ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 жовтня 2025 року Справа № 906/179/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.07.2025
(ухвалене о 17:08 год. у м. Житомирі, повний текст складено 08.08.2025)
у справі № 906/179/25 (суддя Соловей Л.А.)
за позовом керівника Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:
1) Головного управління Національної гвардії України
2) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп"
про стягнення 371 095 грн 20 коп.
за участю представників:
від Головного управління Національної гвардії України - не з'явився;
від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - Шандра Д.М.;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" - не з'явився;
прокурор - Маліцька Ю.С.
Керівник Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" про стягнення на користь Військової частини 371 095 грн 20 коп., з яких: 206 164 грн пені та 164 931 грн 20 коп. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині здійснення своєчасної поставки товару у строки, визначені договором №883-СБС від 25.11.2024.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 28.07.2025 у справі № 906/179/25 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 161 986 грн пені, 206 164 грн штрафу. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 5 222 грн 10 коп. судового збору. В позові в частині стягнення 2 495 грн 20 коп. пені відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач не здійснив поставку товару вартістю 2 945 200 грн, а тому з огляду на положення законодавства та умови договору №883-СБС від 25.11.2024 суд дійшов висновку про підставність позовних вимог.
В той же час, здійснивши перерахунок пені за заявлений період прострочення з 11.12.2024 по 04.02.2025 на суму 2 945 200 грн, суд встановив, що обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення є розмір пені в сумі 161 986 грн, а вимога в частині стягнення 2 945 грн 20 коп. пені заявлена необґрунтовано та задоволенню не підлягає.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 610, 611, 612, 626, 627, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 216, 217, 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Житомирської області від 28.07.2025 у справі № 906/179/25 скасувати в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
19.12.2024 відповідач засобами доставки ТОВ "Нова пошта" здійснив відправлення товару Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України згідно експрес-накладної НОМЕР_2 , де отримувачем зазначено приватну особу ОСОБА_1 , номер телефону НОМЕР_3 , який є офіцером групи планування застосування служби безпілотних систем, молодшим лейтенантом, що проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
ОСОБА_1 є уповноваженою особою від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та саме він отримав відповідний товар за експрес-накладною 59001284281504 24.12.2024. Якщо ж він не мав повноважень на отримання товару, чи товар був не передбачений для нього, чи він взагалі не розумів про який товар йде мова та хто є його відправником, ОСОБА_1 міг просто відмовитися від його прийняття.
Натомість, Корягін Дмитро Вікторович фактично здійснив приймання товару від Відповідача, що підтверджує наявність у нього повноважень на вчинення відповідних дій на виконання Договору, щодо виконання якого наявний судовий спір.
Відсутні будь-які порушення щодо порядку та умов постачання товару, зокрема щодо транспортування, отримувача. Крім того, прийняттям товару замовник підтвердив відсутність зауважень щодо порядку виконання договору, адже замовнику був важливий сам факт його виконання.
В тому разі, якби мали місце дефекти у первинних документах, згідно з п.3.6. договору замовник має право повернути їх та відмовитись від прийняття товару. Прийняття товару свідчить про відсутність зауважень до первинних документів.
Нарахування штрафних санкцій за непостачання товару постачальником після закінчення строку дії договору, згідно якого Замовник більше не в змозі брати участь у його виконанні, суперечить правовій природі договору, згідної якого, сторони наділяються правами та обов'язками. У випадку коли замовник не має змоги виконувати взяті на себе зобов'язання, недоцільно нараховувати пеню за кожен день прострочення постачання товару у той момент, коли замовник не матиме змоги виконати взяті на себе зобов'язання, відповідно у постачальника відсутня потреба у постачанні товару.
За наведеного скаржник вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції не ґрунтується на положеннях закону та ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Прокурор подав суду відзив, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, з таких підстав.
Сторони Договору № 883-СБС обумовили кінцевого отримувача, місце постачання товару, порядок постачання товару (транспортом постачальника), а також момент переходу права власності.
Експрес-накладна 59001284281504 не може вважатися належним доказом виконання відповідачем зобов'язання за договором, так як вона не є первинним документом, що підтверджує господарську операцію, вона не містить обов'язкових реквізитів передбачених чинним законодавством.
Більше того, одержувачем за експрес-накладною 59001284281504 є фізична особа ОСОБА_1 , а не військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, також за експрес-накладною не можливо ідентифікувати який саме товар був відправлений.
Строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань.
Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним, зокрема, в частині поставки товару, та звільнення від відповідальності за прострочення виконання такого зобов'язання, яке мало місце під час дії договору.
Доводи скаржника щодо неправомірності стягнення пені, нарахованої поза строком дії договору, також суперечать приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування позивачем пені поза межами строку дії договору за невиконання зобов'язання з поставки товару, яке мало місце під час дії договору.
Враховуючи викладене прокурор просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп", а рішення Господарського суду Житомирської області від 28.07.2025 у справі № 906/179/25 залишити без змін.
Також відзив на апеляційну скаргу надійшов від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з таких підстав.
Жодних документів, які підтверджують повноваження приватної особи ОСОБА_1 на отримання товару від імені Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, а саме довіреності на отримання товару до матеріалів справи не надано та не могло бути надано, так як військова частина не уповноважувала зазначену особу на отримання товару за договором.
Відповідачем не надано жодних документів, що підтверджують направлення Військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України технічного паспорту, який згідно з умовами Договору підтверджує якість Товару та надається разом із видатковими накладними.
Матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про належне виконання постачальником зобов'язань за договором № 883-СБС від 25.04.2024.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що до матеріалів справи не додано видаткових накладних, які б відповідали наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів або містили б недоліки.
Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для нарахування позивачем пені поза межами строку дії договору за невиконання зобов'язання з поставки товару, яке мало місце під час дії договору.
Просить залишити без змін рішення Господарського суду Житомирської області від 28.07.2025 у справі № 906/179/25, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" без задоволення.
Головне управління Національної гвардії України не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 28.10.2025 прокурор заперечила проти доводів апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на неї. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в судовому засіданні заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
В судове засідання 28.10.2025 представники Головного управління Національної гвардії України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" не з'явилися.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що вказані учасники були належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (т. 2, а. с. 51-53), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, а позиція скаржника викладена в апеляційній скарзі, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідача.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 25.11.2024 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" (постачальник) укладено Договір №883-СБС (далі - Договір; т. 1, а. с. 22-26), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити товар згідно із специфікацією (додаток №1 до договору) а замовник зобов'язався здійснити оплату за поставлений товар на умовах цього договору (п.1.1. Договору).
Пунктом 1.4. Договору передбачено, що закупівля товару здійснюється за кошти спеціального фонду бюджету по коду програмної класифікації видатків 1003020 "Забезпечення виконання завдань, функцій та підготовка кадрів Національної гвардії України" за КЕКВ 2260.
Згідно з п. 2.1 Договору, товар постачається у заводській тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та зберігання.
Відповідно до п. 2.2 Договору, кінцевим отримувачем товару є Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України. Місце поставки Товару: склад замовника за адресою: АДРЕСА_1 , військова частина.
Відвантаження товару замовнику здійснюється у кількостях і в терміни, які зазначені у договорі, транспортом постачальника та за його рахунок (п.2.3. Договору).
У пункті 2.4. Договору сторони погодили, що постачання товару має здійснюватись протягом 1 календарного дня з моменту подання письмової або телефонної заявки замовника, але у будь-якому випадку до 10.12.2024 року включно. Кількість товару для кожної поставки буде визначено у кожній заявці.
Відповідно до п.2.6 Договору право власності на товар переходить до замовника з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар.
Вивантаження та приймання товару за кількістю та якістю (за технічним паспортом) здійснюється уповноваженим представником замовника, в присутності представника постачальника (п.3.3 Договору).
Згідно із п.3.5. Договору, постачальник зобов'язується в день поставки товару надати 3 видаткових накладні та розрахунок собівартості замовнику.
Відповідно до п.4.2. Договору загальна вартість товару, що підлягає поставці за цим договором, становить: 2 945 200 грн без ПДВ.
Пунктом 6.1. Договору визначено, що за порушення строків поставки стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Додатком №1 до Договору є специфікація від 25.11.2024, в якій зазначені назва товару (графа 2), код УКТ ЗЕД (графа 3), одиниця виміру (графа 4), кількість (графа 5), ціна за одиницю товару без ПДП (грн.) (графа 6), сума без ПДВ (грн.) (графа 7) (т. 1, а. с. 27).
Специфікація підписана замовником та постачальником, а також скріплена їх печатками.
Додатком №2 до договору визначено комплектацію, тактико-технічні характеристики товару, та країну походження товару (т. 1, а. с. 27 на звороті).
У зв'язку з не поставкою постачальником товару у встановлений у договорі термін, замовник направив відповідачу на юридичну адресу відповідача (станом на 11.12.2024) претензію №1705/2771 від 08.10.2024 (т. 1, а. с. 28-29), в якій просив здійснити поставку товару в обумовлені терміни та обсягах. Також у претензії вказано, що у разі порушення постачальником умов щодо порядку та строків постачання товару, якості поставленого товару, замовник має право в будь який час, як протягом строку дії договору так і протягом одного року після спливу строку дії договору, згідно з пунктами 6.10.-6.12. договору застосувати санкцію).
Матеріали справи не містять доказів реагування відповідача на таку претензію.
В подальшому, 27.12.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ повторно направлено претензію №18/13-11253 від 27.12.2024 на адресу ТОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп", щодо сплати штрафних санкцій, за непоставку товару в обумовлені договором строки, яку залишено останнім без задоволення (т. 1, а. с. 34-37).
На виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом №16/5вих-25 від 02.01.2025 поінформувала Головне управління Національної гвардії України та Військову частину НОМЕР_1 НГУ про порушення вимог законодавства та про намір звернутися до суду з відповідною позовною заявою (т. 1, а. с. 30-32).
Згідно з листом № 18/14-33 від 08.01.2025, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України не зверталась до суду з позовом до ТОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп" про стягнення штрафних санкцій, та не заперечує з приводу пред'явлення позовної заяви Київською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону (т. 1, а. с. 33).
Відповідно до листа Головного управління Національної гвардії України №27/12/1-1276-2025 від 15.01.2025, останнє не заперечує стосовно вжиття Київською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону заходів щодо захисту інтересів держави, у тому числі шляхом пред'явлення позову в інтересах військової частини НОМЕР_1 НГУ (т. 1, а. с. 38).
Вказані вище обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із цим позовом.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Апеляційний господарський суд з огляду на приписи ст. 269 ГПК України, переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до приписів ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Для з'ясування, чи має відповідач обов'язок сплатити заявлену прокурором суму штрафних санкцій за непоставку товару за Договором №883-СБС від 25.11.2024, необхідно встановити, чи відбулася поставка товару.
На підтвердження виконання своїх обов'язків за Договором, відповідач посилається на те, що він надіслав товар за допомогою перевізника - ТОВ "Нова Пошта" на підтвердження чого надає експрес-накладну №59001284281504 від 19.12.2024.
Досліджуючи вказаний доказ, апеляційний господарський суд враховує таке.
Згідно зі ст.1 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію;
Частинами 1 та 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
У п.1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.
Отже, надання відповідачем послуг з поставки, в розумінні положень Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є господарською операцією.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції станом на момент виникнення між сторонами відносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
До матеріалів справи не додано видаткових накладних, які б відповідали наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів або містили б недоліки.
Разом з цим, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що в разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами в справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.
У зв'язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2024 відповідачем (відправник) направлено "Новою поштою" товар (акумулятори), оголошеною вартістю 33 332 грн, що підтверджується експрес-накладною Нової пошти №59001284281504. Одержувачем за вказаною накладною є фізична особа Корягін Дмитро Вікторович.
09.01.2025 фізична особа Корягін Дмитро Вікторович направив "Новою поштою" товар (акумулятори), оголошеною вартістю 5 000 грн, що підтверджується експрес-накладною Нової пошти №59001298593438. Одержувачем за вказаною накладною є ТОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп".
Надана позивачем копія експрес-накладної "Нова Пошта" №59001284281504 від 19.12.2024 не може бути доказом поставки товару, оскільки не відповідає вимогам законодавства щодо оформлення товарно-транспортних документів, не містять інформації яка дає можливість ідентифікувати вантаж та співставити його з найменуванням товару, який є предметом публічної закупівлі. Відомості щодо найменування вантажу (акумулятори) та вартості поставки (33 332 грн) у експрес-накладній не співпадають з відомостями про найменування товару, визначеного додатком №2 до договору №883-СБС від 25.04.2024 та вартістю товару, яка встановлена умовами договору та специфікацією (2 945 200 грн).
Посилання відповідача на те, що отримувачем за експрес-накладною №59001284281504 фізична особа - ОСОБА_1 , який є офіцером групи планування застосування служби безпілотних систем, молодшим лейтенантом, що проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ та був уповноважений від імені Замовника на отримання товару, не підтвердженні жодними належними доказами, оскільки останній не зазначений в Договорі, як уповноважена особа на отримання товару чи інших дій від імені Замовника у спірних правовідносинах, так само як і матеріали справи не містять довіреності чи іншого документа, який підтверджував би уповноваження Корягіна Д. В. від імені Замовника на отримання від відповідача товарно-матеріальних цінностей.
Крім того, суд зауважує, що в силу п. 2.2. Договору кінцевим отримувачем товару є Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України. Місце поставки Товару: склад замовника за адресою: АДРЕСА_1 , військова частина.
Суд першої інстанції вірно вказав, що експрес-накладні поштового оператора "Нова пошта" свідчать про факт перевезення та доставки товару, однак не є первинними документами для обліку операцій з товаром. Первинними документами, що фіксують продаж, є видаткові накладні, які містять інформацію про найменування, кількість, ціну та вартість товару, а також інші необхідні дані для обліку.
Крім того, умовами п.3.5. Договору передбачено, що у разі поставки товару, визначеного умовами договору №883-СБС від 25.04.2024, постачальник повинен був надати замовнику видаткові накладні у 3-х екземплярах та розрахунок собівартості, однак відповідач не надав таких документів.
В разі поставки товару військовій частині НОМЕР_1 НГУ відповідач не був позбавлений можливості підписати видаткові накладні в односторонньому порядку та направити їх для підписання замовнику.
Також відповідно до п.3.3. Договору відвантаження та приймання товару за кількістю та якістю (за технічним паспортом) мало здійснюватися за участю уповноважених представників як замовника так постачальника.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів оплати товару, отриманого на підставі експрес-накладної "Нова Пошта" №59001284281504 від 19.12.2024, або (у разі неоплати товару) звернення до замовника з відповідною вимогою здійснити відповідний розрахунок.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають сторони. Тобто, необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
При цьому відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що належних доказів, які б свідчили про належне виконання постачальником зобов'язань за договором №883-СБС від 25.04.2024, останнім не надано, а відтак в цьому випадку має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та нарахування неустойки) виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Підпунктом 6.1. Договору сторони погодили, що за порушення строків поставки стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
За умовами п.2.4. Договору строк поставки визначено до 10.12.2024 включно. Отже, з 11.12.2024 зобов'язання відповідача щодо поставки товару є простроченим.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не здійснив поставку товару загальною вартістю 2 945 200 грн.
Перевіривши здійснений прокурором розрахунок пені, апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції про те, що обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення є розмір пені в сумі 161 986 грн, а сума пені в розмірі 2 945 грн 20 коп. заявлена необґрунтовано та задоволенню не підлягає.
Сума штрафу в розмірі 206 164 грн обрахована вірно, а тому підлягає до задоволення в повному обсязі.
Щодо посилання скаржника на те, що закінчення строку дії договору є припинення договірного зобов'язання, таким чином вимоги позивача про стягнення пені та штрафу після припинення дії договору заявлено безпідставно, суд вказує таке.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зазначила, що поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Виходячи з переліку підстав, наведених у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.
З урахуванням ст. 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України, суд зазначає, що закінчення строку дії цього договору не є підставою припинення зобов'язань постачальника з поставки обумовленого сторонами товару, і так само як не може бути звільнене від відповідальності у вигляді неустойки, застосованої покупцем за порушення, яке мало місце під час дії договору.
Крім того, доводи скаржника про неправомірність стягнення штрафних санкцій, нарахованої поза строком дії договору, також суперечать приписам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і зазначений строк (6 місяців) жодною нормою ЦК України та Господарського кодексу України не обмежується терміном дії договору (постанова Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/333/17).
Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.
Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним. Такі висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.
Договір, який є обов'язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов'язки, тобто виконати свою частину зобов'язання. Кожна зі сторін у зобов'язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.
Водночас зобов'язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Таке невиконане зобов'язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2024 у справі № 911/94/23.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, а як наслідок про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Житомирської області від 28.07.2025 у справі № 906/179/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 28.07.2025 у справі № 906/179/25 - без змін.
2. Справу № 906/179/25 надіслати Господарському суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "31" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.