Справа № 348/128/25
Провадження № 22-з/4808/100/25
Головуючий у 1 інстанції Міськевич О.Я.
Суддя-доповідач Девляшевський
31 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.,
суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,
розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду в складі судді Міськевич О.Я., ухвалене 27 травня 2025 року в м. Надвірній Івано-Франківської області, повний текст якого складено 02 червня 2025 року,
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Надвірнянського районного від 27 травня 2025 року скасовано. Ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 8 000,00 доларів США. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 770,12 грн судових витрат, понесених в суді першої та апеляційної інстанцій.
21 жовтня 2025 року представником ОСОБА_1 подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.
Заява обґрунтована тим, що, приймаючи постанову про задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд не вирішив питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції в розмірі 30 000,00 грн, на підтвердження яких докази було долучено до позовної заяви.
Судом копія заяви та ухвала про розгляд судом питання було направлено ОСОБА_2 . Роз'яснено право подати до суду апеляційної інстанції свої міркування або заперечення стосовно стягнення на користь відповідача судових витрат.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Згідно із частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.
Як вбачається з матеріалів справи у позовній заяві адвокат Варода П.Б. просив здійснити розподіл судових витрат, подавши відповідні докази.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвокат надав договір про надання правничої допомоги від 07 січня 2025 року, укладений між адвокатом Вародою П.Б. та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого за надану правничу допомогу клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 30 000,00 грн; ордер від 17.01.2025 на представлення інтересів ОСОБА_1 в Надвірнянському районному суді; копію квитанції до прибуткового касового ордеру №7/1/25 від 07.01.2025, відповідно до якого ОСОБА_1 оплатив адвокату 30 000,00 грн (а.с. 6, 12, 13).
Сторони Договору про надання правничої допомоги від 07 січня 2025 року узгодили фіксовану суму гонорару у розмірі 30 000 грн.
Водночас апеляційний суд зауважує, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, постанова Верховного Суду від 31 липня 2025 року у справі № 404/5951/23).
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року (справа №686/5757/23) врахувала, що сторона не подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.
При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на касаційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу.
Колегія суддів, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, ціни позову, обсягу виконаної адвокатами роботи (подання позовної заяви, участі у трьох судових засіданнях в режимі відеоконференцзв'язку 26.03.2025 і 03.04.2025, 27.05.2025) враховуючи вимоги розумності і справедливості, вважає, що зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн неспівмірний з наданими стороні справи послугами, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Крім того, колегія суддів враховує, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2025 року позовні вимоги були задоволені частково - стягнуто 8 000 доларів США боргу, а у стягненні 3 % річних відмовлено. Відповідно, з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат, передбаченого статтею 141 ЦПК України, витрати на правову допомогу, понесені у суді першої інстанції, не підлягають відшкодуванню в повному обсязі.
Відтак, колегія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та часткове задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, оскільки такий розмір витрат відповідатиме критерію обґрунтованості, розумності розміру витрат на правничу допомогу, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Оскільки при ухваленні апеляційним судом постанови від 31 липня 2025 року в даній справі не було вирішено питання про судові витрати, подана представником ОСОБА_1 заява про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягає до часткового задоволення та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 137, 141, 270, 389 ЦПК України, суд
Заяву представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалити додаткове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 10 000,00 грн (десять тисяч гривень) на відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Луганська Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2025 року.