Справа № 626/2517/25
Провадження № 2/626/945/2025
Іменем України
30.10.2025 року м. Берестин
Берестинський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Дудченка В.О.,
за участю секретаря - Зінченко Л.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Берестині, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: Служба у справах дітей Берестинської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав,
Позиція позивача.
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав в якому просить:
- позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 зазначила, що вона є матір'ю дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батьком дитини є відповідач по справі ОСОБА_2 . У шлюбі з відповідачем вони не перебували, оскільки в них не склались сімейні стосунки, у зв'язку із чим після народження дитини вона почала проживати у своїх батьків. З того часу і по теперішній час вона з відповідачем по справі не підтримує ніяких стосунків. Так як відповідач не надавав матеріальної допомого дитині, їй прийшлась звертатися до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . До 2021 року вона фактично сама виховувала дочку, забезпечувала всім необхідним. ОСОБА_2 участі в житті дитини не брав, не спілкувався з нею, не проявляв ніякого інтересу. Вона спілкувалась лише з його матір'ю, передавала дочки фотографії з дитячого садка. Бабуся зі сторони відповідача дитини переконувала, що коли ОСОБА_3 підросте, тоді її син буде проводити час з дочкою, виховувати її та піклуватися про неї. У 2022 році вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , з цього часу дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на їх утриманні. ЇЇ чоловік фактично виконує обов'язки батька. Біологічний батько дитини ОСОБА_2 участі у житті дочки не бере, не підтримує з нею стосунки. Тобто, увесь час від народження дитини, вона виховує дитину сама, створює належні умови для її виховання, утримує її , купує одяг, взуття та інші речі необхідні для гармонійного розвитку дитини, забезпечує всім необхідним. При цьому ОСОБА_2 участі у виховані, лікуванні, навчанні та духовному розвитку дитини не приймає, не спілкується з дитиною взагалі, аліменти сплачує частково. Вказане свідчить про те, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вище вказані факти підтверджуються також заявами-свідченнями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Крім того у 2022 році ОСОБА_2 звертався до суду з позовною заявою про виключення відомостей про батька із актового запису про народження дитини, що свідчить про його небажання виконувати батьківські обов'язки. Таким чином, батько свідомо нехтує своїми обов'язками, що є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рух справи в суді.
Ухвалою від 15.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та ухвалою від 24.09.2025 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.
Заяви учасників процесу по суті справи та клопотання.
Від Служби у справах дітей Берестинської міської ради Харківської області 23.09.2025 року до суду надійшла письмова заява в якій просить розглядати справу за відсутності представника служби, позовні вимоги не підтримують. Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України надали суду Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Берестинської міської ради щодо розв'язання спору від 22.09.2025 року.
Позиція учасників справи в судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала на задоволенні позову наполягала з підстав викладених у позовній заяві, оскільки відповідач після народження дитини не займається вихованням дочки, не спілкується з нею, не вітає її на свята та дні народження, мотивуючи це тим, що дитина була мала, і нічого не розуміла. При цьому мати відповідача спілкувалась з дитиною і навіть їй телефонувала. На даний час дочка навіть не знає як виглядає її батько, хоча вони проживають не далеко один від одного.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в задоволенні позову, а також пояснив, що з приводу виховання, утримання дитини з 2017 року по 2021 рік він спілкувався із матір'ю дитини, оскільки дитина була маленька і майже нічого не розуміла, при цьому мати дитини не чинила йому ніяких перешкод для спілкування з дитиною. З 2022 року по 2023 рік від був в ЗСУ, але після звільнення зі служби зустрічав дочку випадково один раз, але поспілкуватися з нею не вдалося, оскільки позивач розвернулась і пішла в іншу сторону. Він дійсно не вітав дочку із святами та днями народжень, але це не свідчить про ухилення ним від виконання батьківських обов'язків, оскільки він сплачує аліменти на утримання дитини за рішенням суду, про що надано відповідну довідку.
Позиція суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Судовим розглядом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 .
Відповідно до копії довідки Берестинського РВ ДВС СМУ МЮ від 09.07.2025 року, яка видана ОСОБА_1 - ОСОБА_2 частково сплачував аліменти за період з 01.01.2024 року по 01.07.2025 року згідно з виконавчим листом №626/906/17 від 28.07.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/3 частини на утримання дочки ОСОБА_3 , 2017 року народження. За період починаючи з 01.01..2024 року по 31.12.2024 року ОСОБА_2 сплатив - 85000,00 грн, а загальна сума не сплачених аліментів становить - 34802,02 грн.
