Житомирський апеляційний суд
Справа №287/942/25 Головуючий у 1-й інст. Винар Л. В.
Номер провадження №33/4805/973/25
Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
29 жовтня 2025 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Хомич Андрія Миколайовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 07 липня 2025 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 07 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, водій ОСОБА_1 22 квітня 2025 року, о 21-15 год в м. Олевську, по вул. Комарова керував транспортним засобом автомобілем марки FORD TRANSIT, державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння, зі згоди водія, проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестеру Drager 6810. Результат огляду - 0,27 проміле. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись із вказаною постановою судді місцевого суду адвокат Хомич А.М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову скасувати та закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, посилаючись на незаконність постанови, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом та моменту його зупинки в процесі руху. Вказав на відсутність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння. На відео відсутній проміжок часу між 21-13 год та 21-36 год. Крім того, під час проведення огляду працівниками поліції не здійснено пробний забір повітря на пристрої Драгер. Разом з тим, вказав, що статтею 8 пунктом 5 Венської Конвенції про дорожній рух від 08.11.1968, яка ратифікована Українською СРСР 25.04.1974, визначено, що в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, які стосуються керування під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень алкоголю в крові, а у відповідних випадках у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень алкоголю в крові у відповідності до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 грами чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг на літр повітря, що видихається. Таким чином, мінімальна межа вмісту алкоголю для визначення стану алкогольного сп'яніння, згідно норм міжнародного права повинна становити 0,25 мг на літр повітря, що видихається, і, у перерахунку одиниць виміру алкоголю в крові і повітрі, що видихається, становить 0,5 проміле.
З урахуванням результату огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер (0, 27 проміле) та границі допустимої похибки під час експлуатування приладу, на думку захисника, останній у стані алкогольного сп'яніння не перебував.
В судове засідання ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Ткачук В.В., будучи належним чином повідомлені про день і час судового засідання, не з'явились. Від адвоката Ткачука В.В. надійшла заява, в якій від просить справу розглядати за їх відсутності та задовольнити.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини кожна особа має право на розгляд її справи упродовж розумного строку судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї обвинувачення. Тому, розгляд даної справи без невиправданої затримки не буде відповідати інтересам особи, яка притягується до адміністративної відповідальності .
За таких обставин, з метою недопущення затягування розгляду справи, зважаючи на положення статті 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи за відсутності особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення та у відповідності до положень ч. 6 ст. 294 КУпАП, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які беруть участь в апеляційному провадженні справи.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, доходжу наступного висновку.
Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Згідно зі ст. 245 КУпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.
Висновок судді місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП за обставин, установлених у постанові судді місцевого суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами.
Як на докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції послався на наступні докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №308971 від 22 квітня 2025 року; чек алкотестеру №663 від 22 квітня 2025 року приладу Alcotest 6810, результат огляду ОСОБА_1 - 0,27 проміле; акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 22 квітня 2025 року із зазначенням виявлених ознак алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, результат огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння - 0,27 проміле; направлення до Олевської ЦЛ на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 22 квітня 2025 року; розписки про роз'яснення прав та обов'язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, про інформування особи, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу; копією свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №12-01/5617; копію постанови серії ЕНА №4560199 від 22.04.2025 року якою ОСОБА_1 22 квітня 2025 року притягнуто працівниками поліції до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн 00 коп.; відеозаписи з нагрудної портативної камери поліцейського.
Вказані докази апеляційний суд не може визнати належними, допустимими, достовірними та такими, які узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і які свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного проступку, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, з огляду на наступне.
Не всі доводи апеляційної скарги є такими, що заслуговують на увагу, проте аргументи про відсутність доказів факту керування транспортним засобом апеляційний суд вважає обґрунтованим.
Так, частиною 1 статті 130 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2.9 а Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Об'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, полягає в тому числі у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Тобто, складовою частиною об'єктивної сторони в даному правопорушенні є саме керування транспортним засобом.
Як вбачається з матеріалів справи та відеозаписів з фіксацією обставин події, працівниками поліції не було задокументовано, обґрунтовано та доведено належними і допустимими доказами факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
На долучених до матеріалів справи відеозаписах зафіксовано як працівники поліції біля службового автомобіля оголошують про наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, а саме: запаху алкоголю. На пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу газоаналізатора Драгер ОСОБА_1 погодився та після роз'яснень щодо порядку користування приладом пройшов огляд з позитивним результатом - 0,27 проміле. Далі йому роз'яснили права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. В подальшому працівники поліції склали щодо ОСОБА_1 адміністративні матеріали, які він підписав, зазначив, що надасть пояснення у суді.
