Справа № 535/839/24 Номер провадження 22-ц/814/3455/25Головуючий у 1-й інстанції Мальцев С. О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
29 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»
на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 11 червня 2025 року, ухвалене суддею Мальцевим С. О., повний текст рішення складений - 16 червня 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
27.09.2024 ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» суму заборгованості у розмірі 54 265,15 грн, з яких: сума кредиту - 13 500 грн, сума процентів за користування кредитом - 40 765,15 грн, нараховані проценти за 60 календарних днів - 16 119 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.08.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір №6976246 про надання споживчого кредиту. 19.08.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено додаткову угоду до договору №6976246 про надання споживчого кредиту. Позивач вказує, що станом на 27.09.2024 відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав. Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед кредитором, 27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» як клієнтом та позивачем як фактором було укладено договір факторингу №27.05/24-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором. Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту, зазначену при укладенні кредитного договору, відповідного повідомлення.
11.06.2025 до Котелевського районного суду Полтавської області надійшла заява ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» про уточнення позовних вимог, в якій просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» суму заборгованості у розмірі 54 265,15 грн, з яких: сума кредиту - 13 500 грн, сума процентів за користування кредитом - 24 646,15 грн, нараховані проценти за 60 календарних днів - 16 119 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн (т.1 а.с. 230).
Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 11 червня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за договором №6976246 про надання споживчого кредиту від 18.08.2023 в загальній сумі 38 146,15 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту - 13 500 грн; заборгованості за відсотками за користуванням кредитом - 24 646,15 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судовий збір у розмірі 1719,90 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 100 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин справи та досліджених доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про укладення та підписання ОСОБА_1 кредитного договору з ТОВ «Авентус Україна» за допомогою одноразового паролю ідентифікатора; невиконання ним як позичальником своїх зобов'язань щодо повернення отриманих кредитних коштів та наявності у нього боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором на підставі договору факторингу, тому наявні підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 13 500,00 грн - заборгованості за тілом кредиту та 24 646,15 грн - відсотків за користування кредитом, нарахованих у межах строку кредитування з 18.08.2023 по 26.05.2024, тобто у загальній сумі 38 146,15 грн. При цьому, у заяві від 11.06.2025 про уточнення позовних вимог позивач зазначає, що, враховуючи, що на момент укладання договору факторингу №27.05/24-Ф від 27.05.2024 строк дії договору про надання споживчого кредииту не сплив, то було нараховано проценти за користування грошовими коштами за 60 календарних днів в період дії договору з 27.05.2024 по 25.07.2024, оскільки дані нарахування були здійснені відповідно до умов договору - стандартна процентна ставка становить 1,99% в день /п. 1.5.1./ - тобто сума відсотків за 60 календрарних днів -16 119,00 грн, то суд першої інстанції не вбачив законних підстав щодо їх стягнення. Належних та допустимих доказів пролонгації даного договору про надання споживчого кредиту від 18.08.2023 матеріали справи не містять, так як і не надано чіткого розрахунку нарахування процентів з 27.05.2024 по 25.07.2024. У зв'язку з цим, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом після укладення договору факторингу №27.05/24-Ф з 27.05.2024 по 25.07.2024 включно відсутні.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував наступне. Наявність належного підтвердження надання правової допомоги є підставою для задоволення вимоги стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді у розмірі 10 000 грн. Разом з тим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому стягненню з відповідача, а саме у розмірі 7 100 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав стягувати з відповідача відсотки у період з 27.05.2024 по 25.07.2024. Суд першої інстанції фактично встановив факт укладення договору про надання споживчого кредиту, проте на інших умовах, а саме, щодо нарахування відсотків. Відповідно до умов договору факторингу, укладеного між позивачем та первісним кредитором, позивач набув усі права вимоги за основним зобов'язанням, включаючи як вже існуючу заборгованість, так і майбутню вимогу, яка передбачена договором. Оскільки договором факторингу прямо передбачено право позивача на отримання майбутньої вимоги, а також на нарахування відсотків у разі прострочення оплати, нарахування відсотків з 27.05.2024 по 25.07.2024 є законним та обгрунтованим. Таким чином, майбутня вимога, що була передана позивачеві разом із договором факторингу, є належним об'єктом правочину, а відсотки за її прострочення підлягають стягненню відповідно до умов договору та положень чинного законодавства України. Заборгованість за кредитним договором відповідача склала: сума кредиту - 13 500 грн, сума процентів за користування кредитом - 24 646,15 грн, всього 38 146,15 грн. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 13 500 грн - тіло кредиту та 24 646,15 грн - нараховані проценти, нараховані позивачем проценти за 60 календарних днів - 16 119 грн, всього - 54 265,15 грн. Нараховані позивачем відсотки відповідають умовам договору, які були вільно та добровільно прийняті відповідачем під час укладення договору. Позивач діяв у межах договірних зобов'язань, а відповідач отримав вигоду у вигляді кредитних коштів та погодився на умови їх повернення. Відповідно до п.1.5.1. договору, стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору. 17.09.2023 відповідач не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту. Позивачем нараховано проценти за 60 календарних днів (27.05.2024 - 25.07.2024) в межах строку договору відповідно до наступного: 13 500 грн * 1,99% = 268,65 грн*60 календарних днів = 16 119 грн. У даному випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Зазначається, що статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Посилання суду першої інстанції на положення пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованим. Умови кредитного договору, укладеного між сторонами, не містять несправедливих положень, які б порушували баланс прав та обов'язків сторін. Розмір нарахованих відсотків не є непропорційно великим, оскільки відображає ринкові умови кредитування та враховує фінансові ризики, які бере на себе кредитор. Також зазначають, що процентна ставка за договором була погоджена сторонами під час його укладення і відповідач свідомо прийняв умови договору, не висловивши застережень чи заперечень. Суд першої інстанції, посилаючись на принципи справедливості, добросовісності та розумності, фактично втрутився у договірні відносини сторін, зменшивши обсяг зобов'язань відповідача без належних правових підстав. Судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам (жодної оцінки), а саме тому, що в даному випадку нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Також, зауважують, що судом першої інстанції не надано належної оцінки п.10.8 договору, відповідно до якого, підписуючи цей договір, споживач підтверджує, зокрема, що: - перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ч.1, 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на Веб-сайті; - він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», що розміщені на Веб-сайті та затверджені наказом №205-ОД від 10.02.2022, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам (жодної оцінки), а саме: не враховано, що позивачем надано поденний детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором. Наданий позивачем поденний розрахунок заборгованості (картка обліку) є належним та допустимим доказом заборгованості. Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 100 грн, вважають такі висновки необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, вимогам процесуального законодавства. Суд першої інстанції безпідставно вказав, що справа є малозначною та не потребувала витрат у такому розмірі. При цьому, суд першої інстанції не оцінив фактичні обставини справи, не навів жодного аналізу наданих доказів, не вказав, які саме дії адвоката є зайвими або такими, що не були необхідними, та не мотивував, чому саме 7 100 грн є «співмірною» сумою. Суд зобов'язаний дослідити не лише формальні ознаки справи (її розгляд у спрощеному порядку тощо), а й оцінити реальність, необхідність і обґрунтованість заявлених витрат, з урахуванням обсягу здійснених представником дій; часу, витраченого на підготовку процесуальних документів; значення справи для сторони; фінансового стану сторін.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 18.08.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір №6976246 про надання споживчого кредиту (т.1 а.с. 25-30).
19.08.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено додаткову угоду до договору №6976246 про надання споживчого кредиту (т.1 а.с. 21).
Позивач вказує, що станом на 27.09.2024 відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед кредитором, 27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» як клієнтом та позивачем як фактором було укладено договір факторингу №27.05/24-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором (т.1 а.с. 48-53).
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту, зазначену при укладенні кредитного договору, відповідного повідомлення (т.1 а.с. 36).
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконав, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 54 265,15 грн, з яких: 13 500 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 24 646,15 грн - заборгованість за відсотками, а також проценти за 60 календарних днів - 16 119,00 грн, судовий збір та витрати на правову допомогу 10 000 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 13 500 грн у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), наданої ним як позичальником /п. 2.1./.
Кредитні кошти надано на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором /п. 1.2./.
Кредит надається строком на 360 днів. Періодичність сплати процентів кожні 30 днів./п. 1.4./. Стандартна процентна ставка становить 1,99% в день /п. 1.5.1./. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальниці, відтвореним одноразовим ідентифікатором С9029 від 18.08.2023, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» /розділ 11/.
Також укладено та підписано додаток № 1 до цього договору, в якому узгоджено загальну вартість кредиту та зазначено реквізити для оплати коштів позичальником кредитору (т.1 а.с. 21- 30).
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит у розмірі 13 500 грн шляхом зарахування на його платіжну картку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), наданої ним як позичальником, що підтверджено також отриманими судом відповідями від АТ КБ «Приватбанк»:
- інформація щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також підтвердження факту зарахування коштів 19.08.2023 на дану платіжну картку банком-емітентом якої є АТ КБ «Приватбанк» у сумі 3 500,00 грн від ТОВ «Авентус Україна» (код ЄДРПОУ 41078230) (т.1 а.с. 164).
- інформація щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також підтвердження факту зарахування коштів 18.08.2023 на дану платіжну картку банком-емітентом якої є АТ КБ «Приватбанк» у сумі 10 000,00 грн від ТОВ «Авентус Україна» (код ЄДРПОУ 41078230) (т.1 а.с. 103).
27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» як клієнтом та позивачем як фактором було укладено договір факторингу №27.05/24-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором (т.1 а.с. 48-53).
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту, зазначену при укладенні кредитного договору, відповідного повідомлення (т.1 а.с. 36).
Згідно додатку №1 до договору №27.05/24Ф від 27.05.2024 (т.1 а.с. 47), ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» відступає останньому право вимоги за кредитним договором №6976246, заборгованість за яким становить 38 146, 15 грн, з яких: 13 500 грн - сума кредиту; 24 646,15 грн - відсотки (т.1 а.с. 47).
На підтвердження понесених витрат позивачем було надано договір про надання правової допомоги №26/08-2024 від 26.08.2024, ордер від 19.09.2024, звіт про надання правової допомоги згідно договору №26/08-2024 від 26.08.2024 із зазначенням наданих правових та юридичних послуг у загальному розмірі на 10 000,00 грн, рахунок на оплату по замовленню №4745/19/09-2024 від 19.09.2024 у розмірі 10 000,00 грн, а також платіжну інструкцію в національній валюті про перерахування ТОВ «Фінтраст Україна» на рахунок ОСОБА_2 10 000,00 грн (т.1 а.с. 31, 37, 46, 64-65, 70).
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до норм ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідачки лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Статтями 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) від 28.03.2018.
Згідно п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамистатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Вказаний правовий висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 у справі №466/9758/16-ц.
Апеляційний суду складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» суми заборгованості у розмірі 54 265,15 грн, з яких: сума кредиту - 13 500 грн, сума процентів за користування кредитом - 40 765,15 грн, нараховані проценти за 60 календарних днів - 16 119 грн.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено договір №6976246 про надання споживчого кредиту від 18.08.2023, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений у договорі (т.1 а.с. 25-30).
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Так, згідно п. 1.1. договору визначено, що укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через Веб-сайт або мобільний додаток «СгеditPlus». Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що договір №6976246 про надання споживчого кредиту від 18.08.2023 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді.
Водночас, колегія суддів враховує, що факт договору №6976246 про надання споживчого кредиту від 18.08.2023 ОСОБА_1 не заперечується.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем, матеріали справи не містять.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання за договором №6976246 від 18.08.2023 про надання споживчого кредиту не виконав, у передбачений у договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором №6976246 про надання споживчого кредиту від 18.08.2023.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 свої обов'язки за договором №6976246 про надання споживчого кредиту від 18.08.2023 не виконав, допустив заборгованість за кредитом, який, згідно наданого позивачем розрахунку,67098 становить 54 265,15 грн, із них: сума кредиту 13 500 грн, сума процентів за користування кредитом 40 765,15 грн, нараховані проценти за 60 календарних днів - 16 119 грн (а.с. 38-45).
Згідно умов договору №6976246 про надання споживчого кредиту від 18.08.2023визначено, що товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 10 000 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту - 360 дні (день). Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до цього договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені у договорі. У споживача відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлених договором, на підставі звернення до товариства у паперовій, формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора. Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1,4 цього договору, знижена процентна ставка 1,493% в день застосовуються відповідно до наступних умов.
Якщо споживач до 17.09.2023 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, у зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
У випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для споживача, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.
Протягом строку дії договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для споживача у випадку та на умовах визначених в пп. 1.5.2. договору, зокрема у випадку отримання споживачем знижки на стандартну процентну ставку.
Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 29653,85% річних. За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 19652,26% річних.
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 81 640 грн. За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної - 80 147,50 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 був повідомлений про загальні витрати, які будуть понесені ним у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі, зокрема, повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто розмір відсотків, які повинні бути повернуті разом із грошовими коштами, наданими фінансовою установою у кредит.
19.08.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено додаткову угоду до договору №6976246 про надання споживчого кредиту (т.1 а.с. 21).
Згідно умов додаткової угоди, сторони домовилися збільшити суму кредиту на 3 500 грн, в зв'язку з чим погодили внести наступні зміни до договору: викласти п.1.3 договору в новій редакції. Сума кредиту (загальний розмір) складає 13 500 гривень. Тип кредиту - кредит.Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 29761,00% річних. За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 19751,03% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 110 144,35 грн. За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної - 108 146,89 грн.
Отже, ОСОБА_1 , підписуючи кредитний договір, усвідомлював, що сума отриманого кредиту складає 13 500 грн, вказані кошти він отримує строком на 360 календарних днів, під час вказаного строку діє процентна ставка в розмірі 1,99% від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредиту, тобто у разі внесення коштів з метою погашення заборгованості за тілом кредиту, розмір коштів, які підлягатимуть сплаті як відсотки, порівняно зменшуватиметься. Разом з тим, умови договору та правила надання кредиту не позбавляють ОСОБА_1 права на дострокове повернення кредиту зі сплатою процентів за фактичний час користування кредитом.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений та погодився з умовами надання кредиту, на підставі чого 18.08.2023 між сторонами укладено договір №6976246 про надання споживчого кредиту, в якому відображені умови надання кредиту, ОСОБА_1 з умовами кредитного договору погодився, про що свідчить його електронний підпис.
На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не звертався до ТОВ «Авентус України» із заявою про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився з усіма умовами такого договору.
Більше того, не дивлячись на своє гарантоване право (п. 4.3.) на відмову від укладення договору, користувався кредитними коштами, до ТОВ «Авентус України» із відповідною заявою не звертався.
За змістом статей 6, 626, 627, 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Колегія суддів не вбачає підстав вважати текст кредитного договору незрозумілим та/або таким, що вводить в оману споживача, зокрема, в частині визначення розміру та порядку сплати відсотків за користування кредитом.
27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» як клієнтом та позивачем як фактором було укладено договір факторингу №27.05/24-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором (т.1 а.с. 48-53).
Згідно додатку №1 до договору факторингу №27.05/24Ф від 27.05.2024 (т.1 а.с. 47), ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» відступає останньому право вимоги за кредитним договором №6976246, заборгованість за яким становить 38 146, 15 грн, з яких: 13 500 грн сума кредиту; 24 646,15 грн відсотки (т.1 а.с. 47).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення суми відсотків за 60 календрарних днів -16 119 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належних та допустимих доказів пролонгації договору про надання споживчого кредиту від 18.08.2023 матеріали справи не містять, так як і не надано чіткого розрахунку нарахування процентів з 27.05.2024 по 25.07.2024, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом після укладення договору факторингу №27.05/24-Ф з 27.05.2024 по 25.07.2024 включно відсутні.
Також колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, щонараховані позивачем проценти за 60 календарних днів у розмірі 16 119 грн не передавалися за договором факторингу №27.05/24-Ф від 27.05.2024, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем, як заборгованість відповідача за кредитним договором. Проценти за 60 календарних днів у розмірі 16 119 грн обраховані позивачем самостійно поза межами дії кредитного договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висноку щодо відсутності правових підстав стягувати відсотки у період з 27.05.2024 по 25.07.2024, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №27.05/24Ф від 27.05.2024, до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 38 146, 15 грн, з яких: 13 500 грн - сума кредиту; 24 646,15 грн - відсотки (т.1 а.с. 47).
Разом з цим, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно умов договору факторингу №27.05/24Ф від 27.05.2024, то ним не передбачено нарахування процентів боржникам за кредитними договорами, після відступлення права вимоги та отримання реєстру боржників.
Доводи апеляційної скарги щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 100 грн, що такі висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, вимогам процесуального законодавства та що суд першої інстанції безпідставно вказав, що справа є малозначною та не потребувала витрат у такому розмірі, то ці доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки розмір витрат на правову допомогу судом першої інстанції було правильно обраховано відповідно до розміру пропорційно задоволених позовних вимог.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - залишити без задоволення.
Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 11 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 жовтня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов