465/5904/25
2/465/3450/25
Іменем України
(заочне)
29.10.2025 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б., за участю секретаря судового засідання Стефанишина О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі також - ТОВ «Юніт Капітал», позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просить стягнути із відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 591788078 від 19.10.2022 у розмірі 28 763,32гривень, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 гривень.
В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що 19.10.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 591788078 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 591788078 від 19.10.2022.
23.02.20204 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №23/0224-01, на підставі якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 591788078 від 19.10.2022.
04.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 591788078 від 19.10.2022 на загальну суму 28 763,32гривень.
Враховуючи наведене, а також те, що станом на сьогодні відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить суд позов задовольнити, стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 763,32гривень, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 гривень.
Ухвалою суду від 14.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін, а також клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.
Ухвалою суду від 19.08.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторін, а також повторно витребувано докази.
01.09.2025 на виконання ухвали суду від 14.07.2025 надійшли витребувані інформація (документи) від АТ КБ «ПриватБанк».
Ухвалою суду від 01.10.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторін.
06.10.2025 на виконання ухвали суду від 19.08.2025 надійшли витребувані інформація (документи) від АТ КБ «ПриватБанк».
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість позивач у прохальній частині позову просив у разі неявки представника позивача у судове засідання, провести розгляд цивільної справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, зокрема шляхом надіслання на зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , копії ухвали про відкриття провадження у справі та судової повістки, які повернулися на адресу суду 19.08.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором №0610271367220, надіслання копії ухвали про відкладення розгляду справи та судової повістки, які повернулися на адресу суду, які повернулися на адресу суду 03.10.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором №0610275277765та надіслання копії ухвали про відкладення розгляду справи та судової повістки, які повернулися на адресу суду, які повернулися на адресу суду 24.10.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № R067010872674.
Також відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті Судової влади України. Відзиву на позов не подав.
Частиною 11 ст.128 ЦПК України, визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалою від 29.10.2025 вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 19.10.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 591788078 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, згідно умов якого надано відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 5600 грн. строком на 30 днів, та виключно на період даного строку нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною ставкою в розмірі 766,50 відсотків річних, що становить 2,10 відсотків в день від суми залишку, що знаходиться у позичальника за кожен день за користування кредитом.
Згідно п.8.4 договору, зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення длговору становить 2,98ивідсотків в день від суми залишку кредиту.
Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Сторонами договору також узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, строки та умови кредитування, а також можливість його пролонгації.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. тату, грошову одиницю, строки та умови кредитування, а також можливість його пролонгації (п. 11.1 договору).
Відповідно до п.2.1. Договору, за цим договором Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 5600 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».
Відповідно до п. 14.2. Договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Відповідач підписав Кредитний договір та графік платежів електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV5V4E5. Зокрема, 19.10.2022 о 14:21:13 год. відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору згідно довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
В заявці на отримання грошових коштів в кредит від 19.10.2022 відповідач зазначив номер карти на перерахування кредиту № 5168-75XX-XXXX-9092.
Первісний кредитор свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором у розмірі 5600 грн., що підтверджується платіжним дорученням № cc96e793-8f60-4884-b1a3-bc6cadf4cde9від 19.10.2022, довідкою директора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» № 591788078/23052025/Э від 23.05.2025та витребуваною інформацією на виконання ухвали ухвал суду від 14.07.2025 та від 19.08.2025, оформлені листами від Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» від 10.08.2025 №20-1-0.0.0/7-250922/250801/54338-БТ та від 23.09.2025 №20-1-0.0.0/7-250917/50677-БТ та долученими до них виписками по рахунку відповідача.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають у себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить товариству з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», а товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» набуло право вимоги грошових коштів від відповідача за кредитним договором № 591788078 від 19.10.2022, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 208 від 20.12.2022.
Разом з тим, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» були укладено ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 - якими продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до 30.12.2024 (включно), та частково змінено умови договору факторингу.
23.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають у себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс», а товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги грошових коштів від відповідача за кредитним договором № № 591788078 від 19.10.2022, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024.
04.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю, у відповідності до умов якого, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають у себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніт Капітал» набуло право вимоги грошових коштів до відповідача за кредитним договором № 591788078 від 19.10.2022, що підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025, зокрема в загальній сумі 28 763,32гривень, з яких: 5600 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 23 163,32грн. - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом. Даний факт також підтверджується актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У частині ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено що, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 Кодексу).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором установлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Розмір процентів та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Тобто сторони узгодили умови дострокового повернення кредиту, а також відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України).
У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами за статтею 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
Між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» склалися кредитні правовідносини, у яких праву кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів, кореспондує обов'язок позичальника повернути отримані у кредит кошти на умовах обумовлених укладеною між ними угодою.
Заборгованості відповідача станом на 25.06.2025 за Кредитним договором № № 591788078 від 19.10.2022 становить 28 763,32гривень, з яких: 5 600 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 23 163,32 грн. - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом (за період 19.10.2022-17.03.2022), що підтверджується випискою з особового рахунку за кредитним договором на період 04.06.2025- 25.06.2025та розрахунками заборгованості по даному кредитному договору.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України).
За частиною 1 статті 1077, частиною 3 статті 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, внаслідок укладення трьох договорів факторингу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язаннях за кредитним договором № 591788078 від 19.10.2022.
Загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за Кредитним договором №591788078 від 19.10.2022 становить 28 763,32гривень.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором №591788078 від 19.10.2022, а право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», то суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № №591788078 від 19.10.2022 у розмірі 28 763,32гривень є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що спів ставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025, укладений між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал», до якого був доданий додаток №1 до вказаного договору - протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025, в якому перелічені послуги, які надає адвокат та їх вартість за 1 годину, додаткову угоду №25770711041 до договору про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025 та акт прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025, відповідно до якого адвокатом були надані правові та юридичні послуги, за які виконавець надав, а клієнт отримав їх у загальному розмірі 7 000 гривень.
В матеріалах справи також міститься копія довіреності від 05.06.2025, якою ТОВ «Юніт Капітал» уповноважено адвоката Тараненка А.І. представляти інтереси товариства, та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4956 від 24.04.2012 на ім'я Тараненка А.І., який жодного разу не брав участі в судових засіданнях.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, тому суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Оскільки рішення ухвалено на користь позивача,у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позову судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 08.07.2025 № 17007.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» загальну суму заборгованості за кредитним договором №591788078 від 19.10.2022 в розмірі 28 763,32гривень, судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень, а всього разом 35 185 (тридцять п'ять тисяч сто вісімдесят п'ять) гривень 72 копійки.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також встановлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони у справі :
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення 29.10.2025.
Суддя Кушнір Б.Б.