Справа № 947/31324/25
Провадження № 1-кс/947/16597/25
30.10.2025 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 дослідивши клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_2 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12023160000001520 від 13.12.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 149, ч.1 ст. 14, ч. 3 ст. 149, ч.ч. 2, 3 ст. 332, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України
До Київського районного суду м. Одеси, повторно надійшло клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_2 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12023160000001520 від 13.12.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 149, ч.1 ст. 14, ч. 3 ст. 149, ч.ч. 2, 3 ст. 332, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України.
У клопотанні прокурор просить накласти арешт на автомобіль марки «Toyota Rav4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію та ключі від нього, який перебував у фактичному користуванні підозрюваної ОСОБА_3 , ключі від вказаного автомобіля, які вилучені під час обшуку 23.04.2025, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження і користування.
Дослідивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Положеннями ст. ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Частина 1 ст. 170 КПК України передбачає що, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
При цьому, ч. 2 вказаної норми встановлює, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту клопотання прокурора про накладення арешту на майно, прокурор визначив метою накладення арешту на зазначене в ньому вилучене майно його збереження як речового доказу, хоча при цьому конкретно мету та правову підставу арешту майна не обґрунтував, а лише поверхово послався на положення ст. 170 КПК України, які загалом визначають поняття арешту майна.
Водночас, клопотання слідчого не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, з огляду на наступні обставини.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
В порушення вимог кримінального процесуального закону, щодо вмотивованості та обґрунтованості, органом досудового розслідування в клопотанні не було наведено та не долучено документів, які б підтверджували необхідності та підстав для накладення арешту на автомобіль марки «Toyota Rav4», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Слідчий суддя звертає увагу, що аналогічне клопотання сторони обвинувачення з вищевикладених обставин 22 жовтня 2025 року було повернуто прокурору для усунення недоліків, проте сторона обвинувачення фактично проігнорувала мотиви їх повернення та знову звернулись з не вмотивованим клопотанням та без доручення відповідних доказів. Тому слідчий суддя вважає, що прокурором не в повному обсязі усунуто недоліки.
На разі слідчомусудді не зрозуміло яке доказове значення в рамках даного кримінального провадження має автомобіль марки «Toyota Rav4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що він може підтвердити, чи спростувати за обставин розслідуваного кримінального провадження.
Отже прокурор у клопотанні фактично обмежився лише наведенням фактичних обставин кримінального провадження, цитуванням вимог кримінального процесуального закону.
Слід зазначити, що одна лише постанова про визнання майна речовим доказом не може бути єдиною підставою для подальшого арешту такого майна.
Слідчий суддя звертає увагу, що необґрунтоване накладення арешту майна може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити законні права власників та володільців майна.
За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання сторони обвинувачення не може бути розглянуто по суті, оскільки воно не відповідає вимогам ст.171 КПК, з урахуванням відсутності повної інформації в клопотанні щодо вилученого майна та обґрунтування підстав та мети для накладення арешту.
На переконання слідчого судді, встановлення вказаних обставин слугуватиме досягненню дієвості кримінального провадження, та буде дієвим запобіжником настання шкідливих наслідків як для кримінального провадження, так і для власників/володільців майна.
Слід зазначити, що положеннями статті 3 КПК України на слідчого суддю покладено обов'язок контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, при цьому, окреслено межі такого захисту - діяти в порядку, передбаченому КПК України.
Водночас при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Вказані обставини позбавляють слідчого суддю можливості в повній мірі дослідити обставини, якими обґрунтовані доводи клопотання та прийняти рішення по суті.
Згідно з ч. 3 ст. 172 КПК України слідчий суддя, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
З урахуванням вищенаведеного, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність повернення клопотання про арешт майна прокурору для усунення вказаних в ухвалі слідчого судді недоліків, надавши для цього прокурору строк 72 години з моменту отримання копії цієї ухвали.
На підставі викладеного, керуючись ст. 170-172, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1