Справа №:755/643/25
Провадження №: 2/755/1649/25
"31" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретарів - Булгакової Є.І., Лазоришин А.В., Мовчан А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», про визнання права користування квартирою, -
29.12.2024 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання права користування квартирою, у якій просить визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що на підставі ордеру №А-0848І від 04.02.1965 року на житлове приміщення ОСОБА_2 було надано право на заняття 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 . Квартира надана для проживання сім'ї у складі 4 (чотирьох) осіб - ОСОБА_2 , його дружині - ОСОБА_3 , та 2-х синів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 . Розпорядженням №1555 від 26.12.2003 року Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації договір найму був змінений і укладений з ОСОБА_3 , у зв'язку зі смертю основного квартиронаймача - ОСОБА_2 . ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після смерті в квартирі залишився зареєстрованим рідний брат позивача ОСОБА_4 , який також помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_3 особовий рахунок не переоформлювався. Жодних заперечень щодо користування чи проживання в квартирі з боку матері позивача і рідного брата ніколи не було. Вказана квартира не приватизована та відноситься до майна комунальної форми власності територіальної громади міста Києва та закріплена за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» на праві господарського відання. Позивач був зареєстрований в квартирі з дня отримання ордеру і по 1981, потім був виписаний у зв'язку з службою в армії. Після зміни реєстрації позивач постійно приходив в квартиру, надавав матері кошти за комунальні послуги, приймав участь у дрібних ремонтах, ночував. Після смерті своєї матері, позивач продовжував бути присутнім в квартирі, приходив до рідного брата, надавав йому кошти для сплати комунальних послуг, ремонту тощо. Брат позивача ОСОБА_4 використовуючи довіру позивача, отримував кошти від позивача на ремонти та сплату комунальних послуг, але використовував кошти для особистих потреб. Крім того, в 1994 році за адресою спірної квартири зареєстроване товариство з обмеженою відповідальністю «ЮВІР» засновником якого є ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_4 (померлий брат позивача), який був зареєстрований та фактично проживав в квартирі до смерті. Позивачем використовувалась квартира фактично як офіс, робоче місце товариства. Після смерті ОСОБА_4 було з'ясовано позивачем, що за квартиру існують борги за комунальні послуги, утримання будинку та прибудинкової території, газ, електроенергію тощо. По сьогоднішній день в квартирі №31 знаходяться особисті речі позивача - сімейний фотоальбом, телевізор «Soni», меблева стінка, яка стоїть в кімнаті де проживала мати ОСОБА_3 . Позивачем за особисті кошти в 2021 році був проведений косметичний ремонт в туалетній кімнаті, зокрема встановлений новий унітаз, замінені труби, штукатурка труб, фарбування стін тощо. Позивач 28.03.2024 звернувся до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» з метою укладення договору найму квартири відповідно до норм Житлового кодексу України, оскільки саме комунальне підприємство виступає наймодавцем у відносинах найму зазначеного об'єкту. Відповідно до відповіді №103/45-1347 від 02.04.2024 року були надані наявні документи. Після розгляду поданих документів відповідно до відповіді №103/45-2094 від 20.05.2024 року було розглянуто звернення і відмовлено у переоформленні особового рахунку у зв'язку з відсутністю рішення суду про право користування спірною квартирою. 27.04.2023 позивач звернувся до відповідача з метою укладення договору найму квартири відповідно до норм Житлового кодексу України, оскільки саме КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» виступає наймодавцем у відносинах найму зазначеного об'єкту. Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 761/40889/20 (провадження № 61-14588св21). Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК іншого члена сім'ї необхідно щоб попередній член сім'ї мав правовий статус «наймача» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21) зазначено, що «при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Отже, навіть після переїзду до іншого житла, позивач постійно приїжджав до квартири, залишався ночувати в квартирі, за власний кошт проводив косметичний ремонт, залишались особисті речі в квартирі, приймав участь у витратах на утримання квартири.
Ухвалою суду від 15.01.2025 року відкрите провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб: Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».
