Справа № 524/7710/25 Номер провадження 11-сс/814/692/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
29 жовтня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтава матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 серпня 2025 року у кримінальному провадженні №42025172030000032,-
Вказаною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Кременчуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №42025172030000032 від 25.04.2025.
Приймаючи вказане рішення, слідчий суддя вказав, що прокурором не доведена необхідність арешту земельної ділянки та наявність ризиків передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України, в зв'язку з чим відсутні розумні та законні підстави для втручання у право власника мирно володіти своїм майном.
З вказаним рішенням не погодився прокурор ОСОБА_6 та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Кременчуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на земельну ділянку площею 0,5508 га з кадастровим номером 5322484802:02:004:0074, яка розташована за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, Приiибська територіальна громада, с.Єристівка та перебуває у власності ТОВ «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ: 35713283) -задовольнити; в межах накладення арешту заборонити: вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження земельної ділянки, проведення державної реєстрації будь-яких прав третіх осіб щодо цієї ділянки, зміну цільового призначення земельної ділянки, поділ, об'єднання або формування нових об'єктів на базі цієї ділянки, внесення змін до відомостей у Державному земельному кадастрі та/або Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо меж, площі, цільового призначення чи інших характеристик зазначеної земельної ділянки, інші дії, які можуть унеможливити ідентифікацію, вилучення чи конфіскацію вказаного об'єкта.
Зазначає, що арешт майна ініційовано з метою недопущення об'єднання, поділу, відчуження чи здійснення інших реєстраційних або нотаріальних дій щодо спірної земельної ділянки, яка є речовим доказом у кримінальному провадженні.
Стверджує, що земельна ділянка припиняє своє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об'єднання земельних ділянок, що створює ризик втрати речового доказу, а тому арешт із забороною змінювати кадастровий номер є обгрунтованим і необхідним заходом, що відповідає завданням визначеним у ст.170 КПК України.
Учасники провадження, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час апеляційного розгляду, у судове засідання апеляційного суду не з'явились та заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
Положеннями ч. 4 ст. 405 КПК України передбачено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які судом були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає проведенню розгляду.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів провадження в суді не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, заперечення на подану апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , колегія суддів апеляційного суду прийшла до наступного висновку.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
В силу ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На думку колегії суддів, слідчим суддею при винесенні рішення в повній мірі було враховано наведені положення КПК України та практики Європейського Суду.
В ході апеляційного розгляду встановлено, що 25.04.2025 року Кременчуцькою окружною прокуратурою розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025172030000032 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України.
15.07.2025 року прокурором Кременчуцької окружної прокуратури на підставі ухвали слідчого судді проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 5322484802:02:004:0074, що розташована поблизу села Єристівка Пришибської територіальної громади Кременчуцького району Полтавської області.
За результатами огляду встановлено, що поруч із вищевказаною земельною ділянкою знаходяться земельні ділянки з кадастровими номерами 5322484802:02:004:0032, 5322484802:02:004:0051, 5322484802:02:004:0058, 5322484802:02:004:0073,5322484802:02:004:0077 та 53224848020:05:000:0312.
При цьому, всі земельні ділянки є землями промисловості та мають цільове призначення «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами».
Всі перелічені земельні ділянки становлять одне поле та оброблені суцільним однорідним обробітком з використанням сільськогосподарської техніки та має ознаки вирощування сільськогосподарських культур. На час проведення огляду на земельних ділянках зростають рослини подібні до родини «злакових».
Усі вказані земельні ділянки оброблені єдиним масивом, засіяні сільськогосподарською культурою схожою на ячмінь.
Власником земельної ділянки з кадастровим номером 5322484802:02:004:0074 є ТОВ «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат».
В ході подальшого проведення огляду з вказаної земельної ділянки було вилучено зразки сільськогосподарської культури з точки, що лежить в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5322484802:02:004:0074 та поміщені до паперового сейф пакету Національної поліції України.
Постановою дізнавача від 04.08.2025 року земельну ділянку визнано речовим доказом.
05.08.2025 прокурор Кременчуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області з клопотанням про накладення арешту на земельну ділянку площею 0,5508 га з кадастровим номером 5322484802:02:004:0074, розташовану у с.Єристівка Пришибської територіальної громади Кременчуцького району Полтавської області, яка перебуває у власності ТОВ «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат», заборонивши вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження земельної ділянки, проведення державної реєстрації будь-яких прав третіх осіб щодо цієї ділянки, зміну цільового призначення земельної ділянки, поділ, об'єднання або формування нових об'єктів на базі цієї ділянки, внесення змін до відомостей у Державному земельному кадастрі та/або Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо меж, площі, цільового призначення чи інших характеристик зазначеної земельної ділянки, інші дії, які можуть унеможливити ідентифікацію, вилучення чи конфіскацію вказаного об'єкта.
В обгрунтування поданого клопотання прокурор вказав, що земельна ділянка визнана речовим доказом та має значення для забезпечення даного кримінального провадження, її відчуження третім особам чи приховування від органу досудового розслідування зможе негативно вплинути на повноту та об'єктивність досудового слідства та в подальшому перешкодити кримінальному провадженню.
14.08.2025 слідчий суддя відмовив в задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_6 оскільки вважав, що прокурором не доведена необхідність арешту земельної ділянки та наявність ризиків передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України і з вказаним рішенням погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Так в ході апеляційного перегляду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5322484802:02:004:0074 перебуває у власності ПАТ «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат».
Цільовим призначенням вказаної земельної ділянки є розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами.
Враховуючи наведене та те, що посів сільськогосподарської культури виявлено на земельній ділянці, яка не призначена для сільськогосподарського використання і має цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що в даному випадку має місце самовільне зайняття та проведення сільськогосподарського обробітку земельної ділянки, однак, при цьому, прокурором доказів, які б вказували на нецільове використання землі саме власником та його причетність до кримінального правопорушення, суду не надано.
Разом з цим вбачається, ПАТ «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат», не може бути суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, оскільки є законним власником земельної ділянки.
Водночас, нецільове використання земельної ділянки саме власником земельної ділянки може бути підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку відповідно до ст.143 Земельного кодексу України та може бути предметом розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства.
Доводи прокурора щодо наявності ризику втрати речового доказу в разі поділу або об'єднання земельних ділянок, не є слушними, оскільки вказана земельна ділянка включена в генеральний дозвіл на видобуток корисних копалин і будь-які подальші дії, повязані з перереєстрацією, об'єднанням, поділом або ж її відчуженням можуть бути підставою для його анулювання.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про арешт майна не містить обґрунтування необхідності такого арешту, а також наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України.
Вказане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують такого втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що слідчий суддя при вирішенні даного клопотання об'єктивно перевірив всі обставини справи, наявність та обґрунтованість підстав для накладення арешту на майно і зробив правильний висновок про відмову у його задоволенні.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та спростовуються вищевикладеним.
Указані в апеляційній скарзі обставини не слугують в даному випадку підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 409 та ст.422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Кременчуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 14 серпня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4