Відповідно до довідки Берестинського РВ ДВС СМУ МЮ від 11.09.2025 року, яка видана ОСОБА_2 - на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа №626/906/17 від 28.07.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/3 частини на утримання дочки ОСОБА_3 , 2017 року народження, по якому станом на 10.09.2025 року сплачено аліментів на загальну суму 248 717,61 грн.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
У відповідності до ч. 1 ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої про живає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дітей в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
У відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно із ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
При цьому відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пункті 16 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Частиною 1 ст 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 11цього Закону передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Згідно ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року ратифікованою постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 1 ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини - батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Положеннями ст.164 СК України передбачено, що однією із підстав для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).
При цьому, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов'язковим для суду (ч.ч.5,6 ст.19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).
Відповідно до Висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Берестинської міської ради від 22.09.2025 року №02-23/6680 орган опіки та піклування виконавчого комітету Берестинської міської влади вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенні до малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Берестинської міської ради від 22.09.2025 року №02-23/6680 встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитина проживає з матір'ю. Відповідно до пояснень батька дитини ОСОБА_2 коли вони з ОСОБА_1 розійшлися дитина була маленька тому він не знав як з нею спілкуватися. Потім ОСОБА_1 вийшла заміж та він прийняв рішення не заважати та у нього теж була друга родина. Планує коли ОСОБА_3 подорослішає налагодити стосунки за її бажанням. Також ОСОБА_2 пояснив, що на даний час має заборгованість зі сплати аліментів, але сам тільки дізнався про це. Він сплачував аліменти постійно, але коли звільнився з військової служби та офіційно працевлаштувався, могла з'явитися заборгованість. На даний час він сплачує аліменти та повідомив, що вирішить дане питання. Крім того орган опіки та піклування також зазначив, що на даний час постановка питання про позбавлення батьківських прав є передчасним.
Тобто органом опіки і піклування не виявлено умисної поведінки батька щодо невиконання ним батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини.
З врахуванням наведеного та зібраних і досліджених у справі доказів, суд не вбачає підстав для відступлення від вказаного вище висновку, оскільки він є обґрунтованим та відповідає інтересам дитини.
Отже, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впе-внитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню дитини, а також встановити, що він ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Суд в черговий раз наголошує, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При цьому жодної з вищевказаних обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.
Позивач в підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, послалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків, пов'язаних з вихованням дитини, а саме: не цікавиться дитиною, не піклується про неї, не приймає участь у її вихованні, що спростовується Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Берестинської міської ради від 22.09.2025 року про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 по відношенні до малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, в судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Крім того суд ставиться критично до поданих разом із позовною заявою письмових заяв-свідчень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки вказані особи не допитувалися в судовому засіданні в якості свідків та не попереджалися про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 КК України.
Наявність заборгованості по сплаті аліментів також не може бути беззаперечною підставою для позбавлення батьківських прав. Крім того, відповідач сплачує аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не в повному обсязі та на комісії органу опіки та піклування вказав, що вирішить питання з приводу сплати заборгованості, яка виникла після звільнення з військової служби в той час коли він офіційно працевлаштовувався.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно дочки і наголошував на тому, що буде намагатися відновити спілкування з дочкою за її особистим бажанням.
З наведених обставин, суд також критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо негативної характеристики відповідача, оскільки вони не найшли своє підтвердження в судовому засіданні.
Суд в черговий раз наголошу, що ухиленням від виконання обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена положеннями п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дочки в матеріалах справи відсутні.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно його дочки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками.
Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 243/13192/19-ц вказав на відсутність підстав для позбавлення батька батьківських прав, оскільки він, в силу своїх можливостей, намагається піклуватися про дітей.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес батька до дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача, не забезпечуватиме інтересів самої дитини.
Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Крім того у справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Висновки за результатами розгляду справи.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.
Тобто наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
З огляду на наведене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Проте встановлені судами обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Верховний Суд у постанові від 04.12.2024 року справа № 133/747/23 звернув увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Розподіл судових витрат.
Згідно ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з повною відмовою в задоволенні позову витрати позивача по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають і покладаються на нього.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 164, 166, 180, 184 СК України, керуючись ст ст. 4-5, 12, 76-83, 265 ЦПК України суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: Служба у справах дітей Берестинської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківській апеляційний суд.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення складено 30.10.2025 року.
Суддя