30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 520/16204/24
адміністративне провадження № К/990/5467/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О. О.,
суддів: Блажівської Н. Є., Яковенка М. М.
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, третя особа - Приватне підприємство «Фасад-сервіс» про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року (складене у складі головуючого судді Кухар М. Д. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого Калиновського В.А., суддів: Кононенко З. О. , Мінаєвої О. М.) у справі №520/16204/24
1. Публічне акціонерне товариство «Харківська ТЕЦ-5» (далі - ПАТ «Харківська ТЕЦ-5», платник податків) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - Управління, податковий орган), третя особа Приватне підприємство «Фасад-сервіс», у якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 19.04.2024 №21835000702, №21935000702, №22135000702, №22235000702.
ІІ. Рішення судів першої, апеляційної інстанцій.
2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року, позов ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» задоволено.
2.1. Суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків:
у період січень-червень 2019 року ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» здійснювало виробництво електричної енергії, яку, зокрема, в подальшому використовувало для власних господарських потреб, то в силу вимог п.п.213.2.8 п.213.2 ст.213 Податкового кодексу України (далі - ПК України) такі операції не підлягали оподаткуванню акцизним податком, а у ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» не виникало податкового зобов'язання зі сплати акцизного податку;
відповідачем не спростовано доводів позивача, що за відсутності приписів у податковому законодавстві щодо бази оподаткування та часу виникнення зобов'язань, подання звітності з акцизного податку із зазначенням в ній обсягів електричної енергії переданої в межах одного підприємства для власної господарської діяльності було неможливим;
відповідач, констатуючи порушення ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» п. 120.1 ст. 120 ПК України в частині неподання позивачем декларацій з акцизного податку за вересень-грудень 2019, не наводить жодного обґрунтування того, на якій підставі позивач повинен був подавати декларації з акцизного податку у вказаний період, якщо він не був платником вказаного податку і жодних порушень щодо сплати/несплати цього податку у вказаний період не встановлено;
податковий орган в Акті перевірки не зазначає, які дії не вчинило, або вчинило неправильно ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» в частині складених актів виконаних робіт від 18.04.2024 та від 25.05.2024, щодо встановлення можливості їх підпису з боку директора ПП «Фасад-Сервіс». З пояснень ПП «ФАСАД-СЕРВІС», наданих до матеріалів справи, вбачається, що особливість проходження військової служби дозволяє ОСОБА_1 виконувати свої функціональні обов'язки директора. Будь-яких інших обставин, які б ставили під сумнів реальність господарських операцій по взаємовідносинам ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» та ПП «ФАСАД-СЕРВІС», матеріали перевірки не містять.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
3. Відповідач, не погодившись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення.
3.1. Управління у касаційній скарзі зазначило підставою касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Також відповідач зазначив про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
4. Відповідач наголошує, що помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні ст.214 ПК України полягає у тому, що відсутність нормативного визначення бази оподаткування свідчить про відсутність обов'язкового елементу для визначення суми акцизного податку. Натомість ключовим питанням в цій справі є визначення бази оподаткування акцизним податком операцій з передачі електричної енергії власного виробництва для забезпечення своєї власної господарської діяльності.
4.1. Так, позиція позивача зводиться до того, що стаття 214 ПК України не містить визначення бази оподаткування, у зв'язку з чим відсутній обов'язковий елемент для визначення суми податку. Відповідно, у підприємства відсутній обов'язок нараховувати і сплачувати акцизний податок по операціям з використання електричної енергії з метою власного споживання. Позиція відповідача полягає у тому, що базою оподаткування операцій з передачі (відвантаження) електричної енергії власного виробництва для забезпечення своєї власної господарської діяльності є виробнича собівартість такої електричної енергії.
4.2. На думку відповідача положення п.212.1.1 п.212.1 ст.212 ПК України має застосовуватись наступним чином: «Оскільки підприємство позивача виробляє підакцизну продукцію (електричну енергію), на митній території України, то відповідно до норм діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, він є платником акцизного податку.
4.3. На переконання податкового органу, оскільки позивач здійснює операції з реалізації та/або передачі в межах одного підприємства підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, підприємство повинно було заповнити і подати до контролюючого органу податкову декларацію з акцизного податку,
4.4. Зауважує, що помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні ст.213 ПК України полягає у тому, що ключовою ознакою операцій, за наявності якої такі не оподатковуються, є саме факт походження/вироблення з альтернативних джерел електричної енергії (вироблена кваліфікованими когенераційними установками та/або з відновлюваних джерел енергії), а не мета задля якої її вироблено. Тож у разі, якщо виробник здійснюватиме виробництво електричної енергії на кваліфікованих когенераційних установках та використовуватиме її для власних потреб, то у такого виробника не виникатиме податкове зобов'язання з акцизного податку.
4.5. Щодо іншої частини встановлених під час перевірки порушень Управління зазначає, що ПП «ФАСАД-СЕРВІС» 18.04.2024 та 25.05.2024 оформлено акти виконаних робіт з монтажу тимчасових конструкцій віконних отворів на загальну суму 2 184 804,87 грн. ПДВ 364 134,15 грн. за підписом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який згідно Довідки від Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 від 06.04.2023 №1758/2046 перебуває на військовій службі. Даний факт свідчить про неможливість індентифікувати особу, яка підписувала первинні документи від ПП «Фасад-Сервіс» на адресу ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5». Отже, первинні документи, які складено ПП «Фасад-Сервіс» на адресу ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5», а саме податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт не мають юридичної сили первинних документів у зв'язку із неможливістю ідентифікувати особу, яка підписувала документи.
5. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначає про необґрунтованість її доводів, просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
6. 03 березня 2025 року справа №520/16204/24 надійшла на адресу Верховного Суду.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що Управлінням проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «ХАРКІВСЬКА ТЕЦ-5».
8. За результатами перевірки складений акт від 01.04.2024 №198/35-00-07/05471230, яким установлені порушення:
- норм параграфів М 17, 4.6, 4.18, 4.33-4.35, 4.49 Концептуальної основи, п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування на 1 820 671 грн. у т. ч. по періодах:
- за півріччя 2023 року в сумі 1 820 671 грн.,
- за 9 місяців 2023 року 1 820 671 грн.
- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на загальну суму 217 920 грн., у тому числі по періодах:
- у вересні 2023 року у сумі ПДВ 217 920 грн.
- п. 201.10 ст. 201 та п. 89 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України підприємством порушені граничні терміни реєстрації податкових накладних та розрахунків корегування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму ПДВ «+/-» 21 057,2 грн.
- пп.212.1.1 п. 212.1 ст. 212, пп.213.1.2 п. 213.1 ст. 213, пп.215.3.9 п. 215.3 ст. 215, п. 216.2 ст. 216 ПК України, зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження акцизного податку на загальну суму 1 243 307 грн., у тому числі:
- за січень 2019 року на суму 363 061 грн.,
- за лютий 2019 року на суму 324 464 грн.,
- за березень 2019 року на суму 343 101 грн.,
- за квітень 2019 року на суму 161 615 грн.,
- за травень 2019 року на суму 51 066 грн.
- п. 120.1 ст. 120 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VІ, зі змінами та доповненнями, неподання декларації з акцизного податку за січень 2019, лютий 2019, березень 2019, квітень 2019, травень 2019, червень 2019, вересень 2019, жовтень 2019, листопад 2019, грудень 2019.
9. На підставі акту перевірки 01.04.2024 №198/35-00-07/05471230 винесено наступні податкові повідомлення-рішення, які оскаржуються позивачем у цій справі:
1. від 19.04.2024 №21835000702, яким зменшено суму від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2023 в розмірі 217 920,00 грн.;
2. від 19.04.2024 №21935000702, яким встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 820 761,00 грн.;
3. від 19.04.2024 №22135000702, яким збільшено суму грошового зобов'язання за акцизним податком на електричну енергію в розмірі 1 243 307,00 грн. та штрафними фінансовими санкціями в розмірі 310 826,75 грн.;
4. від 19.04.2024 №22235000702 застосовано штрафні санкції за неподання декларацій з акцизного податку в розмірі 3400,00 грн.
10. Посилаючись на наведені обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Оцінка Верховного Суду
11. Надаючи правову оцінку викладеним обставинам справи, Суд виходить з такого.
12. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
13. Щодо віднесення до об'єкту оподаткування акцизним податком в розумінні пунктів 213.1, 213.2 статті 213 ПК України у період з січня 2019 по липень 2019 року операцій зі споживання виробленої ним електричної енергії для власних потреб на виробництво теплової і електричної енергії, а також правомірності обчислення акцизного податку на обсяг цих операцій виходячи із виробничої собівартості спожитої електроенергії з огляду на положення статті 214 ПК України Суд зазначає наступне.
14. Як свідчить зміст акту перевірки, підставою для висновку про порушення позивачем пп.212.1.1 п. 212.1 ст. 212, пп.213.1.2 п. 213.1 ст. 213, пп.215.3.9 п. 215.3 ст. 215, п. 216.2 ст. 216 ПК України зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження акцизного податку на загальну суму 1 243 307,00 грн., слугували прийняті перевіряючими до уваги обставини виробництва електричної енергії за період січень-травень 2019 року, яка ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» частково реалізується на оптовому ринку електричної енергії (в період з січня 2019 по липень 2019 року на ДП «ЕНЕРГОРИНОК»), а частково використовується підприємством для власних потреб - для виробництва теплової та електроенергії та на виробничі потреби, з огляду на що, на думку відповідача, такі операції мають бути об'єктом оподаткування акцизним податком.
15. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що в п.п. 213.2.8 пункту 213.2 ст. 213 ПК України, яким визначено перелік операцій з підакцизними товарами, які не підлягають оподаткуванню, йдеться мова саме про "реалізацію" електричної енергії з використанням когенераційних установок. Тож, операції в межах одного підприємства підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання не відносяться до операцій, що не підлягають оподаткуванню (до 05 серпня 2019 року - моменту кваліфікації когенераційної установки).
16. Позиція позивача полягає у тому, що використання виробленої електричної енергії для власних потреб не є її продажем і не може бути кваліфіковане у якості постачання товарів в розумінні пп.14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
17. Норма пп.212.1.13 п. 212.1 ст. 212 ПК України передбачає кваліфікацію позивача в якості платника акцизного податку тільки в тому випадку, якщо в періоді січень-червень 2019 він здійснював саме продаж електричної енергії поза оптовим ринком електричної енергії.
18. Позивач зауважує, що вказаний факт з боку відповідача не встановлений в Акті перевірки і не підтверджується матеріалами справи. Поширення пп.213.1.2 п. 213.1 ст. 213 ПК України, яка визначає об'єкт оподаткування на осіб, які не є його платниками, є безпідставним, тому нарахування акцизного податку за період січень-червень 2019 є необґрунтованим.
19. Так, у пункті 215.1 статті 215 ПК України електрична енергія визначена як один із підакцизних товарів.
20. Відповідно до пункту 212.1 статті 212 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є: особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини (підпункт 212.1.1); оптовий постачальник електричної енергії (підпункт 212.1.12); виробники електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком електричної енергії. Не є платниками податку особи, які здійснюють діяльність з виробництва електричної енергії за умови її продажу на оптовому ринку електричної енергії та/або з постачання електричної енергії, крім платників, зазначених в підпункті 212.1.12 цього пункту (підпункт 212.1.13).
21. Відповідно до підпункту 213.1.2 пункту 213.1 статті 213 ПК України (в цій же редакції) об'єктами оподаткування є операції з реалізації та/або передачі в межах одного підприємства підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки, своїм працівникам, а також здійснення внесків підакцизними товарами (продукцією) до статутного капіталу.
22. Підпунктом 213.2.8 пункту 213.2 статті 213 ПК України (в цій же редакції) установлено, що операції з реалізації електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками та/або з відновлюваних джерел енергії не підлягають оподаткуванню.
23. Поняття реалізації підакцизних товарів наведене у пункті 14.1.212 статті 14 ПК України, відповідно до якого реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
24. Зі змісту акту перевірки вбачається, що виробництво енергетичної енергії здійснюється на кваліфікованій когенераційній установці. Державною агенцію з енергоефективності та енергозбереження України видані свідоцтва про кваліфікацію когенераційної установки:
від 05.08.2019 №170, терміном до 05.08.2020;
від 06.08.2020 №207, терміном до 06.08.2021;
від 06.08.2021 №246, терміном до 06.08.2022;
від 06.08.2022 №279, терміном до 06.08.2023;
від 04.08.2023 №331, терміном до 04.08.2024.
25. Суди попередніх інстанцій, ураховуючи встановлений перевіркою факт про те, що у період січень-червень 2019 року ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» здійснювало виробництво електричної енергії, яку, зокрема, в подальшому використовувало для власних господарських потреб, то в силу вимог п.п.213.2.8 п.213.2 ст.213 ПК України такі операції не підлягали оподаткуванню акцизним податком, а у ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» не виникало податкового зобов'язання зі сплати акцизного податку.
26. Як установили суди, свідоцтво №170 про кваліфікацію когенераційної установки позивач отримав лише 05 серпня 2019 року, тому до цього моменту не було підстав для застосування підпункту 213.2.8 пункту 213.2 статті 213 ПК України. Нормами законодавства не передбачено можливість розповсюдження дії відповідного свідоцтва на період, що передував його отриманню.
27. Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 липня 2025 року у справі №440/920/24.
28. Крім того, аналіз вищенаведених норм не дає підстав погодитися із висновком відповідача, наведеним в акті перевірки і покладеним в основу при прийнятті податкових повідомлень-рішень, про те, що використання виробленої позивачем електричної енергії для власних виробничих потреб слід відносити до об'єктів оподаткування як операцій із передачі підакцизних товарів (продукції) у межах одного підприємства з метою власного споживання відповідно до підпункт 213.1.2 пункту 213.1 статті 213 ПК України.
29. Верховний Суд уважає, що споживання позивачем частини виробленої ним електричної енергії для забезпечення власних виробничих потреб, зокрема для виробництва електричної та теплової енергії, що є змістом експлуатації когенераційної установки, не відноситься ані до реалізації, ані до передачі підакцизних товарів (продукції). Доказів використання електроенергії на інші цілі в цій справі відповідачем не надавалося та аргументів не наводилося.
30. Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 17 липня 2025 року у справі №440/920/24 виснував, що правильність такого тлумачення наведеної норми підтверджується і подальшими змінами правового регулювання цього питання на законодавчому рівні.
31. Суд зазначив, що згідно із Законом України № 466-IX від 16 січня 2020 року до підпункту 213.1.2 статті 213 ПК України були внесені зміни (набрали чинності 23 травня 2020 року), відповідно до яких закріплено, що ця норма не поширюється на операції з передачі в межах одного підприємства електричної енергії (за кодом 2716 00 00 00 згідно з УКТ ЗЕД), виробленої на об'єктах електроенергетики. Крім того, стаття 213 ПК України також була доповнена підпунктом 213.2.9, відповідно до якого передача для власного споживання в межах одного підприємства електричної енергії (за кодом 2716 00 00 00 згідно з УКТ ЗЕД), виробленої на цьому підприємстві, не відноситься до об'єктів оподаткування.
32. Оцінюючи доводи Управління щодо визначення бази оподаткування акцизним податком, колегія суддів зазначає, що це питання врегульовано статтею 214 ПК України. Пункт 214.1 цієї статті застосовується у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок, яка згідно з підпунктом 215.3.9 пункту 215.3 статті 215 ПК України застосовна для електроенергії, і визначає базою оподаткування, зокрема: вартість реалізованого товару (продукції), виробленого на митній території України, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами з урахуванням податку на додану вартість та акцизного податку (підпункт 214.1.1); вартість реалізованої електричної енергії без податку на додану вартість (підпункт 214.1.3).
33. Верховний Суд зауважує, що в цій нормі йдеться саме про реалізацію підакцизного товару, в той час, як підпункт 213.1.2 пункту 213.1 статті 213 ПК України встановлює об'єктом оподаткування як операцію з реалізації підакцизного товару (для визначення якої застосовний у тому числі підпункт 14.1.212 пункт 14.1 статті 14 ПК України, на який посилається Управління), так і операцію з передачі підакцизного товару в межах одного підприємства з метою власного споживання.
34. На відміну від пального або спирту етилового законодавець не визначив операцію з передачі саме електроенергії в межах одного підприємства дотичною до реалізації такого підакцизного товару. Можливість використання як бази оподаткування виробничої собівартості виробленої електроенергії законодавець також не передбачив (постанова Верховного Суду від 17 липня 2025 року у справі №440/920/24).
35. Відповідно, доводи Управління в цій частині є такими, що не ґрунтуються на нормах ПК України, а тому підлягають відхиленню.
36. Зазначене у сукупності свідчить про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення № 46735000702.
37. З матеріалів справи встановлено, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» також установлено факт порушення п.120.1 ст.120 ПК України за неподання декларації з акцизного податку за січень 2019, лютий 2019, березень 2019, квітень 2019 року, травень 2019, червень 2019, вересень 2019, жовтень 2019, листопад 2019, грудень 2019.
38. Відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом,
- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення,
- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
39. Отже, у цьому випадку умовою для притягнення особи до відповідальності відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України є: 1) наявність у позивача статусу платника акцизного податку та 2) встановлення факту неподання податкових декларації за відповідний період.
40. З огляду на вищевикладені висновки не можна не погодитися із тим, що через відсутність таких обов'язкових елементів акцизного податку як об'єкт та база оподаткування позивач не був у період з січня по серпень 2019 року платником акцизного податку, а тому у нього не виникало обв'язку із заповнення та подачі декларації з акцизного податку.
41. У свою чергу, Управління в касаційній скарзі не зазначило конкретних доводів незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для скасування податкового повідомлення-рішення №46835000702, прийнятого на підставі пункту 120.1 статті 120 ПК України.
42. Інші доводи, викладені у касаційній скарзі не впливають на вищенаведені висновки суду і результат касаційного перегляду.
43. Щодо податкових повідомлень-рішень №21835000702 та №21935000702 від 19.04.2024 Суд зазначає таке.
44. Суди попередніх інстанцій установили, що між ПАТ «Харківська ТЕЦ-5», в особі заступника голови правління з загальних питань Масюкова С .А., якій діє на підставі довіреності від 21.12.2022 №1101, було укладено договір на виконання робіт №98 від 23.02.2023 з ПП «ФАСАД-СЕРВІС», в особі директора ОСОБА_1
45. З актів виконаних робіт від 18.04.2024 та 25.05.2024 вбачається, що вказані роботи з монтажу тимчасових конструкцій віконних отворів були виконані в повному обсязі та на загальну суму 2 184 804,87 грн., ПДВ 364 134,15 грн.
46. Суди зазначили, що про фактичне виконання умов договорів свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
47. В акті перевірки відповідач, покликаючись на те, що ПП «ФАСАД-СЕРВІС» 18.04.2024 та 25.05.2024 оформлено акти виконаних робіт за підписом ОСОБА_1 , який згідно Довідки від Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 від 06.04.2023 № 1758/2046 перебуває на військовій службі, що, на думку податкового органу, свідчить про неможливість ідентифікувати особу, яка підписувала первинні документи від ПП «Фасад-Сервіс» на адресу ПАТ «Харківська ТЕЦ-5».
48. Отже, відповідач дійшов висновку про те, що первинні документи, а саме податкові накладні, надані ПП «ФАСАД-СЕРВІС» на адресу ПАТ «Харківська ТЕЦ-5», не мають юридичної сили первинних документів у зв'язку із неможливістю ідентифікувати особу, яка підписувала документи від ПП «ФАСАД-СЕРВІС», що в свою чергу призвело до завищення витрат, які впливають на формування податку на прибуток всього на суму 1 820 671,00 грн. (повідомлення-рішення № 21935000702) та завищення від'ємного значення з ПДВ на суму 217 920,00 грн. (повідомлення-рішення № 21835000702).
49. Надаючи правову оцінку у цій частині, Суд виходить з такого.
50. Згідно з п.п.14.1.181 п.14 ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.
51. Відповідно до п.п.14.1.156 п.14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
52. Пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
53. Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
54. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
55. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
56. Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
57. За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
58. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції на час виникнення спірних відносин).
59. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
60. Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
61. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, перелік яких визначений у цій нормі.
62. Відповідно до пункту 2.1 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
63. Згідно з пунктом 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
64. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
65. Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників (пункт 2.15 Положення).
66. Відповідно до пункту 2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
67. За наведеного правового регулювання викладених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
68. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
69. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
70. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
71. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
72. Верховний Суд погоджується з висновком суддів попередніх інстанцій, що сам по собі факт знаходження особи на військовій службі не може виключати її можливості виконання своїх функціональних обов'язків у якості директора суб'єкта господарювання в частині підписання первинних документів. Жодним нормативно-правовим актом України не заборонено військовослужбовцям підписувати первинні документи в якості керівника юридичної особи.
73. Суди слушно зауважили, що для того, щоб дійти висновку про те, що первинні документи від імені ПП «Фасад-Сервіс» не могли бути підписані його директором, відповідач мав був встановити не лише факт знаходження директора на військовій службі, а навести конкретні докази того, що ця особа фізично не могла це зробити в наведені дати складання актів виконаних робіт (18.04.2024 та 25.05.2024) або в будь-які наступні за цими календарні дати.
74. Проте, як убачається зі змісту Акту перевірки, відповідачем таких доказів не наведено.
75. Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
76. Судами попередніх інстанцій установлено, що Акти виконаних робіт від 18.04.2024 та 25.05.2024 від імені ПП «Фасад Сервіс» були підписані його директором ОСОБА_1 , містять печатку цього підприємства і підпис директора. Наявність вказаних реквізитів дозволяло позивачу ідентифікувати особу, яка брала участь в господарській операції.
77. У свою чергу, податковий орган в Акті перевірки не зазначає, які дії не вчинило, або вчинило неправильно ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» у частині складених актів виконаних робіт від 18.04.2024 та від 25.05.2024 щодо встановлення можливості їх підпису з боку директора ПП «Фасад-Сервіс».
78. Також, слід звернути увагу на те, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
79. Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
80. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.
81. При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб'єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов'язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.
82. З огляду на викладене, суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
83. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 Суд зазначив, що сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
84. Крім того, Верховний Суд сформулював правову позицію в постановах від 06.12.2021 у справі №640/8883/19 та від 23.12.2021 у справі №814/322/16, де вказав, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
85. Як зазначив Верховний Суд у справі №360/3118/21 від 25.07.2023 визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні недоліки первинної документації, ні наявність податкової інформації щодо контрагентів по ланцюгу постачання тощо, самі по собі дійсно не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, за наявності об'єктивних сумнівів щодо реальності господарських операцій, у тому числі, з огляду на дефектність первинних документів, наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
86. Слід звернути також увагу на те, що відповідачем у ході проведення перевірки не наведені та не встановлені обставини, які б свідчили про обізнаність ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» із тією обставиною, що Акти виконаних робіт від 18.04.2024 та 25.05.2024 від імені ПП «Фасад-Сервіс» не були підписані його директором ОСОБА_1 або про злагодженість дій між ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» та ПП «Фасад-Сервіс» щодо цього, як і не наведено обставин про фізичну неможливість підписання директором ОСОБА_1 вказаних первинних документів.
87. Водночас, з пояснень ПП «ФАСАД-СЕРВІС», наданих до матеріалів справи, вбачається, що особливість проходження військової служби дозволяє ОСОБА_1 виконувати свої функціональні обов'язки директора.
88. Будь-яких інших обставин, які б ставили під сумнів реальність господарських операцій по взаємовідносинам ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» та ПП «ФАСАД-СЕРВІС», матеріали перевірки не містять.
89. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами під час вирішення питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об'єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення певних господарських операцій.
90. Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64 Постанови).
91. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (пункт 65 Постанови).
92. Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
93. При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.
94. Відповідач, у свою чергу, не надав доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.
95. Ураховуючи викладене, Верховний Суд уважає правильним висновок суддів попередніх інстанцій про безпідставність висновків відповідача про порушення «Харківська ТЕЦ-5» норм параграфів М 17, 4.6, 4.18, 4.33-4.35, 4.49 Концептуальної основи, п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування на 1 820 671 грн. у т. ч. по періодах: за півріччя 2023 року в сумі 1 820 671 грн., за 9 місяців 2023 року 1 820 671 грн. та п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на загальну суму 217 920 грн., у тому числі по періодах: у вересні 2023 року у сумі ПДВ 217 920 грн.
96. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
97. Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанції ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пунктів 1, 4 частини 4 статті 328 КАС України.
98. Ураховуючи наведене, касаційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню.
99. У відзиві на касаційну скаргу позивач, між іншого, посилається на наявність підстав про закриття касаційного провадження за правилами п. 1 ч.1 ст. 333 КАС України. Зазначає, що для оскарження судових рішень у цій справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, в касаційній скарзі наведено не було.
100. Так, відповідно до ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року відкрито спрощене провадження у справі. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року адміністративну справу призначено у відкритому судовому засіданні.
101. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
102. Відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
103. Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
104. Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
105. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
106. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
107. Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
108. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 12 КАС України справи у спорах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, їх розгляд здійснюється виключно за правилами загального позовного провадження.
109. На час звернення позивача з адміністративним позовом, а саме у 2025 році, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3028,00 грн.
110. Спір у цій справі виник щодо правомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, сума яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час звернення до суду з позовом.
111. Отже, під час відкриття касаційного провадження Верховний Суд не знайшов підстав для відмови у відкритті касаційного провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.333 КАС України, тому клопотання позивача про закриття касаційного провадження задоволенню не підлягають.
VI. Судові витрати
112. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
113. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» про закриття провадження у справі №520/16204/24 - відмовити.
2. Касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.
3. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі №520/16204/24 - залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Шишов
Судді Н. Є. Блажівська
М. М. Яковенко