30 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 567/89/25
Провадження № 22-ц/4815/1076/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Соломон О.М. на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 07 травня 2025 року, ухвалене в складі судді Василевича О.В., повний текст якого складено 16.05.2025 року, у справі № 567/89/25,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбу з 28.09.2014 року, від якого мають двоє дітей: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області №567/560/24 від 23.05.2024 р., шлюб між сторонами розірвано. Діти постійно проживають разом з нею. Вона самостійно займається їх вихованням, утриманням та повністю забезпечує їхні потреби.
Із серпня 2024 року вона з дітьми проживає у Німеччині, де вона в повній мірі забезпечує належні умови для їх навчання, проживання, розвитку та у разі виникнення потреби - для медичного супроводу дітей, та насамперед нею було враховано фактор безпеки для дітей.
Вважає, що проживання дітей на території Німеччини відповідатиме їх найкращим інтересам та надасть можливість забезпечити їх навчання, розвиток, медичне обслуговування, право на безпечне життя та щасливе дитинство.
Вказує, що діти вже адаптувалися в Німеччині та відвідують німецьку школу. Зазначає, що вона працевлаштована в Німеччині та має достатні можливості утримувати дітей. Зі слів дітей, їм подобається Німеччина і вони хочуть бути з мамою. Не заперечує проти того, щоб діти спілкувалися з батьком та не чинить перешкод для їх спілкування між собою.
Посилається на те, що безпековий фактор, пов'язаний з веденням на території України воєнних дій, може негативно відобразитися на повноцінному розвитку дітей, тому вважає, що справедливим і таким, що відповідатиме найкращим інтересам дітей, буде визначення їхнього місця проживання з нею, як матір'ю.
Враховуючи наведене, просила суд про задоволення позову.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 07 травня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області про визначення місця проживання малолітніх дітей - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та постановити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд ухвалюючи рішення у справі не звернув увагу на те, що та обставина, що відповідач не заперечує щодо проживання дітей з позивачем, як матір'ю, не свідчить про відсутність спору. Вважає,що відповідач не довів,що між сторонами відсутній спір. Будь які документи які б регулювали місце проживання дітей відсутні,що свідчить про наявність спору. Також суд не врахував, що визначення місця проживання дитини з матір'ю в установленому законом порядку є правом позивача на звернення до суду за захистом свого права та права дитини, а тому відмова в задоволенні позову порушує право позивача та її дітей на визначення їх місця проживання. Покликається на правові позиції Верховного Суду з аналогічних правовідносин.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду вказаним вимогам відповідає.
Встановлено, що сторони з 28.09.2014 року по 23.05.2024 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З витягу з реєстру територіальної громади від 24.12.2024 року та довідок про реєстрацію місця проживання від 25.03.2019 року вбачається, що позивачка ОСОБА_1 та малолітні діти ОСОБА_3 , ОСОБА_3 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6, 9, 10).
Згідно довідок про реєстрацію за місцем проживання згідно із пар.18 розділу 1 Закону ФРН про реєстрацію громадян за місцем перебування та за місцем проживання (BMG) встановлено, що позивачка ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 13.08.2024 проживали в Німеччині за адресою : АДРЕСА_2 (а.с.12-14).
З 30.01.2025 року ОСОБА_1 разом з малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_3 зареєстровані в Німеччині за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є учнями початкової школи у Мольцові Шульштрассе, термін навчання - до липня 2025 року (а.с.16-19).
З довідок Острозького ліцею №3 Острозької міської ради Рівненської області №02-17, №02-18, №02-19 від 04.02.2025 року встановлено, що малолітній ОСОБА_3 навчається у 4 класі вказаного навчального закладу за сімейною формою навчання. Малолітня ОСОБА_3 навчається в 1 класі за сімейною формою. Батько дітей ОСОБА_2 добросовісно відноситься до батьківських обов'язків, активний у шкільному житті дітей, відвідує школу, цікавиться їх навчанням та досягненнями (а.с.49-51).
Відповідно до довідки про обстеження житлово-побутових умов від 10.03.2025 року за адресою: АДРЕСА_3 , вбачається, що пасторами церкви "Міжнародна спільнота Варен" після перевірки за місцем проживання ОСОБА_1 з малолітніми дітьми встановлено, що діти забезпечені належними умовами проживання (а.с.89 на звороті -90).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).
У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Убачається, що батьки, які проживають окремо, за взаємною згодою визначили місце проживання дітей із матір'ю за її місцем проживання, що не потребує втручання з боку органу опіки та піклування, а також будь-якого судового захисту прав позивача.
Крім того, після звернення матері дітей до суду з позовом про визначення місця їх проживання, відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання дітей разом з ним не звертався, будь-яких належних доказів, які б свідчили про його бажання і волю щодо визначення місця проживання дітей з ним, як батьком, суду не надав.
В той же час, суд акцентує увагу на тому, що зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дітей має передувати спір між батьками щодо місце їх проживання і той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Ці обставини підлягають перевірці судом.
За змістом положень, зокрема, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 8, 18, 161 СК України, ст.ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред'явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір'ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов правильного висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дітей у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивача та/або малолітніх дітей, як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень.
Вказане загалом узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі №299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23.
Відтак, правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дітей із матір'ю на час розгляду справи немає, оскільки діти зареєстровані і фактично проживають з матір'ю і її право не оспорюється відповідачем.
Відмова в позові у розглядуваній справі не позбавляє ОСОБА_1 права звернення до суду із вимогами про визначення місця проживання дітей у разі, якщо в подальшому батьки не дійдуть згоди щодо місця їх проживання, а із досягненням чотирнадцятирічного віку діти вправі самостійно обрати собі місце проживання будь з ким із батьків.
Колегія суддів відхиляє посилання позивачки на висновки Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, оскільки цією постановою касаційний суд скасував судові рішення про закриття провадження, в той час як у розглядуваній справі суд не закривав провадження у справі, а ухвалив судове рішення про відмову у позові.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Соломон О.М. залишити без задоволення.
Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 07 травня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 30 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.