30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 520/31366/24
адміністративне провадження № К/990/13195/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року (головуючий суддя - Рубан В.В.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року (головуючий суддя - Любчич Л.В., судді: Присяжнюк О.В., Спаскіна О.А.)
у справі №520/31366/24
за позовом ОСОБА_1
до Октябрського районного суду міста Полтави
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди.
I. ПРОЦЕДУРА
1. 13 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача у ненаправленні повідомлень за його скаргами від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року, чим не дотримався своїх обов'язків за частиною другою статті 19, статті 40, частиною першою статті 68 Конституції України, абзацом 7 частини першої статті 19 Закону України «Про звернення громадян» та істотно були порушені права і інтереси позивача, як учасника кримінального провадження у судовій справі № 554/6405/19;
- постановити окрему ухвалу про можливу наявність в протиправній бездіяльності винних посадових осіб відповідача ознак кримінального правопорушення за статтею 367 КК України, яку направити Генеральному прокурору для проведення перевірки та прийняття рішення згідно КПК України;
- стягнути з відповідача на користь позивача: відшкодування за завдану моральну шкоду - 900000 грн; витрати, з урахуванням інфляції, пов'язаних з розглядом справи, попередній розмір яких буде складати - 1000 грн.
2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
3. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року, позовну заяву повернуто позивачу. Роз'яснено, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження.
5. Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що вона подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з чим встановив позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду:
- документу про сплату судового збору на суму 2422,40 грн (1211,20 грн х 2) за вимоги немайнового та майнового характеру або докази звільнення особи від сплати судового збору;
- уточнену позовну заяву в якій вказати: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відносно відповідача, реєстраційний номер облікової картки платника податків - позивача у випадку якщо через свої релігійні переконання позивач відмовився від прийняття РНОКПП та офіційно повідомив про це відповідний контролюючий орган, необхідно надати докази на підтвердження вказаних обставин - відмітку у паспорті), та за наявністю: номери засобів зв'язку, адрес електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача з урахуванням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України;
- належним чином завірені копії скарг від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року та докази їх надсилання на адресу відповідача;
- заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку;
- докази реєстрації місця проживання позивача на території Харківської області.
7. 06 грудня 2024 року на виконання вимог цієї ухвали позивачем подано заяву.
8. Суд першої інстанції, дослідивши вказану заяву констатував, що у встановлений судом строк та станом на 13 грудня 2024 року позивач не усунув всі недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
9. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупність допущених позивачем недоліків у позовній заяві та додатках до неї, а також їхнє неусунення на виконання ухвали суду про залишення позову без руху, слугують достатніми та самостійними підставами для повернення позовної заяви.
10. Суд апеляційної інстанції переглядаючи ухвалу суду першої інстанції зазначив, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача у ненаправленні йому повідомлень за його скаргами від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року, посилаючись на порушення норм Закону України "Про звернення громадян".
11. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що про порушення своїх прав позивач мав дізнатися 05 жовтня 2023 року та 27 листопада 2023 року, однак до суду звернувся лише 13 листопада 2024 року, тобто майже через рік після того як мав дізнатися про порушення своїх прав.
12. Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду без зазначення поважних причин.
13. У той же час, стосовно інших підстав для залишення без руху позовної заяви суд апеляційної інстанції зауважив, що навіть при умові їх виконання, суттєвим порушенням є пропуск строку звернення до суду, що саме по собі є підставою для повернення позову. Тому суд апеляційної інстанції не надавав оцінку іншим недолікам позовної заяви, що також були підставою для повернення позовної заяви.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій достатнім чином свої рішення не мотивували, не вказали переконливих підстав повернення позову, чим порушили вимоги пункту 3 частини першої статті 248 та пункту 3 частини першої статті 322 КАС України, а тому оскаржувані рішення є неправомірними (незаконними і необґрунтованими), прийняті з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права, тому підлягають скасуванню.
15. На переконання скаржника суд першої інстанції повертаючи позовну заяву у зв'язку з неусуненням її недоліків діяв всупереч процесуальних вимог, положень і приписів.
