єдиний унікальний номер справи 546/899/25
номер провадження 2/546/640/25
31 жовтня 2025 року м. Решетилівка
Решетилівський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Зіненка Ю.В., за участі секретаря судового засідання Гудзенко С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
установив:
10 вересня 2025 року до Решетилівського районного суду Полтавської області через систему «Електронний суд» надійшла вищевказана позовна заява, вимоги якої обґрунтовані тим, що 24 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 24.01.2025-100000631 (далі - Договір). Відповідно до умов Договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4500,00 грн строком на 168 днів зі сплатою відсотків за ставкою 1,00% за день користування кредитом. Також умовами Договору було визначена комісія за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 225,00 грн у кожному з трьох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Договору. Однак ОСОБА_1 не виконував належним чином умови Договору, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 12510,00 грн.
Посилаючись на вищезазначені обставини, представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість, оскільки ОСОБА_1 своє зобов'язання за договором не виконав.
Ухвалою судді від 16 вересня 2025 року у справі відкрите спрощене позовне провадження та призначене судове засідання на 31 жовтня 2025 року.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явилися.
Представниця позивача Чехун Юлія Віталіївна у позовній заяві просила розглядати справу за відсутності їх представника, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 2-9).
Відповідач про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі (а.с. 40). Відзиву, заяв чи клопотань до суду від відповідача не надходило.
Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Отже, за письмової згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статті 280 ЦПК України.
У зв'язку з вищевикладеним суд вирішив проводити судове засідання, ураховуючи положення частини другої статті 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, та давши їм належну оцінку, доходить наступних висновків.
Фактичні обставини справи, установлені судом
Судом установлено, що ОСОБА_1 підписав Пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферту) (а.с. 18-21). Відповідно до умов зазначеної Пропозиції кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови, зокрема: дана пропозиція, заявка та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Крім того, 24 січня 2025 року о 10 год. 47 хв. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (далі - Договір) № 24.01.2025-100000631, шляхом підписання відповідачем заявки, яка є частиною кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатора - кодом «Е564» (а.с. 21-22).
Відповідно до умов Договору ОСОБА_1 24 січня 2025 року надано кредит в розмірі 4500,00 грн строком на 168 днів до 10 липня 2025 року. У Договорі зазначені реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами - 4731-21хх-хххх-1942.
Також Договором передбачено, що процента ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,00% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших семи чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Умовами договору також була передбачена Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі - "Комісія за обслуговування", "Комісія") - 225,00 грн. У кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов'язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
Крім того, пунктом 17 Договору була визначена неустойка - 67,50 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» листом від 01 вересня 2025 року повідомило ТОВ «Споживчий Центр», що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Також зі змісту вказаного листа установлено, що між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та позивачем укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року. Відповідно до зазначеного договору 24 січня 2025 року о 10 год. 48 хв. було здійснено переказ за договором № 24.01.2025-100000631 на картку № НОМЕР_1 в сумі 4500,00 грн (а.с. 15).
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 24.01.2025-100000631 від 24 січня 2025 року у відповідача ОСОБА_1 за Договором виникла заборгованість в сумі 12510,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 4500,00 грн, процентами - 5355,00 грн, комісією за обслуговування - 675,00 грн та неустойкою - 1980,00 грн (а.с. 14).
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд
У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною першою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частини перша та друга статті 1046 ЦК України).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частинами першою та другою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Факт укладення такого договору належним чином підтверджено доказами, наявними у матеріалах справи.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису) договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.
Підписання договору відповідачем підтверджується змістом договору та заявки кредитного договору, які містять усю необхідну для ідентифікації особи інформацію, а саме: прізвище, ім'я, по батькові відповідача, адресу місця проживання.
Доказів підписання договору від імені відповідача іншими (третіми) особами, у тому числі через вчинення шахрайських дій, відповідачем суду не надано, доказів звернення з даного факту до правоохоронних органів також не надано.
Отже, суд уважає, що позивачем доведено належними та достатніми доказами факт укладення договору саме відповідачем.
Також суд уважає доведеним позивачем та не спростованим відповідачем факт видачі кредитором кредиту у сумі 4500,00 грн та перерахування коштів відповідачу.
Отже, відповідач умови кредитного договору порушив та у строк, установлений умовами кредитного договору, кредитні кошти не повернув.
З цих підстав позовні вимоги позивача щодо стягнення основної суми заборгованості за кредитним договором у сумі 4500,00 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Також сторонами були узгодженні істотні умови договору, зокрема процентна ставка.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Проценти нараховувалися після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» за ставкою 1,00% у день, що свідчить про правомірність нарахування процентів в сумі 5355,00 грн.
З огляду на вищезазначене суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом також підлягають задоволенню.
Щодо правомірності нарахування комісії суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування» (далі також - Закон України № 1734-VIII), який набрав чинності 10 червня 2017 року.
За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України № 1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України № 1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України № 1734-VIII Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 вказано, зокрема, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України № 1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України № 1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19).
Послуги з обслуговування кредитної заборгованості, які перелічені у Заявці кредитного договору №24.01.2025-100000631 (кредитної лінії), по своїй суті є пов'язаними з інформуванням про стан кредитної заборгованості.
У свою чергу надання позивачем відповідачу послуг з обслуговування кредитної заборгованості, за надання яких була установлена комісія, позивачем не було підтверджено жодним доказом.
Оскільки стороною позивача не підтверджено надання послуг, передбачених пунктом 9 заявки, частина заборгованості, а саме нарахована комісія в сумі 675,00 грн, не підлягає стягненню з відповідача.
Щодо нарахування штрафних санкцій суд зазначає наступне.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У той же час суд зазначає, що пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан та до дати розгляду даної справи його не скасовано.
Ураховуючи, що нарахування неустойки здійснювалося у період дії воєнного стану в Україні суд не вбачає законних підстав для її стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр».
Таким чином позовні вимоги необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором у сумі 9855,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4500,00 грн та проценти - 5355,00 грн.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З платіжної інструкції про сплату судового збору № СЦ00036595 від 04 вересня 2025 року установлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн (а.с. 1). Вказані кошти зараховані до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с. 31).
Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково на суму 9855,00 грн, тобто 78,78 % від суми позову, з відповідача підлягають до стягнення судові витрати в розмірі 1908,37 грн.
Окрім того, у позовній заяві представниця позивача зазначила, що ТОВ «Споживчий Центр» очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 83, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 24.01.2025-100000631 від 24 січня 2025 року в сумі 9855 (дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) гривень 00 копійок, з яких 4500 гривень 00 копійок - заборгованість по тілу кредиту та 5355 гривень 00 копійок - заборгованість по процентам.
У частині позовних вимог щодо стягнення комісії та неустойки відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати по справі (судовий збір) у розмірі 1908 (одна тисяча дев'ятсот вісім) гривень 37 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, учасники мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», юридична адреса: вул. Саксаганського, 133А, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код юридичної особи - 37356833.
Представниця позивача - Чехун Юлія Віталіївна, адреса: вул. Саксаганського, 133А, м. Київ, 01032, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя Ю.В. Зіненко