Справа №766/3981/25
Пров. №2/766/8387/25
27 жовтня 2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Петішкін О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти за розпискою від 15.02.2022 року в розмірі 414313,00 грн. та проценти за користування грошовими коштами в розмірі 213206,06 грн, що загалом становить 627519,06 грн, стягнути судові витрати.
В обґрунтування позову вказала, що в лютому 2022 року відповідач звернувся до неї з проханням позичити грошові кошти, оскільки вона з відповідачем мала приятельські стосунки, грошові кошти в неї були наявні, а строк на який просив відповідач позику був нетривалим, вона погодилась надати грошові кошти в борг. Факт передачі грошових коштів в сумі 10 тис. доларів США, які вона передала відповідачу 15.02.2022 року з зобов'язанням їх повернення 07.04.2022 року зафіксовано власноручно написаною відповідачем розпискою. У визначений розпискою строк, відповідач грошові кошти не повернув. 24.02.2022 року почалось вторгнення держави агресора на територію України. Місце проживання відповідача Херсонський район, с. Виноградове було під окупацією, саме вказані обставини стали підставою для несвоєчасного повернення грошових коштів відповідачем у строк, визначений розпискою. Вона тримала зв'язок із відповідачем, розуміючи всю складність ситуації, однак, можливості повернути борг у відповідача так і не з'явилось, внаслідок чого вона змушена звернутися до суду з позовом.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 24.03.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
22.05.2025 року представником відповідача через Електронний суд подано відзив на позов, у якому вказала, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідач не заперечує факт укладення 15.02.2022 року договору позики, у вигляді складення ним розписки про отримання у позивачки в борг 10 ти. Доларів США з зобов'язанням їх повернення 07.04.2022 року. В подальшому, у зв'язку з тим, що 22.02.2024 р. почалось широкомасштабне вторгнення військ рф на територію України та місце проживання Відповідача: с. Виноградове Олешківського району Херсонської області було окуповане, останній не зміг повернути борг у визначений договором строк, що визнається позивачкою. Відповідач погоджується, що сума його заборгованості перед позивачкою в еквіваленті складає 414 313,00 грн та вважає, що саме ця сума підлягає стягненню з нього на користь позивачки за договором позики від 15.02.2022 року. Разом з тим, Відповідач заперечує щодо стягнення з нього процентів за користування грошовими коштами в розмірі 213 206,06 грн, нарахованими відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України на суму боргу в іноземній валюті, оскільки такі вимоги останньої не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України. Так, предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено. Просила позов задовольнити частково та стягнути борг за розпискою від 15.02.2022 року в розмірі 414313,00 грн, в іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.07.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду, витребувано на підставі ч. 6 ст. 95 ЦПК України у позивача оригінал розписки від 15.02.2022 року.
Позивачка в судове засідання не прибула, в матеріалах справи наявна заява представника про розгляд справи у відсутність, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в матеріалах справи наявний відзив на позов.
За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється
Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
15 лютого 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, який оформлений розпискою, за яким ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 тис. доларів США, строком повернення 07.04.2022 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18)».
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Не є спірним та визнається сторонами, що між позивачкою та відповідачко укладено договір позики, факт передання грошей підтверджено розпискою, яка містить всі притаманні ознаки, а саме суму коштів, дату повернення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження№ 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Таким чином, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику.
Вказані висновки викладені в постанові Верховного суду від 30.01.2025 року у справі №644/6614/20.
В судовому засіданні встановлено, та не оспорюється сторонами, що відповідач у встановлений договором позики (розпискою) строк 07.04.2022 року грошові кошти не повернув, а відтак, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки суму боргу за розпискою. З огляду на те, що позивачкою заявлено до стягнення борг в еквіваленті в гривні, а відповідачем фактично вказана сума визнається, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки борг за розпискою в розмірі 414313,00 грн.
Щодо нарахування відсотків.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.
Враховуючи, що частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому зазначена норма права та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини 1 статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню - буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною 1 статті 1048 ЦК України, варто мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалася.
Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.
Враховуючи викладене, задоволенню не підлягають вимоги про стягнення процентів за користування позикою, оскільки саме зобов'язання у відповідача виникло в іноземній валюті, а не в гривні, як зазначає позивачка.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивачки боргу за розпискою в розмірі 414313,00 грн.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам. Позивачка звернулася з позовом про стягнення 627519,06 грн, задоволено позов в сумі 414313,00 грн, що складає 66,02%, а тому з відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді оплаченого судового збору за подачу позовної заяви в сумі 4142,88 грн.
Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.
Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.
Рішення в повному обсязі складене 27 жовтня 2025 року.
На підставі наведеного та керуючись ст. 541, 543, 625, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, ст. 81, 141, 258, 259, 280-283, 393 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 15.02.2022 року в сумі 414313,00 грн (чотириста чотирнадцять тисяч триста тринадцять гривень 00 коп).
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) судові витрати, які складаються судового збору в розмірі 4142,88 грн (чотири тисячі сто сорок дві гривні вісімдесят вісім копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Херсонського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. В. Ус