16. Скаржник не погоджується з обґрунтуваннями наведеними в оскаржуваній ухвалі та вважає, що ним були усунуті всі недоліки вказані в ухвалі суду від 21 листопада 2024 року. Вважає, що суд застосував відповідні положення КАС України та Закону України "Про звернення громадян" на свій манер та повністю проігнорував вказане ним у заяві від 06 грудня 2024 року.
17. На думку скаржника необхідності в наданні нової оформленої позовної заяви не було, а необґрунтованість висновків щодо пропуску строку звернення до суду та необхідність подання заяви про його поновлення, вказує на безпідставність її повернення, тому оскаржувана ухвала є незаконною і необґрунтованою.
18. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції також порушив процесуальні вимоги та неповно з'ясував всі обставини. Зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що єдиною підставою у незадоволенні його апеляційної скарги стало невиконання ухвали від 21 листопада 2024 року в частині неусунення недоліків щодо подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску. Тобто, апеляційний суд прийняв доводи його скарги в частині необґрунтованості оскаржуваної ухвали щодо неусунення недоліків в частині подання уточненої позовної заяви, адже ніяких застережень з цього приводу в постанові не вказав. При цьому задовольнив його клопотання про звільнення від сплати судового збору і відкрив апеляційне провадження, тим самим визнав, що відсутність в наданому відповідним органом відомостях номеру облікової картки платника податків не може бути правовими підставами для відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.
19. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції вказуючи, що "Розгляд звернень громадян здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян»" проігнорував доводи його скарги про те, що вказаним законом не встановлені строки направлення повідомлення за наслідками розгляду і вирішення звернення.
20. Скаржник вважає, що оскільки йому невідомо про прийняття відповідачем рішень за його скаргами та, чи прийняті вони ним взагалі, то ніяких строків він не пропустив. Бездіяльність відповідача у ненаправленні своїх повідомлень на скарги має триваючий характер, а відтак відсутні підстави у поданні заяви про його поновлення. Тому висновки апеляційного суду, що строк має відраховуватися після спливу, встановленого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», строку розгляду і вирішення звернення не відповідає дійсності та є припущеннями, оскільки не ґрунтуються на положеннях самого закону.
21. Також скаржник посилаючись на істотне порушення вимог, положень і приписів, що призвели до неправомірного повернення позову та незадоволення апеляційної скарги просить постановити окремі ухвали відносно судді суду першої інстанції Рубан В.В. та апеляційної колегії суддів у складі - Любчич Л.В. (головуючої), Присяжнюк О.В., Спаскіна О.А.
22. 21 серпня 2025 року скаржник надіслав до Верховного Суду заяву в якій зазначив, що обставини щодо його незгоди з поданням заяви про поновлення строку звернення до суду наведені в ухвалі окружного суду від 02 червня 2025 року у справі № 520/35163/24, в якій вже відкрито провадження, повністю співпадають з доводами його касаційної скарги у справі № 520/31366/24. У зв'язку з чим, просив врахувати вказані обставини при прийнятті рішення за його касаційною скаргою.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
24. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
25. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права необхідно вказати таке.
26. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
27. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
28. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
29. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, вимоги щодо форми та змісту якої встановлені статтею 160 КАС України, а перелік документів, що додаються до позовної заяви визначений статтею 161 КАС України.
30. Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що вона подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим встановив позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду:
- документу про сплату судового збору на суму 2422,40 грн (1211,20 грн х 2) за вимоги немайнового та майнового характеру або докази звільнення особи від сплати судового збору;
- уточненої позовної заяви в якій вказати: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відносно відповідача, реєстраційний номер облікової картки платника податків - позивача у випадку якщо через свої релігійні переконання позивач відмовився від прийняття РНОКПП та офіційно повідомив про це відповідний контролюючий орган, необхідно надати докази на підтвердження вказаних обставин - відмітку у паспорті), та за наявністю: номери засобів зв'язку, адрес електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача з урахуванням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України;
- належним чином завірені копії скарг від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року та докази їх надсилання на адресу відповідача;
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку;
- докази реєстрації місця проживання позивача на території Харківської області.
31. 06 грудня 2024 року на виконання вимог цієї ухвали позивачем подано заяву, в якій зазначив про дотримання ним пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України, оскільки у позові, після прізвища, ім'я та по батькові, вказана серія і номер паспорту ( НОМЕР_1 ), тому немає необхідності зазначати додатково реєстраційний номер облікової картки платника податків. При цьому, позивач не погодився з вказаним в ухвалі що "серія та номер паспорта зазначаються у випадку відсутності у фізичної особи реєстраційного номеру облікової картки платника податків", оскільки у текстуальних положеннях вказаної норми КАС нічого з цього приводу не вказано.
32. Позивач вказав на відсутність у нього номеру засобу зв'язку, електронної пошти та електронного кабінету, оскільки він не відноситься до кола осіб, які відповідно до частини шостої статті 18 КАС України зобов'язані його зареєструвати.
33. Крім того, позивач зазначив, що йому не відомі ідентифікаційний код відповідача в ЄДРПОУ через що у позові не вказував та звернув увагу на те, що відповідно до частини першої статті 19 Конституції України ніхто не зобов'язаний робити те, що не передбачено законодавством. Положення КАС України не зобов'язують, якщо йому не відомі код відповідача у ЄДПОУ, вишукувати його.
34. Також позивач повідомив, що скарги від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року надіслані відповідачу в Електронній формі звернення громадян через сайт "Судова влада", яка не надає завірені копії їх направлення відповідному адресату.
35. Щодо строку звернення з позовною заявою позивач зазначив, що Законом України "Про звернення громадян" не встановлені строки направлення повідомлень за наслідками розгляду звернення, тому враховуючи, що бездіяльність відповідача носить триваючий характер вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений.
36. Позивач надав копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 03 грудня 2024 року за період з 4 кварталу 2023 року по 3 квартал 2024 року та просив повторно розглянути клопотання про звільнення його від сплати судового збору з урахуванням вказаних відомостей.
37. Щодо уточнення позовних вимог, то позивач зауважив, що на власний розсуд вибирає бажані для нього способи захисту судом порушених відповідачем прав і інтересів, тому задоволення судом вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди є найбільш бажаним для нього способом захисту порушених його прав.
38. Суд першої інстанції, дослідивши вказану заяву дійшов висновку про повернення позовної заяви, посилаючись на те, що позивач у встановлений судом строк не усунув всі недоліки позовної заяви, яку залишено без руху (пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України), а також вказав на відсутність поважних підстав для поновлення строку звернення позивача до суду (пункт 9 частини четвертої статті 169 КАС України).
39. Повертаючи позовну заяву, зокрема, з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача у ненаправленні йому повідомлень за його скаргами від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року, посилаючись при цьому на порушення відповідачем норм Закону України "Про звернення громадян". Строки розгляду звернень громадян, встановлені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», пов'язані з обов'язком органу влади письмово повідомляти заявника про результати перевірки та суть прийнятого рішення згідно зі статтею 17 цього ж Закону. У контексті наведеного, суд першої інстанції виснував, що станом на листопад 2023 року щодо скарги від 05 жовтня 2023 року та станом на грудень 2023 року щодо скарги від 27 листопада 2023 року позивач не отримавши повідомлень щодо вказаних скарг дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, проте до суду з позовом звернувся лише 13 листопада 2024 року, тому пропустив шестимісячний строк для звернення до суду.
40. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи ухвалу про повернення позову та залишаючи її без змін, погодився з висновком суду щодо пропуску позивачем строку звернення до суду без зазначення поважних причин, надаючи правову оцінку лише в цій частині. Що стосується інших підстав для повернення позовної заяви, то суд апеляційної інстанції не перевіряючи та не надаючи правової оцінки зауважив, що навіть при умові їх виконання, суттєвим порушенням є пропуск строку звернення до суду, що саме по собі є підставою для повернення позову.
41. Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
42. Відповідно до статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
43. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
44. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
45. Зі змісту наведених норм випливає, що строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
46. Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
47. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
48. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
49. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
50. Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
51. Частинами першою, другою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
52. Пунктом 9 частини першої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
53. У цій справі, однією з підстав для повернення позовної заяви, суд першої інстанції вказав на відсутність поважних підстав для поновлення строку звернення позивача до суду (пункт 9 частини четвертої статті 169 КАС України).
54. При цьому, початок перебігу строку звернення до суду пов'язав з датами неотримання позивачем повідомлень за його скаргами від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року до відповідача відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
55. У той же час, матеріали позовної заяви не містили копій вказаних скарг та докази їх надсилання на адресу відповідача.
56. Тому, вказана обставина стала однією з підстав для залишення позовної заяви без руху, та як наслідок вимоги суду першої інстанції про надання позивачем доказів на підтвердження вказаних в позовній заяві обставин, а саме: належним чином завірених копій скарг від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року та докази їх надсилання на адресу відповідача. Отже, позивачу необхідно було надати суду належним чином завірені копії скарг та докази їх надсилання на адресу відповідача.
57. На виконання вимог ухвали суду першої інстанції в цій частині, позивач повідомив, що скарги від 05 вересня 2023 року та 27 жовтня 2023 року надіслані відповідачу в Електронній формі звернення громадян через сайт "Судова влада", яка не надає завірені копії їх направлення відповідному адресату.
58. Суд апеляційної інстанції переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви та залишаючи її без змін, виснував щодо правильності висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду, надаючи правову оцінку лише в частині строку.
59. У той же час, суд апеляційної інстанції не перевірив встановлений судом першої інстанції момент початку перебігу строку звернення до суду, який суд першої інстанції пов'язав з датами неотримання позивачем повідомлень за його скаргами. Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи дійсно позивач звертався до відповідача зі скаргами, оскільки доказів на підтвердження того, що вказані скарги надіслані відповідачу позивач не надав ні разом з позовною заявою, ні у відповідь на вимогу суду, яка була викладена в ухвалі про залишення позову без руху.
60. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з положеннями КАС України, наявність порушеного права є основною передумовою для звернення до суду та, відповідно, для обчислення строку звернення оскільки саме з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення, починається відлік строку, встановленого законом.
61. Тому у вказаній справі перш за все необхідно встановити факт направлення позивачем скарг до відповідача, а за результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
62. Як вже зазначалось, однією з підстав для залишення позовної заяви без руху були вимоги суду першої інстанції щодо надання позивачем належним чином завірених копій скарг та докази їх надсилання на адресу відповідача.
63. Однак, суд апеляційної інстанції в цій частині законність ухвали суду першої інстанції, як і її виконання позивачем, не перевіряв та правову оцінку не надавав.
64. Таким чином, суд апеляційної інстанції не виконав свого обов'язку щодо перевірки законності ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви, оскільки зміст його постанови не містить правової оцінки та обґрунтування стосовно інших підстав повернення позовної заяви, які зазначені в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, зокрема, щодо надання позивачем належним чином завірених копій скарг та докази їх надсилання на адресу відповідача.
65. Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає встановленим у статті 242 КАС України критеріям законності та обґрунтованості.
66. Оскільки суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім підставам для повернення позовної заяви зазначеним в ухвалі суду першої інстанції, Верховний Суд позбавлений можливості перевірити законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви.
67. З цих же підстав, Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційної скарги про усунення позивачем всіх недоліків зазначених в ухвалі суду першої інстанції.
68. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
69. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
70. Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права частково знайшли своє підтвердження.
71. Щодо клопотання скаржника про постановлення окремої ухвали необхідно зазначити таке.
72. Статтею 358 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадках і порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
73. Відповідно до частини другої статті 249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
74. Верховний Суд зазначає, що постановлення окремої ухвали є виключним правом суду і беручи до уваги характер спірних правовідносин не убачається підстав для її постановлення.
75. При цьому, Верховний Суд уважає доводи заявника безпідставними та такими, що не відповідають закріпленій КАС України меті ухвалення такого процесуального судового рішення.
76. З огляду на результат касаційного розгляду справи питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 520/31366/24 скасувати, а справу направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова ухвалена з окремою думкою.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
І.В. Желєзний
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду