30 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 711/1516/23
Провадження № 22-ц/821/1766/25
Категорія: 304000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: адвокат Крупний Олексій Григорович,
відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
представник відповідача: Назаренко Сергій Миколайович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Назаренка Сергія Миколайовича на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 08 травня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Демчика Р.В. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про відновлення залишку коштів на рахунку, скасування кредитного ліміту, визнання кредитного договору недійсним та зупинення нарахування відсотків, скасування нарахованих відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами,-
Короткий зміст позовних вимог
10 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про відновлення залишку коштів на рахунку, скасування кредитного ліміту, визнання кредитного договору недійсним та зупинення нарахування відсотків, скасування нарахованих відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.07.2022 о 17.10 год на її номер телефону (+380) НОМЕР_1 зателефонував невідомий чоловік з мобільного номеру оператора «Київстар» номер НОМЕР_2 , який представився працівником служби безпеки «Київстар». У ході розмови останній порекомендував їй здійснити певні операції, розповів інструкцію. Біля 20:00 год на її телефон прийшло сповіщення, що її сім картка до телефону № НОМЕР_3 не працює. По даному випадку вона намагалася додзвонитися з другого телефону на номер 3700 АТ КБ «ПриватБанк», але ні 29, 30, 31 липня 2022 року спроби додзвонитися в банк не мали результату, так як це були вихідні дні.
Ранком 30.07.2022 у сервісному центрі «Київстар» їй повідомили, що її номер зламано та здійснено заміну SIM-карти.
01.08.2022 вона звернулася в Черкаське ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» із заявою за вх.№3573748-ВБ про даний інцидент, де їй повідомили, що з її карткового рахунку НОМЕР_4 , який було відкрито на її ім'я по угоді SAMDNWFC00001381987 від 06.02.2014 для отримання заробітної плати, 30.07.2022 списано всі кошти. Згідно виписки по рахунку за 30.07.2022, її кошти в сумі 42 454,00 грн були перераховані: 350,00 грн шляхом перерахування коштів на її кредитну картку через Приват 24, а решту коштів в сумі 42 102,00грн на ім'я ОСОБА_2 , з якою вона не знайома і ніяких грошових зобов'язань перед нею не має.
При відкритті карткового рахунку для зарахування заробітної плати, на її ім'я також було відкрито кредитний рахунок НОМЕР_5 , який вона не активувала і кредитними коштами АТ КБ «ПриватБанк» не користувалася.
Згідно виписки по рахунку НОМЕР_5 за 30.07.2022, стало відомо, що на її рахунку було встановлено кредитний ліміт в сумі 120 000,00 грн на підставі договору SAMDNWFC00078623229 від 29.07.2022.
За рахунок цих коштів було здійснено перший платіж за покупку на суму 49 998,00 грн в Comfi, Кривий ріг, проспект 200 річчя Кривого Рогу, буд.12 а, від 30.07.2022 за сервісом «Оплата частинами», сума першого платежу становила 7 142,57 грн, решту, в сумі 111 755,00 грн, в цей же день було перераховано на ту ж ОСОБА_2 .
Вказує, що після блокування 29.07.2022, її телефону № НОМЕР_6 не була у м. Кривий Ріг, не здійснювала придбання товарів в Comfi і не здійснювала ніякі фінансові операції по рахунках, відкритих на її ім'я в АТ КБ «ПриватБанк», не повідомляла будь-яку інформацію третім особам щодо власних платіжних карток, в тому числі їх номеру, ПІН коду, терміну дії та ССV-код, логін та пароль в додатку Приват 24, не мала наміру укладати кредитний договір, не зверталася до АТ КБ «ПриватБанк» з відповідною заявою на укладення договору про надання фінансового кредиту з лімітом 120 000,00 грн, не підписувала договору про надання фінансового кредиту SAMDNWFC00078623229 від 29.07.2022, не отримувала та не використовувала кредитні кошти
01.08.2022 подала заяву до Черкаського районного управління поліції ГУ НП в Черкаській області, по результатах розгляду якої було відкрито кримінальне провадження №12022250310001573 за ознаками кримінального правопорушення за ч.3 ст.190 КК України.
По даному кримінальному провадженню, 09.08.2022 була допитана в якості потерпілої. За інформацією слідчого по справі справу було передано за підслідністю до м. Кривий Ріг.
07.10.2022 звернулась з листом до ПрАТ «Київстар» про надання інформації про зв'язок, телекомунікаційні послуги, їх тривалість, зміст, маршрути передавання, місце перебування споживачів телекомунікаційних послуг з абонентськими номерами (+380) 988945277 та (+380) 974753642, але відповіді не отримала.
Приймаючи до уваги, що здійснення платіжних операцій за період з 29 липня по 01 серпня 2022 року по рахунках, які відкриті на її ім'я в АТ КБ «ПриватБанк», було використано без фізичного пред'явлення платіжних карток та ідентифікації електронного платіжного засобу та її присутності, як користувача - власника рахунків, пройшло по вині банку, і банк у відповідь на її заяву вказав, що оспорювані фінансові операції по її рахунках можливо було здійснити лише за допомогою використання її фінансового телефону та іншої особистої інформації, вона 16.08.2022 повторно написала претензію до АТ КБ «ПриватБанк» в якій просила: повернути безпідставно списані кошти 30.07.2022 в сумі 42 454,00 грн з її рахунку НОМЕР_4 в АТ КБ «ПриватБанк», так як вказані грошові кошти належать їй на праві власності; списати всю її заборгованість (кредит), яка виникла з 30.07.2022 і обліковується на рахунку НОМЕР_5 в АТ КБ «ПриватБанк» ( сума кредиту, комісійні і нараховані відсотки за користування кредитом, який позивачка не оформляла і не отримувала;
АТ КБ «ПриватБанк», на її претензію, 23.08.2022 відправив відповідь, в якій зазначено, що банк змушений відмовити в задоволенні скарги і зобов'язав її погашати кредит і відсотки за користування кредитними коштами, які позивачка не отримувала. При цьому, Банк, отримавши її заяву та претензію, не виконав вимоги п.32.3.1. ст.32 діючого на той час Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не повідомив неналежного отримувача ОСОБА_2 про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання нею переказу еквівалентної суми коштів цьому банку.
Вказує, що тільки АТ КБ «ПриватБанк» володів її персональними даними та інформацією по її рахунках і інструментами по їх використанню - ініціювання переказу коштів з рахунку, умов встановлення ліміту кредитування та його використання, тому банк повинен нести відповідальність по відшкодуванню нанесених їй збитків. В своїй відповіді на її претензію банк підтвердив, що при створенні платежів по її рахунках ІНФОРМАЦІЯ_1 було використано її ім'я, та пароль і номери рахунків, які були відомі тільки їй та АТ КБ «ПриватБанк».
Так як банк відмовив їй в добровільному порядку відшкодувати безпідставно списані кошти в сумі 42 454,00 грн та зобов'язав її сплачувати кредит, вона змушена звернутись в суд за захистом своїх прав.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок коштів в сумі 42 454,00 грн на рахунку НОМЕР_4 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 , до того стану, в якому він перебував перед виконанням операцій 30.07.2022;
визнати недійсним кредитний договір SAMDNWFC00078623229 від 29.07.2022 «Оплата частинами», укладений від імені ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк»;
зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування процентів, комісій, пені та інших штрафних санкцій за користування використаним кредитним лімітом за картковим рахунком № НОМЕР_5 в АТ КБ «ПриватБанк», відкритого на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору SAMDNWFC00078623229 від 29.07.2022 року, що утворився внаслідок проведення операцій (транзакцій) 30.07.2022;
зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» скасувати заборгованість по кредиту в сумі 118 897,57 грн, що обліковується за картковим рахунком № НОМЕР_5 в АТ КБ «ПриватБанк», відкритого на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору SAMDNWFC00078623229 від 29.07.2022, що утворився внаслідок проведення операцій (транзакцій) 30.07.2022 з нарахування процентів, комісій, пені та інших штрафних санкції за використаним кредитним лімітом в сумі 120 000,00 грн;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь пеню в сумі 10 514,05 грн.
08.03.2024 ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просила суд: зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок коштів в сумі 42 454,00 грн на рахунку НОМЕР_4 відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 ;
визнати недійсним кредитний договір без номеру від 29.07.2022 «Оплата частинами» про встановлення кредиту лімітування в сумі 49998 грн., укладений в 21.33 год. 29.07.2022 року від імені ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк»;
визнати недійсним кредитний договір без номеру від 29.07.2022 про встановлення кредиту лімітування в сумі 120 000,00 грн, укладений в 21.33 год. 29.07.2022 року від імені ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк»;
зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» скасувати заборгованість та припинити нарахування процентів, комісій, пені та інших штрафних санкцій за користування кредитним лімітом по програмі «Оплата частинами» в АТ КБ «ПриватБанк», яка обліковується по рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору від 29.07.2022, що утворився внаслідок проведення операцій (транзакцій) 29-30.07.2022;
зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» скасувати заборгованість та припинити нарахування процентів, комісій, пені та інших штрафних санкцій за користування кредитним лімітом 120 000,00 грн в АТ КБ «ПриватБанк», яка обліковується по рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору від 29.07.2022, що утворився внаслідок проведення операцій (транзакцій) 29-30.07.2022 ;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь пеню в сумі 15 495,71 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 травня 2025 року позов задоволено частково.
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок коштів в сумі 42 454,00 грн на рахунку НОМЕР_4 відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 .
Визнано недійсним кредитний договір без номеру від 29.07.2022 «Оплата частинами» про встановлення кредиту лімітування в сумі 49 998,00 грн, укладений в 21.33 год 29.07.2022 від імені ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Визнано недійсним кредитний договір без номеру від 29.07.2022 про встановлення кредиту лімітування в сумі 120 000 грн, укладений в 21.33 год 29.07.2022 від імені ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» скасувати заборгованість та припинити нарахування процентів, комісій, пені та інших штрафних санкцій за користування кредитним лімітом по програмі «Оплата частинами» в АТ КБ «ПриватБанк», яка обліковується на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору від 29.07.2022, що утворився внаслідок проведення операцій (транзакцій) 29-30.07.2022.
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» скасувати заборгованість та припинити нарахування процентів, комісій, пені та інших штрафних санкцій за користування кредитним лімітом 120 000,00 грн в АТ КБ «ПриватБанк, яка обліковується на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору від 29.07.2022, що утворився внаслідок проведення операцій (транзакцій) 29-30.07.2022.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 1 211,20 грн судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що встановивши обставини справи, суд вважав, що банк не надав належних і допустимих доказів сприяння ОСОБА_1 втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Факт звернення до банку щодо незаконних транзакцій та звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених шахрайських дій свідчать про те, що у позивачки дійсно була відсутня воля на вчинення банківських операцій 30.07.2024 .
Суд прийняв до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому, правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно банку. Заперечення відповідача належним чином не обґрунтовані.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, суд виходив з того, що за відсутності належних і допустимих доказів, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними та дійшов висновку, що заслуговують на увагу доводи про незаконність платіжних операцій 30.07.2022.
Також судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» 26.06.2023 зверталося до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа 711/4152/23), який рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.06.2024, яке набрало законної сили 05.11.2024 року, був залишений без задоволення.
Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» 11.07.2023 зверталося до Придніпровського районного суду м. Черкаси до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа № 711/4499/23), за результатами розгляду якого, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.07.2024 року, яке набрало законної сили 29.11.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав необгрунтованості та недоведеності.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 , як клієнт АТ КБ «ПриватБанк», не мала наміру укладати кредитні договори, не зверталась до АТ КБ «ПриватБанк» з відповідною заявою про встановлення кредитних лімітів, не підписувала кредитних договорів, не отримувала та не використовувала кредитні кошти, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 21 серпня 2025 року, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Назаренко С.М., вважаючи рішення суду в частині задоволених вимог незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному дослідженні письмових доказів та дійсних обставин справи, що мають значення, просив скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 травня 2025 року в частині зобов'язань банку щодо вчинення ряду дій та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що за висновками суду, позивач не визнає дії щодо відкриття кредитного рахунку НОМЕР_7 , на який було встановлено кредитний ліміт в сумі 120 000,00 грн на підставі договору від 29.07.2022, за рахунок цих коштів було здійснено перший платіж за покупку на суму 49 998,00 грн в Комфі, Кривий Ріг від 30.07.2022 за сервісом «Оплата частинами», сума першого платежу становила 7 142,57 грн, решту - 111 755,00 грн, в цей же день перераховано ОСОБА_3 , та покладає на ПриватБанк відповідальність за їх повернення.
З такими твердженнями банк не погоджується, оскільки вимоги позивачки не обґрунтовані належними доказами.
Вказує, що саме дії ОСОБА_1 , які виразилися у розголошенні її персональних даних, надали змогу іншим особам виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу (банківської картки), а тому відсутні підстави для визнання дій банку щодо видачі електронних платіжних засобів (карток) неправомірними, та відповідно розірвання кредитного договору, визнання його недійсним, а також зобов'язання відновити залишок коштів на рахунку.
Окрім того, заявляючи вимоги про визнання дій банку неправомірними, ОСОБА_1 посилалась на те, що повідомила ПриватБанк за телефоном гарячої лінії 3700, однак банк не здійснив дій щодо блокування карток. Також посилається на вихідні дні в які, нібито, банк не працює, в той час як номер 3700 доступний 24/7.
Вказує, що факт шахрайства у відношенні ОСОБА_1 , став можливим через порушення клієнтом «Умов та правил надання банківських послуг».
Крім того, позивач звернулась лише на 3 день після проведення сумнівних операцій, тобто 3 дні клієнта не турбувало питання незаконного використання коштів, з посиланням на вихідні дні, яких у банку немає.
Також посилається на те, що позивач своїми діями сприяла втраті та незаконному використанню третіми особами інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Судом першої інстанції не враховано заключення службового розслідування.
Наявність кримінального провадження не може свідчити про вчинення злочину стосовно позивача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення від обов'язку належного виконання зобов'язання на виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбаченими ними.
Відзив на апеляційну скаргу
До Черкаського апеляційного суду 17 вересня 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Крупного О.Г. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в повному обсязі в задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Фактичні обставини справи
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та користувачем послуг банку. На ім'я позивачки відкрито рахунок № НОМЕР_4 (платіжна картка № НОМЕР_8 ) та № НОМЕР_5 (платіжна картка № НОМЕР_9 ).
ОСОБА_1 , 01.08.2022 звернулася до Голови правління АТ КБ «Приватбанк» із заявою, у якій повідомила, що на її номер телефону НОМЕР_6 29.07.2022 біля 17:00 год. зателефонував невідомий чоловік з мобільного номеру оператора «Київстар» номер НОМЕР_2 , який представився працівником служби безпеки «Київстар». У ході розмови, останній порекомендував здійснити їй певні операції, розповів інструкцію. Того ж дня, біля 20-00 год на телефон прийшло сповіщення, що її сім карта з номером 0988945277 не працює. Вранці 30.07.2022 у сервісному центрі «Київстар» їй було повідомлено, що її номер зламано та 29.07.2022 змінено фінансовий номер. При перевірці карткових рахунків з'ясувалось зняття коштів із зарплатної карти та універсальної у розмірі 120 000,00 грн. Тож, 01.08.2022 відповідачка звернулася в кіберполіцію із заявою про шахрайство. Указаною письмовою заявою від 01.08.2022 ОСОБА_1 просила банк здійснити перевірку та повернути безпідставно зняті з картки грошові кошти.
Однак, згідно відповіді АТ КБ «Приватбанк» від 11.08.2022 зазначено, що банк не може повернути кошти на картки. Одночасно повідомляють про встановлення банком того, що переказ коштів з карток позивачки був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24. Вхід в Приват 24 був здійснений під її ( ОСОБА_1 ) авторизацією. При даній процедурі клієнт вводить своє ім'я користувача і пароль входу у Приват 24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомі ключ доступу і після цього до банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого банк здійснює переказ коштів. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону позивачки та іншої особистої інформації. Підставою відмови банк визначив правильне введення ПІН-коду карток. Рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.
Крім того, 16.08.2024 на адресу позивача відповідачкою було направлено претензію щодо повернення безпідставно списаних коштів 30.07.2022 у сумі 42 454,00 грн з її рахунку та списання всієї її заборгованості (кредиту), яка виникла з 30.07.2022, оскільки дані платіжні операції були здійсненні не по її волевиявленню, що підтверджується переказом коштів фізичній особі ОСОБА_2 , яку вона не знає та оформленням кредиту на покупку у магазині «Комфі» м. Кривий Ріг за сервісом «Оплата частинами», в той час як 30.07.2022 вона перебувала у м. Черкаси.
Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 23.08.2022 у задоволенні претензії ОСОБА_1 від 16.08.2022 було відмовлено.
Представник відповідача надав суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12022250310001573 від 02.08.2022 за ч. 3 ст. 190 КК України, відповідно до якого у ОСОБА_1 30.07.2022 невстановлена особа, представилась представником мобільного оператору «Київстар», під приводом блокування номеру та необхідності оновлення системи, отримала доступ до банківської картки заявниці, вчинила несанкціоновані втручання в роботу банківської системи та викрала грошові кошти, чим завдала значної шкоди.
У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнана потерпілою.
Згідно листа Черкаської окружної прокуратури від 23.10.2023 року №170-2233-23 було повідомлено представника позивача про те, що 18.01.2023 року прокурором у вказаному кримінальному провадженні визначено підслідність за слідчим відділом відділення поліції №4 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області.
На час розгляду справи Відділенням поліції № 4 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування.
Факт звернення ОСОБА_1 до банку про скасування спірних транзакцій та здійснення перевірки, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій, та порушення кримінального провадження не заперечується сторонами.
Також судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» 26.06.2023 зверталося до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа 711/4152/23).
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.06.2024, яке набрало законної сили 05.11.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» 11.07.2023 зверталося до Придніпровського районного суду м. Черкаси до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа № 711/4499/23).
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.07.2024, яке набрало законної сили 29.11.2024, у задоволені позовних вимог відмовлено.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.
Щодо позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.
Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».
Аналогічні висновки містяться в ряді інших постанов Верховного Суду.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Звертаючись із даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що 30.07.2022 без її відома та поза її волею, із її зарплатної картки були списані кошти у сумі 42 454,00 грн шляхом перерахування коштів на її кредитну картку через Приват24 у сумі 350, а решту 42 102,00 грн - перераховано на ім'я ОСОБА_2 , яка їй не знайома, а також 30.07.2022 здійснено платіж за покупку на суму 49 998,00 грн в Комфі, Кривий Ріг, за сервісом «Оплата частинами», сума першого платежу становила 7 142,57 грн, а решта у сумі 111 755,00 грн - було перераховано тій же ОСОБА_2 .
Здійснення вказаних операцій відбулося за рахунок її власних коштів, загальна сума списання становить 42 454,00 грн, а також відбулося встановлення ліміту на кредитні картки банком самостійно у сумі 49 998,00 та 120 000,00 грн, та перерахування вказаних коштів на рахунок невідомої позивачу особі, ОСОБА_2 . Про факт списання коштів позивачу стало відомо 30.07.2022, про що нею було повідомлено банк, проте банк відмовив у задоволенні її претензії, тому вона змушена звернутись до суду із даним позовом.
Задовольняючи вимоги позивача в частині відновлення залишку коштів на рахунку,суд першої інстанції виходив із того, що встановивши обставини справи, суд вважав, що банк не надав належних і допустимих доказів сприяння ОСОБА_1 втраті, використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Крім того, є вірними висновки суду першої інстанції щодо незаконності платіжних операцій 30.07.2022, несанкціоноване списання коштів як із зарплатної картки позивача, так і кредитних карток, про що також свідчить факт звернення позивача як до банку так і до правоохоронних органів щодо вчинення шахрайських дій.
При цьому, банк не заперечував факт того, що грошові перекази здійснювались не з належного позивачу телефону та місця проживання (перебування) позивача, а з іншого пристрою та міста, в даному випадку, Кривий Ріг, проте, через електронну систему Приват24.
За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 , що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 523/8263/20 (провадження № 61-8041св23), від 14 серпня 2024 року у справі № 442/1888/23 (провадження № 61-7526св24),в яких Верховний Суд, також зауважив, що рішення суду про зобов'язання банку відновлення залишку коштів на картковому рахунку має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача, але його коштом) порядку, враховуючи мету відповідного позову.
Щодо позовної вимоги про визнання кредитних договорів недійсними
Відповідно до статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Відповідно до пункту 11 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) та ряді інших постанов вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (ПІН-коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості.
У постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 331/3045/21, якою залишено без змін судові рішення, якими визнано недійсними три кредитні договори, зазначено, що колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що волі позивача на укладення оспорюваних кредитних договорів не було, обставини у справі вказують на те, що невстановлена особа, використавши персональні дані, шахрайським шляхом оформила кредитні договори, здійснивши дії, спрямовані на настання юридичних прав та обов'язків, тому позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як клієнт АТ КБ «ПриватБанку» не мала наміру укладати кредитних договорів, не зверталась до ПриватБанку з відповідною заявою про встановлення кредитних лімітів, не підписувала кредитних договорів, не отримувала та не використовувала кредитні кошти, у зв'язку із чим суд дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про визнання недійсними кредитних договорів №б/н від 29.07.2022 «Оплата частинами» про встановлення лімітування в сумі 49 998,00 грн, укладений в 21:33 29.07.2022 від імені ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» та договору №б/н від 29.07.2022 про встановлення кредиту лімітування в сумі 120 000,00 грн, укладений в 21:33 29.07.2022 від імені ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» підлягають до задоволення.
