Справа № 752/17997/25
Провадження № 2/752/8960/25
Іменем України
30 жовтня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр"(далі-ТОВ "Коллект Центр") звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за договором №9947917 від 26 серпня 2020 року, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, в розмірі 23 630,48 грн, а також 2422,40 грн. витрат зі оплати судового збору та 13 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 26 серпня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , укладено договір позики №9947917, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 8000 грн. Договір укладено в електронній формі, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором.
30 грудня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 30/12/2021, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором позики №9947917 від 26 серпня 2020 року, що укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 . У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до договору відступлення права вимоги від 10 січня 2023 року № 10-01/2023 відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором позики №9947917 від 26 серпня 2020 року, що укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .
Станом на час звернення до суду заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
04 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому частково визнає позовні вимоги на суму 10304 грн.
Вказує на те, що відповідач не пролонгував строк дії договору позики та не домовлявся про інший термін кредитування, ніж той, що зазначено у договорі.
Крім того, 24 грудня 2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якого максимальний розмір денної процентної ставки становить 1%.
Того ж дня відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача, а також зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 2000 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 26 серпня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , укладено договір позики №9947917, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 8000 грн. Договір укладено в електронній формі, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до умов даного Договору позики ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» надає кредит у розмірі 8 000 грн. строком на 30 днів, зі сплатою відсотків за користуванням кредитом в розрахунку 0,96 % на добу (знижена процентна ставка), базова процентна ставка - 1,60 % за день, процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2,70 % за день, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 35,40 %, орієнтовна загальна вартість позики - 10 304 грн. Дата надання позики - 26 серпня 2020 року, дата повернення позики (останній день) - 25 вересня 2020 року.
Відповідно до наданого ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» розрахунку заборгованості за договором позики №9947917 станом на 10 січня 2023 року загальна сума заборгованості відповідача становить 23 630,48 грн., з яких: 8 000 грн. - залишок заборгованості за основним боргом, 15 360 грн. - залишок заборгованості за відсотками, 3% річних у розмірі 36,82 грн, інфляційні втрати 233,66 грн.
30 грудня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 30/12/2021, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором позики №9947917 від 26 серпня 2020 року, що укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до договору відступлення права вимоги від 10 січня 2023 року № 10-01/2023 відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором позики №9947917 від 26 серпня 2020 року, що укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Нормами частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року (далі - Закон № 675-VIII), на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (частина шоста статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону № 675-VIII).
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».
Як вбачається з матеріалів справи, договір позики № 9947917 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено 26 серпня 2020 року в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційних систем шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, договір позики № 9947917 був підписаний відповідачем у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», тим самим він акцептував пропозицію ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та уклала відповідний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/.
Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у первісного кредитора виникло зобов'язання передати позичальнику грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідачки, а у відповідачки виникло зобов'язання повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у день закінчення стоку позики або достроково та сплатити проценти від суми позики.
У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує факт виникнення боргу за договором позики і виникнення у позивача права вимоги на стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8000 грн, проте заперечує проти стягнення відсотків у розмірі 15 360 та стверджує, що розмір відсотків становить 2304 грн.
Відповідно до статті 1048 ЦК України проценти сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов'язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зі змісту укладеного між сторонами договору, вбачається, що кредит надається строком на 30 днів - з 26 серпня 2020 року по 25 вересня 2020 року включно.
Матеріали справи не містять доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту, тому кредитор позбавлений можливості нараховувати проценти після закінчення строку кредитування.
В даному випадку права позивача можуть бути захищені шляхом застосування механізму, визначеного ст. 625 ЦК України.
Досліджуючи подані позивачем докази в обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики №9947917, перевіривши їх, оцінивши у сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, суд виходить з наступного.
За пред'явленим позовом, сума заборгованості за договором №9947917 від 26 серпня 2020 року становить 23 630,48 грн., з яких: 8 000 грн. - залишок заборгованості за основним боргом, 15 360 грн. - залишок заборгованості за відсотками, 3% річних у розмірі 36,82 грн, інфляційні втрати 233,66 грн.
Водночас судом встановлено, що за умовами договору про надання позики передбачено надання позичальнику 8000,00 грн. строком на 30 днів, тобто до 25 вересня 2020 року, із загальною орієнтовною вартістю кредиту 10304 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості по договору позики №9947917, проведеного ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», нарахування процентів здійснювалось з 26 серпня 2020 року по 30 грудня 2021 року, тобто більше ніж за 30 днів, що перевищує строк, на який надавалась позика, тоді як доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Факт оплати частини заборгованості після строку кредитування сам по собі не є підтвердженням пролонгації договору.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.
Відтак доводи відповідача про те, що строк дії договору позики обмежено 30 днями, заслуговують на увагу. З урахуванням наведеного є правильними доводи відповідача про безпідставне нарахування відсотків за користування позикою поза межами 30 календарних днів.
Вимога позивача в частині стягнення заборгованості з нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджується з нормами матеріального права, а тому в цій частині ТОВ «Коллект Центр» необхідно відмовити.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 10 574,50 грн, та яка складає 8000 грн заборгованість за тілом кредиту, 2304 грн заборгованість за відсотками (8000*0,96%*30 днів), а також 36,82 грн 3% річних та 233,66 грн інфляційних втрат.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.
Крім того, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
14 травня 2025 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 4434-IX, який виключає пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, який зупиняв перебіг позовної давності на період воєнного стану, однак вказаний закон набрав чинності лише 04 вересня 2025 року.
Договір між сторонами укладено 26 серпня 2020 року. До суду із позовом ТОВ «Коллект Цент» звернулося у липні 2025 року.
З урахуванням зазначеного, позивач звернувся до суду з позовом у межах строку позовної давності, підстав для її застосування суд не вбачає.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову частково на суму 10 574,50 грн (44,75%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1084 грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
В позовній заяві позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн надано копію договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року, заявку на надання правової допомоги, відповідно до якої сторони погодили наступні послуги: надання усної консультації вартістю 4000 грн (2 год), складання позовної заяви вартістю 9000 грн (3 год), витяг з акта №11 про надання правової допомоги від 30 червня 2025 року.
Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з пунктами 1, 2, 6 частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У постанові ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09 лютого 2022 року, Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем подано клопотання про зменшення витрат позивача на правову допомогу, в якій останній просить зменшити такі витрати до 2000 грн, посилаючись на те, що заявлена сума є завищеною, неспівмірною з наданими послугами та складністю справи.
Однак, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07 листопада 2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
У пункті 4.16 постанови від 30 листопада 2020 року у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2022 у справі № 160/6762/21).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн, на думку суду, не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат слід враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Враховуючи наведене, ціну позову, часткове задоволення позовних вимог, а також те, що розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження, суд вважає справедливим відшкодування позивачу розмір його судових витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 5817 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 207, 526, 546, 549, 553, 610, 612, 626, 628, 629, 639, 634, 1054 ЦК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр"заборгованість за договором № 9947917 від 26 серпня 2020 року, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у розмірі 10 574 (десять тисяч п'ятсот сімдесят чотири) гривні 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр"судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1084 (одна тисяча вісімсот чотири) гривні та 5817 (п'ять тисяч вісімсот сімнадцять) гривень витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр", код ЄДРПОУ 44276926, місце знаходження: вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306, м. Київ.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 30 жовтня 2025 року.
Суддя А.В.Слободянюк