Справа № 369/2591/22
Провадження № 2/369/347/25
Іменем України
31.10.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/2591/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» про захист прав споживачів, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд визнати Договір позики, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» недійсним.
На підготовчому судовому засіданні розглянути клопотання про витребування у Відповідача копії Договору позики.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» було укладено договір відповідно до якого позивачкою було отримано позику, шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, відповідно до якого позивачем було отримано позику. Договір наручно позивач не отримувала, тому реквізитів договору (номеру та дати укладення договору) у неї немає.
ТОВ «КФ.ОА» було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи.
Проте, що позивачкою не було підписано даний договір.
Згідно ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію», права та обов'язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів". Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов'язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".
Частинами 2. 3 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1) найменування продавця (виконавия), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії;2) основні характеристики продукції;3) ціну, включаючи плату за доставку. та умови оплати: 4) гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом продукції: 5)інші умови поставки або виконання договору; б) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачас періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8)період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору.
Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Відповідно до ч. ч. 2. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обгрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача.
Відповідачем було проігноровано зазначену вимогу та не повідомлено письмово позивачу всю необхідну інформацію щодо умов договору. Відповідач скористався тим, що позивачу, як позичальнику об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введений в оману при отриманні кредитних послуг, а Відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав їй відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
Також позивач зазначає, що в оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту. Для розуміння визначення поняття сукупної вартості кредиту слід звернутися до Постанови Правління Національного банку України
№ 168 від 08.06.2017 року «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.» Відповідно до вище вказаної постанови: «Банк розраховує загальну вартість кредиту для споживача у грошовому виразі за такою формулою:
ЗВК = ЗРК + ЗВСК, де ЗВК - загальна вартість кредиту; ЗРК - загальний розмір кредиту, тобто сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит;
ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит.
У разі відсутності інформації про вартість додаткових та супутніх послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання споживчого кредиту, для надання такої інформації враховуються вимоги законодавства про споживче кредитування щодо визначення вартості цих послуг відповідно до їх орієнтовної вартості».
Однак працівниками ТОВ Відповідача було проігноровано дані вимоги законодавства та не було надано позивачу розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. У зв'язку з цим реально нарахований позивачу відсоток за користуванні кредитними коштами став значно більшим, за зазначений працівниками фінансової установи у розрахунку платежів.
На думку Позивача Відповідачем було введено її в оману на рахунок істотних умов договору, а зокрема на рахунок відсоткової ставки за користування кредитом та їй не було зазначено нічого на рахунок непомірно великої відсоткової ставки у випадку порушення зобов'язання. Позивачу було повідомлено значно меншу ціну кредиту (відсотків) через що вона погодився на укладання зазначених договорів. Також при укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, так як їй запропонували укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах. Також, що розмір нарахованих відсотків, за кредитним договором, укладеним між Позивачем та Відповідачем значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.
Згідно з ч. 3 ст.549 пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте звертаю Вашу увагу, що розмір нарахованої пені, значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.
Згідно з п.2, ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування» у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.
Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Згідно з ст. 16, ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків. крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Аналогічний висновок вказаний в постанові Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
У зв'язку з чим, позивач вважає, що договір позики, укладений між нею та ТОВ «КФ.ЮА.» є недійсним.
Ухвалою суду від 22.02.2022 року (суддя Дубас Т.В.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 21.06.2022 року.
Ухвалою суду від 10.04.2023 року (суддя Дубас Т.В.) клопотання позивача про витребування доказів по цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» про захист прав споживачів задоволено. Витребувати у Відповідача належним чином засвідчену копію Договору позики, що укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА».
Ухвалою суду від 15.06.2023 року (суддя Дубас Т.В.) закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті на 23.08.2023 року.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньою Н.О. № 1189 від 30.09.2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/2591/22 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.
Ухвалою суду від 02.10.2024 року (суддя Янченко А.В.) цивільну справу
№ 369/2591/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» про захист прав споживачів прийнято до свого провадження, призначено справу до розгляду по суті з викликом сторін на 03.12.2024 року.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання повідомлялися належним чином.
Позивачем подано до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників справи на підставі наявних в ній доказів.
З урахуванням указаних обставин, в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом установлено наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено обов'язковість договору до виконання сторонами. Ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
При вирішенні спору про визнання кредитного договору недійсним, судом враховувалися вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема вимоги статей 203, 215, 1054 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів». Судом також враховувалися вимоги статей 536, 638 ЦК України з приводу того, чи було досягнуто між сторонами кредитного договору згоди щодо усіх істотних умов договору.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, позивачем не надано доказів в підтвердження того, що між позивачем та ТОВ «КФ.ЮА.» укладався кредитний договір, ані в електронній формі, ані в письмовій.
Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів, не лише укладання такого договору, а й документів, що підтверджують передачу позивачу грошових коштів від відповідача на виконання будь-яких кредитних правовідносин.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження укладення кредитного договору, що є предметом позову.
За вказаних вище обставин, суд позбавлений можливості здійснити відповідну оцінку правочину, який є предметом спору на відповідність його норм чинного законодавства.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених вимог.
З урахуванням вищенаведеного, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат по сплаті судового збору, відсутні.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 16, 192, 203, 205,207, 215, 536, 629, 638, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 274- 279, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» про захист прав споживачів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 31.10.2025 року.
Суддя А.В. Янченко