ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/10453/25
провадження № 2/753/8009/25
16 жовтня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Мицик Ю.С.,
при секретарях Власенку Д.А., Іващенко Ю.О.
учасники справи не з'явилися,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі по тексту-позивач, ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії від 20.03.2024 № 00-9661061 у розмірі 17563,20 грн, з яких 6300,00 грн - сума заборгованості по тілу кредиту; 11263,20 грн - сума заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.03.2024 ТОВ «Макс Кредит» і ОСОБА_1 уклали Договір кредитної лінії № 00-9661061, на підставі якого відповідачкою отримано кредит у розмірі 6000,00 грн. У подальшому від первісного кредитора ТОВ «Макс Кредит» право вимоги за Договором кредитної лінії № 00-9661061 було передано ТОВ «ФК «ЕЙС».
ТОВ «Макс Кредит» своє зобов'язання по видачі кредиту, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідачки, виконало, але позичальник кредит не погашає, у зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09.06.2025 провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) та призначено судове засідання з одночасним витребуванням від АТ КБ «Приватбанк» доказів.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання адвоката Зінченко А.О. про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
16.10.2025 від представника відповідача Зінченко А.О. через електронну систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, поданий із пропуском строку встановленого судом. Оскільки клопотання про поновлення строку на подання відзиву не заявлено, суд не приймає відзив до розгляду.
Представник позивача в позовній заяві просив суд проводити розгляд справи за його відсутності.
Відповідач про розгляд справи була повідомлена належним чином, про причини неявки до суду не повідомила.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Судом встановлено, що 20.03.2024 між ТОВ «Макс Кредит» і ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 00-9661061 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідачка добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшла на офіційний сайт первісного кредитора - https://treba.credit/ та ознайомилась з актуальною редакцією Правил надання грошових коштів у позику (Додаток № 4), які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідачка заявила бажання щодо отримання коштів, зареєструвалась на Сайті, під час чого пройшла процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками сайту кредитодавця, тобто вказала свої персональні ідентифікаційні дані.
Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Так, Договір кредитної лінії № 00-9661061 від 20.03.2024 був підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий ідентифікатор № 49737, який було відправлено 20.03.2024 о 17:20:40 на номер телефону відповідачки НОМЕР_1 та введено нею 20.03.2024 о 17:20:49.
Після вчинених цих дій відповідачці, 20.03.2024 ТОВ «Макс Кредит» було перераховано грошові кошти у сумі 6000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_2 , яка належить відповідачці, що у свою чергу слугує доказом того, що відповідачка прийняла пропозицію ТОВ «Макс Кредит».
Від АТ КБ «Приватбанк» надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду від 09.06.2025 з якої вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 . Згідно виписки по рахунку наданої АТ КБ «Приватбанк» за період з 20.03.2024 по 20.03.2024, вбачається зарахування коштів на суму 6000,00 грн.
Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.
В свою чергу, позичальник зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно цього договору.
21.10.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено Договір факторингу № 21102024-МК/Ейс, згідно умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги, зокрема і до відповідачки за Договором кредитної лінії № 00-9661061 від 20.03.2024.
Відповідно до інформації з Реєстру боржників за кредитними договорами, укладеними між Боржниками та ТОВ «Макс Кредит» до Договору факторингу № № 21102024-МК/Ейс від 21.10.2024, від ТОВ «Макс Кредит» до Позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 17563,20 грн.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Положення статті 627 Цивільного кодексу України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строки та умови надання грошових коштів у позику, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 Цивільного кодексу України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти..
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України.
За приписами частин першої, другої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідаючи перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з частиною першою ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідачки є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.
На підставі частини першої ст. 1049 Цивільного кодексу України, Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до змісту ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Оскільки відповідачка не виконує умови договору у добровільному порядку, сума отриманого кредиту, проценти за користування ним, підлягають примусовому стягненню.
Згідно з розрахунком заборгованості за Договором кредитної лінії № 00-9661061 від 20.03.2024 наданим представником позивача, сума непогашеної відповідачкою заборгованості по кредиту складає загальну суму у розмірі 17563,20 грн, а саме: 6300,00 грн - заборгованість за кредитом; 11263,20 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стороною відповідача не надано будь-яких доказів в розумінні положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на спростування даних обставин, як на підтвердження своїх заперечень проти позову.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає також стягненню судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Звертаючись до суду з позовом представник позивача просив покласти на відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу стороною позивача надано: копію договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025, укладеного між Адвокатським бюро «Тараненко і Партнери» і позивачем; Додаткову угоду № 26 до договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025; протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025; акт прийому-передачі наданих послуг від 07.04.2025 на суму 7 000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Звертаюсь до суду позивач просив стягнути на його користь заборгованість у сумі 17563,20 грн. Станом на час ухвалення судового рішення, справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України віднесені до малозначних справ. Зміст позову за правовим аналізом та обґрунтуванням не має ознак особливої складності.
Суд враховує, що справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а складання процесуальних документів не потребує значної затрати часу, оскільки вони є однотипними.
З огляду на зазначене у сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса останнього відомого місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: вул. Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, м. Київ, 02090) заборгованість за Договором кредитної лінії № 00-9661061 від 20.03.2024 у розмірі 17563,20 грн, витрати з оплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 30 жовтня 2025 року.
СУДДЯ Ю.С. МИЦИК