Справа №348/1872/25
Провадження № 2/348/1236/25
30 жовтня 2025 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді Гундяка Т.Д.,
секретар судового засідання Дмитрук С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик В.С., пред'явив позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов обґрунтований тим, що 26 квітня 2024 року позивач ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_2 позику у розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) доларів США, що підтверджується оригіналом розписки від 26.04.2024, яка знаходиться у позивача. Час повернення позики визначено розпискою у строк до 26.06.2024.
Оригінал розписки від 26.04.2024 про отримання грошових коштів написаний та підписаний власноручно відповідачем.
Як зазначено у розписці, відповідач позичала кошти під заставу особистого майна та обладнання ТзОВ «Сакарт-вел.О», перелік якого зазначено у розписці. Однак жодних документів на майно, яке є особистою власністю, ОСОБА_2 не надала під час позики коштів під заставу. Кошти позичались як фізичною особою, а не ФОП, а тому спір між сторонами має вирішуватись в позовному провадженні в суді загальної юрисдикції.
З часу закінчення строку повернення коштів, позивач неодноразово спілкувався з відповідачем та просив повернути кошти, які необхідні для проведення лікування сина, який хворіє з дитинства, однак окрім обіцянок жодних дій для повернення коштів відповідач не здійснює по цей час.
Як вбачається з договору позики позичальник отримав в борг грошові кошти в іноземній валюті (доларах США) із зазначенням гривневого еквіваленту по курсу НБУ - 960 000 грн на час позики коштів, та зобов'язалась повернути суму 24000 доларів США. Отже, борг за договором позики від 26.04.2024 підлягає стягненню саме в іноземній валюті доларах США на день виконання судового рішення.
Посилаючись на викладене, просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24 000 доларів США у рахунок повернення боргу за розпискою від 26.04.2024.
Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 18.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися. Представник позивача 30.09.2025 подав заяву, згідно якої просив судове засідання проводити за його відсутності, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явилася, відзив на позовну заяву не подала, повідомлена судом про дату час та місце розгляду справи шляхом направлення на адресу її місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та судових повісток. Проте кореспонденція зі штриховими ідентифікаторами 0610280543341 та 0610283756079 22.09.2025 та 06.10.2025 повернута до суду разом з відправленням, згідно довідки підприємства поштового зв'язку причина невручення: «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, виклик відповідача в судове засідання здійснено телефонограмою.
Також виклик відповідача у справі у судове засідання здійснено через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
У постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.
Згідно ч. 5 ст. 259, ч. 1 ст. 281 ЦПК України судом із занесенням до протоколу судового засідання постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст. 280, 281 ЦПК України.
Розглянувши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 26 квітня 2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , отримала від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 000 доларів (еквівалентом - 960 000 гривень) під заставу особистого майна та обладнання ТзОВ «Сакарт-вел.О»:
ємність V-300, для води - 1 шт., ємність для бродіння пива - 10 шт., ємність для бродіння пива - 1 шт., ємність варочна (1000 л) - 1 шт., ємність фільтраційна (1000 л) - 1 шт., кег-мийка - 1 шт, подрібнювач зерна 1 шт., піч індукційна 3 шт. (12000 євро), телевізор - 14 шт. (196 000 грн), причіп-фургон торговельний (5 000 доларів), піч індукційна - плита - 1 шт (150 000 грн), кондиціонер - 8 шт. (208 000 грн), холодильник - 5 шт. (70 000 грн), електрокомин - 3 шт. (138 000 грн).
ОСОБА_2 зобов'язується повернути кошти цією ж сумою впродовж двох місяців (до 26 червня 2024 року). Після повернення грошових коштів ОСОБА_1 зобов'язується повернути їй, ОСОБА_2 , цю розписку.
Позивачем долучено до матеріалів справи оригінал розписки, яка оглянута під час розгляду справи.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України у редакції, чинній на час складання розписки, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 596/1123/19 (провадження № 61-7056св22) та від 05 червня 2024 року в справі № 640/15157/16-ц (провадження № 61-4579св24).
Згідно ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. Однак заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) та від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно наданої представником позивача разом з позовною заявою копії розписки від 26 квітня 2024 року, оригінал якої було оглянуто та долучено судом до матеріалів справи, ОСОБА_2 зобов'язалася повернути позику впродовж двох місяців (до 26 червня 2024 року) (а.с. 8, 27).
З наведеного вбачається, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте ОСОБА_2 порушила свої зобов'язання щодо повернення коштів у термін, визначений договором.
Суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши такі на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, враховуючи, що відповідач не надала належних доказів повернення боргу у повному обсязі, не виконала взятих на себе зобов'язань по договору позики, дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі24 000 доларів США у рахунок повернення боргу за договором позики від 26.04.2024.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач сплатив 10 046,40 грн судового збору, які зараховані до спеціального державного бюджету України.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 10 046,40 грн.
Керуючись ст. 4, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 289 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позикивід 26 квітня 2024 року в розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 10 046,40грн.
Заочне рішення може бути переглянуте Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя Гундяк Т.Д.
Повний текст рішення складено 30.10.2025.