30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №520/31366/24
адміністративне провадження №К/990/13195/25
Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Желєзного І. В., у справі № 520/31366/24 (провадження № К/990/13195/25) за позовом ОСОБА_1 до Октябрського районного суду міста Полтави про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,
Короткий виклад історії справи
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Октябрського районного суду міста Полтави, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача у ненаправленні повідомлень за його скаргами від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року, чим не дотримався своїх обов'язків за частиною другою статті 19, статті 40, частиною першою статті 68 Конституції України, абзацом 7 частини першої статті 19 Закону України "Про звернення громадян" та істотно були порушені права і інтереси позивача, як учасника кримінального провадження у судовій справі № 554/6405/19;
- постановити окрему ухвалу про можливу наявність в протиправній бездіяльності винних посадових осіб відповідача ознак кримінального правопорушення за статтею 367 КК України, яку направити Генеральному прокурору для проведення перевірки та прийняття рішення згідно КПК України;
- стягнути з відповідача на користь позивача: відшкодування за завдану моральну шкоду - 900 000 грн; витрати, з урахуванням інфляції, пов'язаних з розглядом справи, попередній розмір яких буде складати - 1000 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
6. Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що вона подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з чим встановив позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду:
- документу про сплату судового збору на суму 2422,40 грн (1211,20 грн х 2) за вимоги немайнового та майнового характеру або докази звільнення особи від сплати судового збору;
- уточнену позовну заяву в якій вказати: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відносно відповідача, реєстраційний номер облікової картки платника податків - позивача у випадку якщо через свої релігійні переконання позивач відмовився від прийняття РНОКПП та офіційно повідомив про це відповідний контролюючий орган, необхідно надати докази на підтвердження вказаних обставин - відмітку у паспорті), та за наявністю: номери засобів зв'язку, адрес електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача з урахуванням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України;
- належним чином завірені копії скарг від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року та докази їх надсилання на адресу відповідача;
- заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку;
- докази реєстрації місця проживання позивача на території Харківської області.
06 грудня 2024 року на виконання вимог цієї ухвали позивачем подано заяву.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року, позовну заяву повернуто позивачу. Роз'яснено, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Суд першої інстанції, дослідивши вказану заяву констатував, що у встановлений судом строк та станом на 13 грудня 2024 року позивач не усунув всі недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупність допущених позивачем недоліків у позовній заяві та додатках до неї, а також їхнє неусунення на виконання ухвали суду про залишення позову без руху, слугують достатніми та самостійними підставами для повернення позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи ухвалу суду першої інстанції зазначив, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача у ненаправленні йому повідомлень за його скаргами від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року, посилаючись на порушення норм Закону України "Про звернення громадян". Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що про порушення своїх прав позивач мав дізнатися 05 жовтня 2023 року та 27 листопада 2023 року, однак до суду звернувся лише 13 листопада 2024 року, тобто майже через рік після того як мав дізнатися про порушення своїх прав.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду без зазначення поважних причин.
У той же час, стосовно інших підстав для залишення без руху позовної заяви суд апеляційної інстанції зауважив, що навіть при умові їх виконання, суттєвим порушенням є пропуск строку звернення до суду, що саме по собі є підставою для повернення позову. Тому суд апеляційної інстанції не надавав оцінку іншим недолікам позовної заяви, що також були підставою для повернення позовної заяви.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження.
В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій достатнім чином свої рішення не мотивували, не вказали переконливих підстав повернення позову, чим порушили вимоги пункту 3 частини першої статті 248 та пункту 3 частини першої статті 322 КАС України, а тому оскаржувані рішення є неправомірними (незаконними і необґрунтованими), прийняті з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права, тому підлягають скасуванню.
На переконання скаржника суд першої інстанції повертаючи позовну заяву у зв'язку з неусуненням її недоліків діяв всупереч процесуальних вимог, положень і приписів.
Скаржник не погоджується з обґрунтуваннями наведеними в оскаржуваній ухвалі та вважає, що ним були усунуті всі недоліки вказані в ухвалі суду від 21 листопада 2024 року. Вважає, що суд застосував відповідні положення КАС України та Закону України "Про звернення громадян" на свій манер та повністю проігнорував вказане ним у заяві від 06 грудня 2024 року.
На думку скаржника необхідності в наданні нової оформленої позовної заяви не було, а необґрунтованість висновків щодо пропуску строку звернення до суду та необхідність подання заяви про його поновлення, вказує на безпідставність її повернення, тому оскаржувана ухвала є незаконною і необґрунтованою.
Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції також порушив процесуальні вимоги та неповно з'ясував всі обставини. Зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що єдиною підставою у незадоволенні його апеляційної скарги стало невиконання ухвали від 21 листопада 2024 року в частині неусунення недоліків щодо подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску. Тобто, апеляційний суд прийняв доводи його скарги в частині необґрунтованості оскаржуваної ухвали щодо неусунення недоліків в частині подання уточненої позовної заяви, адже ніяких застережень з цього приводу в постанові не вказав. При цьому задовольнив його клопотання про звільнення від сплати судового збору і відкрив апеляційне провадження, тим самим визнав, що відсутність в наданому відповідним органом відомостях номеру облікової картки платника податків не може бути правовими підставами для відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції вказуючи, що розгляд звернень громадян здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян", проігнорував доводи його скарги про те, що вказаним законом не встановлені строки направлення повідомлення за наслідками розгляду і вирішення звернення.
Скаржник вважає, що оскільки йому невідомо про прийняття відповідачем рішень за його скаргами та, чи прийняті вони ним взагалі, то строк звернення до суду він не пропустив. Бездіяльність відповідача у ненаправленні своїх повідомлень на скарги має триваючий характер, а відтак відсутні підстави у поданні заяви про його поновлення. Тому висновки апеляційного суду, що строк має відраховуватися після спливу, встановленого статтею 20 Закону України "Про звернення громадян", строку розгляду і вирішення звернення не відповідає дійсності та є припущеннями, оскільки не ґрунтуються на положеннях самого закону.
Також скаржник посилаючись на істотне порушення вимог, положень і приписів, що призвели до неправомірного повернення позову та незадоволення апеляційної скарги просить постановити окремі ухвали відносно судді суду першої інстанції Рубан В. В. та апеляційної колегії суддів у складі - Любчич Л. В. (головуючої), Присяжнюк О. В., Спаскіна О. А.
21 серпня 2025 року скаржник надіслав до Верховного Суду заяву в якій зазначив, що обставини щодо його незгоди з поданням заяви про поновлення строку звернення до суду наведені в ухвалі окружного суду від 02 червня 2025 року у справі № 520/35163/24, в якій вже відкрито провадження, повністю співпадають з доводами його касаційної скарги у справі № 520/31366/24. У зв'язку з чим, просив врахувати вказані обставини при прийнятті рішення за його касаційною скаргою.
Основні мотиви, викладені в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 29 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 520/31366/24 скасував, а справу направив до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
На обґрунтування прийнятого рішення Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви та залишаючи її без змін, виснував щодо правильності висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду, надаючи правову оцінку лише в частині строку. У той же час, суд апеляційної інстанції не перевірив встановлений судом першої інстанції момент початку перебігу строку звернення до суду, який суд першої інстанції пов'язав з датами неотримання позивачем повідомлень за його скаргами. Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи дійсно позивач звертався до відповідача зі скаргами, оскільки доказів на підтвердження того, що вказані скарги надіслані відповідачу позивач не надав ні разом з позовною заявою, ні у відповідь на вимогу суду, яка була викладена в ухвалі про залишення позову без руху.
Верховний Суд звернув увагу, що згідно з положеннями КАС України, наявність порушеного права є основною передумовою для звернення до суду та, відповідно, для обчислення строку звернення оскільки саме з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення, починається відлік строку, встановленого законом. Тому у вказаній справі перш за все необхідно встановити факт направлення позивачем скарг до відповідача, а за результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Верховний Суд указав, що однією з підстав для залишення позовної заяви без руху були вимоги суду першої інстанції щодо надання позивачем належним чином завірених копій скарг та докази їх надсилання на адресу відповідача. Однак, суд апеляційної інстанції в цій частині законність ухвали суду першої інстанції, як і її виконання позивачем, не перевіряв та правову оцінку не надавав.
За висновком Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виконав свого обов'язку щодо перевірки законності ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви, оскільки зміст його постанови не містить правової оцінки та обґрунтування стосовно інших підстав повернення позовної заяви, які зазначені в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, зокрема, щодо надання позивачем належним чином завірених копій скарг та докази їх надсилання на адресу відповідача.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатував, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає встановленим у статті 242 КАС України критеріям законності та обґрунтованості.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що оскільки суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім підставам для повернення позовної заяви зазначеним в ухвалі суду першої інстанції, Верховний Суд позбавлений можливості перевірити законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви. З цих же підстав, Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційної скарги про усунення позивачем всіх недоліків зазначених в ухвалі суду першої інстанції.
Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо необхідності надання позивачем доказів звернення до відповідача зі скаргами.
Як убачається з матеріалів справи, залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що вона подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим встановив позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду:
- документу про сплату судового збору на суму 2422,40 грн (1211,20 грн х 2) за вимоги немайнового та майнового характеру або докази звільнення особи від сплати судового збору;
- уточненої позовної заяви в якій вказати: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відносно відповідача, реєстраційний номер облікової картки платника податків - позивача у випадку якщо через свої релігійні переконання позивач відмовився від прийняття РНОКПП та офіційно повідомив про це відповідний контролюючий орган, необхідно надати докази на підтвердження вказаних обставин - відмітку у паспорті), та за наявністю: номери засобів зв'язку, адрес електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача з урахуванням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України;
- належним чином завірені копії скарг від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року та докази їх надсилання на адресу відповідача;
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку;
- докази реєстрації місця проживання позивача на території Харківської області.
06 грудня 2024 року на виконання вимог цієї ухвали позивачем подано заяву, в якій, зокрема, зазначив свої скарги від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року відповідачу ним надсилались в Електронній формі звернення громадян через сайт "Судова влада", яка не надає завірені копії їх направлення відповідному адресату. Щодо строку звернення з позовною заявою позивач зазначив, що Законом України "Про звернення громадян" не встановлені строки направлення повідомлень за наслідками розгляду звернення, тому враховуючи, що бездіяльність відповідача носить триваючий характер вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений.
39. Повертаючи позовну заяву, зокрема, з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача у ненаправленні йому повідомлень за його скаргами від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року, посилаючись при цьому на порушення відповідачем норм Закону України "Про звернення громадян". Строки розгляду звернень громадян, встановлені статтею 20 Закону України "Про звернення громадян", пов'язані з обов'язком органу влади письмово повідомляти заявника про результати перевірки та суть прийнятого рішення згідно зі статтею 17 цього ж Закону. У контексті наведеного, суд першої інстанції виснував, що станом на листопад 2023 року щодо скарги від 05 жовтня 2023 року та станом на грудень 2023 року щодо скарги від 27 листопада 2023 року позивач не отримавши повідомлень щодо вказаних скарг дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, проте до суду з позовом звернувся лише 13 листопада 2024 року, тому пропустив шестимісячний строк для звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи ухвалу про повернення позову та залишаючи її без змін, погодився з висновком суду щодо пропуску позивачем строку звернення до суду без зазначення поважних причин, надаючи правову оцінку лише в цій частині. Що стосується інших підстав для повернення позовної заяви, то суд апеляційної інстанції не перевіряючи та не надаючи правової оцінки зауважив, що навіть при умові їх виконання, суттєвим порушенням є пропуск строку звернення до суду, що саме по собі є підставою для повернення позову.
Тобто, апеляційний суд зосередився на ключовому процесуальному питанні - пропуску встановленого законом строку звернення до суду без наведених поважних причин. Відповідно до процесуальних норм адміністративного судочинства, пропуск такого строку без його поновлення (за наявності належних клопотань і доказів поважності) є самостійною підставою для повернення позову. Отже, навіть повне усунення інших недоліків позовної заяви не нейтралізує наслідків пропуску строку.
Підставою для скасування постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року Верховний Суд указав те, що суд апеляційної інстанції не перевірив та не надав правову оцінку виконання позивачем ухвали суду першої інстанції без руху щодо надання належним чином завірених копій скарг та доказів їх надсилання на адресу відповідача.
При цьому, на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху позивач повідомив про відсутність електронної адреси та зазначив, що свої скарги від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року відповідачу ним надсилались в електронній формі звернення громадян через сайт "Судова влада", що унеможливлює надання (отримання) копій таких скарг відповідному адресату.
В даному випадку пояснення позивача щодо відсутності у нього електронної адреси та неможливості надання до суду завірених копій скарг у зв'язку з зверненням до суду через сайт "Судова влада" не можуть свідчити про неповажність причин невиконання ухвали суду першої інстанції про надання копій скарг.
За таких умов відсутність засвідчених копій скарг та "доказів надсилання" не може автоматично свідчити про неповажність причин невиконання відповідної ухвали в цій частині, тим більше коли позивач надав логічні пояснення способу і форми своїх звернень (зазначивши, що спосіб подання через відповідну веб-форму унеможливлює отримання засвідчених копій скарг).
Отже, пояснення позивача щодо неможливості надання засвідчених копій скарг та доказів їх надсилання з огляду на електронний спосіб подання через сайт "Судова влада" не свідчать про неповажність причин у цій частині та загалом вказують на виконання ухвали суду першої інстанції в межах об'єктивних можливостей позивача. В цьому випадку неподання засвідчених копій скарг та доказів їх надсилання відповідачу саме по собі не може автоматично свідчити про невиконання ухвали, якщо позивач навів об'єктивні пояснення щодо способу подання звернень і фактично ідентифікував їх датами.
Навіть якщо припустити, що позивач зміг би надати фактичні підтвердження подання скарг 05.09.2023 та 27.10.2023 через сайт "Судова влада", це саме по собі не усуває і не компенсує пропуск строку звернення до суду з даним позовом. Зміст і дати попередніх звернень до відповідача не поновлюють процесуальний строк і не замінюють собою обов'язок доведення поважності причин його пропуску. Надання або ненадання таких підтверджень не впливає на головну і самостійну підставу повернення позову - пропуск строку звернення до суду без доведення поважних причин і без його поновлення у встановленому порядку. Тобто вирішальним для долі позову в цьому випадку залишалося питання строків, на якому й зосередився апеляційний суд.
Ураховуючи наведене, на моє переконання, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, є обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Суддя Желєзний І. В.