Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 494/1941/25
Провадження № 2/499/749/25
Іменем України
28 жовтня 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І. В. за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник позивача звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.03.2024 року у розмірі 46590,19 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач не виконує умови кредитного договору № б/н від 29.03.2024 року, укладеного між сторонами, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 46590,19 грн., яка складається з 42075,03 грн. - тіло кредиту, 4515,16 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Представник позивача разом з позовною заявою подав заяву про розгляд справи без участі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, на адресу суду повернувся конверт, в якому відповідачу направлялася судова повістка, з відмітками, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Водночас у своїй постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 352/54/19, провадження № 61-9596св21 ВС зазначив, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Тому, зважаючи на ту обставину, що відповідачу судова кореспонденція була направлена за адресою місця реєстрації, встановленій судом, то відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надав, відзиву не надіслав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними матеріалами.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, про що 28.10.2025 року постановлено ухвалу суду.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлені такі фактичні обставини справи.
29.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг у зв'язку з чим підписав за допомогою ОТП пароля кредитний договір б/н про надання строкового кредиту на 36 місяців у розмірі 56100,00 грн. зі встановленням відсоткової ставки у розмірі 18% , що підтверджується копією договору.
Відповідно до виписки по рахунку вбачається факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача у розмірі 56100,00 грн. 29.03.2024 року.
У зв'язку з користуванням кредитними коштами, проте неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, останній станом на 17.08.2025 року має заборгованість 46590,19 грн., яка складається з 42075,03 грн. - тіло кредиту, 4515,16 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, що підтверджується розрахунком заборгованості.
При прийнятті рішення суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов'язковості виконання договору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором. При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Надані представником позивача докази, суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
У свою чергу відповідач не спростував обставини на які посилався позивач належними та допустимими доказами.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму позики) та нараховані проценти за користування позикою не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором.
Відтак, суд зазначає, що відповідачем були порушені права позивача, які ґрунтуються на договорі та законі.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до матеріалів справи позивачем при подачі позову сплачено судовий збір за розгляд справи у розмірі 2422,40 гривень, що підтверджується матеріалами справи.
Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати: судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, понесені позивачем при звернені до суду з даним позовом.
Керуючись ст.ст.12,13,81,265,268,273-279,280-281 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ЄДРПОУ: 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.03.2024 року у розмірі 46590,19 грн. (сорок шість тисяч п'ятсот дев'яносто гривень 19 коп.), яка складається з:
42075,03 грн. - тіло кредиту;
4515,16 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.), понесені позивачем при звернені до суду з даним позовом.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.
СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