Крім того, судом було встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» 26.06.2023 звертався до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа 711/4152/23), за результатами розгляду якої, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.06.2024, яке набрало законної сили 05.11.2024, в задоволенні позовних вимог відмовлено за їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Також встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» 11.07.2023 звертався до Придніпровського районного суду м. Черкаси до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа № 711/4499/23), за результатами розгляду якої, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.07.2024, яке набрало законної сили 29.11.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що списання грошових коштів з карткового рахунку відповідачки відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, відповідач звернулася до правоохоронних органів.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, взяв до уваги факт звернення ОСОБА_1 до банку щодо незаконних транзакцій та звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій, що свідчить про те, що у позивачки дійсно була відсутня воля на вчинення банківських операції та укладення вказаних кредитних договорів.
Доводи апеляційної скарги, що саме дії ОСОБА_1 , які виразилися у розголошенні її персональних даних, надали змогу іншим особам виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу (банківської картки), а тому відсутні підстави для визнання дій банку щодо видачі електронних платіжних засобів (карток) неправомірними, та відповідно розірвання кредитного договору, визнання його недійсним, а також зобов'язання відновити залишок коштів на рахунку, відхиляються колегією суддів із вищевикладених підстав.
Крім того, саме на банк покладено обов'язок довести належними та достовірними доказами обставини, що позивач своїми діями сприяла здійсненню несанкціонованому списанню коштів із рахунку, відкритого на її ім'я для отримання заробітної плати та підписання кредитних договорів із встановленням лімітів, відповідно, у розмірі 49 998,00 грн та 120 000,00 грн.
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, зазначено: «Банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними», вказана позиція підтверджена постановою Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 490/7829/23.
Отже, саме банк повинен надати беззаперечні докази сприяння позивачкою незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу провести платіжні операції, а тому доводи скаржника, що позивачка своїми неправомірними діями сприяла укладенню правочинів, є необґрунтованими.
Також є необґрунтованими посилання скаржника в апеляційній скарзі на неповідомлення позивачкою банку за телефоном гарячої лінії «3700», що призвело до нездійснення банком дій щодо блокування карток, оскільки, як зазначалось позивачем та підтверджується листом ПриватБанку, номер позивача 29.07.2022 був заблокований та не працював, що унеможливлювало здійснення 29.07.2022 дзвінка на гарячу лінію банку «3700».
Також відхиляються колегією суддів доводи банку, що судом не враховано заключення службового розслідування, оскільки із службового заключення, наданого відповідачем слідує, що фінансовий номер позивача було зламано та без її відома відбулося списання коштів на ім'я ОСОБА_2 , а сама ОСОБА_1 не дотрималась Умов та Правил надання банківських послуг.
Посилання скаржника на те, що факт шахрайства по відношенню ОСОБА_1 , став можливим через порушення клієнтом «Умов та правил надання банківських послуг» є безпідставними, оскільки такі посилання ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність достатніх підстав для судового захисту прав та інтересів позивачки, зазначивши, що ефективним способом захисту, який сприятиме відновленню її прав, буде визнання оспорюваних правочинів недійсними і обгрунтовано задовольнив позов в цій частині.
Доводи апеляційної скарги, що наявність кримінального провадження не може свідчити про вчинення злочину стосовно позивача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення від обов'язку належного виконання зобов'язання на виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбаченими ними, відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1 не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Оскільки вимоги позивача про скасування заборгованості та припинення нарахування процентів, комісії, пені та інших штрафних санкцій за користування кредитними коштами за вказаними кредитними договорами є похідними від визнання кредитних договорів недійсними, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог і в цій частині.
Рішення суду першої інстанції про відмову у стягненні пені не оскаржувалось, тому рішення суду в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України.
Інші доводи, наведені стороною відповідача в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Назаренка Сергія Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 08 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про відновлення залишку коштів на рахунку, скасування кредитного ліміту, визнання кредитного договору недійсним та зупинення нарахування відсотків, скасування нарахованих відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков
/повний текст постанови суду виготовлено 31 жовтня 2025 року/