Справа № 752/13260/25
Провадження № 2/752/7272/25
Іменем України
30 жовтня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кеш ТУ ГОУ" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У жовтні 2024 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (далі по тексту - ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №107474 від 22 січня 2020 року в розмірі 10 080,00 грн, з яких 2 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 8 080,00 грн - прострочена заборгованість за процентами. Також просить стягнути з відповідача судові витрати.
Вказує на те, що 24 червня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № №107474 про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися
Відповідно до умов договору кредиту, сума кредиту становить 2 000,00 грн, строк кредитування - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 2,0% в день або 730 % річних.
28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату право грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №107474 від 22 січня 2020 року.
Відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, внаслідок чого перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 10 080,00 грн, з яких 2 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 8 080,00 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Позивач вказує, що набув право вимоги за вищевказаним договором кредиту на підставі укладеного договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачу за адресою його реєстрації направлялась копія ухвали про відкриття провадження та копія позовної заяви разом з копіями доданих документів, поштове відправлення повернулось до суду без вручення, з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду вважається днем вручення судової повістки.
Отже, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи, тому справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 24 червня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № №107474 про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) - KL4296, і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 2 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 20 лютого 2020 року; за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730 % річних від суми кредиту в розрахунку 2 % на добу. Тип процентної ставки- фіксована (п.п. 1.2.-1.3.).
Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п. 1.4.).
Відповідно до інформаційної довідки № від 09 квітня 2025 року, виданої ТОВ «Платежі онлайн», на платіжну картку НОМЕР_1 22 січня 2020 року перераховано 2 000,00 грн.
Номер вказаної кредитної картки було зазначено відповідачем у кредитному договорі, як спосіб отримання кредитних коштів.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Таким чином, встановлені вище обставини, підтверджують факт укладання між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору, шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора KL4296, умовами яких було визначено суму кредиту, розмір відсотків, порядок повернення грошових коштів, та строк дії кредитних договорів, при цьому факт отримання грошових коштів підтверджується відповідними квитанціями про переказ грошових коштів на картку позичальника.
28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого, до ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» перейшло право вимоги за кредитним договором 107474 згідно з витягом з реєстру прав вимоги до договору факторингу.
Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб'єкту-фактору за плату (Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що факторинг є фінансовою послугою).
Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття «продаж дебіторської заборгованості» та «продаж прав боргових вимог». Таким чином, факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, є операцією, у якій одна сторона (фактор) передає (або зобов'язується передати) кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає (або зобов'язується відступити) факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 1081 Цивільного кодексу України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов'язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов'язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.
Згідно положень частини першої статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)
При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не можу ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами. (ч. 2 ст. 58, ст. 59 Цивільного процесуального кодексу України)
Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, в той же час неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від відповідальності боржника, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов'язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасного повернення грошових коштів, грошові кошти позивачу не повернув, тому позивачем правомірно пред'явлено вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 000,00 грн.
Крім того, звертаючись з даним позовом до суду, позивач окремо просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за нарахованими відсотками за кредитним договором у розмірі 8 080,00 грн.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Як зазначалось, відповідно до п. 1.1. договору, ТОВ «ЗАЙМЕР» надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 2 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Як вбачається з п.1.2 договору, кредит в розмірі 2 000,00 грн надається строком на 30 днів, тобто до 20 лютого 2020 року, проценти за користування кредитом 2% в день.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 611,ст.610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Статтями 1046, 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17.
Отже, встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами кредитного договору, строк дії кредитного договору становить 30 днів, а тому розмір процентів, які підлягають стягненню з відповідача складають суму в розмірі 1 200,00 грн (2,0% * 2 000,00 грн / 100 * 30).
За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договору, а також враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» процентів за користування позикою у сумі 1 200,00 грн.
У порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 769,12 грн, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За матеріалами справи представник позивача адвокат Пархомчук С.В., діючи на підставі довіреності від 30 грудня 2024 року, подав заяву про стягнення щодо розподілу судових витрат, в якій просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн надано копію договору про надання правової допомоги б/н від 29 грудня 2023 року, додатковий договір до договору про надання правової допомоги від 27 грудня 2024 року, платіжну інструкцію № 3 9482 від 21 липня 2025 року про оплату в сумі 10 500,00 грн.
Згідно з актом про отримання правової допомоги від 21 липня 2025 року, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» отримало наступні послуги з правової допомоги: 1) зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 , вартість однієї години якої становить 2 000,00 грн; 2) складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики: 2,5 год на суму 5 000,00 грн; 3) Інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «ЄДРСР» щодо процесуального статусу судової справи: 1,5 год на суму 2 000,00 грн; 4) Канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції всього на 500,00 грн.
Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з пунктами 1, 2, 6 частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У постанові ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09 лютого 2022 року, Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Однак, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07 листопада 2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
У пункті 4.16 постанови від 30 листопада 2020 року у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2022 у справі № 160/6762/21).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн, на думку суду, не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним та є більшим за ціну позову в даній справі.
У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат слід враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Суд дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним та більшим за ціну позову. Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен негативно впливати на сторону відповідача.
Враховуючи наведене, ціну позову, яка є нижчою за розмір витрат на правничу допомогу, та часткове задоволення позовних вимог, а також те, що розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження, суд вважає справедливим відшкодування позивачу розмір його судових витрат на правничу допомогу в сумі 1 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись нормами матеріального права, статтями 12, 13, 49, 81, 89, 141, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кеш ТУ ГОУ" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №107474 від 22 січня 2020 року у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 769 (сімсот шістдесят дев'ять) гривень 12 копійок та 1 000 (одна тисяча) грн 00 копійок витрат на надання правової допомоги.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ 42228158, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 30 жовтня 2025 року.
Суддя А.В. Слободянюк