Номер провадження: 22-ц/813/5699/25
Справа № 946/6288/23
Головуючий у першій інстанції Адамов А. С.
Доповідач Назарова М. В.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року, ухвалене Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області у складі: судді Адамова А.С. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини,
21 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та заміну способу стягнення аліментів з ОСОБА_2 у фіксованій грошовій сумі в розмірі 2727 грн щомісячно на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, що складає 100% від мінімального прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття з подальшою індексацією, а саме, починаючи з дати звернення з позовом 21 серпня 2023 року та до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої вимоги позивачка із посиланням на вимоги ст. 164, 192 СК України, обґрунтовує тим, що в період з 27 червня 2018 року по 24 квітня 2020 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 . Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 24 квітня 2020 року рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі № 946/953/20 розірвано шлюб між сторонами. З 29 жовтня 2022 року позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_4 . Дитина ОСОБА_3 мешкає разом з матір'ю, відноситься до чоловіка матері як до батька, чоловік позивачки утримує її, виховує, створює належні умови проживання дитини та забезпечує їй навчання, дбає про її моральний розвиток тощо, в подальшому бажає усиновити дочку позивачці, тобто, поводить себе, як фактичний батько дитини. Протягом тривалого часу, більше трьох років, відповідач ОСОБА_2 про дитину не піклується, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, вихованням та станом своєї доньки не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, не навідується до неї, не цікавиться її життям, не бере участі у її вихованні будь-яким чином, але, періодично з'являється в житті позивачки виключно з метою вчинення, за її словами, психологічного насильства як відносно неї, так і відносно дитини. 24 квітня 2020 року рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі № 946/954/20 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_5 в розмірі 50% від мінімального прожиткового мінімуму до досягненню дитиною повноліття. Але протягом року жодних виплат на дитину не надходило, що стає для позивачки підставою звернутись з вимогою про зміну способу стягнення аліментів у фіксованій сумі, ніж було встановлено рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.04.2020 р. по справі № 946/954/20 (а.с. 1-9).
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини відмовлено (а.с. 183-187).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, а саме:
- позбавити ОСОБА_2 батьківський прав відносно його дитини, доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- змінити спосіб стягнення аліментів, стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у фіксованій грошовій сумі в розмірі 2727 грн щомісячно на утримання дитини, що складає 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття з подальшою індексацією, а саме, починаючи з дати звернення з позовом та до 20 травня 2036 року.
Доводами апеляційної скарги є те, що cуд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Так, позивач зазнає, що є матір'ю малолітньої дитини, яка мешкає разом з нею та позивач утримує дитину самостійно. Відповідач з дитиною не поживає, дитиною не опікується, у вихованні участі не бере, аліменти добровільно не сплачує та має заборгованість із їхньої сплати. Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у 2022 році ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину проти здоров'я ОСОБА_1 .
Скаржник вважає, що зазначені нею обставини свідчать про те, що змінити ставлення відповідача до дитини, її виховання та утримання в кращу сторону неможливо і це, на думку скаржника, підтверджується дослідженими в суді доказами, і навіть факт судового провадження за участі відповідача не змінило його поведінку відносно власної дитини.
Скаржник наголошує на тому, що відповідач протягом розгляду справи судом першої інстанції (2023-2025 роки) жодного разу не подзвонив дитині, не цікавився її успіхами, станом здоров'я, взагалі не спілкувався з дитиною, не вітав з днем народження та святами, не звертався до матері з вимогами (проханням) про спілкування з дитиною.
Також скаржник вважає, що факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав за відсутності інших доказів відповідального ставлення ОСОБА_2 до дитини не може свідчити про його інтерес як батька до дитини.
Крім того, зауважує, що судом першої інстанції проігноровано те, що висновок опіки та піклування, наданий на виконання ухвали суду від 29.08.2023, складений без відібрання пояснень (проведення бесіди) ОСОБА_1 за обставинами її звернення із позовом у справі № 946/6288/23, але з проведенням бесіди з відповідачем, без дослідження обставин вчинення відповідачем злочину проти здоров'я ОСОБА_1 та без дослідження інших доказів щодо вказаного злочину (медичних документів).
Враховуючи викладене, скаржник вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його дитини змінить існуючу ситуацію та сприятиме захисту інтересів дитини, оскільки відповідає забезпеченню якнайкращих інтересів дитини (а.с. 191-206).
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні 21.10.2025, що проводилося в режимі відеоконференції, позивач ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 у телефонному режимі повідомила, що зайнята в іншому судовому процесі, тому просила розглядати справу за її відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 , який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, оскільки судова повістка, що направлялася на адресу відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 220-221 зв.), що згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним сповіщенням сторони про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явився, що в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області здійснено відповідний актовий запис № 458 від 23.05.2018 та видано свідоцтво про народження (повторно) від 27.06.2018 серії НОМЕР_1 (а.с. 6).
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.04.2020 у справі № 946/953/20 шлюб між сторонами, зареєстрований Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області на підставі актового запису № 346 від 27.06.2018, розірвано (а.с. 7).
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.04.2020 у справі № 946/954/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 18.02.2020 по 20.05.2036 (а.с. 8-8зв.).
Позивач ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , про що Ізмаїльським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 29.10.2022 складено відповідний актовий запис № 496 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 29.10.2022 (а.с. 5).
Згідно з довідкою № б/н від 26.10.2023, виданою ОСББ «Гвардійська 51», позивачка та її дитина разом з ОСОБА_4 фактично проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 47).
Згідно з довідкою № 01-64/188 від 19.10.2023 дочка сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є здобувачем дошкільної освіти закладу дошкільної освіти № 6 «Сонечко» загального розвитку Ужгородської міської ради Закарпатської області з 09.10.2023 (а.с. 45).
Відповідно до заяви ОСОБА_4 від 31.10.2023, завіреної приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Гецянин І.С., чоловік позивачки має намір удочерити дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 48).
Відповідач ОСОБА_2 має травматичну хворобу головного мозку (а.с. 59, 75, 76), отримує пенсію по інвалідності (а.с. 97), знаходиться на обліку в Головному управлінні ПФУ в Одеській області, та за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 йому нарахована пенсія в сумі 29688,10 грн, з яких утримано суму аліментів, що складає 14844,04 грн, фактично отримана пенсія відповідачем складає 14844,06 грн за вказаний період (а.с. 101, 112).
У висновку органу опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 14.11.2023 за № 04/21-1276 зазначено, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 є недоцільним та таким, що відповідає інтересам дитини (а.с. 37-39).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суду не доведено наявність визначених ч. 1 ст. 164 СК України підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав. Як встановлено судом, батько має бажання спілкуватися з дитиною, брати участь у її житті.
Однак, обставини, на які посилається позивач й зазначають деякі свідки, не свідчать про повне невиконання батьком своїх батьківських обов'язків, та відповідно про наявність підстав для позбавлення його батьківських прав як крайнього заходу впливу. Встановлено, що батько не є байдужим до доньки, до війни дитина у будні дні дитина знаходилася з ним. На теперішній час позивачка разом з дитиною мешкає в іншому місті, проте відповідач телефонує позивачці та дитині.
Суд першої інстанції виснував, що усе вищенаведене свідчить про те, що відповідач не повністю самоусунувся від виховання та спілкування з дочкою, однак здійснює це на недостатньому рівні.
Так, судом встановлено, що відповідач дійсно не в повному обсязі виконує свої обов'язки, як того потребує дитина, мало уваги приділяє вихованню дитини, не здійснює за нею належний догляд та контроль, не на належному рівні піклується про її духовний та фізичний розвиток, не в достатньому обсязі цікавиться її здоров'ям та життям, не у повній мірі проявляє до неї батьківську увагу та турботу. Враховуючи викладене, суд першої інстанції вбачав наявність підстав для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Факти зловживання відповідачем спиртними напоями або наркотичними засобами, або факти його аморальної поведінки, які б перешкоджали нормальному розвиткові дітей, судом першої інстанції не встановлено.
В зв'язку з тим, що у судовому засіданні відповідач визнав, що не у повному обсязі як хотів би займається вихованням та утриманням дочки належним чином, шкодує про це, але намагається наладити контакт з дочкою та її матір'ю, вказана позиція відповідача та його дійсне прагнення займатися вихованням і утриманням дитини свідчить про те, що батько не втратив інтерес до дитини, бажає брати участь і її житті. З урахуванням всіх обставин справи, суд вважав, що в даному випадку, позбавлення батьківських прав відповідача може вплинути на інтереси дитини з негативної сторони.
Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається позивачка, не свідчить про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Щодо зміни способу стягнення аліментів суд першої інстанції зазначив, що позивачка просить фіксовану суму аліментів, що є зміною розміру аліментів (збільшення), яке згідно зі ст. 192 СК України має місце тільки при зміні матеріального та сімейного стану сторін, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них, однак такі підстави не наводяться і їх наявність позивачем не доведено. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що несплата аліментів за спорідним рішенням суду не є підставою для зміни розміру аліментів та зміни способу стягнення аліментів. До того ж, позивач просить стягувати аліменти у розмірі 2727 грн, що складає розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (станом на дату подання позову), який є рекомендованим, однак згідно з ч. 2 ст. 182 СК може бути присуджений у разі достатності доходу, однак такі дані та докази суду не надано.
Таким чином, враховуючи вищенаведене та з огляду на те, що доказів на підтвердження зміни майнового або сімейного стану, здоров'я відповідача не надано, а також доказів існування обставин, що у відповідності до ст. 192 СК України, є підставою для збільшення розміру аліментів, визначених рішенням суду, не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для збільшення розміру аліментів, у зв'язку з чим в частині позовних вимог щодо зміни способу стягнення аліментів та їх визначення у фіксованій сумі, суд першої інстанції також відмовив, так як визначена у позові фіксована сума аліментів є більшою, ніж на даний момент сплачує відповідач.
Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Колегія суддів зауважує, що в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце має ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Суд апеляційної інстанції доходить висновку про правильність висновків щодо відсутності підстав для доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки судом враховано, що позбавлення таких прав є виключною мірою і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.
Посилання скаржника на те, що відповідач протягом розгляду справи судом першої інстанції (2023-2025 роки) жодного разу не подзвонив дитині, не цікавився її успіхами, станом здоров'я, взагалі не спілкувався з дитиною, не вітав з днем народження та святами, не звертався до матері з вимогами (проханням) про спілкування з дитиною, не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.
Щодо тягаря доказування, суд звертає увагу на позицію, висловлену в постанові КЦС ВС від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18, яка полягає в тому, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо потреби для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, так як відповідач дійсно не в повному обсязі виконує свої обов'язки, як того потребує дитина, мало уваги приділяє вихованню дитини, не здійснює за нею належний догляд та контроль, не на належному рівні піклується про її духовний та фізичний розвиток, не в достатньому обсязі цікавиться її здоров'ям та життям, не у повній мірі проявляє до неї батьківську увагу та турботу, що, зокрема, визнано самим відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції. Попередження, яке зробив суд першої інстанції, колегія суддів вважає доцільним і застосування такого сприятиме зміні ставлення відповідача до виховання дитини, а також свідченням використання судом всіх належних в даному випадку засобів впливу на відповідача.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Відповідаючи на довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.08.2022 (справа № 946/5371/22), яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень, та який, на думку скаржника, є підтвердженням аморальної поведінки відповідача, що впливає на дитину та перешкоджає її нормальному розвитку, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дитина сторін була свідком обставин, на які посилається позивач, та/або зазнала психоемоційної травми у зв'язку з цим. Отже, наведене є свідченням лише неприязних стосунків сторін як колишнього подружжя та протиправної поведінки відповідача щодо позивачки, але не дитини, що законодавець покладає в основу можливості позбавлення батьківських прав.
Матеріали справи також не містять доказів і позивачем не доведено того факту, що відповідач будь-якими діями та своєю поведінкою негативно впливає на фізичний, духовний, емоційний, інтелектуальний розвиток дитини.
Само по собі налагоджене спілкування та опікування новим чоловіком позивачки дитиною сторін та бажання останнього усиновити дитину також не може бути підґрунтям для задоволення позову в наведеній частині.
Сукупність наданих позивачкою доказів цілком узгоджується із висновком комісії з питань захисту прав дитини, протокол № 18 віл 07.11.2023, яка пропонувала органу опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області надати висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 відносно малолітньої ОСОБА_9 .
Отже, позивачкою не доведено належними та допустимими у розумінні вимог ст. 77, 78 ЦПК України доказами, що позбавлення відповідача батьківських прав змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини, оскільки відповідає забезпеченню якнайкращих її інтересів.
Не є такою обставиною наявність заборгованості по аліментам.
Щодо неповної участі у вихованні дитини, то судом в межах своїх повноважень також відреаговано на вказаний факт та попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання доньки.
Тому, зазначені доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє.
Крім того, 21.10.2025 ОСОБА_1 подала апеляційному суду клопотання про долучення до матеріалів справи відеозапису від 20.10.2025 з її донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка у присутності педагогічного працівника надає пояснення про відсутність батьківського піклування, яке протокольною ухвалою від 21.10.2025 залишено без задоволення з огляду на роз'яснення КЦС ВС щодо застосування процедури discovery та умови для прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції (постанові від 24 липня 2024 року у справі № № 646/857/18).
Касаційний суд вважав недопустимим прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду за клопотанням позивача як ініціатора судового провадження з метою підсилення своєї позиції.
Крім того, вказаний доказ з'явився після ухвалення оскаржуваного рішення.
Щодо вимоги скаржника про зміну розміру аліментів колегія суддів зазначає, що в цій частині апеляційна скарга взагалі не містить обґрунтувань щодо неправильності висновків суду першої інстанції при відмові у їх задоволенні, разом з тим вважає за потрібне зазначити наступне.
Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Аналогічні висновки містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17, від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12.01.2022 року у справі №545/3115/19 тощо, та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України мають враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З матеріалів справи, а саме довідки про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії, що призначена ОСОБА_2 вбачається, що за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 відповідачу нараховано загалом пенсію у розмірі 29668,1 грн (2520 грн на місяць), з яких 14844,04 грн (50% від доходу відповідача) відраховані з пенсії одержувача на сплату аліментів (а.с. 95, 112).
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з положеннями ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім'ї (аліменти). Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач має інші джерела доходу, рухоме та/або нерухоме майно у приватній власності, активи, грошові кошти, які могли б свідчити про його можливість сплати аліментів у розмірі, визначеному позивачем у позові (2727 грн), який, зокрема, перевищує розмір місячної пенсії відповідача (2520 грн).
У зв'язку з цим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 -вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 24 жовтня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький