Справа № 752/11934/25
Провадження № 2-др/752/188/25
Іменем України
30 жовтня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні Голосіївського районного суду м.Києва, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, заяву представника відповідача - адвоката Хомича Івана Олександровича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки,
Представник відповідача - адвокат Хомич І.О. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування заяви зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки. Однак судом не вирішено питання про стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» подало заперечення на стягнення витрат на професійну правничу допомогу, просить суд відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки відсутні докази документального підтвердження понесення витрат. У разі надання заявником доказів документального підтвердження понесених витрат, зменшити розмір до 2000 грн.
Сторони в судове засідання не викликались, оскільки справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи та заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки.
Питання стягнення вартості витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішувалось.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19 також судом зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи 06 червня 2025 року між адвокатом Хомичем І.О. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги №44/цс.
Відповідно до п.п. 4.1,4.2 за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокатському бюро суму в розмірі 5000 грн в строк протягом 5 робочих днів з дня підписання договору. Клієнт також зобов'язується сплатити адвокатському бюро за надання правничої допомоги за цим договором суму в розмірі 5000 грн. в строк протягом 5-ти робочих днів з дня вступу в законну силу рішення суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог у справі 752/11934/25.
У відзиві на позовну заяву, адвокатом заявлено орієнтовний розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу- 14 000 грн.
До заяви про ухвалення додаткового рішення на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ,заявником надано акт прийому передачі наданої правничої допомоги від 12 вересня 2025 року, відповідно до якого, вартість послуг адвоката складає 5000 грн, з яких: консультації з клієнтом 500 грн., аналіз нормативно-правових актів законодавства України щодо спірних правовідносин 500 грн, первинний аналіз документів наданих клієнтом 500 грн, підготовка відзиву на позовну заяву 3500 грн.
Заперечуючи проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, позивач посилається на те, що відповідачем не надано доказів документального підтвердження понесених витрат. Крім того, у разі надання заявником таких доказів, просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2000 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, виснувала про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд враховує, що консультація аналіз нормативно-правових актів законодавства України щодо спірних правовідносин та аналіз документів наданих клієнтом, охоплюється такою адвокатською послугою, як складання відзиву на позовну заяву.
Крім того, суд враховує, що адвокат Хомич І.О. представляв інтереси ОСОБА_1 в іншій справі №752/5901/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Ліко-Житлосервіс» про визнання договору припиненим, отже адвокат був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають. Таким чином, підготовка відзиву на позовну заяву в цій справі не вимагала значного обсягу юридичної роботи.
Також судом береться до уваги та обставина, що предметом даного позову було стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 6880 грн, що є меншим ніж заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу (10 000 грн).
Враховуючи викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи, а також враховуючи складність справи та предмет позову, співмірність складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), конкретні обставини справи, клопотання позивача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог представника відповідача шляхом стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Щодо доводів представника позивача про те, що відповідачем не надано доказів оплати понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне заначити, що у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відтак, відсутність доказів сплати відповідачем за надану професійну правничу допомогу, не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 15, 133-134, 137, 141, 270 ЦПК України, суд,
Заяву представника відповідача - адвоката Хомича Івана Олександровича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки, задовольнити частково.
Ухвалити додаткове рішення у цивільній справі № 752/11934/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне додаткове рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція», код ЄДРПОУ 30303467, вул.Самійла Кішки, буд.7-А, прим.65,66, м.Київ, 03189.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складений 30 жовтня 2025 року.
Суддя А.В. Слободянюк