Отже, зазначений відеозапис, на який посилається суд першої інстанції, не містить ні руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , ні його зупинки працівниками поліції.
Складена щодо ОСОБА_1 постанова серії ЕНА №4560199 від 22 квітня 2025 року, не може слугувати доказом керування ОСОБА_1 автомобілем 22 квітня 2025 року о 21-15 год (як зазначено у протоколі) та законності його зупинки за кермом транспортного засобу, у зв'язку з тим, що з наданої копії останньої неможливо встановити її повний зміст саме частині часового проміжку.
При цьому, інших доказів, які могли б підтвердити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, до матеріалів справи також не долучено.
З матеріалів справи та долучених відеозаписів не можливо встановити доведеність обставин, викладених у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема відсутні доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом та належні докази, зокрема і за формою, щодо причин зупинки названого автомобіля.
Суд не бере до уваги доводи адвоката про відсутність на відеозаписах у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, оскільки за змістом п. 2 Розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 поліцейський, як посадова особа, на яку покладено обов'язок забезпечення безпеки дорожнього руху, самостійно за власним переконанням визначає наявність у водіїв транспортних засобів ознак сп'яніння, визначених п.п. 3, 4 Розділу І цієї Інструкції.
Слушними апеляційний суд вважає доводи апелянта про те, що на відеозаписах під час огляду відсутній пробний забір повітря з нульовим показником перед застосуванням газоаналізатора «Драгер».
Так, відповідно до технічних характеристик та керівництва з експлуатації газоаналізатора «Драгер 6810», для контролю вмісту алкоголю у видихуваному повітрі визначений спеціальний порядок: відбір проби активується автоматично після досягнення мінімального об'єму видихуваного повітря й мінімальної тривалості видиху. З метою підготовки, вставляється новий мундштук у фіксатор, прилад вмикається, через 2 секунди на дисплей виводиться інформація користувача або «Ждіть». Приблизно через 6 секунд на дисплей виводиться повідомлення «Готов» і подається короткий звуковий сигнал. Одночасно виводиться номер поточного виміру. Блимає зелений індикатор. Прилад готовий до вимірювання.
Отже, щоб налаштувати прилад на роботу, необхідно вставити мундштук, провести контрольний забір повітря, а потім прилад з трубкою передати водію для продування.
Проте на відеозаписі поліцейська тримаючи в руках прилад, вставила трубку та відразу у її руках ОСОБА_1 був здійснений продув без дотримання вказаного вище порядку.
З огляду на це, апеляційний суд погоджується з аргументами захисника щодо можливої похибки у показниках приладу газоаналізатора Драгер, у зв'язку з порушенням інструкції його використання.
Посилання захисника на те, що відповідно до Конвенції про дорожній рух мінімальна межа вмісту алкоголю для визначення стану алкогольного сп'яніння, згідно норм міжнародного права повинна становити 0,25 мг. на літр повітря, що видихається, і у перерахунку одиниць виміру алкоголю в крові і повітрі, що видихається, становить 0,5 проміле, а тому вміст алкоголю (0,27%) у повітрі, що він видихав, з урахуванням похибки приладу, не перевищував гранично допустиму норму, передбачену нормами міжнародного права, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки Конвенція про дорожній рух не встановлює мінімального рівня алкоголю в крові або у повітрі, що видихається водієм, а навпаки, встановлює його максимальний рівень, за яким настає алкогольне сп'яніння. Проте, Конвенція про дорожній рух не забороняє національним органам влади встановлювати інші допустимі показники рівня алкоголю у повітрі, що видихається, що й має місце в Україні, де встановлено мінімальний показник рівня алкоголю у крові - 0,2%.
Саме по собі проходження огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 за недоведеністю факту керування транспортним засобом не може бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, у зв'язку із відсутністю об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння у складених поліцейськими протоколі про адміністративне правопорушення та інших матеріалах не вбачається.
Отже, матеріали справи спростовують висновки судді про доведеність допустимими та належними доказами порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.9 а ПДР та наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Вищезазначене ставить під сумнів законність дій працівників поліції, що в силу правового принципу «плодів зіпсованого дерева» є підставою вважати всі наступні дії поліцейських та здобуті у справі дані, в тому числі огляд водія, неправомірними.
Доктрина «плодів отруйного дерева», сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Іноді використовується також фраза: «плід отруєного дерева».
Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»). Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини.
На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.
У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.
З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_1 є недоведеною поза розумним сумнівом.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, усі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є недоведеним.
Враховуючи, що Конституцією України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, особа не може бути визнана винуватою доки її вину не буде доведено в установленому законом порядку, при тому, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, керуючись ст. 245 КУпАП, згідно якої завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є - своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, апеляційний суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Хомич Андрія Миколайовича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 07 липня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й. Григорусь