Справа №198/624/25
Провадження №2/0198/342/25
28.10.2025
28 жовтня 2025 року Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судових засідань Довгопол О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадженняу відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Юріївка Павлоградського району Дніпропетровської області позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Станично-Луганської селищної військової адміністрації Щастинського району Луганської області та виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Сирота Д.І., звернулись до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування вимог зазначено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.02.1997, виданого згідно з розпорядженням Луганського відділення Донецької залізниці № 1733 від 18.02.1997, позивачі є власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності набуто в порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Наразі Щастинський район Луганської області (місце розташування нерухомого майна) знаходиться на тимчасово окупованій території України, де органи влади, в тому числі реєстраційні, державні підприємства, установи та організації не здійснюють свої повноваження, а архіви або доступ до них втрачено.
Звернувшись до виконкому Кременчуцької міської ради для реєстрації права власності на житловий будинок в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, позивачі отримали відмову у вчиненні реєстраційних дій через те, що державний реєстратор шляхом отримання відомостей з відповідних реєстрів, які діяли до 2013 року, не зміг встановити набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 речового права на вказане нерухоме майно.
Таким чином, позивачі не мають змоги оформити своє право власності, тому змушені звернутись до суду та просять визнати за кожним право приватної власності на частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 12.09.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 10.10.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивачі та їх представник в судове засідання не з'явились, однак від представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
Представник Станично-Луганської селищної військової адміністрації Щастинського району Луганської області та виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, заяв з проханням відкласти розгляд справи або з повідомленням причин неявки не надали.
З огляду на те, що відповідачі в судове засідання не з'явились, на виконання вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України про день, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяву про розгляд справи за їх відсутності та відзиву на позов не подали, тому суд вважає можливим розглянути справу за їх відсутності та зі згоди представника позивачів ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно з розпорядженням Луганського відділення Донецької залізниці від 18.02.1997 № 1733 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» 18.02.1997 видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок загальною площею 77,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний будинок зареєстрований Луганським відділенням Донецької залізниці на праві приватної власності в реєстровій книзі за № 1733.
У складеному 20.11.1997 технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду власниками об'єкту зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частка власності - по , загальна площа будинку - 77,5 кв.м.
Державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 511869 та № 511875, видані на підставі рішення № 15/52 Станично-Луганської селищної ради від 22.03.2012, та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку свідчать про те, що позивачі є власниками земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Як виходить з наявних в матеріалах справи документів (паспорти, домова книга), місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , з 13 листопада 1990 року по теперішній час, а ОСОБА_2 - з 15 листопада 2008 року по теперішній час.
Рішенням № 76037321 від 12.11.2024 державний реєстратор прав на нерухоме майно виконкому Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області відмовив у вчиненні реєстраційних дій з реєстрації права власності позивачів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , через те, що шляхом отримання відомостей з відповідних реєстрів, які діяли до 2013 року, неможливо встановити набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 речового права власності на об'єкт.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Щастинський район, де розташований об'єкт нерухомого майна, станом на день прийняття рішення включений до Переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, внаслідок чого державні підприємства, установи та організації не здійснюють свої повноваження, а архіви або доступ до них втрачено.
Надаючи оцінку обставинам набуття позивачами права власності та необхідності його підтвердження в судовому порядку, суд зазначає таке.
Оскільки свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , видано у 1997 році, застосуванню підлягає діюче на той час законодавство, яке визначало умови набуття фізичними особами права приватної власності на об'єкти житлового фонду.
Так, суб'єкти, об'єкти, порядок набуття та реалізації права приватної власності станом на 1997 рік регулювались виключно Законом України «Про власність», статтею 13 якого було визначено, що жилі будинки серед іншого є об'єктами права приватної власності, а законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна.
Також згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мали право придбати у власність відповідний будинок шляхом його викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником такого майна, мав право розпоряджатися ним на власний розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.
В свою чергу, відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і надалі - в редакції станом на дату видачі свідоцтва) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд та приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До державного житлового фонду відносився житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. До об'єктів приватизації належали квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовувались громадянами на умовах найму. Приватизація здійснювалась шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків).
Передача квартир (будинків) у власність громадян оформлювалась свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструвалось в органах приватизації і не потребувало нотаріального посвідчення, а власник приватизованого житла мав право розпорядитися квартирою (будинком) на власний розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укласти інші угоди, не заборонені законом (ч.5 ст. 8, ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Отже, виходячи з аналізу вказаних норм права, з моменту отримання в порядку приватизації свідоцтва про право власності на житло особа в повному обсязі набувала повноваження власника, при цьому ні загальний, ні спеціальний нормативні акти не передбачали вимогу щодо реєстрації речового права як умову для його набуття.
В 1997 році регулювання відносин, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснювалось відповідно до Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 за № 31/1056 (втратили чинність 06.08.2012).
Зазначений нормативний акт хоч і передбачав державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності не ставилось в залежність від державної реєстрації до набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004) та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (03.08.2004).
Зокрема, статтею 182 ЦК України було визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, порядок проведення якої встановлюється законом.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За частинами 2 та 3 статті 3 вказаного Закону права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Разом з тим, встановлено, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав (ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одним з правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, є свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді.
З огляду на зазначені вище фактичні обставини та положення діючих на момент видачі свідоцтва про право власності нормативно-правових актів, суд доходить висновку, що позивачі у встановленому на той час порядку набули право власності на житловий будинок, виникнення якого не пов'язувалось з його державною реєстрацією, однак наразі позбавлені можливості його зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майноз об'єктивних причин, в зв'язку зі знаходженням об'єкта нерухомого майна на тимчасово непідконтрольній Україні території та через відсутність підтвердження від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили або мали проводити оформлення та/або реєстрацію їх права власності на нерухоме майно та які наразі не здійснюють свої повноваження.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує клопотання представника позивачів про залишення за ними витрат зі сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 259, 263-265, 273, 280, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Станично-Луганської селищної військової адміністрації Щастинського району Луганської області та виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відомості про учасників справи:
- ОСОБА_1 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
- ОСОБА_2 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );
- Станично-Луганська селищна військова адміністрація Щастинського району Луганської області (адреса місцезнаходження: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 3а, ЄДРПОУ 43918777);
- виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (адреса місцезнаходження: 39600, Полтавська область, м. Кременчук, площа Перемоги, буд. 2, ЄДРПОУ 04057287).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Повне судове рішення складено та підписано 31 жовтня 2025 року.
Суддя І. О. Гайдар