Справа № 144/1129/25
Провадження № 2/144/456/25
"22" жовтня 2025 р. с-ще Теплик
Теплицький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Бондарук О.П.,
з участю секретаря судового засідання Сторожук О.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Теплик в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
22 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 100 000 грн та моральну шкоду в сумі 65 000 грн.
В обгрунтування позовних вимог вказує на те, що 09.07.2025 року, працюючи із соціальною мережею «Фейсбук», на сторінці групи «Теплик оголошення», адміністратором якої являється ОСОБА_2 , побачив змонтований фотознімок із своїм зображенням та підписом образливого змісту. На вказаному фотознімку його зобразили поруч із ворожим для України командиром ЧВК «Вагнер» Пригожиним, і напротязі трьох днів під ним розгортались коментарі різного змісту, як обурливого, так і глузливого, що негативно вплинуло на його репутацію та завдало йому марального пригнічення. Він зафіксував факт появи цього фото, зробивши знімок екрану (скріншот), який є доказом того, що відповідач ОСОБА_2 не видалила образливе фото зі сторінки групи «Теплик оголошення», за яку несе відповідальність як єдиний адміністратор. Стверджує, що такими діями ОСОБА_2 принизила його честь та гідність, дозволила у створеній нею групі обговорення його приватного життя, в наслідок чого він зазнав приниження, погіршився стан його здоров'я. Просив звернути увагу на той факт, що він працює на посаді старости Маломочульського старостинського округу №4 Теплицької селищної ради, а тому на ньому зосереджена увага не лише місцевого населення, а й людей з інших регіонів. Після розміщення у «Фейсбуці» вказаного вище фото, у нього погіршились відносини з підлеглими, підірвано його авторитет, зачеплено його ділову репутацію та подальший кар'єрний ріст.
Ухвалою судді Теплицького районного суду Вінницької області від 23.07.2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу ОСОБА_1 строк для усунення недоліків.
Позивачем 30.07.2025 року недоліки усунуто, та ухвалою судді Теплицького районного суду Вінницької області від 31.07.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 07.10.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 22.10.2025 року.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив обставини, викладені у позовній заяві, зазначив, що на підтвердження суми матеріальної шкоди доказів суду надати не має можливості, а тому від цієї позовної вимоги відмовляється. Просив задовольнити позов в частині заявленої моральної шкоди.
Відповідачка ОСОБА_2 заперечила проти задоволення позову, стверджуючи, що не являється автором та розповсюджувачем спірного допису із фотознімком Позивача, він оприлюднений анонімним користувачем, участі в його коментуванні вона не брала, а тому не є відповідальною за вказані дії. Разом з тим не оспорювала того факту, що вона є єдиним адміністратором створеної нею у соціальній мережі «Фейсбук» групи «Теплик оголошення» та того, що видалила з групи образливий допис стосовно позивача через кілька днів.
Суд у порядку загального позовного провадження, вислухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 являється власником загальнодоступної групи «Теплик оголошення», створеної у соціальній мережі «Фейсбук», на сторінці якої було розміщено фотознімок із зображенням позивача ОСОБА_1 поруч із Пригожиним, та підписом «П'яний староста села чатував свого опонента, щоб вручити йому «повістку» (а.с. 7,8).
Статтею 269 ЦК України встановлено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, не мають економічного змісту, тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав, якими фізична особа володіє довічно.
Основні положення, які регулюють відносини між особою, яка зображена на фотографії та особою (-ми), які збираються публічно показати, відтворити та (або) поширити фотографію, на якій зображено таку особу, є положення статтей 307-308 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої, другої статті 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.
Згідно статті 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Аналіз наведеної норми права вказує на те, що охороні підлягає право фізичної особи на зображення, а саме на охорону інтересів зображеної фізичної особи.
Таким чином, вказана вище норма забороняє вчинення без отримання згоди особи таких трьох дій: публічно показувати, відтворювати та поширювати.
Отже на законодавчому рівні закріплено гарантію, що «без згоди» така фотографія не буде публічно показана, відтворена, та розповсюджена. Форма такої «згоди», процедура її запиту та отримання, строк її дії та таке інше, законодавчо не встановлені.
Така заборона кореспондує із закріпленими у Цивільному кодексі України правами особи на індивідуальність (ст. 300 ЦК України), на повагу до її гідності та честі (п. 1 ст. 297 ЦК України), на недоторканність своєї ділової репутації (п. 1 ст. 299 ЦК України), на особисте життя (п. 1 ст. 301 ЦК України), на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (п. 3 ст. 301 ЦК України).
Згідно з положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач ОСОБА_2 , у відповідності до вище вказаних вимог ЦПК України, не надала суду доказів щодо наявності згоди позивача на розміщення і розповсюдження фотознімку із своїм зображенням.
Статтею 3 Конституції України, статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Судом встановлено, що і не заперечувалось Відповідачем, що вона, будучи власником сторінки у соціальній мережі «Фейсбук» із назвою «Теплик оголошення, являючись її єдиним адміністратором, зберігала на вказаній сторінці допис образливого змісту стосовно Позивача.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Згідно з п. 12 належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вебсайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об'єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов'язаних між собою і структурованих у межах адреси вебсайту і (або) облікового запису власника цього вебсайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; вебсторінка - складова частина вебсайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об'єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту.
За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу; власник вебсторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення вебсторінки на вебсайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої вебсторінки. Власник вебсайту не є власником вебсторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника вебсайту, розміщувати інформацію на вебсторінці та управляти нею.
Отже, автором публікацій і дописів на персональній вебсторінці у соціальній мережі «Facebook» є власник вебсторінки, який незалежно від власника вебсайту розміщує інформацію на вебсторінці та управляє нею.
Власник соціальної мережі «Facebook» не бере безпосередньої участі у розміщенні інформації власником вебсайту, недостовірність якої доводить позивач.
При вивченні справи суд встановив, що позивач на підтвердження належності сторінки у мережі Facebook відповідачці, надав суду скріншот тексту допису на сторінці із назвою «Теплик оголошення», власником якої зазначено ОСОБА_4 , тобто Відповідача.
Під час розгляду справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Тлумачення частини першої статті 308 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, фотографія на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких: (а) фізична особа позувала авторові за плату; (б) це викликано необхідністю захисту інтересів зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб.
Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30 січня 2019 року в справі № 308/5318/15-ц.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до Закону України «Про телекомунікації» доменне ім'я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою. Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, таким чином, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім'я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту.
Оскільки реєстрант доменного імені має можливість здійснювати налаштування/зміну адресації доменного імені, отримувач послуг хостингу має можливість здійснювати налаштування/зміну адресації веб-сайту таким доменним іменем, вони є відповідальними за створення технологічної можливості функціонування (працездатності) веб-сайту та доступу до нього інших осіб через мережу Інтернет. А володілець облікового запису встановлює порядок та умови використання веб-сайту та є особою, відповідальною за зміст веб-сайту.
При цьому першочерговою умовою для можливості адресації веб-сайту відповідним доменним іменем є реєстрація такого доменного імені.
Власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант доменного імені, яким адресується веб-сайт, та/або отримувач послуг хостингу.
Слід зазначити, що згідно із усталеною практикою, реєстрація доменних імен та замовлення послуг хостингу здійснюється в онлайн-режимі. При цьому реєстрант доменного імені та отримувач послуг хостингу під особисту відповідальність зазначає свої дані без їх додаткової перевірки реєстратором та хостинг-провайдером.
Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, зобов'язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім'я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв'язатися. Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом (ч. 11 ст. 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує або виконував свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов'язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11).
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.
Оскільки Позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Відповідно до ст. 81 кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що позивач надав суду докази належності сторінки «Теплик оголошення» у мережі Facebook Відповідачці, хоч вона і не є автором спірної інформації, однак протягом більше як трьох днів не видаляла зі своєї сторінки образливого допису, суд приходить до висновку, що відповідачкою все ж були порушені права Позивача.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідач на спростування позовних вимог жодних доказів не надала.
Матеріалами справи безспірно підтверджується, а сторонами визнається те, що сторінка у соціальній мережі Facebook із назвою «Теплик оголошення» належить ОСОБА_2 . Враховуючи встановлення належності вказаної сторінки у соціальній мережі Facebook, надані позивачем скріншоти матеріалів у соціальній мережі є належним доказом їх опублікування, тобто Позивачем доведено наявність усіх обставин юридичного складу правопорушення, що стало підставою його звернення до суду.
Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У статті 280 ЦК України передбачено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, якихи фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р., «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних наслідків, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Поскільки неправомірними діями Відповідача були завдані моральні страждання та психологічні переживання Позивачу, і факт спричинення останньому моральної шкоди знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до переконання, що між вказаними незаконними діями Відповідача та нанесенням моральної шкоди є причинно-наслідковий зв'язок, а відтак, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує глибину моральних та душевних страждань Позивача, тривалості цих страждань, їх характер, характер правопорушення, допущеного Відповідачем та виходячи з принципу розумності, виваженості і справедливості, суд приходить до висновку, про можливість стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 гривень, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, що на думку суду буде відповідати засадам розумності та справедливості, а отже позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 269, 276, 280, 303, 307-308 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 78, 81, 95, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст рішення виготовлено 31.10.2025 року.
Суддя