30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №240/40536/21
адміністративне провадження №К/990/16755/24
Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Желєзного І. В., у справі № 240/40536/21 за позовом позовом ОСОБА_1 до Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Житомирській області» про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
Рух справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Житомирській області» (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним рішення відповідача від 30 вересня 2021 року про відмову переглянути та внести зміни до пункту 11 свідоцтва про хворобу від 24 березня 2021 року № 132/11-сп;
- зобов'язати відповідача переглянути своє рішення від 30 вересня 2021 року про відмову переглянути та внести зміни до пункту 11 свідоцтва про хворобу від 24 березня 2021 року №132/11-сп;
- зобов'язати відповідача внести зміни до пункту 11 свідоцтва про хворобу від 24 березня 2021 року № 132/11ДУ, вказавши «захворювання, ТАК, одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення».
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів належним чином, що захворювання, яке виникло у нього до участі в антитерористичній операції, за період участі в ній досягло такого розвитку, що призвело до непридатності до служби, а тому підстави для внесення змін до пункту 11 свідоцтва про хворобу від 24 березня 2021 року № 132/11-сп відсутні.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подавши її 23 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (постанова від 30 жовтня 2025 року) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 240/40536/21 залишити без змін.
Суд зазначив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними.
Суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу, що позивач у разі незгоди з постановою штатної ВЛК, міг її оскаржити у ЦВЛК, яка визначає за необхідності порядок додаткового обстеження та повторну лікарську (військово-лікарську) експертизу. Непридатність до служби передбачає звільнення з Національної поліції України безпосередньо після участі в АТО, а не через 7 років після участі в ній.
Доказів звернення позивача з 13 травня 2015 року по час звільнення з Національної поліції України (12 квітня 2021 року) за стаціонарною медичною допомогою через погіршення стану здоров'я до Сектору медичного забезпечення УМВС України в Житомирській області, а в подальшому - до ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" матеріали справи не містять.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої та апеляційної інстанцій і не можуть бути підставою для скасування правильно винесених оскаржуваних рішень.
Ураховуючи наведене, відповідно до частини третьої статті 34 КАС України викладаю окрему думку.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктами 1 та 2 Положення № 285 (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що це Положення визначає організацію діяльності медичних (військово-лікарських) комісій МВС щодо проведення лікарської та військово-лікарської експертизи. Медичні (військово-лікарські) комісії МВС (далі - ВЛК) спеціальні підрозділи, що утворюються в закладах охорони здоров'я МВС та Національної гвардії України (далі - НГУ) для проведення лікарської та військово-лікарської експертизи.
Пунктом 5 розділу І Положення № 285 визначено, що ВЛК у своїй роботі керуються чинним законодавством України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань військово-лікарської експертизи. Лікарська експертиза кандидатам на службу у поліцію, кандидатам до вступу до навчальних закладів, поліцейським та здобувачам вищої освіти навчальних закладів проводиться відповідно до цього Положення. Постанови ВЛК щодо придатності (непридатності) осіб до служби в поліції приймаються відповідно до Переліку захворювань (додаток 1) та Пояснень щодо застосування Переліку захворювань (додаток 2). Постанови щодо ступеня придатності до служби колишніх поліцейських, колишніх військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу, причинного зв'язку їх захворювань, травм (поранень) приймаються ВЛК відповідно до цього Положення, законодавства чинного на момент звільнення зазначених осіб зі служби.
Відповідно до пункту 1 розділу III Положення № 285, направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи за формою (додаток 4) здійснюють відповідні підрозділи кадрового забезпечення Національної поліції України, командири частин НГУ.
Пунктом 4 розділу III Положення № 285 встановлено, що якщо у поліцейських, які перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров'я МВС, виявлені хронічні захворювання з вираженими функціональними порушеннями, несприятливим прогнозом, керівник закладу інформує про це відповідний підрозділ кадрового забезпечення Національної поліції України з метою направлення таких поліцейських на ВЛК для визначення придатності до подальшої служби.
Відповідно до пунктів 16 та 17 розділу III Положення № 285 до направлення ВЛК на стаціонарне обстеження додається Акт дослідження стану здоров'я (далі - Акт дослідження) (додаток 5). Після проведеного обстеження заповнений Акт дослідження завіряється підписами начальника закладу охорони здоров'я і лікаря, що проводив обстеження, та скріплюється печаткою цього закладу. Акт дослідження розглядається з урахуванням усіх даних про стан здоров'я і фізичного розвитку та є додатковим матеріалом при прийнятті остаточного експертного рішення ВЛК щодо придатності особи до служби або навчання.
Дані амбулаторного медичного огляду ВЛК заносяться до Акта медичного огляду (додаток 6), який заповнюється у такому порядку: 1) особа, що проходить медичний огляд, власноруч заповнює частину анкетних даних, зазначаючи автобіографічні, паспортні дані та іншу інформацію, передбачену Актом медичного огляду, та завіряє зазначене власним підписом і надає письмову згоду на проведення лікарської чи військово-лікарської експертизи; 2) розділи медичної частини Акта медичного огляду заповнюються лікарями-спеціалістами - членами ВЛК; 3) детальний клініко-експертний анамнез, дані об'єктивного обстеження записуються в послідовності, зазначеній у формі Акта медичного огляду; 4) кожний лікар-спеціаліст заносить до Акта медичного огляду анамнестичні та об'єктивні дані, які обґрунтовують діагноз, ступінь прояву функціональних порушень, стадію, форму захворювання, робить власний висновок щодо придатності особи до служби відповідно до графи та статті Переліку захворювань з урахуванням Пояснень щодо застосування Переліку захворювань, вказує дату проведення медичного огляду та завіряє запис власним підписом; 5) зазначені в Акті медичного огляду діагнози повинні підтверджуватись даними об'єктивного обстеження.
Пунктом 19 розділу III Положення № 285 визначено, що постанова ВЛК щодо придатності (непридатності) особи до служби, яка приймається за результатами медичного огляду, заноситься до Акта медичного огляду, Книги (журналу) обліку документації ВЛК (додаток 9) і оформлюється Довідкою (додаток 10) або свідоцтвом про хворобу.
У разі незгоди особи, що проходила медичний огляд, із постановою штатної ВЛК, вона може оскаржити її у ЦВЛК, яка визначає за необхідності порядок додаткового обстеження та повторної лікарської (військово-лікарської) експертизи (пункт 21 розділу III Положення № 285).
Лікарська експертиза поліцейським здійснюється в порядку та з урахуванням вимог, зазначених у розділі III цього Положення (пункт 1 розділу VI Положення № 285).
У випадку, коли у поліцейського під час проведення йому лікарської експертизи діагностуються хронічні захворювання, що можуть перешкоджати службі в поліції, та неможливо під час амбулаторного огляду прийняти експертний висновок, ВЛК направляє його на стаціонарне обстеження до закладу охорони здоров'я МВС з подальшим медичним оглядом цієї особи госпітальною ВЛК (за наявності такої). Після закінчення обстеження особи в закладі охорони здоров'я, де немає госпітальної ВЛК, складається Акт дослідження, який надсилається до ВЛК, що направила особу на обстеження (пункт 5 розділу VI Положення № 285).
Постанова ВЛК щодо ступеня придатності поліцейських приймається за розділом «Поліцейські» за графами Переліку захворювань відповідно до посади, на яку він призначається (пункт 8 розділу VI Положення № 285).
Колишні поліцейські або колишні особи рядового й начальницького складу можуть ініціювати питання щодо визначення придатності до служби за станом здоров'я на час звільнення зі служби та причинного зв'язку їх захворювань, травм (поранень). У такому випадку вони звертаються до підрозділу кадрового забезпечення за місцем колишньої служби для отримання направлення на проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи до ВЛК за місцем проживання. Перегляд раніше прийнятої постанови ВЛК проводиться за заявою колишнього поліцейського, колишньої особи рядового чи начальницького складу (пункт 13 розділу VI Положення № 285).
Особи, зазначені в пункті 13 цього розділу, надають до ВЛК медичну документацію, складену в період проходження служби, у випадку отримання травми (поранення) під час служби - надають відповідний Акт про нещасний випадок та документацію, складену за результатами надання первинної медичної допомоги з цього приводу (пункт 14 розділу VI Положення № 285).
Пунктом 1 розділу VIII Положення № 285 передбачено, що за результатами лікарської та військово-лікарської експертизи ВЛК приймають постанови, які включають діагноз, встановлений особі за результатами проведеного обстеження, рішення щодо ступеня придатності чи про непридатність до служби та висновок про причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва).
Постанови ВЛК приймаються на час фактичного огляду особи (пункт 2 розділу VIII Положення № 285).
Причинний зв'язок захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтв) поліцейським та військовослужбовцям встановлюється ВЛК у всіх випадках встановлення їм відповідного діагнозу (пункт 8 розділу VIII Положення № 285).
Відповідно до пункту 9 розділу VIII Положення № 285 постанови ВЛК про причинний зв'язок поранень (контузій, травм, каліцтв) та захворювань поліцейських, колишніх осіб рядового і начальницького складу приймаються з такими формулюваннями, зокрема: «Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в поліції» - якщо воно діагностовано в період проходження служби в поліції та/або органах внутрішніх справ (міліції) або коли захворювання було діагностовано до служби, а в період служби досягло такого розвитку, що призводить до прийняття рішення про непридатність; «Захворювання, ТАК, одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення» - якщо захворювання виникло під час перебування безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій і Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, або коли захворювання, яке виникло до цього, у зазначений період досягло такого розвитку, що призводить до непридатності до служби, а також у разі хронічних, повільно прогресуючих захворювань, якщо їх перші прояви відносяться до періоду участі в антитерористичній операції, що підтверджується медичними документами про початок захворювання (погіршення стану здоров'я) в той період.
Якщо в документі, на підставі якого ВЛК раніше прийняла постанову про причинний зв'язок захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва), діагноз сформульовано неточно, ВЛК, враховуючи дані складеної під час служби медичної документації, вказує уточнений діагноз і приймає постанову у новій редакції, чинній на цей час (пункт 25 розділу VIII Положення № 285).
Як установлено судами попередніх інстанцій, з 02 липня 2014 року по 16 липня 2014 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні лікарні Сектору медичного забезпечення УМВС України в Житомирській області. У його медичній карті стаціонарного хворого № 978 встановлений діагноз «Цукровий діабет, другий тип, вперше виявлено, середньої важкості, стадія декомпенсації».
Позивач з 04 січня 2015 року по 01 лютого 2015 року безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі антитерористичної операції на території Луганської області, вказане убачається з довідки Головного управління МВС України у Луганській області від 29 січня 2015 року № ВДЗ/1912/А.
З 28 квітня 2015 року по 12 травня 2015 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні лікарні Сектору медичного забезпечення УМВС України в Житомирській області. У лікувальному закладі заведена медична карта № 628 т. в. стаціонарного хворого, в графі Діагноз заключний клінічний основний якої вказано: «Цукровий діабет, тип 2, середньої важкості, стадія декомпенсації».
У подальшому наступне обстеження позивача проводилося в лікарні ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» у березні 2021 року під час проходження ним військово-лікарської комісії перед звільненням з Національної поліції України за направленням Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції України в Житомирській області від 26 лютого 2021 року.
Результати обстеження позивача оформлені Актом № 132/11-сп медичного огляду від 24 березня 2021 року. Розділ 3 вказаного акта містить діагноз захворювань, травм (поранень) і їх причинний зв'язок, зокрема: «Цукровий діабет, другий тип, інсулінозалежиий, середньої важкості, стан декомпенсації. «Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в поліції». Постанова ВЛК: непридатний до служби в поліції.
З діагнозом і постановою ВЛК позивач ознайомлений 24 квітня 2021 року.
На підставі вказаного акта медичного огляду оформлено Свідоцтво про хворобу № 132/11-сп від 24 березня 2021 року, пункт 11 якого містить запис «Цукровий діабет, другий тип, інсулінозалежний, середньої важкості, стан декомпенсації. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в поліції».
Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для зміни формулювання пункту 11 Свідоцтва про хворобу № 132/11-сп від 24 березня 2021 року, оскільки первинний діагноз позивача «Цукровий діабет, другий тип, середньої важкості, стадія декомпенсації», який встановлено у липні 2014 року (до участі в антитерористичній операції) не зазнав змін і після участі в антитерористичній операції (січень 2015 року), і позивач продовжив службу у підрозділах Національної поліції України до 12 квітня 2021 року.
Вважаю такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій постановлені без дотримання приписів ст.2 КАС України щодо оцінки рішення уповноваженого органу, в тому числі щодо його обґрунтованості з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
До функцій штатних ВЛК входять, зокрема розгляд звернень, заяв і скарг кандидатів до служби у поліції, поліцейських, кандидатів на військову службу, військовослужбовців, колишніх поліцейських, колишніх осіб рядового й начальницького складу і колишніх військовослужбовців з питань лікарської і військово-лікарської експертизи, аналіз та узагальнення результатів цієї роботи та перегляд власних постанов і постанов підпорядкованих ВЛК у порядку контролю, а також у разі оскарження їх керівництвом МВС, Національної поліції України, командуванням НГУ чи особами, що пройшли медичний огляд, та в інших необхідних випадках (підпункт 2 пункту 16 розділу II Положення № 285).
З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погодившись з пунктом 11 Свідоцтва про хворобу № 132/11-сп від 24 березня 2021 року, 01 червня 2021 року звернувся з листом до відповідача, в якому просив переглянути та внести зміни до зазначеного пункту в частині постанови медичної (військово-лікарської) комісії про причинний зв'язок захворювання (поранення, травми, контузії, каліцтва), та причинний зв'язок встановити відповідно до підпункту 10 пункту 9 розділу VIII Положення № 285, а саме: «Захворювання, ТАК, одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення» - якщо захворювання виникло під час перебування безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій і Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, або коли захворювання, яке виникло до цього, у зазначений період досягло такого розвитку, що призводить до непридатності до служби.
Відповідач листом від 30 вересня 2021 року № 1862/33/26-2021 повідомив позивача, що згідно з Наказом МВС України від 26 грудня 2018 року № 1061 «Про затвердження змін до Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС» для перегляду та внесення змін до пункту 11 свідоцтва про хворобу від 24 березня 2021 року № 132/11 М(ВЛ)К ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» підстав немає.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У цій справі Суд також уважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Suominen v. Finland", заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Ураховую правовий висновок Верховного Суду про те, що невмотивованість та неналежна обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень є достатньою за визначених обставин справи підставою для визнання такого рішення протиправним, викладено, зокрема у постановах від 16 березня 2023 року у справі № 160/18668/2 та від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22 та 11 вересня 2023 року у справі № 420/14943/21, від 25 вересня 2025 року у справі №480/13255/23.
Згідно зі статей 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16.09.2014) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.
Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Крім того, у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 сформульовано правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Отже, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності (такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 420/14943/21).
Звертаю увагу, що повідомляючи позивача (листом від 30 вересня 2021 року № 1862/33/26-2021) про відсутність підстав для перегляду та внесення змін до пункту 11 Свідоцтва про хворобу № 132/11-сп від 24 березня 2021 року без відповідного обґрунтування, не можна вважати таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості, оскільки неможливо встановити, чи було ВЛК досліджені фактичні дані, на які посилається скаржник в касаційній скарзі (консультаційний висновок спеціаліста Житомирської обласної клінічної лікарні від 24 квітня 2015 року, копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 5769 від 22 травня 2015 року, копію виписного епікризу № 628 від 12 травня 2015 року та свідоцтво про хворобу № 13211еп пункт 8).
Крім цього, відповідач у відзиві на позовну заяву звертав увагу, що лист ВЛК від 30 вересня 2021 року № 1862/33/26-2021 був підготовлений в порядку передбаченому Законом України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР).
Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, а також у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
Ураховуючи наведене вище, звертаю увагу, що належне обґрунтування індивідуального акта (постанови ВЛК чи листа-відповіді за наслідками заяви про перегляд) є не факультативною, а імперативною вимогою закону. Така вимога прямо випливає як з частини третьої статі 2 КАС України (критерій обґрунтованості як самостійний стандарт правомірності), так і зі статтей 15 та 19 Закону № 393/96-ВР (обов'язок викласти мотиви і роз'яснити порядок оскарження, здійснивши всебічний і об'єктивний розгляд).
При цьому у справах щодо оскарження, зокрема рішень ВЛК, обов'язок доведення правомірності (в тому числі обґрунтованості) лежить на самій ВЛК, а суд у разі встановлення порушення має повноваження визнати індивідуальний акт протиправним і скасувати його. А тому неналежне обґрунтування рішення суб'єкта владних повноважень є достатньою та самостійною підставою для визнання такого акта протиправним та його скасування.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на зазначене вище, а неповне з'ясування фактичних обставин справи порушує засади повного й об'єктивного судового розгляду, що прямо впливає на можливість ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
У контексті встановлених обставин у цій справі на моє переконання, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були переглянути рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам статті 2 КАС України, статей 17 та19 Закону № 393/96-ВР, а також пункту 16 розділу II Положення № 285.
Ураховуючи наведене вважаю, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року необхідно було скасувати, а справу № 240/40536/21 направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.
Суддя І. В. Желєзний