Ухвалою суду від 11.06.2025 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
31.01.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що спірна квартира була надана в користування ОСОБА_2 на сім'ю з чотирьох осіб: ОСОБА_2 , його дружині ОСОБА_3 та їх синам - ОСОБА_4 і ОСОБА_1 згідно ордеру на жиле приміщення №А-08481 від 04.02.1965 року. Відповідно до витягу з розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.12.2003 №1555 договір найму спірної квартири був змінений у зв'язку з вибуттям квартиронаймача ОСОБА_2 і укладено з ОСОБА_3 складом сім'ї з двох осіб. Квартиронаймач ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , її син ОСОБА_4 , який є рідним братом позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Квартира не приватизована та перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Позивач неодноразово звертався із заявами про зміну договору найму квартири у зв'язку зі смертю його матері та брата, однак йому було у цьому відмовлено, оскільки не подано правовстановлюючого документу на квартиру або рішення суду, яке підтверджує право користування квартирою. Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 21.03.1987 року по теперішній час. Для виникнення права користування житловим приміщення необхідною умовою є реєстрація в житловому приміщенні, укладення договору найму житлового приміщення, що здійснюється на підставі ордеру, або письмова згода наймача на вселення в житлове приміщення. Однак, матеріали позовної заяви свідчать, що позивач за адресою спірної квартири не зареєстрований, постійно в квартирі не проживає, спільного господарства з наймачем не вів. Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
03.02.2025 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, у яких представник вказує, що третя особа заперечує проти задоволення позову. Спірна квартира була надана в користування ОСОБА_2 на сім'ю з чотирьох осіб: ОСОБА_2 , його дружині ОСОБА_3 та їх синам - ОСОБА_4 і ОСОБА_1 згідно ордеру на жиле приміщення №А-08481 від 04.02.1965 року. Відповідно до витягу з розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.12.2003 №1555 договір найму спірної квартири був змінений у зв'язку з вибуттям квартиронаймача ОСОБА_2 і укладено з ОСОБА_3 складом сім'ї з двох осіб. Квартиронаймач ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , її син ОСОБА_4 , який є рідним братом позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Квартира не приватизована та перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Позивач неодноразово звертався із заявами про зміну договору найму квартири у зв'язку зі смертю його матері та брата, однак йому було у цьому відмовлено, оскільки не подано правовстановлюючого документу на квартиру або рішення суду, яке підтверджує право користування квартирою. Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 21.03.1987 року по теперішній час. Позивач зазначає, що був зареєстрований у спірній квартирі з часу отримання ордеру і знятий з реєстрації у 1981 році в зв'язку з проходженням служби в армії, а після зміни реєстрації місця проживання приходив у спірну квартиру до матері та брата, допомагав їм коштами на оплату житлово-комунальних послуг та дрібного ремонту квартири. Отже, позивач постійно у спірній квартирі разом з квартиронаймачем та своїм братом не проживав. Позивач за адресою спірної квартири не зареєстрований, постійно у квартирі не проживав, спільного господарства з наймачем не вів. Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
05.05.2025 року до суду надійшли письмові пояснення відповідача, у яких представник зазначає, що позивач вказує, що був зареєстрований у вказаній квартирі з дня отримання ордеру і до 1981 року, коли був виписаний у зв'язку зі службою в армії. Після смерті ОСОБА_3 особовий рахунок не переоформлювався. Посилаючись на положення ст. 71 ЖК України представник зазначає, що з огляду на те, що ОСОБА_1 був виписаний з наданого житлового приміщення, і повторної реєстрації, після проходження служби в армії, не відбулось, а інших підстав пропуску шестимісячного строку позивачем не зазначено, останній є таким, що втратив право користування квартирою. Посилання позивача на те, що ним надавались кошти на утримання квартири спростовуються самим позивачем, який зазначає про наявність боргу за комунальними послугами, утримання будинку та прибудинкової території, газ, електроенергію тощо. До того ж, як зазначає позивач, особовий рахунок не переоформлювався після смерті його матері - ОСОБА_3 . У позові позивач зазначає, що з 1994 року в спірній квартирі зареєстровано ТОВ «ЮРІР», засновниками якого є позивач та його покійний брат. Позивачем квартира використовувалась як офіс, робоче місце товариства. Отже, позивач самостійно визначає про нецільове використання квартири, яка була надана для проживання.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги своєї позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що квартира не була приватизована, оскільки його мати хворіла і не могла фізично цього зробити. По виданій матір'ю довіреності позивач не встиг оформити приватизацію та й з братом було проблемно аби він надав свою згоду. Позивач вказує, що приїздив до квартири, передавав гроші на оплату комунальних послуг, але брат не все оплачував. У квартирі було робоче місце позивача. Позивач прибирався у кварті, робив ремонт. Житло по АДРЕСА_4 належить доньці позивача і його дружини, тому позивач хоче переїхати в квартиру його померлої матері. На теперішній час позивач постійно проживає по АДРЕСА_4 . Позивач зазначає, що має бажання приватизувати квартиру, користується нею та обслуговує. Також позивач вказує, що ні він, ні його дружина не мають у власності іншої житлової нерухомості.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що квартира була отримана згідно виданого ордеру і відноситься до державного фонду. Мати та брат позивача, які проживали в квартирі, померли. Мати позивача за життя давала йому довіреність для проведення приватизації, однак він цього не зробив. Позивач служив в армії, а після повернення допомагав своїй матері, при цьому брат позивача в цьому участі не приймав. Позивач приймав участь у сплаті комунальних послуг, а його брат комунальні послуги не сплачував, тому виник борг. Позивач зареєстрував у квартирі належне йому товариство з обмеженою відповідальністю, зробив косметичний ремонт, у квартирі наявні його особисті речі. Мати та брат позивача померли, квартира не приватизована, але позивач своїми діями набув право користування квартирою. Позивач разом зі своєю дружиною проживає по АДРЕСА_4 та там він і зареєстрований. Не зважаючи на те, що позивач виїхав з квартири, він постійно відвідував помешкання, не втратив інтересу до квартири, не байдужий до житлового приміщення, квартира має значення для позивача, він робив в ній ремонт, використовував як робоче місце, сплачував комунальні послуги шляхом передання коштів своєму братові. Іншого нерухомого майна позивач у власності не має.
Представник третьої особи Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в судовому засіданні, у якому представник приймала участь особисто, позовні вимоги та визнала та просила відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у письмових поясненнях. Представник зазначила, що позивач має інше постійне місце проживання та реєстрації, а по спірній квартирі він лише навідувався до матері та брата. Договір найму квартири був укладений з матір'ю позивача, яка померла у 2021 року, а брат позивача договору найму квартири не переукладав, він вів дещо аморальний спосіб життя. Позивач постійно у спірній квартирі не проживав і не користувався нею.
Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 суду показав, що є сусідом позивача починаючи з 1965 року. Була родина: позивач, його мати та брат. Спочатку померла мати позивача, а потім його брат. Позивач постійно проживав в квартирі, потім пішов служити в армію. Свідок зазначає, що постійно бачив позивача, зустрічались у квартирі, свідок допомагав по різним питанням, допомагав коли робили ремонт, коли була потрібна фізична сила. Все це було за життя матері позивача. Позивач завжди допомагав своїй матері та брату, зареєстрував у квартирі юридичну адресу своєї фірми, в квартирі була комп'ютерна техніка позивача, квартиру він використовував як робоче місце. В дев'яностих і двохтисячних роках, тобто за життя матері та пізніше, позивач робив ремонт у квартирі. Свідок пам'ятає як позивач просив в нього дриль. Останні 5 років свідок бачив позивача 1-2 рази на місць за адресою спірної квартири. Свідок вважає, що саме позивач оплачував житлово-комунальні послуги, адже питав свідка про квитанції на оплату, це десь у 2019 році було. Брат позивача якось казав свідку про те, що позивач передав йому кошти на оплату комунальних послуг. Чи проживав позивач у квартирі після смерті своєї матері свідку не відомо, але він навідувався до квартири. Раніше свідок часто бував у квартирі, бачив там комп'ютерну техніку позивача, його фотоальбоми. Щодо особистих речей позивача, то свідок не може сказати чи були вони там, адже в квартирі також жив брат позивача, тож не можна сказати чиї саме були ті речі, які свідок бачив в квартирі. За твердженням свідка, позивач жив разом з матір'ю та братом, разом харчувались, в квартирі були будівельні інструменти позивача (рубанок, приладдя для гіпсокартону тощо). Хто на теперішній час користується квартирою свідку не відомо, але після смерті брата позивача свідок бачив останнього біля будинку.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у матеріалах справи наявне клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності представника.
Представник третьої особи Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду та покази свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Згідно ордеру на житлове приміщення №А-08481 від 04.02.1965 року, ордер виданий ОСОБА_2 на сім'ю, яка складається з чотирьох осіб ( ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , син ОСОБА_1 ), на право заняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 22).
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками позивача ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження (а.с. 25).
Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №1555 від 26.12.2003 року дозволено ЖРЕО №404 змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_5 , та укласти його з гр. ОСОБА_3 , складом сім'ї з двох осіб, в зв'язку з вибуттям квартиронаймача - ОСОБА_2 на інше постійне місце проживання із зняттям з реєстрації (а.с. 10).
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 13).
Своїм листом від 02.04.2024 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» повідомило позивача, що для зміни договору найму та переведення особового рахунку по спірній квартирі, ним не подано витяг з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні ( АДРЕСА_6 ) та інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи. Також підприємство звернуло увагу ОСОБА_1 на наявність заборгованості за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території та необхідність їх погашення. Враховуючи вищезазначене у підприємства відсутні правові підстави для зміни договору найму та переведення особового рахунку за вказаною вище адресою (а.с. 14-15).
Згідно відповіді КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» від 20.05.2024 року на ім'я позивача: Із доданого до заяви пакету документів вбачається, що замість витягу з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні ОСОБА_1 було надано копію листа Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.03.2024 №103-1977, відповідно до якого в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні. Згідно долученої інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до даних програмно-апаратного комплексу «Єдина Система Автоматизованого Нарахування», квартира за вищевказаною адресою не приватизована. Попередній квартиронаймач ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується наданою копією свідоцтва про смерть ( НОМЕР_1 ). Документи чи копія судового рішення, які підтверджують право користування ОСОБА_1 житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_6 , надано не було. Станом на 17.05.2024 у Підприємства відсутні правові підстави для зміни договору найму (переведення особового рахунку) на квартиру АДРЕСА_7 (а.с. 12).
Із матеріалів справи убачається, що за адресою: АДРЕСА_6 з 27.10.1994 року зареєстроване місцезнаходження ТОВ «ЮВІР», керівником та співзасновником якого є позивач, а іншим співзасновником був ОСОБА_4 (а.с. 16-19).
Убачається, що за життя, а саме 16.06.2020 року ОСОБА_3 видала на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_6 довіреність, якою уповноважила зазначених осіб бути її представниками у тому числі з питань, які стосуються набуття нею у власність (приватизації) квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , а також розпорядження вказаною квартирою (а.с. 23-24).
Згідно листа Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.09.2024 року, за інформацією, яка міститься в архівній картотеці відділу, гр. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (приватний будинок) з 21.03.1987 року по теперішній час. Інформація про місце реєстрації гр. ОСОБА_1 з 1981 року по 21.03.1987 року у відділі відсутня.
Інформація про те, що позивач з 21.03.1987 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 підтверджується і даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст. 6 ЖК України, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
За змістом ст. 9 ЖК України, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Відповідно до положень ст. 10 ЖК України, громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
Статтею 58 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Згідно ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
За змістом ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Стаття 71 ЖК України визначає умови збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами згідно якої, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров'я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров'я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров'я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою.
Статтею 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Згідно ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
За положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Сам лише факт відсутності реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_6 не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, але у такому випадку сторона позивача мала довести суду постійне проживання позивача за вказаною адресою.
Аналіз змісту статті 65 ЖК України у системному зв'язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні (див. постанови Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі №641/7103/19, від 06 жовтня 2021 року у справі №646/660/19, від 18 травня 2022 року у справі №463/2277/20-ц).
Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17 (провадження № 61-865сво21)).
Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність реєстрації за місцем проживання само по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (зі змінами) вказано, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення саме по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
У цій справі не доведено, що позивач після проходження служби в армії повернувся до квартири АДРЕСА_1 і постійно у ній проживав.
Позивач з 21.03.1987 року зареєстрований за іншою адресою і з огляду на твердження самого позивача, саме за адресою: АДРЕСА_3 він на постійній основі проживає разом зі своєю дружиною.
Тобто позивач зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні, що не дає підстав для визнання за ним права користування квартирою АДРЕСА_1 .
Проведення у спірній квартирі ремонту, сплата комунальних послуг тощо належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами не підтверджено. Крім того, такі факти не можуть бути підставою для задоволення позову за умови збереження постійного місця проживання в іншому житлі.
Навідування до кватири та ночівля у ній час від часу, не свідчать про факт постійного проживання у спірному житлі.
Той факт, що позивач зареєстрував у квартири місцезнаходження належного йому та померлому брату товариства, і за твердженням позивача він використовував квартиру як робоче місце, не свідчить про його постійне проживання у квартирі як фізичної особи.
Посилання сторони позивача на відсутність у його власності іншого житла суд до уваги не приймає, оскільки позивач зареєстрований і постійно проживає за адресою: АДРЕСА_3 , тобто має право користування іншим житлом і реалізовує це право.
У цій справі стороною позивача не доведено як самого факту вселення до квартири, після втрати позивачем права користування нею, так і постійного проживання у ній, а тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 29, 379, 382 ЦК України, ст.ст. 6, 9, 10, 58, 61, 64, 65, 71, 106, 107 ЖК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», про визнання права користування квартирою - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 31.10.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - Київська міська рада (м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141);
Третя особа - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (бул-р Івана Котляревського, 1/1, код ЄДРПОУ 37203257);
Третя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (м. Київ, вул. Пантелеймона Куліша, 9-Г, код ЄДРПОУ 39606435).
Суддя -