30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №120/8078/24
адміністративне провадження № К/990/44289/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №120/8078/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01 березня 2018 року по 22 жовтня 2018 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 22 жовтня 2018 року з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразових видів грошового забезпечення, а саме: грошової допомоги для оздоровлення за 2018 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, без урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразових видів грошового забезпечення, а саме: грошової допомоги для оздоровлення за 2018 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення.
В решті позовних вимог відмовлено.
28 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №120/8078/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спір у зазначеній справі виник щодо проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Військова частина НОМЕР_1 , оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпункті «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Зокрема, відповідач стверджує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Щодо виняткового значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, доводи заявника в цій частині не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Отже, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання відповідача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, зокрема на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому, Суд зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проте, проаналізувавши зміст касаційної скарги, Судом встановлено, що доводи заявника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення обставин справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд повторно зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №120/8078/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська