Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/17114/2025 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 757/22118/22-ц
28 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
перевіривши матеріали апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Аксьонової Н.М.,у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про відшкодування шкоди,-
У провадженні Солом'янського районного суду міста Києва перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про відшкодування шкоди.
10 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Солом'янського районного суду міста Києва заяву про відвід судді, в якій просив відвести суддю Солом'янського районного суду м. Києва Аксьонову Н.М. від розгляду цивільної справи №757/22118/22-ц на підставі п.3 ч.1 ст.36 ЦПК України.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про відшкодування шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 24 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу.
Перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга позивача ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року не може бути прийнята до розгляду апеляційним судом, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Згідно пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
У частині другій статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Положеннями частини першої статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Отже, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 353 ЦПК України є вичерпним.
У постанові від 29 травня 2019 року в справі № 219/10010/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.
У постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 зроблено висновок, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.
Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про відвід судді не входить до переліку ухвал, передбачених статтею 353 ЦПК України, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду в апеляційному порядку.
Процесуальні наслідки надходження апеляційної скарги на ухвалу суду, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду визначені у пункті 4 частини 5 статті 357 ЦПК України.
Так, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанціїякщо апеляційну скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
За таких обставин, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Аксьонової Н.М.,у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про відшкодування шкоди слід повернути.
Керуючись ст.ст. 353, 357 ЦПК України, апеляційний суд-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Аксьонової Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про відшкодування шкоди повернути особі, яка її подала.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Судді: