675934,90 грн за невідвантаження (неповернення) сільськогосподарської продукції + 304439,56 грн за понесені додаткові витрати на оплату простою вагонів), 10773,58 грн інфляційних втрат, 3181,24 грн 3 % річних, в решті позовних вимог відмовити через безпідставність.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, в розмірі 11931,95 грн слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в іншій частині залишити за позивачем.
Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДС ОІЛ» (вул.Привокзальна,90, с-ще Сенкевичівка, Луцький район, Волинська область, 45750, код ЄДРПОУ 41390300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ледесма Агро» (вул.Лейпцизька,15А, м.Київ, 01015, код ЄДРПОУ 44733965) 994329,28 грн (дев'ятсот дев'яносто чотири тисячі триста двадцять дев'ять гривень 28 коп.), з них 980374,46 грн збитків, 10773,58 грн інфляційних втрат, 3181,24 грн 3 % річних, а також 11931,95 грн (одинадцять тисяч дев'ятсот тридцять одну гривню 95 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
31.10.2025.
Суддя А. С. Вороняк