30 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 705/744/25
Провадження № 22-ц/821/1827/25
Категорія: 310000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: адвокат Дарморос Катерина Олександрівна
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 липня 2025 року (ухвалене під головуванням судді Гудзенко В.Л. в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області, повний текст рішення суду виготовлено 29 липня 2025 року) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні,-
Короткий зміст позовних вимог
05 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28.08.2004 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.06.2024 шлюб між ними розірвано.
За час спільного проживання сторонами, як подружжям було придбано 43/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 100,5 кв.м., житлова - 54,8 кв.м., який розташований на присадибній земельній ділянці кадастровий номер 7110800000:05:001:0418.
Даний факт підтверджується договором купівлі-продажу частини будинку від 01.02.2006, посвідченого завідувачем Уманської міської державної нотаріальної контори Копиловим В.І. та зареєстровано в реєстрі № 1-228. Власником вищевказаної частини будинку у правовстановлюючому документі зазначена лише відповідач ОСОБА_2 .
Також під час спільного проживання сторонами, як подружжям було придбано легковий автомобіль Toyota Avensis, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , чорного кольору, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , власником якого також зазначено відповідачку.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя позивач просив суд визнати: за ОСОБА_1 право власності на 43/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній земельній ділянці, кадастровий номер 7110800000:05:001:0418 та на 1/2 частину транспортного засобу Toyota Avensis, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , чорного кольору;
визнати за ОСОБА_2 право власності на 43/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній земельній ділянці, кадастровий номер 7110800000:05:001:0418 та на 1/2 частину транспортного засобу Toyota Avensis, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , чорного кольору.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 липня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про об'єднання в одне провадження цивільних справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - відмовлено.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 липня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 43/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній земельній ділянці, кадастровий номер 7110800000:05:001:0418.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 43/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній земельній ділянці кадастровий номер 7110800000:05:001:0418.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину транспортного засобу, а саме автомобіля «Toyota Avensis», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , чорного кольору.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину транспортного засобу, а саме автомобіля «Toyota Avensis», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , чорного кольору.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 773,95 грн.
Зобов'язано Головне управління казначейської служби України в Черкаській області повернути позивачу ОСОБА_1 надлишково сплачену суму судового збору в розмірі 1 310,05 грн із загально сплаченої суми в розмірі 9 084,00 грн, згідно квитанції до платіжної інструкції № 0.0.4170034862.1 від 04.02.2025, сплачений до ГУК у Черк.обл./тг м. Умань/22030101, код 37930566.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно, а саме частина житлового будинку, набуте подружжям за час шлюбу за кредитні кошти (що також підтверджується поясненнями позивача), які було використано в інтересах сім'ї, підлягає поділу між ними у рівних частинах.
При цьому, відповідачем презумпцію спільності майна подружжя не спростовано.
Вирішуючи спір в частині вимоги про поділ спільного майна подружжя, а саме транспортного засобу «Toyota Avensis», 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , суд першої інстанції виходив із того, що визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України, а тому суд може визнати право на частку у спільному майні подружжя за вказаних вище умов.
Неподільна річ (наприклад, автомобіль) не може бути реально поділений між подружжям, що як правило, встановлюється на підставі висновку відповідної судової експертизи, а інший з подружжя не згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки, або інша сторона не бажає сплачувати таку компенсацію та відповідно попередньо не вносить на депозитний рахунок суду належну грошову суму, то суд визнає за кожним із подружжя право власності на належну їм частку в спільному майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Сторони не мають на меті компенсувати вартість автомобіля в межах позовних вимог, тому, враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю та не може бути реально поділений між сторонами, частки яких є рівними, суд вважав за необхідне визнати спірне майно таким, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності та здійснити його поділ на ідеальні частки подружжя по 1/2 частці кожному, відповідно, та залишити майно у їх спільній частковій власності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 27 серпня 2025 року через суд першої інстанції, ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення необгрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, просила скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 липня 2025 року та ухвалити нове, яким розділити спільне майно подружжя, виділивши у користування ОСОБА_1 автомобіль «Toyota Avensis», 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , чорного кольору, вартістю 168 640,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки автомобіля в сумі 84 320,00 грн; виділити ОСОБА_2 43/100 частин будинку по АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості частки будинку по АДРЕСА_1 в сумі 693 075,00 грн.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, при подачі позовної заяви про поділ спільного майна подружжя, позивачем до спільного майна подружжя не було включено автомобіль , який був придбаний у шлюбі, але проданий після розірвання шлюбу, на погашення боргів ОСОБА_1 , а кошти не були витрачені в інтересах сім'ї, тому нею було подано позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, а саме коштів, отриманих за продаж даного автомобіля.
Зазначає, що нею було подано клопотання про об'єднання даних справ в одне провадження, оскільки вимоги по вказаних справах пов'язані між собою, проте суд, всупереч вимогам ст. 188 ЦПК України, відмовив у задоволенні клопотання.
Вважає, що судом порушені вимоги ст. 188 ЦПК України.
Посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №654/3751/18, згідно яких, при вирішенні спору про поділ майна між подружжям, необхідно встановити не лише обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з'ясувати джерело і час придбання, його вартість та виходити з презумпції рівності часток, а й враховувати інші істотні обставини, що мають значення для справи, зокрема можливість реального поділу майна з виділенням кожному з подружжя окремих видів (об'єктів) майна, можливість спільного користування певним видом майна у разі визначення ідеальних часток у цьому майні та спільного користування неподільною річчю, а також чи був визначений сторонами певний порядок користування спірним майном, матеріальне становище співвласників щодо можливості сплати грошової компенсації при перевищенні вартості частки, що підлягає виділу іншому з подружжя, тощо, але дані вимоги при ухваленні рішення не були виконані судом першої інстанції.
Судом не було перевірено докази, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за насильство в сім'ї, такі докази були надані суду, а тому судом не було з'ясовано питання, чи можливо користуватися спільно майном при визнанні за кожною із сторін права власності на частину даного майна.
Просила суд залишити їй 43/100 частки будинку по АДРЕСА_1 зі сплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за його частку та виділити позивачу автомобіль, яким він користується зі сплатою нею компенсації 1/2 частки спірного автомобіля.
Також посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року, згідно яких внесення коштів на депозитний рахунок суду, за даних обставин, було не обов'язковим.
Вказує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20, в якій зазначено, що суд має вирішити переданий на новий розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення спору щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному з них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 17.06.2024 рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
Відповідно до договору купівлі-продажу частини будинку, що посвідчений 01.02.2006 завідувачем Уманської міської державної нотаріальної контори Копиловим В.І. та зареєстрованим у реєстрі за № 1-228, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_4 43/100 частини житлового будинку, що розташований на присадибній земельній ділянці розміром 624 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений 01.02.2006 завідувачем Уманської міської державної нотаріальної контори Копиловим В.І. та зареєстрованим у реєстрі за № 1-230, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_4 земельну ділянку розміром 373 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 .
У витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9740546 від 03.02.2006 вказано, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1-228 від 01.02.2006.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , 19.01.2021 автомобіль Toyota Avensis, 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 .
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідають зазначеним вимогам, виходячи з наступного.
Щодо оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні клопотання про об'єднання в одне провадження двох цивільних справ.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає, що нею було подано клопотання про об'єднання даних справ в одне провадження, оскільки вимоги по вказаних справах пов'язані між собою, проте суд, всупереч вимогам ст. 188 ЦПК України, відмовив у задоволенні клопотання.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи дійшла до наступних висновків.
Із матеріалів справи вбачається, що із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні, звернувся 05 лютого 2025 року.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду від 12 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2025 року вирішено перейти від розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін і призначено підготовче засідання на 21.04.2025 о 12:00 год.
24 лютого 2025 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якій остання просила відмовити у задоволенні позову.
21.04.2025 ухвалою суду першої інстанції закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
28 липня 2025 року на адресу суду надійшло від ОСОБА_2 клопотання про об'єднання цивільних справ.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 липня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про об'єднання в одне провадження цивільних справ - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про об'єднання цивільних справ, суд першої інстанції виходив із характеру спірних правовідносин, різних стадій судового провадження зазначених справ, а також того, що об'єднання в одне провадження справ є правом суду, а не обов'язком.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Правила, порядок і процедура об'єднання і роз'єднання позовів в цивільних справах, визначені виключно у ст.188 ЦПК України.
Так, відповідно до ч.1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Згідно з ч.2 ст. 188 ЦПК України, суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ (ч.3 ст. 188 ЦПК України).
Згідно з ч.7 ст.188 ЦПК України про об'єднання справ в одне провадження, роз'єднання позовних вимог, про відмову в об'єднанні справ в одне провадження, роз'єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.8 ст.188 ЦПК України справи, що перебувають у провадженні суду, в разі об'єднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі.
Встановивши, що справи, які просить об'єднати відповідач, хоча і стосуються спору з питань поділу майна подружжя, однак не є похідними та перебувають на різних стадіях судового розгляду, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання про об'єднання справ.
Суд не зобов'язаний об'єднувати справи, навіть якщо вони пов'язані спільними сторонами або предметом, але може відмовити в об'єднанні, якщо це ускладнить процес або порушить принципи оперативності судового розгляду.
Крім того, клопотання відповідача про об'єднання цивільних справ було подано з порушенням вимог ч. 3 ст.188 ЦПК України, на стадії розгляду справи по суті.
Щодо доводів апеляційної скарги по суті
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом даного спору є поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні, а саме на 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній земельній ділянці, кадастровий номер 7110800000:05:001:0418 та автомобіль Тoyota Avensis, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , чорного кольору.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов'язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя (постанова Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 755/11605/21, провадження № 61-11935св22).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
За частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Отже, конструкція статей 60, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 761/8710/15-ц, провадження № 61-21186св21).
Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Таким чином, вирішуючи питання про поділ майна подружжя, встановивши факт набуття цього майна подружжям у період перебування в шлюбі, застосуванню підлягають положення статей 60, 70 СК України з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі № 522/3192/21, провадження № 61-8094св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас, законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов вірного висновку про те, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами у справі було придбано 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній земельній ділянці, кадастровий номер 7110800000:05:001:0418 та автомобіль Тoyota Avensis, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , чорного кольору,що є спільною сумісною власністю подружжя і на них поширюється презумпція спільності майна подружжя та зробив правильний висновок про визнання за кожним із подружжя у порядку поділу спільного сумісного майна права власності на 43/200 частини житлового будинку та по частині транспортного засобу.
Відхиляючи доводи відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, що частина житлового будинку по АДРЕСА_1 придбані нею за кредитні кошти, які,в подальшому, погашали її батьки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідач не надала належних доказів на підтвердження вказаних обставин, а отже, нею не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким розділити спільне майно подружжя, виділивши у користування ОСОБА_1 автомобіль «Toyota Avensis», 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , чорного кольору, вартістю 168 640,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки автомобіля в сумі 84 320,00 грн; виділити ОСОБА_2 43/100 частин будинку по АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки будинку по АДРЕСА_1 в сумі 693 075,00 грн, проте, такі вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, оскільки зазначені вимоги в суді першої інстанції не заявлялись, а суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.
Відповідно до положень ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, колегія суддів зазначає, що зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Колегія суддів не бере до уваги нову підставу позову, викладену у апеляційній скарзі на обґрунтування вимоги про поділ спільного майна подружжя, виділити у користування ОСОБА_1 автомобіль «Toyota Avensis», 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , чорного кольору, вартістю 168 640,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки автомобіля в сумі 84 320,00 грн; виділити ОСОБА_2 43/100 частин будинку по АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості частки будинку по АДРЕСА_1 в сумі 693 075,00 грн., оскільки ОСОБА_2 не зверталась до суду із зустрічними позовними вимогами та не викладала дані обставини у відзиві на позовну заяву, в якому лише просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині поділу спільного майна подружжя 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній земельній ділянці кадастровий номер 7110800000:05:001:0418 та автомобіля Тoyota Avensis, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , чорного кольору , дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу між ними, виходячи із засад рівності часток , згідно позовних вимог шляхом визнання за кожним із сторін право власності на спірне майно.
Колегія суддів заважує, що спільне сумісне майно подружжя може бути поділеним в натурі із присудженням майна одному з подружжя з виплатою грошової компенсації іншому, або шляхом встановлення порядку користування майном, проте із даними вимогами сторони не звертались, а позивач у порядку поділу спільного майна подружжя просив саме визнати за кожним із них право власності на рівну частину спірного майна, у зв'язку із чим відхиляються доводи апеляційної скарги, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20, в якій зазначено, що суд має вирішити переданий на новий розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення спору щодо неподільної речі не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному з них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання.
Колегія суддів зазначає, що відповідач не була позбавлена права на звернення до суду із зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя, шляхом стягнення грошової компенсації вартості частки у спірному нерухомому майні та транспортному засобі.
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 569/4484/22 дійшов висновку про те, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). При цьому, не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18).
Оскільки позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поділ майна подружжя, шляхом визнання права на частку в праві спільної сумісної власності без вимог щодо поділу майна в натурі, то суд першої інстанції розглянув справу в межах позовних вимог та дійшов вірного висновку про визнання за кожним із подружжя права на частку в праві спільної власності.
Посилання в апеляційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №654/3751/18, згідно яких, при вирішення спору про поділ майна між подружжям, необхідно встановити не лише обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з'ясувати джерело і час придбання, його вартість та виходити з презумпції рівності часток, а й враховувати інші істотні обставини, що мають значення для справи, зокрема можливість реального поділу майна з виділенням кожному з подружжя окремих видів (об'єктів) майна, можливість спільного користування певним видом майна у разі визначення ідеальних часток у цьому майні та спільного користування неподільною річчю, а також чи був визначений сторонами певний порядок користування спірним майном, матеріальне становище співвласників щодо можливості сплати грошової компенсації при перевищені вартості частки, що підлягає виділу іншому з подружжя, тощо, відхиляються колегією суддів, оскільки у справі № 654/3751/18 предметом розгляду були первісний та зустрічний позови про поділ майна подружжя в натурі відповідно до визначених часток, а у даній справі предметом розгляду справи є поділ майна подружжя без його реального поділу.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, який розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 саме в межах заявлених ним вимог та на підставі поданих сторонами доказів і прийшов до аргументованого висновку про наявність підстав для їх задоволення, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М Новіков
Л.І. Василенко
/ повний текст постанови суду виготовлений 31 жовтня 2025 року/